ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.05.25 11:29
Ти промайнула пташкою у просинь,
у провесінь,
та той бік океану впала досі,
навіяна моя, ще вчора осінь…
Не в голосі,
що марно струни рве, біда моя,
не в колесі,
що місяцем зійде і упаде на полюсі,

Олександр Сушко
2020.05.25 09:19
У світі лихо! Горе від ума!
Кум хоче жити мінімум століття.
Коронавірусу боїшся? Ох дарма!
От хрящик в зубі - це уже страхіття.

Кричить жона: - Ховайся, муже, в льох
Та прихопи з арахісом батончик!
І керівник держави - "Янелох" -

Тетяна Левицька
2020.05.25 09:16
Бувай, матусю, не хвилюйся, машину гнати не будемо... знаю...все добре... заспокойся... - Я, міцно обнявши заплакану маму, швидко сіла в новеньку "Ладу". На той час це була шикарна машина кольору гнилої вишні з велюровими чохлами і хромовими ручка

Микола Дудар
2020.05.25 08:29
А дощ іде. А дощ іде…
У світі повідомлень
Страхи повсюду… Я - ніде
Штовхаюсь поміж втомлень

Сердиті думи… в забутті
Народжені до мене
Блаженний святости трудій

Микола Соболь
2020.05.25 05:48
Чи стане вітер у пригоді
На цій насупленій горі?
Де навіть час волає: «Годі!» –
І не зростають чагарі.
Мабуть, отут відьмацьке кодло
Перекликається вночі
І хмари виставили кудли
Й летять з усіх усюд сичі…

Ярослав Чорногуз
2020.05.25 03:09
Цвіт осипається бузку,
Минає час весни розмаю.
Та маю віру я таку:
Кохання не перецвітає.

Воно, мов дерево оте,
Пустило корені у гаю.
І буйно зеленню цвіте,

Тетяна Левицька
2020.05.24 22:34
Кажуть люди, що зараз небо не хоче творити чудеса і я в це завше вірила, аж поки сама не зіткнулася зі справжнім дивом. Вже п'ятий рік Олексій з дружиною і маленьким сином винаймали житло. Переїжджали з місця на місце і ніде не могли себе почувати ко

Євген Федчук
2020.05.24 19:05
Микола Явір повернувся у село.
Весну і літо проходив він з чумаками.
Ішов по вулиці по темній з клумаками,
Де все своє та ще й зароблене було.
Стояла ніч, у небі місяць визирав,
Десь по дворах іноді гавкали собаки.
А про людей ніде ні голосу, ні зна

Віктор Кучерук
2020.05.24 18:47
Поки в тілі не схолола
несподівано душа, -
заховатися від долі
стрімголов не поспішай.
А якщо уже не в змозі
виправлять чуттів лади, -
не спиняйсь на півдорозі
і в провалля не впади.

Микола Соболь
2020.05.24 16:49
Ну що, панове, борщику зварити?
Картопелька не муляє в ціні?
Давай, Петро, скорій неси корито…
Бо кажуть на війні, як на війні.

Хохляк за сало зрадить Батьківщину,
За ковбасу він матінку продасть,
Що не доїв ховає у шпарину…

Олександр Панін
2020.05.24 14:40
На грані галюцинації

Про Таку
Мріє
Кожний

***

Олександр Сушко
2020.05.24 14:08
На столику Ніцше, над ліжком Далі та Роден..
Мистецька богема! Піїт за столом голозадий.
Кошлата поезія мороку...псевдомодерн...
А толку - някого. То нащо ж дурниці писати?

Послухай но, друже, сатирика, не каверзуй,
І годі з Пегаса сумного витягува

Лесь Українець
2020.05.24 13:13
Випни груди, слов'янине!
Наша слава не загине.
Та лиха тепер година:
Батько відцурався сина.

Батька відцурався син -
Яка хата, такий тин.
Серце мерзне, очі гріють

Іван Потьомкін
2020.05.24 12:59
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись

Дума Козак
2020.05.24 08:36
Їсте немало, часто й залюбки,
а по запасах жиру носа всім утерли?
Пінгвіни, знайте, справді – ластівки,
які постійно і багато жерли!

Олександр Сушко
2020.05.24 08:27
Пляшка оковитої порожня
Сумно зирить у пустий гаман...
Без дружини жити, звісно, можна,
Як у лобі розуму нема.

Охає від насолоди пташка,
Тішить вуха голосок дзвінкий.
А в печерах моляться монашки

Микола Соболь
2020.05.24 07:00
Я не лізу в державні мужі.
Відхворів. Людям правди не треба.
Та, як легко стає на душі,
Коли бачу над озером верби.
Замахали до мене здаля.
Ох, а любо як. Певно впізнали.
Обіймаю зелене гілля
Ці тоненькі, життєві скрижалі.

Олександр Панін
2020.05.24 00:42
Рибу цілий день ловив
Кум-рибак убогий,
Шилом патоки вхопив -
Не спіймав нічого!

Позітхає кожну мить,
Не улов - дурниця,
Під тополею стоїть

Євген Федчук
2020.05.23 19:49
Іванко взяв лозину замашну
І взявся з бур’янами воювати,
Що густо поросли навколо хати.
Зламав лозину. Взяв іще одну.
Рядком лягали і цупкий осот,
І лобода, й кульбаби, і щириця.
А він собі - неначе справжній лицар
Що ворогів усіх поб’є от-от.

Ігор Деркач
2020.05.23 12:57
Звеличення особи – це біда
її і за оказії цієї
велику бульку цю несе вода
за течією.
Лопає ідея,
якщо вона надута і пуста.

***

Тетяна Левицька
2020.05.23 08:52
Одягаите, люди, вишиванку
у буденні дні і на свята!
В ніи співала мати колисанку,
в ніи сердечна ніжність і краса.

Наша гордість і звитяжна сила,
незалежність в кожному стібку.
Радість і жура, натхнення крила

Дума Козак
2020.05.23 08:44
Ступивши на слизьку дорогу,
хоч і сидиш ти на коні,
молитися не варто богу,
як тиснеш руку сатані!

Микола Соболь
2020.05.23 08:28
Шлях лежав через річку і ферму.
Інший кладкою та через ліс.
Я на закруті виберу сперву
Путь, яку мені янгол приніс.
У житті люди кажуть – це вдача,
А мені, що малому було?
Бо життєва лежала задача
До Тамарки* дійти крізь село.

Сергій Губерначук
2020.05.23 07:11
Тепер, коли осушено бокал,
коли по венах розлилась отрута,
я звільнений, мої пудові пута
обсипались уламками дзеркал,
тепер, коли осушено бокал.

Тепер, коли мої слова гірчать,
коли язик – запріснявіла паперть,

Олександр Ку
2020.05.22 23:31
Ти почав пити мою кров майже щоранку
І псувати мені день.
Ти вважаєш себе найображенішим у світі,
Але ти так і не втелепав, що я теж ношу в собі
Океан скорботи,
Бездонний та безкрайній.
І, що головне, безпричинний.
Ти спромагаєшся мене торкнути?

Олександр Панін
2020.05.22 22:55
У душі надламані крила,
Та вона намагається
Злетіти…

***

Підрізала ти, підкосила,
Позбавила сенсу в житті,

Марія Дем'янюк
2020.05.22 22:34
Вірш Тарасів вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка - наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.

Володимир Сірий
2020.05.22 22:04
Ой були у весни
Три соколи - три сини.
Брат за братом, як годиться,
Чергувалися вони.

Кожен працю робив
Щохвилини щодоби,
Млу стискаючи тугіше,

Євген Федчук
2020.05.22 21:16
Колись, ще Крим не вкрали москалі,
Я полюбляв до друга приїздити.
Ми в гори відправлялися бродити,
Чудес пізнати древньої землі.
Не дерлися на круті скелі…Ні.
На яйли піднімалися, бувало,
По стежках вже протоптаних блукали
І бачили вершини вдалині.

Олексій Кацай
2020.05.22 20:55
нам не ходити вже у флібустьєрах
бо в грі життя отримавши ренонс
ми скніємо в своїх геліосферах
розсівшись купно біля хатніх сонць

тут затишно
круп’є рахує гроші
і програші і виграші

Тетяна Левицька
2020.05.22 08:49
На твоїй гаптованій сорочці
вишивала райдуга ясу.
Я ж мережу серцем пелюсточки,
в чорнобривці вкраплюю сльозу.

У твоїй домівці пахне зранку -
медом і лимоном, мій Орфей.
Із життя ти злизуєш сметанку,

Ігор Шоха
2020.05.22 08:39
Мрію тихо-тихо я,
а поміж рядків
затамую дихання
і чекаю слів.

Музою і лірою
надихаюся,
а як Мона-Лізою,

Сергій Губерначук
2020.05.22 08:20
Підпалююся на вершині піку
Камінної Трагедії Підніжжя
надхмарно, безсенсорно, сніжно
від іскор…

Останній сірничок без кисню тріснув.
Зламавсь хребет остилої надії.
Я неподільно світом володію,

Микола Соболь
2020.05.22 07:57
Зелений ліс накрила мряка,
У шибку дощик дріботить…
Чого йому із ранку плакать?
Де неба сонячна блакить?

Сидять бешкетники у хаті,
На річку йти сьогодні – зась!
Іще не снідавши, кошлаті.

Ігор Деркач
2020.05.22 07:52
Природа не виховує людину,
а, як-не-як, і радує, і вчить
як вижити у ту лиху годину,
коли прийде її остання мить.

І, як-не-як, а другу половину
ще дожинаю... а душа болить,
що ойкумену цю і я покину,

Віктор Кучерук
2020.05.22 06:27
Зранку, вдень чи в пору вечорову
Я, життям научений добру, –
Полюбляю слухати розмови
І багато сам не говорю.
Сміх на плач замінить тари-бари,
Як назавтра стихне тарарам, –
Тільки той не матиме покари,
Хто отримав Божу крихту дару
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Сушко - [ 2020.05.09 09:05 ]
    Таліон
    Лаштує підлість гешефти з казусів,
    А профіцит із гучного галасу...
    Заснув сусіда в жіночій пазусі
    І мостить в заполочі щур гніздо.

    Сьогодні тризна. В сяйного сонечка
    Не усміх приязний, а чорна посмішка,
    Дорога істини в тéрнах, ох важка,
    Кричать еринії: “ Спинися! Стоп!

    Живи спокійно!”. Та колють парості
    Сумління, честі, відповідальності...
    З очей останню краплину радості
    Зронив, як брилу, важку й тверду.

    Зостались трута і стріли лютості,
    Бажаю помсти! Вогню — не мудрості!
    Душа задубла в льоду нечулості,-
    Чекайте, біси. Я вже іду.

    Холопи кланяються ординцеві,
    А я віддячу за смерть сторицею
    Чортяк святитиму в пеклі крицею,
    З-за рогу в спину вжену кинджал.

    Немає прощення (воздасться кожному)
    Й пощади племені зловорожому:
    За око — око, усе по Божому,
    Все інше - слабість, нещир, олжа...

    09.05.2020р.

    таліон — рівна міра покарання, застосовувалася в законах Єгови, Хаммурапі тощо.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.05.09 08:57 ]
    Ти життя в пеленý збирала…
    Ти життя в пеленý збирала:
    роси, сльози, німби, фібри.
    Лантух тепер ущерть.
    І не лякає смерть?
    І не лякає смерть.

    Чому ж я, леле-бабусю,
    смерті твоєї боюся?
    Я з пелени твоєї
    ноги спустив на землю,
    я із руки твоєї
    спрагу мою гамував.
    Не перекриє й гребля
    поту моїх предків –
    кожен твій день казав.
    Мову моїх предків
    Бог мені не подав…
    переказала бабуся,
    переспівала бабуся.
    І от я тепер став.
    І от я тепер став?

    Леле, прошу, не треба
    очима мріяти небо.
    Ти зашепчи мені ляк.
    Дай з пелени – роси.
    Дай з пелени – сльози.

    Бо як тоді, як?
    Бо як же тоді, як?

    11 січня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 54"


  3. Іван Потьомкін - [ 2020.05.09 08:27 ]
    На відстані війни

    На брамі малеча,
    Озброєна до зубів,
    Хоч і беззуба подекуди.
    «Дядьку, проходьте швидше!»
    ...Неквапом, неквапом...
    «Дядьку, швидше! Стріляти будемо!»
    ...Неквапом, неквапом...
    «Дядьку, стійте! Ви вбиті!»
    ...Неквапом, неквапом...
    ...Давно вже вбитий...

    P.S.
    Живемо на відстані війни.
    Так хочеться,
    Щоб відстань та була позаду.
    Якомога далі.
    Десь на межі історії та міфів.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  4. Микола Соболь - [ 2020.05.09 06:31 ]
    * * *
    Ремінісценція життя
    Туманами густими вкрита,
    Звертаюся до часу я:
    «Скажи но, друже, чи ми квиті?» –
    Лунає відголос – тік-так
    І розумій оте як хочеш.
    Можливо це творити знак,
    А може сам собі наврочиш.
    Ще рано думати про те,
    Що завтра сорок восьме літо
    Яке так швидко відцвіте,
    Як золоте у полі жито.
    04.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Деркач - [ 2020.05.08 20:56 ]
    Парад у тупик
    На Раші не міняється нічого.
    Агонізує азія-ордло.
    Вода у Крим вартує дорогого.
    Конає до коронування свого
    у бункері «обнулене пуйло».

    Усе завоювали яничари
    і то, – «одній Росії завдяки».
    Героям захотілося на нари.
    Охляли печеніги і хазари –
    неумирущі бойові полки.

    Усіх собою заміняє бацька
    у ролі всесоюзного царя...
    та заважає нація козацька,
    якій пасує «шапка мономаська»
    на голові паяца-упиря.

    Парафія очікує параду...
    цар попереду а народ позаду.

    Добилися оказії сябри –
    позбутися азійської мари.

    Але юрма воліє до упаду
    піарити червоні прапори.

    08/05/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  6. Євген Федчук - [ 2020.05.08 19:38 ]
    Легенда про цибулю
    Легенда зовсім коротенька
    Оце згадалася мені.
    Жила дівчина молоденька
    В селі звичайному однім.
    Росла з дитинства сиротою,
    Батьків Господь давно забрав.
    А була ж гарною такою,
    Що кожен хлопець позирав.
    Про щастя мріяла небога,
    Нелегко бу́ло їй одній.
    Все виглядала на дорогу,
    Чи принц не їде на коні.
    Принц не приїхав…Замість нього
    Татари вскочили в село.
    Не врятував Господь нікого,
    Села, неначе й не було.
    Взяли в сирицю і дівчи́ну,
    Погнали шляхом Чорним в Крим.
    Татарський спис штовхає в спину,
    Все далі й далі рідний дім..
    Іде нещасна, гірко плаче
    Над молодим життям своїм,
    За щастям, що вже не побачить,
    Бо розминулася із ним.
    І сльози рясно землю кроплять
    По її босому сліду,
    А сльози горе її топлять,
    Не відвертаючи біду.
    А через рік там, де сльозина
    Гірка упала(диво з див),
    Зросла у полі цибулина.
    Мабуть, Господь так повелів,
    Щоб ми й тепер не забували
    Про тяжку долю тих усіх,
    Що гіркі сльози проливали,
    Коли татари гнали їх.
    Бува, розріжеш й сльози котять.
    А ми й не знаєм до пуття:
    Ті сльози є слізьми скорботи
    За їх змарнованим життям.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  7. Іван Потьомкін - [ 2020.05.08 10:15 ]
    Місце для Храму

    Не спалось Шломо тої ночі.
    Начебто хтось дорікав йому:
    «Ось уже чотири роки,
    Відколи сидиш на троні,
    А Дому Всевишнього немає й досі.
    Давид, покійний батько твій,
    Якби дозволив йому Бог,
    Одразу ж взявся б за цю справу.
    Та Бог сказав йому:
    «Син твій, якого замість тебе
    На престол посадовлю,
    Він побудує Дім для імені Мого».
    «Все є, щоб збудувати Храм.
    Постарався батько. Та й друг його Хірам,
    Цар Цорський, хоч і сьогодні
    Готовий прийти на поміч.
    Все є, та місця для Храму не знаходжу...»,-
    Подумки виправдовувався Шломо.-
    Вийшов якось з палацу цар і без охорони
    Помандрував нічним Єрусалимом.
    Недовго так ішов у безгомінні,
    Як раптом бачить: два чоловіки
    Ідуть навстріч один одному.
    І кожен трима важчезний сніп.
    «Куди це ви, добродії, пори такої?-
    Питає Шломо, дивуючись зустрічним.
    Знітились чоловіки перед царем,
    А як оговтались, розповіли таке:
    Брати були вони. Разом обробляли землю,
    Залишену у спадок батьком,
    Вирощене домовились ділити пополам.
    От і цього року ячмінь, хвалити Бога,
    Видався на славу. Знесли уже в стодоли.
    Радіти б треба, та якось не по собі молодшому:
    «Я поки що один, а в брата ж чимале сімейство...
    Віднесу йому з десяток снопиків!»
    Тої ж ночі і старшому не спалось:
    «Недовго, мабуть, брат парубкуватиме.
    Потрібні гроші на весілля, на нову господу...
    Якраз і знадобиться з десяток снопиків йому».
    Отак тихцем ходили брати тої ночі
    Один до одного, доки не стрілися з царем.
    Слухав Шломо таку незвичну оповідь
    І думав про свою родину:
    Амнон згвалтував сестру Тамар...
    Авшалом помстивсь і став супроти батька...
    Адонайя проголосив себе царем...
    Та й сам він не такий уже безгрішний...
    А всьому виною – трон. Один на всіх...
    Кожному так хочеться владарювати.
    Ні, не може буть братерства біля трону...
    ...Цар Шломо поцілував братів і порішив:
    «На цьому місці буде Дім Господній!»


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.05.08 10:57 ]
    Я дивуюся, що вже четвертий рік…
    Я дивуюся, що вже четвертий рік
    полягає у безодні часу!
    Господи, те все, що пристеріг,
    не зганяй у балакучу масу!

    Не струми єлеєм, не гальмуй
    часточкою мертвого потоку.
    Дай мені сльозу за вдячний сум.
    Дай мені хоч ще чотири роки!

    7 лютого 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 209"


  9. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.05.08 08:34 ]
    Вміти щастя дарувати
    Воркотіли-туркотіли
    Біля хати голуби,
    Ніби всім сказать хотіли:
    -Ти люби, люби, люби.

    Так, як вмієм ми кохати,
    То не кожен зможе з вас.
    Щастя вміти дарувати
    Слід повчитися у нас.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  10. Віктор Кучерук - [ 2020.05.08 05:20 ]
    * * *
    Про вік не питаю, бо видно і так,
    Що він іще тільки окреслює віхи,
    Як в юності мрійній усякий юнак,
    Позбавлений втоми й жадаючий втіхи.
    Усе йому в радість і все до снаги –
    І сіяти хліб, і долати загати,
    А раз так прихильні до нього боги,
    То мають покірними бути й дівчата.
    Але я не заздрю поривам чужим
    Устами й руками земне заграбастать,
    Коли вже багато і весен, і зим
    Борги повертаю за пізнане щастя.
    Про смак поцілунків забули вуста
    І руки болять, наче зранені крила, –
    На жаль, нетривала пора золота
    Вогнем спалахнула й розвіялась пилом.
    А потім зажевріла тьмяно уже,
    Мов пізня зоря у ранковій блакиті, –
    Щоденно дивлюся на щастя чуже
    І більше не можу його розділити…
    05.05.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  11. Олександр Панін - [ 2020.05.08 00:56 ]
    Шість чи Вісім?


    До крамниці збройової
    молодик заходить,
    З виду він -
    "батяр конкретний",
    Вздовж вітрини
    бродить.

    "Кольти" є у вас
    серйозні?"
    "Все що треба -
    маєм,
    Вам набоїв шість,
    чи вісім?" --

    "Почекай, Хазяїн! -
    підійшов до телефону,
    набирає номер, -
    "Гей, це банк? Скажіть,
    будь ласка,
    Скільки в охороні
    чоловік у вас працює -
    Шість чи вісім,
    друже?
    Повторіть ще раз,
    люб'язний,
    Це важливо
    дуже!"





    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  12. Дума Козак - [ 2020.05.07 23:54 ]
    На день закінчення війни
    Сьогодні, в день закінчення війни,
    у смерті день найбільшої із воєн,
    перед очима Неньчини сини,
    і в першу чергу – невідомий воїн.

    А скільки їх, що канули в пітьму,
    у бездну провалилися навіки.
    Кляну війну, ту прокляту війну!
    Ті горя, поту, сліз кривавих ріки…

    А скільки тих, що згинули в полях
    і стали українським чорноземом…
    Їх кров’ю щедро змочена земля,
    пішла на продаж, та уклін доземний

    десяткам, сотням тисяч юнаків,
    підкошені що впали на півкроку,
    сформованих кістлявою полків
    за ці сімдесят п’ять непевних років.

    Схиляю голову, та серце тисне біль
    за ненароджених, убитих і померлих,
    а ворог знову б’є і б’є у ціль,
    та ще й з трибуни розсипає «перли»…

    Війна ішла та – за життя, на смерть,
    а переможці – там, на полі брані.
    Терпіння чашу сповнено ущерть –
    пора кінчать війну, панове й пані!

    Пом’янемо́ полеглих на фронтах,
    невидимих, невизнаних, забутих,
    за Україну хто віддав життя.
    Загиблим – вічна пам’ять. Смерть іудам!


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  13. Тата Рівна - [ 2020.05.07 22:34 ]
    Ця весна (Із песимістичного циклу)
    Потяг кричить ізраненим динозавром
    Білий ретривер вирвався на свободу
    Знову весна - і немає шляху назад
    Впала зима у спогади ніби в воду
    Треті ще не виспівують солов’ї —
    Трелі рано виводити світанкові
    Світ потребує віри, а я любові
    Світ потребує сили, а я сім‘ї —

    Діти — далеко, пахне їм дим кострища —
    Пораються в садку — розчищають хащі
    Смажать зефір, фільмують як вітер свище
    Шлють мені фото, міряються хто вищий
    Я — догоряю. Падає сонце в пащу
    Леву й потроху зводиться на нінащо

    Вранішня зірка гасить примари нічні
    Пуп‘янок кожен тягнеться до Бога
    Світ потребує віри, а я нічого
    Світ потребує сили, а я вже ні


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  14. Євген Федчук - [ 2020.05.07 20:47 ]
    Легенда про тюльпан
    Козак збирався у похід далекий,
    За гори й ріки у краї чужі
    (Що, навіть, назви вимовить нелегко),
    Де у той час взялися за ножі
    Французи та іспанці. Щось ділили,
    Та розділити, мабуть, не змогли.
    Отож козаків в поміч запросили
    Аби козаки їм допомогли.
    Король французький гори золотії
    Їм обіцяв. Чому б і не піти?
    А то, дивись і шабля зіржавіє.
    Пита дівчину, що їй привезти
    З країв заморських від щедрот французьких
    Коралі, персні, злато чи шовки?
    - Ти сам вернись! - Ну, звісно ж, повенуся,
    Хіба ж то, люба, ми не козаки?!
    А дівчинонька сльози утирає
    На козака із сумом погляда:
    - То привези мені з чужого краю
    Незнану квітку… Дні, немов вода
    Спливали, відміряючи розлуку.
    Вона чекала, він десь воював,
    Вивчав нелегку воїнську науку,
    Її прохання теж не забував.
    І якось у перерві між боями
    В однім садочку квітку він уздрів.
    Аж засліпило. Як прийшов до тями,
    Господаря продати попросив.
    А той ніяк не може зрозуміти
    Чого від нього хоче цей солдат
    Чужинський. Щось показує на квіти.
    Поки дійшло, що той проха продать.
    Пішов, приніс із хати цибулину
    І, навіть, грошей брати не схотів.
    Мовляв, порадуй, парубче, дівчину
    Красою із невідомих країв.
    Козак ту квітку – подарунок милій
    Побіля серця увесь час тримав
    І це, неначе, додавало сили.
    Він з нетерпінням зустрічі чекав.
    Та доля по другому розсудила –
    Його чекала зустріч не така:
    У чистім полі куля налетіла
    І попід саме серце козака.
    Вмирав козак далеко на чужині
    Та все свого товариша прохав
    Аби дівчині в рідній Україні
    Він оту квітку дивну передав.
    Товариш вірний в рідну Україну
    Привіз привіт останній козака.
    Лише одна маленька цибулина
    В дівчини від коханого в руках.
    Вона її в садочку посадила
    Сльозами землю щедро полила.
    Як на могилку кожен день ходила.
    А навесні та квітка розцвіла
    Така ж червона, як і кров козача
    Пролита у далекій стороні.
    Цвітуть тюльпани й серце моє плаче
    Легенду цю нагадує мені.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  15. Тетяна Левицька - [ 2020.05.07 11:20 ]
    Тихо - тихо
    Тихо-тихо вечір плине
    у обіймах самоти.
    Трусить зорі ніч полинна
    і запалює мости
    ліхтарями над рікою -
    срібна стежка по воді.
    Місяць зачерпнув рукою
    хвилі чорно-голубі.
    З неба кинув оксамиту
    на мережку берегів -
    затуманену, розмиту.
    В очереті колосків
    ледве чутно шамотіння,
    плескіт ряски, крик ропух,
    там луною за корінням
    верболозу. Вітер вщух,
    не шелесне, кожен шерех -
    звук на віддалі руки.
    Бачить сни рожеві берег,
    пароплави, маяки,
    море збуджене, бездонне
    і солоне, мов ропа.
    Не напиться, човен тоне,
    дощ неквапно накрапа.
    Канули в пустій безодні
    діаманти зір, гряди -
    відшукай сліди Господні,
    світе, в дзеркалі води.



     


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  16. Микола Соболь - [ 2020.05.07 11:48 ]
    Нічний дощ
    Сумує дощ в нічному кінозалі,
    Не йде глядач, овації нема.
    Якщо таке продовжиться надалі,
    То завтра може грянути зима.
    Зима сердець ніяк не календарна.
    Вода нуртує в світлі ліхтаря,
    Мелодія дощу звучить прегарно,
    Під тихі барабани дзиґаря.
    Але цього на жаль ніхто не чує,
    Стікають сльози на холоднім склі…
    Достукатись душі сьогодні всує –
    Романтики пощезли на землі.
    07.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.05.07 09:19 ]
    Кличе весна до любові
    Узявся зелен-травень пишноцвіттям,
    Пташиним співом повняться ліси,
    Весна панує над усеньким світом,
    Дух перехоплює ж бо від її краси.

    А пахне як навколо.Така свіжість,
    Впиваєшся ти нею, як вином
    І розливається у серці твоїм ніжність,
    Яке так хоче дарувать добро.

    Ой, весно, весно.Кличеш до люові
    Ти юного й того, хто у літах,
    Щоби вогонь кохання не зачах,
    Спалахував яскраво знову й знову.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.05.07 08:49 ]
    Режисура
    Різкий штрих. О́браз.
    Герой, доведений до конвульсій,
    втрачає все.

    Оглядна зала озирається на мене.
    Оплески, тупіт ніг, охорона правопорядку.

    Актор встає і кланяється.

    Взяти таке за руку – гидко.
    Однаково, що цілувати покійника – противно.

    Хай пишуть, чия заслуга.

    22 вересня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 83"


  19. Віктор Кучерук - [ 2020.05.06 21:20 ]
    * * *
    Уже минає, певно, рік,
    як скоїла ти злочин,
    адже не дивишся в мій бік
    і слухати не хочеш
    про те, що я живу без зрад
    тобі дивакуватій, -
    і лиш тебе єдину рад
    хоч зрідка зустрічати...
    Тобі радіти звіддалік
    продовжую охоче,
    хоч ти й не дивишся в мій бік
    і слухати не хочеш...
    01.05.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  20. Володимир Бойко - [ 2020.05.06 19:48 ]
    За мрією
    На землі широкій
    Тисячі доріг.
    Рве їх шторм жорстокий,
    Замітає сніг.
    Є доріг без ліку,
    Та веде котра
    У країну мрії,
    Щастя і добра?

    Люди йдуть світами,
    По морях пливуть,
    Що вони шукають?
    Що вони знайду́ть?
    Чи краї казкові
    В дальній стороні,
    Чи пристанок вічний
    На морському дні.

    Падають в дорозі,
    Хто не в силі йти.
    Їм не повидати
    Чарівні світи.
    Але інші вперто
    Йдуть за виднокруг -
    Непідвладний смерті
    Споконвічний рух.

    Вже не вистачає
    Місця на землі.
    Десь мене чекають
    Білі кораблі.
    Білокрилі чайки
    Крають синяву́,
    Б’ють у берег хвилі,
    Наче наяву.

    І нехай до моря
    Ще багато верст,
    І мені незнаний
    Штормовий норд-вест.
    Я дійду до щастя,
    Де воно не є,
    Щастя неповторне
    Лиш одне – моє.

    1977-2020.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Прокоментувати:


  21. Євген Федчук - [ 2020.05.06 18:47 ]
    Легенда про полоза
    В глибокій балці степовій,
    В колючих заростях тернових,
    Де з літа кублилося змій,
    А взимку килим сніговий,
    Що й вибратись не буде змоги,
    Як, не дай Боже, забрести,
    Жив полоз у норі глибокій.
    Навколо аж на три версти
    Хто би наважився пройти?
    Бо лиш зачує клятий кроки,
    Вилазить миттю із нори
    І суне навперейми шляхом.
    Підніме пащу догори
    Аж сиву, бо уже старий
    І очі впірить у невдаху,
    Що балку ту не оминув,
    Хоч, може і казали люди
    Та не повірив чи забув,
    Та і прямцем собі гайнув,
    А шлях прямий легкий не всюди.
    Повзе той мій, земля дрижить,
    Худоба казиться від ляку.
    Хто не з лякливих – побіжить
    ( Де дітися, як хочеш жить?)
    І мчить щодуху неборака.
    А змій за ним слідом жене,
    Бо ж його спокій потривожив.
    Високий камінь омине,
    А через вибалок майне,
    Здається, що й злетіти може.
    Добро, як хто секрета зна,
    До сонця кинеться втікати.
    Світ сонця змію, як стіна,
    Він враз у морок порина,
    Засліп і змушений вертати.
    Бо дожене, із ніг зіб’є,
    В обійми стисне і задушить
    Та й тягне у лігво своє.
    Там в тернах стільки уже є,
    Хто навпростець надумав рушить
    А то заляже на шляху
    Колодою в траві високій.
    Вичікує, як на лиху,
    На свою долю хтось страху
    Позбудеться. Чекає доки
    Той коня мимо пожене,
    Хвостом ударить – з ніг збиває.
    Стрілою у траві майне,
    Немов косою смерть війне
    І порятунку вже немає.
    А то ухопить в рот хвоста
    І котить колесом по полю.
    Кінь легкий ( істина свята)
    Не утече, хай хоч літа.
    Змій невблаганний, наче доля.
    Нащо вже браття – козаки
    Не знали ніякого страху:
    Ні тур, на зграєю вовки,
    Ні камені серед ріки,
    Ні турки, москалі чи ляхи
    Їх не лякали. Лиш один
    Змій-полоз страхом серце повнить.
    Тож об’їжджав ту балку він –
    Козак десь аж за десять гін
    Й хрестився: хай Господь боронить.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  22. Павло ГайНижник - [ 2020.05.06 15:04 ]
    ГРІХ
    ГРІХ

    Гріх – наче попіл, владний й без законів,
    Самотній все, як біль, мов блуд невороття
    І всеохопний в лабіринті сказу забобонів,
    Геть знурений в глибінь, у зчавлені чуття
    Й тихий як ніж, спис безлічі прокльонів,
    Що колупають рвань нутра до завиття
    І припорошують іржею (аж до сконів)
    Так рясно ниву прірви, щиро – в забуття.

    Душа – не таїна вчення ісусів чи неронів,
    А вирва й джерело з літописів життя,
    Тромб несвідомого і павутинь нейронів,
    Гній духу втіленого, знань і сприйняття
    Добра і зла в собі. Безмежжя і кордонів.
    Велич – уявна лиш, а ницість – безпуття
    Майбутності. Співзвучність тиші й дзвонів
    В Людини пошуках. Крізь гріх і каяття…

    Павло Гай-Нижник
    6 травня 2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Володимир Ляшкевич - [ 2020.05.06 14:14 ]
    За Рабіндранатом Тагором (1861-1941), "Що, скажи, це за край?"
    Що, скажи, це за край?..
    За часами услід я по течії літ
    плив – і ні берегів, ані водам просвіт.
    Я не знаю куди - уві сні й наяву
    тягне й досі мене хвиля наче траву,
    море смерті все ближче і ближче шумить,
    і омана вже не відпускає й на мить,
    не збагнути чому я запав у пітьму,
    прагне серце півмертве довічного сну,
    це самотнього розуму тільки й вина -
    помирає любов, залишившись одна.
    Що за кара мене у нікуди веде?
    Супровіднице-Зоре! Не видно тебе…


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  24. Дума Козак - [ 2020.05.06 11:36 ]
    Господиня тепла
    Скибочка Місяця з неба вітається.
    Мається, кається, крається ніч…
    Подумки дума за думу чіпляється,
    теплістю хату наповнює піч.

    Пахне борщем, пиріжками і кашею,
    булькає в горщику смачно куліш.
    Тепла хазяйка, як повною чашею,
    радо стрічає, запрошує – їж!

    Темряву пестять оранжеві сполохи,
    лижуть каглу́, зазирають в коми́н.
    Тихо… У за́пічку, в теплому подиху,
    сушаться валянки – символ зими.

    Тепло і гоже… Черінь запишалася,
    туляться збоку товсті казани.
    Я на лежанці до ранку лишаюся,
    піч-господиня навіює сни.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  25. Іван Потьомкін - [ 2020.05.06 11:49 ]
    Душа


    Спізнився на літак...
    Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
    Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
    Такі-от сни з учора й позавчора.
    Торік й позаторік такі ж вони були.
    Поновлює потугу тіло уночі,-
    Душа ж про день звітує перед Богом.
    О невсипуща, знаю: непереливки тобі
    Пояснювать невідповідність намірів і вчинків
    Під незворушним поглядом Господнім,
    Гріхи мої й огріхи брать на себе.
    Мабуть, не раз вже поривався Він
    Урвать оцю мою людську сваволю.
    А ти переконать Його якось зуміла,
    Що той, хто зараз спить, уранці встигне
    І недороблене, й відкладене на потім надолужить...
    Спасибі, душе, за твій неспокій невгамовний!
    Удосвіта найперша з молитов буде ота,
    Що поверта тебе з мандрівки в Горні Висі.




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  26. Сергій Губерначук - [ 2020.05.06 09:48 ]
    Недомовки
    Поста́ло світочі велика гра.
    Привабливість життя людви
    у на́ймах знана.
    Хто мечоносець – стиха помира,
    хто лицедій?..

    Ніякі тіні – вже не Тіні тут.
    Біда – вже не біда, а лиш балада вдала.
    Космічних і сейсмічних війн редут
    на однойменних картах…

    Алеї. Лави. Ліхтарі.
    Старі.
    І застаріло колесо між траєкторій.
    Здається, раїна́ вже на порі́,
    а я пекельний, бо пишу…

    Пото́му тімениць великий тиск.
    Плоди екземові нових амфітріонів.
    Пророк, що свічку не згадав – є віск,
    якого переплавили…

    Коли постане світоч постійна́
    демаршовим кидком страшно́ї сили, –
    то зробить крок до Бога сатана,
    і другий…

    7 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 78"


  27. Ігор Деркач - [ 2020.05.06 09:19 ]
    Парад антиподів
    У полоні, у колоні Зе
    нація дорогу обирає...
    братія була – тепер немає,
    партія вела – уже везе,
    їде неупинно до корита
    їсти і ділитися чужим...
    сарасята – це уже еліта:
    ні про що уміє говорити,
    із нічого лох стає усім.
    Аж усі роти пороззявляли...
    Кожного дивує новина:
    жерти і базікати – це мало,
    на Росії падає ціна,
    укри воювати перестали,
    та не зупиняється війна,
    обережні маски одягають,
    охололі дибають до раю,
    їх не помічають у юрбі...
    і мені стає не по собі,
    язикаті друзі оминають
    і не озиваються сліпі.

    05/20



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.05.06 08:25 ]
    До Георгія Побідоносця
    Ой, ти, Георгію Побідоносцю,
    Рясненьких дощів попросити ми хочем,
    Ти їх посилай і на луг, і на поле,
    Щоб трави й посіви та й не були кволі.

    А зеленіли, росли й достигали
    І щедрий врожай хлібороби збирали.
    Ти ж їм підсоби, ти ж бо їх покровитель,
    Щоб хліб та до хліба й у злагоді жити.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  29. Микола Соболь - [ 2020.05.06 06:44 ]
    У …надцять
    Вона іде закохано-щаслива
    Нема на юнім серці відчуття –
    Попереду сльозин чекає злива
    Й розділене на – до й було життя…

    Та, як сьогодні весело і дзвінко
    Лунає цей дитячий, ніжний сміх.
    А десь полин вже дозріває стрімко,
    І близиться розлука й перший гріх…

    Але сьогодні так безжурно лине.
    Дарують крила радості політ.
    Хай буде над тобою небо синє
    І доля стеле квітами сто літ.
    04.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.06 03:33 ]
    Радість
    Знову скрізь химерних ліній плетиво –
    І черемхи і бузку – вогні.
    На душі мені так фіолетово,
    І так тепло й радісно мені.

    Піниться весна п`янкими хвилями,
    Пахощі розлиті навкруги.
    В небо підіймають і окрилюють…
    Друзями мов стали вороги.

    Дивовижно: з «ахами» і «охами»
    Аромати веселять людей.
    І пливе душа моя закохана,
    Ніби виривається з грудей.

    Аж під лоба оченька закочує
    Ув обіймах милая моя.
    Світ увесь тепер обняти хочу я,
    Що красою й ніжністю сія.

    5 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  31. Олександр Панін - [ 2020.05.06 00:23 ]
    Чорні аспіди

    Чорні аспіди очей мої
    Будьте гаспидами ворогів,
    Хто не любить і заздрить хто,
    Хай звивається, хай згорить…

    Любі аспіди,
    бийте
    блідих тварюк,
    Хай розвіються, щоб «і дух не пах»
    (Котляревський «Енеїда»),

    Щоб мій погляд став нищівним,
    Перелесника щоб розірвав…
    Чорні сови, зі мною дружіть,
    Порятуйте, русалки, мене,
    Заморочте, тягніть на дно
    Злого інкуба з жахо-снів…

    Чорне коло
    пристрасних жриць
    найгрішнішої,
    найчистішої
    Любові –

    Моя зброя це,
    мій щит.
    Я Кохання
    Воїн суворий ..

    Віджимаю екстаз
    Із
    страждання.
    А страждання отруйний
    Прах,
    Хай ворожі випалює очі,
    Сум гріховний я геть жену,
    В рясі я – одаліска кохання.

    «Любий» Інкубе, я – Твоя!?
    Це – задуха, вона не тішить,
    Це – рептилія біла, нічна.
    Ти – Спокусник, але Бездушний!

    * * *

    Якщо почуття минулого
    Заважають,
    Вони вже шкідливі,
    Вони руйнують.

    Очей моїх аспіди чорні,
    Женіть усіх білих змій...

    Очистить мене
    Від жахливого "Я твоя",
    Я Своя, Своя, Своя!
    Повсякдень, повсякчас!
    Не Я для тебе, ти для Мене,
    ненадовго нехай!

    Якщо у тобі розчинюсь,
    То
    обов`язково
    відновлюсь!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  32. Дума Козак - [ 2020.05.05 22:48 ]
    Поводирі
    Ідуть степами кобзарі,
    ідуть шляхами України,
    несуть калину і барвінок
    у надвечір'я, на зорі…

    І пісню кожен з них несе
    про горьове життя кріпацьке
    і щастя січове козацьке,
    що від біди народ спасе.

    Віками так уже ідуть,
    у кожного в руках бандура,
    а на стезі – бездушшя мури
    тернисту перетнули путь…

    Ідуть в прийдешнє кобзарі,
    в серцях лунають кобзи струни
    про нелегкий свободи трунок,
    та їх ведуть… поводирі!


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  33. Надія Тарасюк - [ 2020.05.05 20:46 ]
    * * *
    Веселка рай-аркою, звабою,
    дорогу до себе
    просила
    і кликала голосно спраглого,
    а ззаду, з-за коміра, ―
    злива!..
    Веселка рай-барвою гранули
    збирала з травинок
    завбачливо.
    І скроплені лестощі танули,
    дрібнились росою
    пробачення.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  34. Євген Федчук - [ 2020.05.05 20:55 ]
    Легенда про полин
    Гіркий полин – трава моїх степів.
    Цей запах, що не сплутаєш ні з яким.
    У пам’яті зненацька оживив
    Легенду дуже давню про Атрака.
    Цей степ раніше Половецьким звавсь.
    Тут орди половецькі кочували.
    На Русь ходили у набіг не раз
    Самі ударів руських зазнавали.
    Тут паслись їх безчислені стада,
    Тут їхніх предків висились могили,
    Стрічала тут чи радість, чи біда
    І ця земля їм надавала сили.
    Та ось прийшов із військом Мономах
    І розігнав всі половецькі вежі.
    В степах безмежних поселився страх
    З верхів’їв Дону аж до узбережжя.
    Розсіялись всі орди по степу,
    Сховавшись по ярах та по байраках.
    І, долю проклинаючи, сліпу,
    Хто уцілів, зібрались до Атрака.
    Син Шарукана, сильного колись,
    Зібрав круг себе тисяч двадцять люду.
    І на Кавказ вони всі подались,
    Бо відчували – тут життя не буде.
    Атраків тесть - цар Грузії, Давид,
    Як Будівник в історії відомий,
    Із радістю зустрів його прихід,
    Сказав, щоб почувався, як удома.
    Не сам прийшов, із військом чималим,
    Яке царю так у пригоді стало,
    Щоби князям грозити бунтівним,
    І непокірним нагадать васалам,
    Що сила є в грузинського царя,
    Щоб неслухів усяких покарати.
    І піднялась Атракова зоря.
    Він став поважним в Грузії і знатним.
    Багатство, слава… Що потрібно ще?
    Радів Атрак і половці раділи.
    Хіба коли щось в серці запече
    За степом, що навіки залишили.
    Але не всі втекли тоді з степів.
    Атраків брат Сирчан таки лишився.
    Десь понад Доном половців водив
    Та рибою одною лиш живився.
    В нужді постійній, та в своїй землі.
    Постійно потай, та в степах у рідних.
    Він вмерти тут у цих степах волів.
    Ніж на чужині згинути безслідно.
    Аж ось помер той грізний Мономах.
    Який спустошив половецьку славу.
    Вільніше стало жити у степах,
    Нема страху́ від руської облави.
    І хан Сирчан музику Ора зве,
    Який у нього тільки і лишився.
    Чиї пісні проймали за живе
    Всіх, хто в степах цих половцем родився.
    І каже: - Йди у Грузію мерщій.
    Знайди там брата мойого Атрака.
    Скажи: «Помер вже лютий ворог твій
    І перепон тепер в степу ніяких.
    Вернися, брате, у батьківський край!»
    А, як не схоче мову твою чути,
    Йому пісень батьківських заспівай.
    Хіба їх може половець забути?
    Та як не допоможуть і пісні,
    Понюхати дай цього євшан-зілля.
    Він вернеться сюди, повір мені.
    Я знаю, яка у євшану сила.
    Відправився музика в дальній путь,
    Поніс в своїй торбині жмут полину,
    Щоб половців своїх в степи вернуть
    Або самому на шляху загинуть.
    Та доля Ора, певно, берегла.
    Шлях і напасті ли́шились позаду,
    Запилений, у драних постолах
    Вступає він до стольного, до граду.
    Знайти Атрака в місті у чужім
    Було для Ора справою легкою:
    Вся Грузія стелилась перед ним,
    Він у царя був правою рукою.
    Привели Ора у його палац.
    Навколо слуги, золото аж сяє,
    Все оксамит та шовк або атлас
    І сам Атрак на троні воссідає.
    - Хто ти, людино? - грізно запитав.
    - Я посланець до тебе від Сирчана.
    Зачув про брата, лагідніший став:
    - Ну що там, брата ще сюди не тягне?
    - Сирчан сказав, що Мономах помер
    І можеш ти в степи свої вернути.
    - А що я там робитиму тепер?
    Атрак про степ не хоче навіть чути.
    - Тут в мене слава, гроші і життя.
    А що в степу –байраки та могили?
    Ні, навіть не кажи про вороття.
    Мені цей край сьогодні більше милий.
    І заспівав тоді своїх пісень
    Музи́ка хану, щоб той схаменувся.
    І , хоча серце в хана «тень» та «тень»
    Але уперся –Ні, не повернуся!
    Махнув рукою, каже: - Припини!
    Ми тут пісні уже другі співаєм,
    Хай не такі, як у батьків вони.
    Та слів старих ми вже й не пам´ятаєм.
    Зняв тоді Ор торбину зі спини,
    Дістав уже засохлий жмут полину:
    - Візьми-но, хане, оцього нюхни.
    Можливо, це хоч думку твою змінить?!
    І взяв Атрак той степовий полин
    Підніс із недовірою до носа…
    І враз, немов спинився часу плин
    І все навколо маревом взялося.
    З ним рідний степ немов заговорив
    І вільний дух безмежних тих просторів
    На серці рани давні роз’ятрив.
    Що вже присохли. З розпачу і горя
    Заплакав хан. Заплакавши, сказав:
    - Вже краще кі́стьми у землі лежати,
    Але в своїй. Я аж тепер пізнав,
    Ніж у чужому краї славу мати.
    Він кинув все: багатство, славу, дім
    І повернувся у степи безкраї.
    Ось таке диво учинив із ним
    Простий полин зі степового краю.
    Я розумію – не в полину річ.
    Він нагадав лиш ханові про землю,
    В якій одній і зоряніша ніч,
    І затишніші ріднії оселі.
    Вода смачніша. А яка роса?
    Такої у чужих краях немає.
    А степові річки? Яка краса?!
    Вода тихенько плине – не тікає.
    А вже повітря – цей настій із трав.
    Один лиш подих вільним тебе робить.
    І я б його також не проміняв
    На всі багатства у чужих народах.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  35. Вікторія Лимарівна - [ 2020.05.05 13:22 ]
    Вірші
    Вони порадники у справі,
    де безлад, сумніви та лють.
    Не прагнуть обіймати славу,
    із щирої душі дають

    cлова підтримки та любові.
    Бувають, інколи, сумні.
    Завжди колись, із кимсь – в двобої
    Завмерти можуть і на дні.

    Завмерти лиш на мить, щоб знову,
    набувши досвіду, в похід!
    У пошуках гнучкого слова,
    зелений відкривають хід!

    Почути може їх весь світ
    або назавжди зникне й слід!

    27.03.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  36. Тетяна Левицька - [ 2020.05.05 12:44 ]
    Стань над світом...
    Стань над світом Мати Божа
    у молитві і сльозах.
    Де колюча огорожа,
    там за нею пекло, жах.

    Градом землю поливають
    із снарядів навкруги.
    Ворог в ворога стріляє,
    скрізь запеклі - вороги!

    А була одна держава -
    Чорне море, ДніпроГЕС.
    І єдина горда слава
    всіх мирян - Христос Воскрес!

    І текли в пустелю води,
    із пустелі - виноград.
    Мріяли усі народи
    навести в країні лад.

    Не так сталось, як гадалось -
    не гібридна йде війна.
    Заржавіло в клуні рало,
    світом править - сатана.

    Брат на брата точить камінь,
    гострить ніж брат на сестру,
    ллється кров у Божім храмі
    не за віру, а ікру.

    Не за правду і свободу,
    а за владу і казну.
    Схаменися, мій народе!
    Припини, Господь, війну!


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  37. Домінік Арфіст - [ 2020.05.05 09:04 ]
    circulus vitiosus
    Господь мовчить… і дихає в мені…
    життя і смерть – усе належить Мові…
    на сонці никнуть фарби кольорові
    і виживають діти і пісні…
    поперед нами – вирубаний ліс
    позаду нас – знедолена долина…
    стає свята дитина на коліна
    і вчиться у дощу мистецтву сліз…
    червона глина затверділа в плоть
    і я не хочу більше вибирати –
    боротися і сам себе карати…
    нехай хоч раз все вибере Господь…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  38. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.05.05 09:45 ]
    Світанок Нічку налякав
    Світанок непомітно так підкрався
    І дуже налякав чаклунку-Ніч,
    Зустрівся з нею раптом віч-на-віч,
    Вона спитала звідкіля він взявся.

    -Прийшов до праці я будити люд
    Й намистои роси сипати на трави,
    Бо скоро вже прийде мій братик-Ранок,
    Йому радітиме усе живе навкруг.

    Погожий День натруджені долоні
    Опустить в воду Тихої Ріки
    І тішитиметься він залюбки,
    Що так багато встиг зробить сьогодні.

    Ти ж, Ніченько скоріше утікай,
    Втомилася ж рахуючи зірки.
    То ж десь у затишку собі відпочивай,
    Щоб після Вечора у гості знов прийти.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  39. Сергій Губерначук - [ 2020.05.05 08:16 ]
    Чи
    Ніко́ли чи ні́коли?
    Ніко́му чи ні́кому?
    Чи вручимо вимпели
    малому й великому?
    Чи в молодь обернемо
    старого і кволого?
    Чи світ переве́рнемо
    самі чи з уфологом?
    Історію вті́лимо
    і в книгу загорнемо
    як чорне по білому
    чи біле по чорному?
    У вуличній кі́птяві –
    між чмокання й чмихання –
    питання чи відповідь?
    Чека́ння чи чи́кання?

    2 жовтня 2008 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 46"


  40. Микола Соболь - [ 2020.05.05 07:05 ]
    У Львові
    Старими вуличками знову
    Дощу чекаючи іду.
    Не можу жити я без Львова
    Лікує він мою нуду.
    Знімає втоми та печалі.
    Мелодіями древніх площ
    Свої записує скрижалі
    Найкращий в світі Львівський дощ.
    03.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Серго Сокольник - [ 2020.05.04 22:50 ]
    Квазіунофантазм
    ***еротичний андеграунд, не адаптовано під смаки***

    Морок ночі розлився отрутою...
    Чи свої я гріхи та спокутую?
    Там, де треба, сьогодні мав бути я,
    Щоб відпити кохання цикутою.
    ...ти з отих, що приходять непрошені
    Із майбутніх гріхів, що, непрощені,
    Тіло й душу обтяжують ношею
    Квазісутності пошуку - гроші є?
    Запитання за межі банального
    Поцілунку (контакту орального
    із обіймами, мов петкораль... На го-
    ре питання ще справді оті, ого!..)
    Не біда, що погано з оплатою,
    Ти для мене, напевно, по блату є... ,
    І тебе я оголену матиму,
    Не прийнявши твого ультиматиму
    Меркантильного... - Глянь, на траві роса,
    Мов сльозина! Сьогодні я твій де Сад,
    Мон амі, екзальтована, мов Жорж Санд,
    На колінах торкнися губами сан-
    далій мокрих і ноги овий мої!..
    Під оралофантазії солов"їв
    Проторуєм стежини роззутими
    Від екстазу і аж до спокути... Ми
    Загуляємось серед стежок нічних,
    Зає... любимось серед фантазій тих,
    Що так хочеш... їх мать... що тобі даю...
    ...морок ночі розлився отрутою...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св.№120050409972


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  42. Євген Федчук - [ 2020.05.04 19:03 ]
    Легенда про хризантеми
    Зустріла Осінь Зиму та й питає,
    А чим вона сестру Весну́ вітає?
    Подумала Зима і відказала:
    - Я білий килим по землі послала,
    М’яким, пухким встеляю всі дороги,
    Аби Весна не поколола ноги.
    Ще дзеркала повсюди розкладаю,
    Нехай вона іде та заглядає,
    Красою хай милується своєю
    І я тоді радію разом з нею.
    На вікнах візерунки їй малюю,
    Таке заняття більше всіх люблю я.
    Такі виходять неповторні квіти…
    Так що Весну́ я маю чим зустріти…
    Тож сіла і задумалася Осінь.
    Якось уваги не звертала досі,
    Як зустрічало її красне Літо.
    Найперше пригадала вона квіти
    І флокси, й чорнобривці, і троянди,
    Галявини пахучої лаванди,
    Ромашки, маргаритки і півони,
    І айстри, і жоржин п’янкі бутони.
    А як сади їй зігрівали душу:
    Тут і рум’яні яблука, і груші,
    Й медові сливи, і рясні горіхи.
    Хіба таке побачити – не втіха?
    Та, як зустріла Літо, запитала:
    - А чим сестра Весна тебе стрічала?
    Подумало над тим питанням Літо:
    - Мені приємно вслід її ходити.
    Бо навкруги усе стоїть зелене,
    Все радісно всміхається до мене.
    Зелений килим устеля дороги,
    Аби мені не утомити ноги.
    Пташки щебечуть, комашня кружляє,
    І всяк для мене пісеньки співає.
    А які гарні розквітають квіти!-
    Заплющило аж очі свої Літо,
    Немов хотіло знову пригадати,
    Які весняних квітів аромати.-
    Тюльпани, і віоли та нарциси,
    Конвалій море на галявах в лісі.
    А півники, барвінки, гіацинти,
    Бузку пахучі неймовірно квіти….
    Іще багато б що розповідало,
    Але хвилини зустрічі минали
    І розійшлися скоро Осінь з Літом,
    Бо подалося воно далі світом.
    А Осінь стала думати-гадати:
    А як їй сестру Зиму зустрічати.
    Чим здивувати, щоб запам’ятала
    І потім всій рідні розповідала,
    Що й Осінь також може щедро стріти.
    Згадала все про Зиму, Весну, Літо
    І вирішила, що усіх здивує
    І листя в дивний колір пофарбує.
    Прийде Зима, а тут така картина…
    От як вона сестрицю Зиму стріне.
    Набрала фарби: і червону, й жовту
    Та і взялася миттю до роботи.
    Ходила довго світом, фарбувала,
    Раділа, що їй думка така спала.
    Бо ж виглядало, справді, усе гарно,
    Отож вона трудилася не марно.
    Коли скінчи́ла, глянула навколо:
    Краси такої не було ніколи.
    Усе в яскраві кольори убралось.
    Вона й сама на те не сподівалась.
    Втомилася і під червоним кленом
    Лягла спочити у траву зелену.
    Та, поки вона спала-спочивала,
    Вітри шалені табуном промчали
    І позривали листя, столочили,
    Червоно-жовтим землю устелили.
    Та і помчали гарцювати далі.
    Тут якраз Осінь відпочила, встала
    Й побачила, що вітри наробили.
    А в неї вже немає часу й сили,
    Аби щось неймовірне зготувати
    І сестру Зиму гідно зустрічати.
    І так їй стало жаль себе самої,
    Була така печаль її гіркою,
    Що плакати вона від того стала.
    І плакала, і сльози утирала.
    І нікому було її спинити,
    Її нещасну трохи пожаліти.
    Від ранку вона плакала й до ночі,
    Пожовклим листям витирала очі.
    Не бачила, як там, де сльози впали,
    Якіїсь дивні квіти виростали.
    І плакала, аж поки Зиму стріла.
    Та саме милувалася ходила.
    - Як гарно в тебе вийшло мене стріти,
    Які чудові, сестро Осінь, квіти!
    Та лиш тепер поглянула навколо.
    Хоча дерева і кущі всі голі.
    Та квіти навкруги яскраві квітнуть,
    Що заздритимуть і Весна, і Літо.
    І в Осені умить пропали сльози,
    Бо ж її квітам не страшні морози.
    Вони ледь не останні відцвітають
    І, навіть, Зиму встигнуть, привітають.
    Стояла Осінь, радісно дивилась…
    Так хризантеми на землі з’явились.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  43. Надія Тарасюк - [ 2020.05.04 18:48 ]
    * * *
    Хто ходив за край неба,
    той знає, що значать
    дощі.
    Ті, які, наче гості,
    приходять заклично,
    чекальні.
    Хто вдивлявся у стебла,
    як дзеркало
    хмар і хлющів,
    бачив сонця медаль
    розпогоджено-віщу ―
    сакральну.
    Хто світа́нкував обрій,
    бувало, не раз
    і не два,
    оглядатися буде —
    вільготністю виміру
    дише…
    Хто ловив світ хоробрий,
    у того співає
    трава,
    і криштальні дощі
    закрадаються в погляди
    вишень.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  44. Олександр Панін - [ 2020.05.04 16:03 ]
    Закляття

    Грають веселково промені
    в блакитних,
    Дивних діамантах чистої води…
    Яхонти - сапфіри, перли і рубіни
    Не чіпай під вечір – не минеш біди.

    Рід шляхетний танув,
    все з аукціону
    довго продавалось, ларець
    порожнів,
    А останній камінь,
    наче кров, червоний,
    Злодій недолугий викрасти
    зумів.

    У грозу, у зливу
    утікав зухвалець,
    Сном важким забувся
    у своїй норі.
    Сиву древню жінку
    бачив у кошмарі.
    І вона лякала гірше упирів:

    "Вмерла в ту хвилину,
    як Рубін забрав ти,
    Навіть не помітив
    силует блідий…
    На тобі – прокляття:
    Рід наш врятував ти,
    Хоч про це не відав,
    погубитель мій.

    Цей кривавий Камінь
    продавати марно,
    Вже тебе чекають,
    ждуть жахливі сни,
    Все зі снів узнаєш,
    Камінь боронити,
    Каменю служити,
    будеш вірно ти,
    Як служили ми.

    Цей пекельний камінь
    не чіпай під вечір –
    Швидко ти загинеш,
    рід загине твій,
    Камінь украде хтось –
    ти помреш, звільнившись
    від прокляття злого –
    Жереб твій такий"…


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  45. Тетяна Левицька - [ 2020.05.04 14:00 ]
    Весна з присмаком жалю
    Заблукала у травні в бузкових очах на світанку,
    і не вибратись звідти, дорогу назад віднайти.
    Полонянка душі, мигдалева твоя забаганка,
    з м'ятним присмаком туги, терпкої жаги - самоти.

    Не бувало ні разу, щоб доля стелила під ноги
    орхідеї рожеві - обніжки пахтять чебрецем,
    до шаленства, утрати свідомості, млості знемоги,
    оксамитових доторків, райдужних спогадів щем.

    Розоцвітно милуються небом напудрені сливи,
    органзові черешні, весільні черемхи в саду.
    Чом без тебе мені, наче веснам без сонця і зливи?
    Потемнію ріллям без любові, зелом не зійду.

    У смарагдовім озері мрій квітну білим лататтям
    і нізащо ні з ким твою ніжність я не розділю.
    Та чому ж кажуть, люди бувалі, що крадене щастя
    не буває без сліз і печалі, гіркоти жалю.

    Ланцюжок не порвеш, що плететься від серця до серця.
    Щоб не сталось зі кармою світу є передчуття,
    що планида яскраво нарешті обом усміхнеться,
    зашумить водограєм, наповнить любов'ю життя.
    03.05.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.76) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  46. Дума Козак - [ 2020.05.04 10:38 ]
    Серебріє
    Серебріє ранню в небі ранок,
    іній серебріє на гіллі,
    а рогач-пастух отару ярок
    схоронити хоче у імлі.

    В гамазеї сонячного неба,
    в ореолі променів ярких
    заховати від усіх, для себе,
    з викликом… Сіяючі зірки!

    І, о диво, те йому вдається!..
    Чи не так буває в білі дні?
    Найчастіше перед носом в’ється
    те, що ми шукаєм вдалині…


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  47. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.05.04 09:06 ]
    Їх врода незрівнянна
    Маленьке плесо невеличкого ставочка
    Гусей купає вдень, а вночі зорі,
    Хлюпочуть хвилі, бавляться в пісочку
    І гомонять тихенько з осокою.

    Розхвилювались, розшумілись верби,
    Як в пісні тій співається народній
    В кінці високої крутої дуже греблі.
    Чого б це раптом, може чують горе?

    А, може просто вітер-розбишака
    Як прилетить - розтріпує їм коси,
    Поки вони не починають плакать,
    Тоді на якусь мить і втихне трохи.

    Лиш небо синє сонечком всміхнеться -
    Зрадіють верби, плакать перестануть
    І, як в люстерко дивляться у плесо,
    Де віддзеркалює їх врода незрівнянна.

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  48. Сергій Губерначук - [ 2020.05.04 09:14 ]
    Мінлива
    Я всі ночі не сплю,
    мов палаю в котлі…
    З кожним віршем лягаю на ноти…
    Так страждаю й люблю,
    як ніхто на землі!..
    Й до сих пір сумніваюся: хто́ ти?..

    24 січня 2007 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 82 "


  49. Микола Соболь - [ 2020.05.04 07:50 ]
    Йди но сюди!*
    Нас кожна мить наближує до Бога.
    Купуй валізи, гроші в них клади!
    Коли в останню повезуть дорогу
    Перед Петром із чим постанеш ти?

    В пустих руках немає покаяння,
    А є леве домовишся, простять.
    Пакуй усю валюту в чумудани!
    Душа – ніщо, у міді благодать.

    На Совість покладатися даремно,
    Бо до могили швидко доведе,
    А під землею холодно, і темно,
    Й спасіння не побачите ніде.

    Неси сміливо капітал до церкви,
    Навіщо тобі вдома лантухи?
    А суп зварити можна і з консерви.
    Зате «відпустять» всі твої гріхи.
    02.05.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  50. Володимир Бойко - [ 2020.05.04 00:10 ]
    Не мир
    «Русский мир» відригує війною,
    Суть його зловісна і проста –
    Ця орда лишає за собою
    Вилюднені села і міста.

    Не твори з диктатора кумира,
    Бо впадеш замоченим в сортир,
    Бо немає спину бузувіру.
    Путін – це війна.
    Але не мир.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   ...   1544