ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.07.21 10:24
Правий берег Нілу недалеко від Мемфіса -- "Хет - Ка - Пта". Велелюдна юрба єгиптян зібралася святкувати "ХЕБ-СЕД" *39, оте "30-ліття царювання" фараона Хуфу, що призначене на період "ахета" -- часу, коли розливається Ніл і о

Ірина Вовк
2017.07.21 10:11
Лівий берег Нілу, біля самої пустелі. Тут визначене місце для майбутньої усипальниці Хуфу. Вже закладений фундамент, зводяться стіни піраміди. Глибоко, під фундаментом, у скелі висічені склепіння для саркофага і підземний кор

Володимир Маслов
2017.07.20 22:07
Переводять церкви на російську,
наче грають в ворожу дуду
чорні слуги імперського війська,
вівчарі неподілених душ.

І роздвоюють сіру ментальність,
і засіюють ниву людську,
забиваючи клином фатальність

Володимир Бойко
2017.07.20 16:46
Не таланить доступити мети,
З розміру в безмір перебрести,
Хтось нерозважливо палить мости, –
Хто ж, як не ти?

Ось і укотре прогаяно шанс.
Як же кортить обпектся ще раз.
Та ж предостатньо каліфів на час, –

Любов Бенедишин
2017.07.20 12:05
Жадоба кумкає завзято.
Закон – кум королю.
Новітній Чахлик: «Срібло-злато
Міняю по рублю!»

А богатир не злізе з печі –
І тепло, і Wi-Fi.
В царівни – пластика… до речі,

Світлана Майя Залізняк
2017.07.20 11:18
Жив чоловік... а став Лілі.
Чудне - щохвилі на землі.
У всьому гендерні аспекти.
Фарбують море інтелекти,
Вдягнуть слона, мов балерину,
Закуплять нафти чи вакцини,
Наобіцяють економій -
Вдесятерять вантаж сіромі.

Ірина Вовк
2017.07.20 10:47
Після того, як Птах*1 сотворив світ, він сотворив божественні чудодійні слова - заклинання і встановив справедливість на землі."

"... І було подароване життя миролюбному, і була послана смерть злочинцеві, і були освоєні всі

Ірина Вовк
2017.07.20 10:32
Понад вертеп мирський, понад бедлам,
в сліпучім сяйві висне "Нотер-Дам".
В приливах сонця мліють черепиці,
тихесенько віддзвонюють дзвіниці
притаєні освідчення - Париж...

... Облиш цей вірш і тему цю облиш -
бо ось С о б о р завис як вирок

Серго Сокольник
2017.07.20 03:56
Зирить бараном
Здуріла від подиву хмара...
-Славтесь, баклани!!!-
Ви свідки польоту Ікара!

Вперше людина
Злітає у вічності небо.
Спалить промінням

Адель Станіславська
2017.07.19 23:00
Горіли крила... Тліли. По пір'їні.
А попіл сиво сипався до ніг.
Вдивлялась янголиця в очі сині
А там - то ніч, то сонечко, то сніг.

Вдивлялася у вир, ману, безмежжя.
Там сум застиг чи може тільки гра?
У доторку стихії протилежні

Василь Кузан
2017.07.19 21:50
На межі життя і жита
Жорна мелють зерна днів.
Веселкові перевесла.
Лик небесний сполотнів…

Бані сіна на колесах,
Коні, вітер і воли.
Янголів зійшлося десять –

Микола Соболь
2017.07.19 20:36
Спекотне літо воду п'є дніпрову.
Посохли ночі, злизана роса.
Несила вітру люляти діброву...
О де ти, де, обіцяна гроза?

Прозоре небо видуває хмари.
Лупцює землю ультрафіолет.
Пательня літа схожа на кошмари

Олександр Сушко
2017.07.19 16:06
Про кохання писати не важко,
Інтернет потопає в сльозах.
Надриваються Васі, Наташки,
Скрізь печалі, розлучення жах.

Заросило губиська і плечі,
Коси мокнуть, блищить борода.
Сльози гарно течуть понадвечір.

Світлана Майя Залізняк
2017.07.19 14:29
Дівчина брутальна,
Парубок - билина.
Вуличка - не спальня,
Поряд купа глини.

Матіоли, флокси,
Поливайка сіра.
Ельфи - Томмі, Роксі -

Адель Станіславська
2017.07.19 13:51
А він
усередині
кожного з нас...
Чи він, чи вона, чи воно - хто го зна?
У когось про те
буде версій зо сто,
а в когось затерта -
одна...

Ірина Вовк
2017.07.19 12:11
Срібнолиця моя, сладоуста моя, о жасминова,
Ти промов, не мовчи – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості,
о, печаль солов'я – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

Поцілуй мене, дай пригубити лиш… губи

Ірина Вовк
2017.07.19 12:06
Не в мені вина – не спали мене.
Знай,життя сумне – не спали мене.
Проклену тебе – нас не обмине
Чорних шат пітьма – не спали мене.

Плачу, мов свіча – б'є розлуки птах,
Темна ніч в очах – не спали мене.
Несть числа сльозам, зорям – несть числ

Вітер Ночі
2017.07.19 10:47
Ти бредеш осіннім маревом сполоханих думок,
поглинаєш очима розірвану на шматки
останнім виблиском сонця височінь неба,
твоє волосся білою павутиною чіпляється за дерева,
моє обличчя, сни. І цьому немає кінця і краю.
Для чого живеш на світі? Для

Ігор Шоха
2017.07.18 21:10
Не дивись на жіночі принади
як на ласощі й море утіх.
Все, що маємо, буде позаду,
що попереду – думати гріх.

Не дивись на чуже й епатажне,
як буває, вальяжні коти,
бо ніяка сама не покаже

Ігор Шоха
2017.07.18 21:03
Немає як апелювати
мені чужому – перехожій.
Найлегше чути і мовчати.
Не «вопіющим» воювати,
але і змовчати негоже.

***
Не заважають неживі боги

Ігор Шоха
2017.07.18 20:03
Кон’юнктури у мене немає
і тому не пишу я «поез»,
бо ніхто їх уже не чекає
і поезії не замовляє,
та не лаю себе, коли без
ремесла непутящого скнію
і чекаю на неї одну.
А коли од жари одурію,

Олександр Сушко
2017.07.18 17:42
Я пожалів її одразу.
Вкусив тоді кохання ґедзь.
Вона ж ридала від образи -
Її обквецяв горобець.

Утер заляпаного писка,
Завів до хати на чайок.
Вона ж віддАлася без писку.

Кристіан Грей
2017.07.18 15:45
Перепрошую, біля вас не зайнято? - зверху вниз на мене запитально дивилась юна струнка красуня у вишуканому купальнику, що наче зійшла з обкладинки гламурного журналу. Краплі морської води вкривали ледь засмагле дівоче тіло. Здавалось, різнобарвні веселки

Ірина Вовк
2017.07.18 12:45
Молилася тюльпанно Роксолана
над благородним тілом Мустафи…
«Хуррем-хасекі»… «Радісна султана» -
улюбленка газельної строфи…
«Аллах акбар!»** - вжахнулася Європа
шляхів господніх полинам гірким:
Історіє, чи ж раз давили хлопа –
та щоб синів, та з

Світлана Майя Залізняк
2017.07.18 11:54
Чорні жорна.
Мливо...
А на думці - жито.
Соуси... підливи.
Скільки ж душ убито? -
Думати не хочеш.
Мурашвою - люди...
Опускають очі,

Ірина Вовк
2017.07.18 11:27
Бахчисарайське видиво – Фонтан.
Троянди дві: із білою – червона.
Тут в покаянні похилявся хан,
визнаючи: сльоза... вона солона!
Вона солона, бо вона пече
і пропікає мертвим сном пустелі.
Вода стіка... стікає – не стече
у мавзолеї в ханськім гінек

Світлана Майя Залізняк
2017.07.18 10:49
Ностальгійні старі абрикоси...
Клапоть неба у склянці рудій.
Парки в пеленах бджіл понаносять,
Ось пісненькі млинці - на воді.

І духмяно, і терпко, й медово.
Ряд штахетин, проміння бурштин.
Гарбузяні поважні корови.

Ігор Шоха
2017.07.17 22:24
Минає у цирку на дроті
афера: «Російська весна».
І наче нема ідіота,
який у миру – сатана.

Нічого не пам'ятає,
нікого не визнає.
Батия на Рейні немає.

Ігор Шоха
2017.07.17 19:42
У зеніті літа часу мало.
Коло переписує Велес.
Покотило колесо Купала
за гарячі обрії небес.

Зупиняють сонце вечорами
на ночівлю хрещені боги,
а червоне небо за лісами

Ірина Вовк
2017.07.17 18:42
Тут потрібно високої ноти -- без неї не можна!
Тут оспівана кожна сльозинка, сторіночка кожна:
тут Сміливий Гаральд у звитяжному юності леті
серед княжих палат -- яко вой і поет --
на любов присягав 'Лисаветі.

'Лисавето

Олександр Сушко
2017.07.17 18:38
У соцмережах, кажуть, файно.
До рота падає банан,
Сіяє сонце життєдайне,
Хлюпоче теплий океан.

Поети пишуть без зупинки,
Кладуть поезії рядки.
А їм хвалою чешуть спинки,

Ірина Вовк
2017.07.17 18:25
Ото вам Святослав. А то -- Куря.
(Курне курчаве печенізьке сім`я!)
Спритніший, бач, від грецького царя --
він уподобав, вражець, княже тім`я.
Велике діло -- людська голова:
от череп та мізк, та трохи шкіри --
а що

Світлана Майя Залізняк
2017.07.17 17:15
Зводим Помпеї на попелищі.
Допоможіть нам, янголи, хвищі...
Плінфи достатньо, глина чудова.
Ось і палаци...
...де ж наша мова...

2

Світлана Майя Залізняк
2017.07.17 17:12
Крила журавлині...
Пір`я горобчаче...
Жайворонок линув -
Блискітки побачив.

Засліпила сойку,
Галку притінила.
Коломийки... зойки...

Іван Потьомкін
2017.07.17 16:46
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишньог

Олександра Камінчанська
2017.07.16 22:40
Різною бувала, що й казати:
Плакала, молилася, любила.
Хтось вершив небачені палати,
Я собі ростила тихо крила.
І у теплих снах, де мріям тісно,
Як пташа – тягнулася до неба.
Не завжди крилатим легко, звісно,
Я летіла далі, знала – треба…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Любов Матузок
2017.07.04

Віктор Северин
2017.07.02

Сергій Щєпкін
2017.07.02

Руслана Ткаченко
2017.07.02

Садовнікова Катя
2017.06.30

Гуцуляк Микола Гуцуляк Микола
2017.06.26

Артем Ємченко
2017.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Козак Дума - [ 2017.07.12 08:11 ]
    Прощальна посмішка

    Життя втікає без прощання,
    біжить в нікуди стрімголов,
    немов юнацькі сподівання,
    як сміх крізь сльози, як любов.

    Мені за ними не поспіти,
    та все ж кортить ще повернути
    черемхи білосніжні квіти
    і пахощі п‘янкої рути.

    Не зупинити скорий потяг,
    назад ріку не повернуть.
    Взуття змінити можна, одяг,
    та не змінить життєвий путь.

    Зорі в тумані не угледиш,
    карги з косою не позбутись.
    Нам залишається одне лиш –
    у відповідь їй посміхнутись!..

    23.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Садовнікова Катя - [ 2017.07.12 06:20 ]
    Слышишь..
    Я ждала тебя томною осенью…
    Только, знаешь, ты не пришёл...
    Ты не первый кем полно прошлое,
    Ты мне дал в руки нежности слов…
    И мелодией гор уставших там
    Выплывали потоки весны.
    Не искал ты во мне настоящую…
    Побежала к зиме гостить.
    Закружило всё в неба радугах.
    Моя буря и чувства огня.
    Вот места приняли запах ладана
    И куда-то помчала зима,
    Уже лето и августа блики здесь
    В пляс пошли и могильник упал.
    И влюбилась до жути в осень я,.
    Спрашивать я устала по вам.
    Улетели дни с тёплой простыни,
    Слышишь, ты никуда не иди.
    Отрекаюсь я, и мне горестно…
    И зиму я смогла позабыть.

    12.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Садовнікова Катя - [ 2017.07.11 22:20 ]
    По улице снова капает дождь
    По улице снова капает дождь,
    А мысли тобою обьяты.
    Меня полюби и окутай добром.
    Любовь мне нужна, это правда.

    Тебя я люблю и я знаю о том,
    Что любишь меня ты ответкой.
    Тебе обещаю быть верной женой,
    Любовь ведь такая редкость!

    И что бы не было я буду с тобой,
    На что бы с тобой не наплыли,
    Люблю, говорить буду это потом,
    Как пламенно и, как сильно.

    Я подарю счастья тебе с горой
    И неба просторов слиток.
    И заберу разум, как-будто ром
    Из роз лепестков в пол литры.

    11.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2017.07.11 22:59 ]
    Сойка i Зойка

    У гаю дубовім сойка
    скаче по гіллі та зойка.
    Прилітала сиза птиця
    на родини до синиці.

    За здоров‘я пила чару
    й загубила окуляри.
    Їх знайшла маленька Зойка,
    а вона тепер все зойка:

    Як мені у цій біді
    класти в ямки жолуді,
    щоб наступної весни
    рівно сходи проросли?!

    І сказала сойці Зойка –
    мила пташко ти не ойкай,
    окуляри твої цілі,
    жолуді потраплять в цілі.
    Закладеш великий гай,
    зеленітиме наш край!

    21.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Козак Дума - [ 2017.07.11 22:34 ]
    Гiбридна країна Чебу-рашка

    Чому дивуєтесь, шановні, що Росія
    веде війну гібридну в Україні?
    Вона ж одна на цілий світ „месія“,
    немає більш гібридної країни.

    Ну, де ви бачили іще такий гадючник,
    в якім святі отці освячували б зброю,
    де патріарх – колишній КДБушник,
    а паства ще стоїть за Сталіна горою?

    І де знайти такий ще дебілізм,
    де православні знов будують... комунізм?!

    19.01.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Козак Дума - [ 2017.07.11 21:53 ]
    Німий крик*

    Людей нецікавих у світі немає,
    цікавого в людях достатньо буває.
    У кожного щось особливе, своє,
    родзинка якась, хоч маленька, та є.

    Якщо непомітно хтось жив у цім світі
    і в ту непомітність заплутавсь, як сіті, –
    цікавий все рівно такий чоловік,
    що так нецікаво згубив цілий вік.

    У кожного завжди свій світ потаємний,
    в одного гіркий, у другого – приємний.
    Прийде́ найстрашнішої прикрості час…
    Це буде коли – невідомо для нас.

    Коли відлітає душа у людини,
    за нею мандрує і перша стежина.
    І перший цілунок, і радість з любов’ю
    вона забирає назавжди з собою.

    Не спорю, лишаються книги, поло́тна,
    вірші, стадіони, висотні колони…
    Багато чого може ли́шитись, та
    далеко не вічна людська красота!

    Життєвий закон, як безжалісна гра:
    відстукав годинник – в дорогу пора.
    Життя промайнуло в скитаннях земних,
    та що ми по суті все ж знали про них?!.

    Про тих, хто пішов за завісу віків:
    про друзів, знайомих, братів і батьків,
    про жінку кохану чи рідних дітей…
    Нічого не знаєм про більшість людей!

    А люди уходять і їх не вернуть,
    у кожного свій, Богом даний їм, путь.
    Лиш хмари пливуть та ще дзвони звучать.
    Як хочеться руки піднять і кричать!..

    01.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2017.07.11 21:02 ]
    Шоколад
    В солодкому завжди́ свої принади…
    Глибинний смак, а чи легкі вершки…
    Та так ти в’ївся в душу шоколадом…
    Іду як
    наркоманка,
    навпрошки…

    Без тебе навіть дня прожить – не можу!
    Торкну́тися – щоки,́ а чи руки…
    О, не зникай! Свій образ підсолоджуй!
    Словами,
    що солодкі,
    та гіркі…

    В твоїх обіймах шоколадно тану…
    Від губ гарячих солодко пливу…
    Твій неповторний, ніжний смак, коханий,
    Ввижається
    вночі,
    та наяву….

    Коли мене не пестиш довго – гіркну…
    Біліє на поверхні сивина…
    У розпачі не відшукати мірку,
    Коли я буду
    випита
    до дна…
    ID: 513581
    26.07.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (3)


  8. Садовнікова Катя - [ 2017.07.11 20:50 ]
    Я заболела
    Я заболела – сердце мозжит.
    Безумно бьётся там в груди.
    Согреться просто невозможно,
    И ночью бедное не спит...
    Венок сплели дурные мысли,
    Уста сожжаты и немы.
    К чему мечты бушуют иний,
    Когда больна я изнутри?
    Тогда задумалась...
    Не странно,
    Что боль утихла той весной,
    И не возьмут врачи обманом,
    Тобой болела, но прошло...

    11.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Садовнікова Катя - [ 2017.07.11 19:32 ]
    А хватает ли воздуха..?
    А хватает ли воздуха голосом спеть?
    Я шепчу и не сдержанно радостно.
    Горсти воздуха дай-ка мне поиметь
    Нарисуй все слова мои в градусах.

    Я зажгу, что остались слова на ковре.
    Для тебя буду бывшей, мне нравится.
    А я все-таки буду, и завтра, и здесь.
    А расстаться придётся, пожалуйста.

    11.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Олена Малєєва - [ 2017.07.11 19:11 ]
    Краща
    Я краща для тебе, краща –
    Не сумнівайсь: із твого ребра.
    Не пропаду, пропаща,
    З тобою – де б не була.

    Обійми твої й слово
    Зі мною завжди – ти.
    Тому не боюсь грому
    І не боюсь самоти.

    Ти кажеш про мене «Жінка»
    І кажеш мені «Вона»,
    Я граю з тобою, як дитинка
    І заграю, як весна.

    То неслухняним дівчиськом –
    Поглянь, як ребро стирчить…
    Для нас із тобою вічність
    І ціле життя – мить.

    Не сумнівайсь: я твоя, рідна.
    Згадай, ти мене впізнав,
    Коли, таку необхідну,
    Собі за дружину взяв.
    28.02.2014 р.


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.28) | "Майстерень" 4.5 (5.13)
    Коментарі: (6)


  11. Олена Малєєва - [ 2017.07.11 19:03 ]
    Трохи графоманства на честь 160-річчя з Дня народження Франка.


    Чоло високе й дух міцний,
    Стрімкий, рішучий крок.
    Ми чуєм "Дзвін" і крізь роки
    Вчимо його Урок.
    Скалу невігластва круту
    Він йшов щодня лупати.
    Любив людей і хрест свій ніс,
    І не боявся страти.
    То був Кремінь - не чоловік,
    Живий, жива і Справа.
    На всю Вкраїну, на ввесь світ
    Гримить Івана слава.
    Й ми пам'ятаємо наказ
    І радо йдем до бою:
    Хоч не собі, але синам
    Здобудем поступ й волю.
    Ні жар, ні холод, ні війна,
    Що стукає у хату,
    Нам не завадять повсякчас
    Сесю скалу лупати!


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  12. Олександр Сушко - [ 2017.07.11 18:04 ]
    Печальне
    Рука поета просить од і саг.
    Спрацьована, знесилена правиця.
    Естетиці вона тримає дах,
    Наповнює гармонії криницю.

    Моя долоня - це слуга краси,
    З глибин гребе її, неначе тралом.
    У струменях словесної грози
    Нуртують думи, цілі, ідеали.

    Роздвоївся сатирика язик,
    Липкої повно у щоках отрути.
    Шукає графоманів, недорік,
    Жало у гузна заганяє люто.

    То не простий, а творчий паразит,
    Харчується поезії плодами.
    Підкопується, наче підлий кріт,
    Жонглює нехорошими словами.

    Прийшов учора він у наш гурток,
    А вже жує усіх, неначе гусінь.
    Збирає недоречностей пилок,
    З натхнення вириває жирний кусень.

    ПиснУла збірку - знову він повзе,
    Бере до рук моїх поезій стоси.
    І все гризе, гризе, гризе, гризе,
    Обтяв під корінь поетичні коси.

    За раз творінь упорює відро,
    Розгодував сонетами огузок.
    Завжди у нього напхате нутро,
    Моя ж - голодна, на дієті, муза.

    Полохаюсь, неначе ховрашок,
    Біду вчуваю в кожнім слові, звуці.
    Сатирика уїдливий смішок
    Мене бентежить навіть на фейсбУці.

    Виписує то клізму, то пеню,
    Довбає дятлом за неточне слово.
    На рік писати, мабуть, припиню,
    Піду вивчати українську мову.

    11.07.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  13. Маркіяна Рай - [ 2017.07.11 17:59 ]
    Всі мої примари зникають
    Всі мої примари зникають,
    Коли приманюєш мене до себе, причаровуєш.
    Мої тіні принишкло сидять у своїх ганебних закутках,
    Поволі напиваючись рідкості.
    Аж: де тепер та в'язкість,
    Якою в'язали їх, а опісля нав'ючували
    (Як вороних та гривастих нав'ючують) мої страхи?
    Мої тіні поволі стають легшими та тихшими.
    Паралельно плечі мої випрямляються,
    Куштуючи цю легкість та тишу.
    Бо коли приманюєш мене до себе, причаровуєш,
    То відблиски твоїх райдужних очей,
    Наче промені сонця,
    Пронизують мряку моїх страхів,
    Й вони розсіваються м'яко.
    Всі мої примари зникають.

    08/16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Садовнікова Катя - [ 2017.07.11 16:23 ]
    Я долго ждала нашей встречи
    Разходятся в жизни так часто,
    Судьба переводит дороги.
    Сказать без осечки ну разве,
    Когда побредешь по дорогам.

    И горечь бывает в разлуках,
    Когда навсегда оставляют.
    А время на раны, как уксус…
    И шрамы в душе я не чаю.

    Я довго ждала нашей встречи,
    Печаль раздирает мне груди.
    Я знаю: чем дольше тот вечер –
    Тем встреча приятнее будет.

    11.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Світлана Ковальчук - [ 2017.07.11 14:23 ]
    Мої слова у трави забрели

    Мої слова у трави забрели
    і травами настояні, бентежні,
    як душі, як закохані,
    не ми,
    як доторки душі необережні.

    І не болять,
    медами, бо меди,
    і не тривожать,.
    Боже, відлюбила?
    Мої слова ще пам'ятають: Ти.
    І напинають тятиву і жили.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Микола Дудар - [ 2017.07.11 13:30 ]
    Стелю доріжку лише з позолоти...
    Довіряю й обожнюю ЇЇ…
    стелю доріжку лише з позолоти
    я заздрю сам собі, о світе мій
    в тональності мінора раз і всоте
    так пожирає вогнище траву!!!
    і так дитя ще хилиться до мами!
    я чоловік, що перший в Неї був
    а вам я розповім двома словами…
    тут марна порча і навіть приворіт
    безсилі чвари, зайві ваші гніви
    мені пора. Вона біля воріт
    тай не одна, а з дівчинкою ніби…
    11-07-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  17. Козак Дума - [ 2017.07.11 12:05 ]
    Я не поет

    Я не поет, але пишу вірші,
    бо хочеться багато що сказати.
    Без викрутасів, просто, від душі,
    колись таким мене родила мати.

    Я не поет, хоча поезію й люблю,
    та пишномовних не пишу сонетів.
    Впаде хай небо, а все рівно не терплю,
    нещирих і чванливих я поетів.

    Я не поет, але люблю народ,
    свій край, село і місто – Батьківщину.
    Не звик водити словом хоровод,
    та подумки завжди до неба лину.

    Я не поет, хоча щемить душа
    за наше сьогодення, за майбутнє.
    Пишу, немов іду по лезу я ножа,
    бо почуття самозбереження відсутнє.

    Ні, все ж поет, бо серце знов болить
    за долю молодих і України.
    Пишу щоденно, майже кожну мить,
    й писати буду аж до домовини.

    14.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Микола Соболь - [ 2017.07.11 12:54 ]
    Притча про Петра
    І
    Додому йде Петро, уже на «рогах»,
    Бригадою хильнули по чарчині,
    Чи по стакану? Хилиться дорога…
    Якраз об одинадцятій годині.

    Дружина звісно вигадала муштри,
    Давай його розумному повчати
    Магель взяла. (не зачепила б люстри,
    Яку подарувала її мати).

    Була розмова досить коротенька,
    Що проповіді батюшки у храмі.
    – Ану іди сюди мій дорогенький!
    Кому то гумор, а Петрові – драма…
    ІІ
    Мораль у цьому завжди на вустах.
    Хильнули зайве, навіть уночі,
    Коли качалка в жінчиних руках
    Іще не факт, що будуть – калачі!
    11.07.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  19. Кристіан Грей - [ 2017.07.11 11:27 ]
    Перебірлива принцеса (поетична пародія)
    Не чекала такого від себе й нізащо,
    Що від влади відмовлюся легко і так
    Повідомлю народу: - Як б'ється - на щастя!
    Побажаю: - Корону нехай трафить шляк!

    Надсилали e-mail, делегації різні -
    Так тривало всю зиму і аж до весни.
    - Я не з тих, - відмовляла.
    Мені: - Ще не пізно!
    Наказала швейцару: - Жени їх, жени!

    Не дивуйтесь - мене не хвилює корона,
    Я від неї сховаюсь у темний куток,
    Не згадаю ніколи й нікому до скону,
    Двері в спальню замкну на англійський замо́к

    І ще рогом упруся: - Не хочу у за́мок!
    Надто страшно в палацах буває мені!

    І наснилось на зло - під самісінький ранок:
    - Де корона?!. – кричала,
    - Даєте чи ні?!.


    11.07.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  20. Ірина Вовк - [ 2017.07.11 10:06 ]
    "Кадри не з кінохроніки:Чехія-Союз 1968 рік"
    Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
    Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
    Подаруй мені серця живого слова
    На схололі обійми старої землянки.

    Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
    Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
    Я у листя пошерхле безмовно впаду,
    Затріпочу крильми, наче птах перелітний.

    Подаруй мені серця жагучі слова –
    Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
    (В глупій темряві ночі кохана співа,
    Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

    Там у лісі-пралісі відлунює крок…
    В німоті підвіконня кохана заплаче –
    Пломеніють у світлі нетлінних зірок
    До своєї Вітчизни пориви юначі.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)




    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  21. Серго Сокольник - [ 2017.07.11 03:40 ]
    А я сьогодні...
    А я сьогодні у сумній спокуті
    Проводжу ніч. І келих на столі
    Світ місяця ввібрав, немов цикуту...
    Його ще пить... Аби лиш не пролить,

    Немов сльозу, цей витончений трунок
    По тій, спливаючій в нічну пітьму
    Зі склянки, мов останній поцілунок,
    Який на пам"ять назавжди візьму

    В дороги даль, проторену внікуди...
    Вона, можливо, приведе кудись,
    Де ніби дотик стриманий розбудить
    Ті почуття, що відійшли... Молись

    Цій рідині- ти в себе увібрала
    Сум спомину за тою, що пішла...
    Я п"ю за те, щоб пам"ять не вмирала...
    Я п"ю за те, щоб пам"ять ожила...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117071100893


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (2)


  22. Лариса Пугачук - [ 2017.07.11 01:29 ]
    Вітер
    Запливла у думках далеченько,
    пора повертатися –
    у реальність.
    Ясніє в очах.
    Та завихрені сили дзижчать,
    і розбурханий простір також тенька-
    є в душу: «…впусти…ти…впусти…»,
    завиваючи в кокон.

    Кажеш, фатум безжальний?
    А може це ти
    крок за кроком ладнаєш тональність
    віртуальних світів і себе заганяєш у них
    назавжди?

    Той один, що реальний,
    що зневажений, збитий з орбіти,
    усміхається гірко:
    справжнє часто просте…

    Неземні колажі ти малюєш…
    А колосся росте, набухаючи зерном –
    в цьому світі –
    хто тобі заважає
    жити
    вічно?

    11.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  23. Садовнікова Катя - [ 2017.07.10 23:01 ]
    Война.. Ах,..
    Война…Ах, эта страшная война
    На мою землю прямиком упала,
    Забрала сотни жизней без лица,
    И безмятежность их она украла…

    Так погубила сёла, города,
    И бросила надежду в лужу грязи
    Родителей с детьми их навсегда
    В прогресс страны её взаимосвязи…

    И помыслы у каждого одни:
    Хочу свободо жить и без войны…

    Хочу я жить без чёртовой войны
    И воздуха отведать без стены,
    Не чувствуя, нет, никакой вины
    За лицемерье власти и чины.

    Хочу учиться в мире, без войны,
    Собрать лучистый опыт на полях,
    И по ночам цветные видеть сны,
    И весь мир ощутить в своих руках.

    Хочу мечтать без эдакой войны,
    И в будущее проложить дорожку,
    Не скушать ненароком зла плоды,
    Не дать вине серебрянную ложку.

    Я верить этой не хочу войне,
    Предателями кривит что народа,
    И правда лишь на ихней стороне, -
    Мы же избытки будто бы без рода.

    Я видеть не могу страданий, да
    Убитого совсем уж населенья,
    Из глаз детей и мамочек вода,
    Её услышишь ты в любое время.

    Услышишь снова отголоски ты
    От выстрелов, снарядов ударенья;
    И жжение огня в своей груди
    Из шин гарячих с дымкою забвенья...

    Я верю, что когда-то будет мир,
    И каждый понимать начнёт поступки,
    Наследников научит делать пир,
    А сам получит отдыха минутки…

    Ещё ведь не забыли мы следы:
    Должны прожить мы без лихой войны…

    10.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2017.07.10 21:54 ]
    Стежина поміж трав
    Стежиною, що губиться в полях,
    Піду туди, де квіти пахнуть медом,
    І рОсні трави тягнуться у небо,
    Немов мені указуючи шлях...

    Піду. Знайду полИну я гіркого.
    Гінку теблину у руці примну...
    Тут зайве все. Немає тут нікого.
    Лиш поринає в неба глибину

    Душа моя, звільнившись від ілюзій.
    Метеликом літає по квіткАх.
    Одна. Немає ні близьких, ні друзів.
    Лиш - зЕлено то сИньо у очах!

    Чи ти мене кохаєш? Посміхнуся:
    "Тут - все інакше. Суєта суєт..."
    В ромашковому полі розстелюся...
    Спокійно так... Все бАйдуже стає...

    Так біло і так гАряче! ЗелЕно...
    Лоскоче ноги китицями трав...
    І небо... Небо - ось що є у мене!
    Так, ти пішов, та неба не забрав!

    Злечу, щоб неба сьомого торкнутись
    Того, де душі прокладають шлях...
    Спущуся, щоб до себе повернутись
    Стежиною, що губиться в полях...
    ID: 423801
    09.05.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (3)


  25. Козак Дума - [ 2017.07.10 21:20 ]
    Шлях до особистої незалежності
    Хоча в житті й не зайва обережність,
    але надмірна – то не кращий крок.
    Той, хто знайшов себе, – втрача залежність,
    усю залежність від чужих думок!

    21.05.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Сергій Щєпкін - [ 2017.07.10 20:58 ]
    Вуздечка
    (східна байка)

    Торованим шляхом, назустріч селянину
    Ішов Шайтан з вуздечкою в руці.
    «Що то несеш?». «Вуздечку для людини,
    Яку надіну в неї на лиці!»
    «Дай подивитись, бо мені цікаво», –
    І селянин до біса руку простягнув.
    «Ходім зі мною, раз така вже справа,
    Роздивишся усе як на духу!»
    Пішов за бісом селянин. За півгодини
    Він знов своє прохання повторив.
    «Пішли, пішли! Тебе я не покину,
    Побачиш все, як я і говорив!»
    Пройшли іще з годину, селянин
    Не витримав, і заходивсь кричати:
    «Дай-но вуздечку! Що ти за один?!
    Я скільки можу цього вже чекати?»
    Шайтан лиш небагато стишив хід,
    Вуздечку з руки в руку переклав,
    Зирнув на їхній з селянином слід,
    Повернув голову, прижмурився й сказав:
    «Що ти заладив все: вуздечка, та вуздечка!
    Вона для тих, хто сам не хоче йти.
    А ти ідеш за мною, як овечка!
    Як я на тебе можу упряж надягти?»

    ***


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Козак Дума - [ 2017.07.10 20:05 ]
    Життєвий дисбаланс

    Життя людини в дисбалансі протікає,
    постійно нам чогось не вистачає:
    спочатку нам бракує розуму й любові,
    а потім – вже фізичного здоров‘я...

    07.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Олена Малєєва - [ 2017.07.10 20:10 ]
    Русалка
    Безсоромно на дні лежу
    І вкриваюся морем втіх.
    Не кричала: «Тону», не била на сполох…
    Не топив несподіваний ворог,
    Я сама перейшла межу
    І солодкий спокутую гріх.

    Неприкриту свою красу
    Завертаю у мушлю.
    Я сирена, я діва морська, я русалка...
    Хто ти: принц чи простий рибалка
    Я на хвилі тебе несу
    І за мить потопити мушу...

    Слухай пісню мою і п'яній,
    Не дивись на вуста холодні.
    Я пішла в небуття з нелюбові -не воскресну.
    Відчувай: жар і кригу оцю безтілесну
    І від пристрасті шаленій
    У безвихідному полоні.

    Ти не дихай - лиш видихай
    Обривай свою нитку життя
    Відчувай, як вгрузаєш у дно, як холоне кров,
    На вустах запеклося слово і знов
    Ти не скажеш мені: «Кохаю»:
    Ні за віщо пішов в небуття...


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  29. Садовнікова Катя - [ 2017.07.10 19:40 ]
    Я плескаю..
    Я плескаю, не знаю ще життя,
    Міркую, і нічого не питавши.
    Не вмію жити я ще "до путя".
    Не праведна і не хулю я рани.

    Я, так як всі, тримаю полотно
    І правди маю при собі нагідки.
    Упевнена, що піде з носа кров,
    Коли ногами догори підіймуть..

    10.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Садовнікова Катя - [ 2017.07.10 18:10 ]
    А мені б
    А мені б просто в океан,
    На самісіньке його дно...
    Та усе це така брехня –
    Я сахаюся глибиной!

    І тому свіжих почуттів...
    Однак я не новий ковток!
    Облетіли сережки верби...
    І слова заблукали давно

    А чи пахощів тих легких,
    Щоби дихать мені невлад ,
    До нестями - нових рядків,
    Отаких, заразом щоб "Ах!"

    10.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Олександр Сушко - [ 2017.07.10 18:59 ]
    Причастя
    Прочанину смакує кров Христа.
    Нагода буде - питиме гарячу.
    На всю планету нібито кіста
    Поширилася звичка упиряча.

    Гриземо плоть Спасителя усмак,
    Справляємо щоріч по ньому тризну.
    Білуємо божественний кістяк
    У приступах свого канібалізму.

    Ми боїмося ближніх недарма,
    Вилазять боком людожерські риси.
    Любові милосердної нема,
    А є оскал і пазуриська рисі.

    На хліб старенька просить п'ятака,
    В житті у неї нині чорна смуга.
    А злодія упевнена рука
    Краде у неї гроші з капелюха.

    Веде у бій малечу командир,
    Немає для дітей уже поблажки.
    На груди потім покладе менгір,
    Аби й на тому світі було важко.

    Не можемо утишити жаги
    Протруєної до кісток натури.
    Привчають нас попи, а не боги
    Ізмалку до кривавої мікстури.

    Ми - кровососи. Дракулю рідня.
    Релігія ж слугує за приманку.
    Втягнулися. Ковтаємо щодня
    З душі людської запашну кров'янку.

    Хрестили нас вогнями та мечем.
    Невже тому і випало до скону
    Впиватися солодким кумачем,
    Висотувати душі безборонно?

    Маля годує матір молоком,
    Йому співає тихо колискову...
    Піду не в церкву. А піду в альков.
    Моє причастя - то кохання слово.

    10.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  32. Садовнікова Катя - [ 2017.07.10 16:19 ]
    Она глядела пусто в воду
    Она глядела пусто в воду
    На солнца лучики, и с тем,
    Всё прятала свою породу
    Порою летнею совсем..

    Она так искренне смеялась
    Без чужих глаз, и, так легко
    Ей верилось такую малость,
    Что кто-то принесёт тепло.

    Тепло душе её украдкой
    И чувства тут же будут жить,
    Она судьбою будет гладкой.
    Будет всегда его любить...


    10.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Козак Дума - [ 2017.07.10 15:10 ]
    Живi трупи
    Як зрадником людина вирішила стать,
    вона втрачає з честю ще й обличчя.
    Так дехто умирає лише в тридцять п'ять,
    хоч існувать ще може й півсторіччя…

    19.08.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Садовнікова Катя - [ 2017.07.10 15:56 ]
    Среди шпал домов
    Посинело небо
    Среди шпал домов
    Я живу на третьем
    Горизонтом - вот

    Белой-белой пеной
    Сбились города
    То ли постепенно
    Захватив азарт
    На одно мгновенье - 
    Чтоб пересказать.

    10.07.17.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Маркіяна Рай - [ 2017.07.10 14:24 ]
    На розсипах вій
    Куди мені йти, коли йти немає куди?
    Моє друге "Я" залишається тут безіменним.
    Невже це не Ти, мій Боже, невже не Ти
    Так ствердно у зливах і снах промовляв до мене?

    Куди мені йти, коли відстані зрадив крок,
    Коли всі шляхи залежані і заяложені?
    Останній ривок, чи у прірву, чи до зірок -
    Довкола не люди, лиш тіні будуть стривожені.

    Стриножена віра, бажання на розсипах вій, -
    Мені їх здувати своїм простосердним звичаєм,
    Складати в букет материнку, або ж звіробій,
    Сушити, а взимку впиватися чаєм й відчаєм.

    Просіє вагомість крізь сито моє ім'я, -
    У метриці й паспорті вперше втрачає потребу.
    Тепер лиш дивуюсь, мій Боже: невже то не я
    Так вірно й покірно роками молилась небу?

    07.16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Маркіяна Рай - [ 2017.07.10 14:08 ]
    Спали мене*
    Спали мене! Рве душу скрипки плач.
    Струною-іскрою, бенгальськими вогнями.
    Коли бажання гаснуть поміж нами, -
    Спали мене вогнем безгрішних вдач.

    Спали до тла! Повільно, наче ґніт
    Згорати буду в воскових долонях.
    Спали мене, як думку в сивих скронях, -
    Думки горять, вони не моноліт.

    Спали мости - назад не поверну.
    В цім полум'ї хворію, чи дурію -
    Згорає кисень, й я від того млію.
    Спали всю поверхневість й глибину.

    Спали, любове! Вбрана в сизий дим
    Ковтаю жадібно вуглець і насолоду.
    Зотлію тут. Не кидай серце в воду, -
    То порятунок, а чи жарт над ним?

    Спали вогнем з небесного ковша,
    Твоїх зіниць суцвіттям візерунків.
    На згарищі пекельних поцілунків
    Воскресне феніксом очищена душа.

    03.09.16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Вовк - [ 2017.07.10 12:14 ]
    Картина художника Павла Мерварта "Потоп" (диптих)

    І. С А Р А

    Призви мене, призви і не пускай…
    Мій муже смертний,будь мені опорою.
    Я ради тебе свій покину рай
    І теж загину смертю, навіть скорою…
    Утішся тим, що в тебе на руках
    Дано мені злучитись із водицею.
    Не розпачай… Відкинь панічний страх…
    Я в темінь одізвусь тобі жар-птицею.
    …І скільки б там води не прибуло,
    Не проклинай в пекельнім стоголосію
    І не благай, щоб чару пронесло,–
    Дочасно нам не випити амброзію…
    Не досконала вічність у богинь,
    Коли вівтар жертовності відпущено…
    Призви мене, призви і не покинь –
    Ми у воді очистимося душами,
    Поборемо падучих тіл напасницю,
    Приймемо смерть, як свій останній злет,
    Дарма, що ані в кольорі, ні в пластиці
    Цю мить не закарбують води лет…

    …Як рухне туч склепіння непрозоре,
    Як здибиться над нами неба край,
    Як зімкнеться над нами грізне море –
    Призви мене… призви – і не пускай.

    ІІ. Е М М А Н У Ї Л

    Мені у руки, Саро, прихились…
    Надлюдську волю являть мої руки!
    У валі смертоносної розлуки
    Ти о плече мужиче обіпрись…
    Благаю небо я не о спасінні –
    Німа до сліз потопу течія…
    Узри мене у світлім воскресінні –
    Ти ще пливтимеш… першим піду я…
    Волію Божий суд зустріти сто́я,
    Вслухаючи твоє «еммануї…»:
    Могучий Ягве, Сара – донька Ноя,
    Карай мене, але врятуй її !
    Вона невинна… Я – першопричина
    Її прощальних, передсмертних мук…
    Коханих членів паросте живильна,
    Мені в єднанні прихились до рук!

    ...Як божий смерч найвищу хвилю здійме
    І стан мій скам'яніє у мольбі,
    Я призову тебе в свої обійми –
    Останній світ в очах моїх – тобі!

    (Зі збірки"Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (5)


  38. Ірина Вовк - [ 2017.07.10 12:55 ]
    "Коли на луках гойних Мармореї..."
    Коли на луках го́йних Мармореї*
    моя душа спочине від турбот,
    я спогадаю, хто був мій народ
    у нетрях зореносної ідеї.
    Одвічний плужник… ратич та орач…
    Одвічний Скіф в землі обітованій,
    трагічний Бус при долі невблаганній,
    шукач братів… і золотошукач…
    О, злото уз! – ти братняя любове,
    солодкий плід, що визрів на розбрат…
    У всі епохи йшов на брата брат
    і прагнув, як упир, нової крови…
    Коли й за що? – питали з неборак
    за Крим, за сіль, за шапку Мономаха…
    Що ж до ціни – то вища, мабуть, плаха
    чи, пак, ребро підвішане на гак…
    О, мій народ як той пустельний Дух
    поміж дібров, ланів та сіножатей –
    комонне тіло Золотої Раті…
    А на могилах – тополиний пух.
    Чи то Сварог**, чи Див*** так повелів
    по смерті в Ирій душам відлітати.
    Усе там є для русів – спис і лати,
    питво суроже, ласки доброгнів,
    і присмак степу, і розлогі трави,
    і заповітний спів Матиреслави.****
    Там Марморея здійснює дозір
    в оточенні сліпучо-білих зір…
    Там Ра-ріка***** – межа країни Сонця,
    там щука-риба плюха в ополонці
    і сам Сварог гарцює, мов огир…

    Та Цур вогнем пахне у людський вир…******

    … В якій землі і на якій планеті
    Розпалена в надривно-синім леті
    Зійде зоря на ймення Богу-Мир?..


    (Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  39. Козак Дума - [ 2017.07.10 12:11 ]
    Просто сон
    Цієї ночі ти мені приснився
    в старенькій курточці і з течкою в руці;
    вже з тиждень мабуть не голився,
    у шапці в'язаній, щетина на лиці.

    Чого б це, друже? Думаєш про мене?
    У гості так неждано завітав…
    Хто знає, може просто кляті гени,
    бо я про тебе навіть не гадав.

    Такий же худорлявий і веселий,
    ще й клопоти у тебе, як завжди.
    Зустрілись у якійсь тісній оселі,
    якісь дороги, люті холоди…

    Можливо, як говорять, сон той „в руку“,
    ймовірно він важливе значить щось.
    Життя – то непроста звичайно ж штука,
    нам снів побачить в нім немало довелось.

    Нехай біжить собі, бо так давно ведеться,
    не відслідкуєш всіх життєвих схем.
    Не кожну ніч дивитись сни вдається,
    та в них ми творим, думаєм, живем…

    20.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Саковець - [ 2017.07.10 11:46 ]
    ***
    Барвисто і легітно бавиться липень,
    у полі пасеться, неначе лоша,
    де небо ранкову перину зі спини
    зібгало, блакитну накинувши шаль.
    Пахучого сонця на гілочці хмарній
    торкнутися день обережно зумів:
    проміння в ріку осипається гарно,
    вливаючи світло в лампади садів,
    у душу мою. Тільки тіні ще хмурі.
    У росяній купелі – відлиски снів.
    Проносяться тра́ви в зеленім алюрі,
    пірнаючи в синь горизонту. На дні
    світання смарагдову тишу розлито.
    Вишнево безвітрю німих верховіть.
    Стою на привіллі, вдихаючи літо.
    Круг мене ясни́й обертається світ.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  41. Любов Бенедишин - [ 2017.07.10 10:25 ]
    ***
    Ні в казці, ні пустці, ні в пастці...
    Відніметься десь, десь - воздасться.
    Ні диво, ні видиво мильне.
    Земне моє щастя стабільне.

    10.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  42. Неоніла Гуменюк - [ 2017.07.10 08:48 ]
    Мамина горобина
    Біля хати - деревце маленьке,
    Це його іще садила ненька,
    Бо любила горобину чорну.
    -Помічна, - казала, - від хвороби.

    Вже багато літ немає мами,
    Горобина ж тими ягідками
    Пригощає всіх, хто тут буває,
    А мені матусю нагадає.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  43. Неоніла Гуменюк - [ 2017.07.10 08:59 ]
    Сліпий бандурист
    Молодий хлопчина кучерявий
    В парку тихім на бандурі грав,
    Пальці вправно так перебирали
    Її струни.Легко вальс звучав,

    То народна пісня легкокрила,
    Наче птах зринала в небо враз,
    То сумна мелодія бриніла,
    Що аж плакала-ридала і душа.

    І переглядались перехожі -
    Бандурист, ще й юний - дивина,
    Інструмент цей зазвичай дівочий,
    Рук жіночих слухає струна.

    Хтось згадав легенду ту колишню,
    Що її іще з дитинства знав,
    Про старого діда-бандуриста,
    Що чудово так наосліп грав.

    А юнак той не звертав уваги
    На людей, які зібрались тут,
    Руки його грали-вигравали
    І ставав сильнішим серця стук.

    -Він сліпий, - майнула думка раптом
    В однієї з молодих дівчат.
    І бурхливі оплески лунали
    Тій бандурі й серцю хлопця в такт.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Козак Дума - [ 2017.07.10 08:52 ]
    Магiя каблука
    Як кардинально жінку змінює каблук,
    лиш одягне і чарівна феміна,
    а зніме ввечері й затихне його стук –
    у світі найщасливіша людина!

    31.03.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Джейн Ноуіт - [ 2017.07.10 00:46 ]
    just friends
    Пишу тобі
    за інерцією,
    видаляючи всі
    повідомлення,
    цей текст
    позбавлений
    сенсу,
    як ночі
    проведені
    порізно,
    ні криків,
    ні сорому,
    одяг на ґудзиках,
    без масок
    лишається
    тільки посмішка,
    всі сни-
    відверті:
    еротика
    й порево,
    в реалії -
    nothing,
    одна діє
    формула:
    no kisses,
    no sex,
    big hugs,
    just friends...

    09-10.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  46. Микола Дудар - [ 2017.07.10 00:19 ]
    ***
    впіймати погляд піддійти
    запасти в очи - пас і скоро…
    ще не палає тільки дим
    чи то на щастя чи на горе
    на щуп на дотик морем слів
    почнеш обох переплітати
    а вірний свій родинний німф
    попросиш в снах оберігати
    букети квіт вино і кеш
    усе до крихти Їй у ноги
    не зупинитися авжеш
    і не проснутися від того…
    09-07-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  47. Василь Кузан - [ 2017.07.09 23:51 ]
    Вітер гойдає колиску життя
    ***
    Вітер гойдає колиску життя,
    Ніч зазіхає на сну таємницю.
    Зірка черкає і небо іскриться,
    Сниться не те, що чекав чи хотів.

    Може знеможені літа ножі
    Ночі кавун пошматують на смужки.
    Суть, як підсудні, виходить за дужки,
    Те, що на споді, тепер на коні.

    Чи на кону? А, відтак, на іконі.
    Лики святих, позолочені німби…
    Все нереальне – наближене ніби.
    Можеш торкнутись – думки простягни.

    Відстань. Відсутність. Видіння. Війна.
    Крапелька космосу. Колос ілюзій.
    А вороги – то розгублені друзі.
    Карма блукання і код незнання.

    Розкодування того, що спливло
    Із підсвідомості у підсвідомість.
    Цифри на вході до титли відомі,
    А комбінації – тільки мені.

    Тільки, здається, що я – то не я.
    Страхи і сумнів сплелися із ніччю.
    Розум витрати і втрати полічить.
    Вершників море – усі без голів.

    Я з головою. У правій руці
    Щось невагоме і схоже на ручку.
    Щось напишу. Потім повню відкручу
    З купола марень. А потім засну.

    09.07.17


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  48. Микола Соболь - [ 2017.07.09 20:02 ]
    Псевдонім
    Згаснуть усі, помру колись і я.
    Потому кинься, поминай печалі…
    Бо Соболя то начебто нема...
    А Погорєлова? Ні, ні, ми не знавали!
    Ото живи, радій, твори-плоди...
    Пиши про почуття, природи далі...
    Ніхто ніколи не згадає - ти:
    Той, що не був, чи, що не видавали.
    09.07.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (4)


  49. Микола Дудар - [ 2017.07.09 20:18 ]
    Взяло і пожовкло...
    … взяло і пожовкло
    злочин це чи ні?..
    ніченька намокла
    упряж на коні
    гавань - місце зброду
    кажуть бенефіс
    Правда хлебче воду
    і сопе під ніс…
    09-07-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  50. Олена Малєєва - [ 2017.07.09 20:44 ]
    Королева
    На високому троні звільнилося місце:
    Королева втомилася і пішла.
    У новинах про це повідомили стисло —
    Неабияка новина.

    Всі живуть по кутках і ходять під богом.
    Не хвилює корона людей простих.
    Кого кличуть на трон - ті впираються рогом.
    І до мене приходили - я не з тих.

    Святе місце пустим не буває. Так кажуть люде.
    А якщо не святе, хто його займе?
    То невже королеви у нас не буде?
    І порожнім залишиться все пусте?

    Є нюанс: королеві неможна брехати.
    І служити народові треба. Так.
    Тільки скаже неправду — піде за грати,
    І сидітиме вже відтак.

    Королева пішла. Це за рік вже п'ята.
    Уривається швидко у них терпець.
    Бо не можна народу у вічі брехати,
    Набиваючи свій гаманець.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (23)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   ...   1364