ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.06.23 20:20
Не жури і пробач, що проліз крізь затвірок
Екскурсійний заплив на столичну красу
Хай загнали у стрій і водили як звіра
Хай крутили по колу наче літо осу…
Ти гнучкий як і батько, як мати, як Травень…
Свій окремий підручник… і свій Поводир
Ти злітаєш

Леся Геник
2018.06.23 16:55
Цей дощ затягнувся надовго.
Небесний розгойдано дзвін.
Втонула в калюжах дорога.
І річка набрала розгін.

Вдягнулися гори в корону
важких нерозчесаних хмар.
З горішнього стиглого лона

Олександр Сушко
2018.06.23 15:02
Кохану муха укусили,
Чи, гейби, зголоднілий гедзь.
Од гніву стала синя мила!
Вже думав, що ухопить грець.

Сказав: - Дружино, годі, пробі!
Не варто брать перо до рук!
Немовби, начебто і мовби

Світлана Майя Залізняк
2018.06.23 08:59
Приклади мене подорожником,
шепочи: "Не для всіх... о ні"...
Тектонічними, надтривожними
проростають слова рясні.

Ти - то птах з-понад Псла, то ящірка.
Рань циноброва... явори...
Як же сіро поміж путящими

Сергій Гупало
2018.06.22 21:11
Вгамуй себе, коли проходиш поруч.
Я більшого у тебе не прохав.
Ніщо твоя таємна непокора,
Бо знаю: скрізь незмигні очі ґав.

Навколо нас оземлено кружляє
Цей дивосвіт, де від початку ми.
І подорожником, і молочаєм

Іван Потьомкін
2018.06.22 18:56
Такого ще не знали в цьому краї...
З гори, що підпирала крайні хати.
Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
Ряднину начебто накинули на небо.
Впали люди на коліна непритомні...
І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
Настала тиша: гуркіт сердець лиш

Наталка Пілігрим
2018.06.22 12:43
Квадрат апельсинного сонця у рамі моєї кватирки
Сполохує тінь в зіницях, цяткує полотна щік,
І полудень згорда дивить, і вечір з-під лоба зирка,
А стіни, вуста і очі заляпав сонцевий сік.

Так липко і мляво-жовтаво стікає по тілу повітря,
Здається,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.22 10:50
Жертовна зона розрослась...
Тебе спонукують до вчинку.
Вовки - між тлустих вань та ась -
деруть сім шкур... одну овчинку.

За що загинули оті,
що мали б чистити картоплю -
десь у солдатському куті

Кристіан Грей
2018.06.22 09:06
Твоє тіло – наче пахлава медова,
Яку пропонують галасливі торговці на кримських пляжах.
Хоча я її ніколи так і не спробував.
Як і твоє тіло.
І ніколи вже не спробую, бо
Ти сказала: «Ти втратив свій шанс».
І вбила в мені віру, надію і любов.
Що д

Ярослав Чорногуз
2018.06.22 08:13
Неначе диво в Божім раю,
В гаю троянду я стрічаю...
Не відвести очей, та й годі!
Таку красу не бачив зроду!

Коханням серце зайнялося
І до троянди потяглося...
Душа, та й тіло, аж тремтіли.

Олександр Сушко
2018.06.22 07:28
Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,

Серго Сокольник
2018.06.21 23:49
Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...

Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де

Микола Дудар
2018.06.21 18:23
Страшне видовище. Гроші на вітер…
Вкотре з граблями цілуємось лобом
Сонце нагадує кролячий клітер
У давнину підстрелили б дробом…
Обрій туманний, одні негативи
Хмари і ті, відсунулись, зникли
Чом ти, юначе… від чого ти сивий?..
Убий мене, Боже, нія

Олена Багрянцева
2018.06.21 17:09
Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.21 17:04
Чистиш рибу зраночку -
сім котів...
Ліпиш забаганочку -
син хотів...

А на завтра толоки,
мармелад...
Снива, мрії - волоком.

Ігор Шоха
2018.06.21 13:03
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі

Адель Станіславська
2018.06.21 11:25
Не суди
й незасудженим будеш, -
кажуть.
Та засудять тебе -
повір...
І гріхи нанесуть
чорнотою сажі
мастехіном

Маркіяна Рай
2018.06.21 11:04
Залиш собі мої присвяти.
Покинь на мене нашу вічність.
Ніхто не здатен подолати
Такої вирви часової.

Я навчена собі брехати -
Найнепомітніша погрішність.
Найдосконаліша поразка, -

Микола Соболь
2018.06.21 06:01
У поліклініці – «совок».
Гниє чи догнива система?
Бо черги це болюча тема.
Із неї (черги) – ні на крок!
Жінки зчепилися в дуелі
Словесні поки що шрапнелі…
Ось – рукопашного урок.
У хід пішла війна сумками

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!

Володимир Бойко
2018.06.17 21:35
Іще до липня буцімто далеко,
А липовий вже віє аромат.
Пахуча мжичка сіє серед спеки,
Спадаючи росою на асфальт.

Зближається глобальне потепління,
Природний календар прискорив біг.
Дарує червень липове цвітіння,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Зоріна Головатюк
2018.06.14

Александра Макуха
2018.06.14

Наталія Навроцька
2018.06.13

Готра Ян
2018.06.12

Оксана Мишанич
2018.06.08

Ясен Лад
2018.06.08

сергій порицький
2018.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сонце Місяць - [ 2018.06.03 01:52 ]
    дхарма
     
    атож ~ утік
    провинний & неґречний
    на захід сонця
    місяцевий схід
    у час кохань палких
    & зречень
    іще ~ якихсь

    йому цвіли
    без огляду & жалю
    вночі ~ зірки
    & хмарення удень
    а він долав стезю до раю
    із незапам’ятних
    давен

    вже скоро там ~
    де гине відстань
    між рідним &
    простим
    вздогін зірвались пси
    мисливські

    їх
    очі видів
    ти





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  2. Віктор Кучерук - [ 2018.06.02 21:44 ]
    Я - дивак...
    Я – дивак, що весь вік без вагання
    Видихався щоночі від втіх, –
    Я доводив жінок до ридання,
    Поцілунками пестячи їх.
    Я вмирав од напасті й жадоби,
    І згорав терпеливо до тла, –
    Хоч хрустіли лякливо суглоби,
    Як у вузол сплітались тіла.
    І сусідок, і добрих знайомих
    Не гнітив невідкладністю справ, –
    Не дивився на час, а про втому
    Ще учора нічого не знав.
    А тепер захворів чи збайдужів,
    Бо думки вже та дії не ті, –
    В місті квітнуть сусідки, мов ружі, –
    Пирії на городі густі…
    23.06.17


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (3)


  3. Катруся Садовнікова - [ 2018.06.02 17:17 ]
    Семеренко М.Ю.
    Навмисно і чесно, з проханням
    НАЗАВЖДИ,
    Люблю я тебе до нестями.
    Укотре було заблоковано
    нами,
    Сердешно обіцяне станом,
    Плекати на щиру відвертість;
    Доречно було б занести до
    ЖУРНАЛУ
    Обіцянок і спостережень.
    Люблю, я люблю і зусім непрогавлю
    Хвилин, коли бавлюсь як вперше,
    твоїми ВУСТАМИ.
    Бракує мені твоїх теплих
    ОБІЙМІВ,
    Без них я порожня пляшанка.
    Сьогодні, поволі, за денне
    ПРОМОВЛЮ
    І з жахом, що час так спливає,
    Тобі таланить дев'ятнадцятий
    ПРОМІНЬ -
    Життя споміж мар і
    ПАЛАННЯ.
    Тоді як замріяне поле жевріє
    Під небом блакитним
    і ГОЛИМ,
    Ти мусиш підвестись
    і йти в добру пору,
    Де маки врослись кардамоном,
    Де родиться першість.

    01.06.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Володимир Бойко - [ 2018.06.02 16:18 ]
    Гра (автопереклад)
    Прекрасна юності пора,
    Юнак незайманий в тривозі,
    Його п'янить любовна гра,
    Він схаменутися не в змозі.

    Його впіймала ти в полон,
    Як інших миттю здобувала.
    Мов квітки ніжної бутон,
    Ти чистоту його зірвала.

    Тобі схотілось, хоч на мить,
    Тих відчуттів, що вигасають.
    Єдиний раз любов горить,
    А далі лиш перетліває.

    Він любий, поки ви разо́м,
    Але, як інші, в безвість кане,
    Означений одним рядком
    В історії твоїх романів.

    Який любовний лабіринт
    Для тебе доля наготує
    Назавтра? В цю ж солодку мить
    В постелі юність розкошує.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.51)
    Коментарі: (4)


  5. Аліна Ластович - [ 2018.06.02 10:25 ]
    ***
    Не знаю, що скажу, коли побачу,
    Чи обійму цю душу пресвяту,
    Якщо для Тебе я що-небудь значу,
    Стріляй коханням у мою п'яту.
    Як той Ахілл, в якого була сила,
    Криниця поїть сонце золоте,
    Моя Любов - це лебедині крила,
    Це явище заплутано-просте.
    Логічно все моживо пояснити,
    А як його на практиці добуть?
    Як дикого коня, скажи, спинити?
    Або прибрати небезпечну ртуть?
    Як витерти цю різнобарвну крейду,
    Яка фарбує у веселку брук?
    Як жити під завалом злого рейду?
    Як взяти зброю до дитячих рук?
    Хотіла завжди стати я травою,
    Пшеничним полем, сніговим дощем,
    Чи Мавкою Твоєю лісовою,
    Що викликає в серці сплячім щем.
    Не знаю, що скажу, коли побачу,
    На Тебе серця вже давно нема,
    Повір мені: я все Тобі пробачу,
    З Тобою лиш буваю не сама.
    Твої листи чекала я вже зрана,
    Мені, мов ладан, був від Тебе лист,
    Всесильні ліки, невигойна рана,
    Мій Богом даний, вистражданий хист.
    Трояндами листи Твої цвітуть,
    Вони для мене - вища нагорода,
    Троянди запашні тоді ростуть,
    Як є для них сприятлива погода.
    Щодня ретельно поливаю сад,
    Але вони рости чомусь не хочуть,
    Намалювала тишею каскад,
    Та "Ні!" завжди вони мені торочуть.
    Душею обіймаю кожен лист,
    Його прихід я серцем відчуваю,
    Такий тремкий, неначе падолист,
    Я хмаркою тоді себе вчуваю.
    Останній пахнув медом із троянд,
    Симфонією скошеного літа,
    Намистом чистим крижаних гірлянд,
    Твоїм листом душа моя зігріта.
    Я знаю те, що більше не напишеш,
    До мене краще завітала б смерть,
    Я знаю те, що Ти не мною дишеш,
    Тобою ж серце повне моє вщерть.
    Не знаю, що скажу, коли побачу,
    Як погляд Твій зупиниться в моїм,
    Як качка ніжно тишу рясту крячу,
    Та так живу на озері своїм.
    Не знаю, що скажу, коли побачу
    Тебе я уві сні чи наяву,
    Любов'ю шлях до Тебе я позначу
    Та поцілую мертвою траву.
    Бо Ти такий, як рідна Батьківщина,
    Хоч тут немає й натяку на "нас",
    Нехай собі дивується ліщина:
    Куди ж це знову поспішає час?
    Не знаю, що скажу, коли побачу
    Тебе я серцем - зраненим крилом,
    Та знай, що я ніколи не заплачу,
    Яким тяжким не був би перелом.
    Не знаю, що скажу, коли побачу,
    Бо Ти прикрасив спогадів альбом,
    Від Тебе залишився на додачу
    Папір вже зжовклий, списаний пером.
    Не знаю, що скажу, коли побачу,
    На лист від Тебе я чекаю знов,
    Надій ніколи, вір мені, не трачу
    На те, що серце вирветься з оков.
    Не знаю, що скажу, коли побачу
    Тебе зорею в темряві нічній,
    Пробач мені за не медову вдачу,
    За все пробач розумній і дурній.
    Не знаю, що скажу, коли побачу
    Тебе в крамниці говірких книжок,
    Мабуть, тоді відчую слів нестачу,
    І загублюсь одною зі стежок.
    Не знаю, що скажу, коли побачу
    Тебе з-під сонця сивих давно вій
    Лише тоді віддам Тобі, як "здачу",
    Мій найдорожчий, цілий ще сувій.
    © Аліна Ластович. 08.05.2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Сушко - [ 2018.06.02 10:58 ]
    До вечора!
    Бігом нагодував свиню у клуні,
    А то село аж збіглося на шум.
    За графіком - писатиму про нюні,
    Глумитимуся, трохи согрішу.

    Ридають козаки і чорноброві,
    В інеті день і ніч іде сльота.
    А жінка дійки розмина корові,
    Працює, а не слізоньки ковта.

    Поплакати хотів і я, панове,
    Ось-ось волога бризне із очей.
    Але згадав - пиляти треба дрова,
    Гуртом не поридаємо, ачей.

    А потім - надвечірня косовиця,
    Голодний кнур, курчата і кролі...
    Немає часу рюмсати-журиться,
    Робота від зорі і до зорі.

    Пора іти на поле перебенді,
    Чарчину на коня уже налив.
    Увечері поглипаю в інеті
    На лики професійних ревунів.

    02.06.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  7. Тамара Швець - [ 2018.06.02 09:14 ]
    Я чула...
    Я чула, як старець говорив:
    "Не Дай Вам Бог вкрасти ...
    Не будьте мерзенні ...
    Але якщо обікрали все-таки Вас,
    Не засмучуйтеся .... Значить - Ви не бідні ... "
    Я бачу мудрість в старечих словах.
    Був мудрим це Дід, проживши багато років,
    А той хто обікрав Вас - духом убогий,
    Йому тепла душі бракувало ...
    Ні честі, благородства не мав ...
    Брав все чуже, сам дарувати не в силах ...
    Його вибачте, не тримайте зла,
    Що б образа Вас не погубила ...
    Скупі не будьте людям на добро,
    Діліться теплотою душі, посмішкою
    Що б сказані колись слова -
    Не виявилися фатальною помилкою,
    Не кажіть в гніві лайливих слів,
    Не проклинайте, навіть Вас зрадивших ...
    Образи, сльози, біль, нехай понесе -
    Осіннім вітром і листям опалим ....
    Лана Альтер, 2012
    Переклала на українську мову 28.05.18 17.25


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Маркіяна Рай - [ 2018.06.01 23:52 ]
    Ароматом півоній
    В привідкрите вікно крадеться вечірня свіжість,
    Околяса одежі торкає рельєфи шкіри,
    І переклик жабиний до сміху лоскоче й ніжить, -
    Так у серця скарбницю природа складе офіри.

    Полудневої спеки відлуння вдаряє в скроні,
    Тіло стомлене й непритомніє всьому суть.
    Мрії-вигадки ароматом п'янким півоній
    Під вікном моїм, під вікном моїм проростуть.

    01/06/18


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  9. Олександра Камінчанська - [ 2018.06.01 22:44 ]
    ***
    відшелестить, відквітне і відбуде,
    зелене мрево ляже на стежки.
    і сім вітрів розправлять сильні груди,
    й помчаться сивим полем навпрошки.
    а світ, немов у китицях шовкових -
    люби і мрій, бо що тобі літа?
    в густій траві – загублена підкова,
    гляди ж, неначе з казки – золота!
    і добре так пробігтись за вітрами,
    повірити в щасливий зорепад.
    у спогадах, як ув обіймах мами,
    де ані сліз, ні підлості, ні зрад.
    лише думок тоненькі павутинки
    і замість хмар – небесні хоругви.
    щасливо так і так на мить дитинно
    збирати щедре сонце в рукави!
    …іще цвітінь смарагдова повсюди,
    ще зріє, у медах зачата, вись.
    відшелестить, відквітне і відбуде –
    лише не нині, а колись… колись...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  10. Олександр Сушко - [ 2018.06.01 22:33 ]
    На, жери!
    Язик у дурня, як ножака гостра,
    Бундючних бевзів краще не займай.
    Образити людину дуже просто:
    Зронив слівце - і друга вже нема.

    Якщо товариш, наче дика пума,
    Лаштує дулю тицьнути рука -
    Одгавкуватись вельми нерозумно,
    Вже краще цілувати їжака.

    На перший погляд, наче не скажений,
    А спробуй, хоч у чомусь запереч -
    Узрієш злого чорта із геєни,
    Маестро безкоштовних колотнеч.

    P.S:

    Кровицю звично смоктуть упирі,
    Свої жалі викладують у чати.
    Жона гукає мужу: - На, жери!
    А він устав з-за столу й вийшов з хати.

    01.06.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Прокоментувати:


  11. Козак Дума - [ 2018.06.01 20:08 ]
    Фантом
    Просякло все байдужістю й журбою
    у місті каменю, бетону і свинцю.
    Там все давно покрилося нудьгою,
    енергія ядра де йшла до бою
    із тоннами води і вуглецю.

    Стоїть з восьмидесятих місто-пустка
    мов пам’ятник недбалості людській,
    яка десятки й сотні тисяч мрій
    у радіації перетворила згустки
    та кладовище віри і надій.

    А все-таки – трагедія чом сталась
    і хибним був який насправді крок?!.
    Тож як би там „все в нормі“ не здавалось,
    пильнуймо, щоб біда знов не підкралась
    і не спустила атомний курок!

    01.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Деркач - [ 2018.06.01 18:46 ]
    Шайка-лійка
    Кажуть люди, що у світі жити –
    це тобі не поле перейти.
    Та живуть одні багаті й ситі,
    доживають – верстви бідноти.

    І куди убогому діватись,
    як не покотити до межі?
    Є на що Європі сподіватись.
    Слава Богу – не усі бомжі.

    Слава Йсу, ще є кого єднати,
    не така вже нація й тупа
    і гріхи не хоче сповідати
    у кацапуватого попа.

    Та біда, що мастаки украсти
    позаймали всі святі місця.
    Шайка корумпованої касти
    хоче теж стояти до кінця.

    Їй судом не укоротиш віку,
    не упоїш золоту орду –
    цю неоголошену біду...

    Та, аби не затівати бійку, –
    гнати в шию ситу шайку-лійку,
    що порохнявіє на ходу.

    05/18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Роксолана Вірлан - [ 2018.06.01 12:38 ]
    Зірні вовчиці
    Посестро- Відо, вільшанкам і сойкам не спиться.
    Крильми тріпочуть у ночі тугий тулумбас.
    Долу ізходять небесні та зірні вовчиці -
    Сходять вовчиці сліди залишити для нас.

    Котяться кумельгом Повні, зминають століття.
    По косогорах біжать рокові румаки.
    Хтось ізловився у часу скуйовджені сіті...
    Але не ми - не зловились ми в сіті таки.

    Поки на варті стоять золоті громовиці-
    Танцю відьомського не перепинять дощі.
    Ми на зап' ястях несемо чарункові кільця,
    Ми відкриваєм портали до синіх вершин.

    Посестро, бачиш, розсипались ябка по травах-
    Де не ступити - кругліє світіння планет.
    Най дотанцюєм у цих потаємних загравах-
    В ритміці Магії наше осуття земне

    І повернемось у рідну заскучену зграю...
    Хтось верне першим, а хтось верне другим, а хто...
    Дзвонять росою світанки, зоря догорає...
    Посестро Русю - розчахнуті обрії ось.

    Гостриться вічності чорна, висока зіниця.
    Он потойбічності - давній такий перелаз.
    І перестрибують з висі премудрі вовчиці...
    Сходять додолу сліди залишати для нас.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  14. Сонце Місяць - [ 2018.05.31 12:03 ]
    monoдекор
     
    мсьє Шапельє ~
    пан Капелюшник іншочасом
    сьогодні має хоч би як
    легкий атракціонний настрій
    дрейфуючи серед гуляк
    на нім зірковий лапсердак
    в кишеньці мешкають піастри

    вода з вогнем ~
    у шаленіючому вальсі
    переливаються горять
    поміж прикраси & гримаси
    міксуючи усе навряд
    із певністю зловтішних правд
    зі спеціями сублімацій

    скрізь променад ~
    принад зринаючих мов шанси
    запон спокусливих либонь
    швидких видовищ оку ласих
    позбираних в один флакон
    де нудиться лаокоон
    папуг лякаючи хвилястих

    все карусель ~
    усе кружляє правим галсом
    вдогін літам що тануть сном
    спливаючи безцінним глянцем
    за півдобро & псевдозло
    порційне чорнобіле тло
    в якійсь кавовій філіжанці

    немовби спад ~
    неначе знов ті самі танці
    хвацькі пожирачі пломень
    сумбур прелюдій збій кадансів
    геть некерований момент
    як відпускаються зі жмень
    подерті клаптики квитанцій

    еtc.~
    рядки порожніх анотацій
    той спокій в галасливий день
    наслідує буше на таці
    як є фатальне & одне
    аж поки місяць не стрибне
    на стіл дзвінкий
    чеширським зайцем





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  15. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.05.31 11:38 ]
    І якось...
    1

    Я знаю шалені місця... -
    сказало телятко тигру.
    Немає там ні курця...
    Мій пращур там ясла виграв.

    Лишаймо сіренький гурт,
    за лаву скубуться сойки.
    Наснажене я на спурт,
    не стейком лишусь - а зойком...

    2

    Дивлюся тій парі вслід:
    чи дружба міцна можлива?
    За кілька хвилин - обід.
    У тайстрі тигрячій слива...

    І якось воно отак
    ведеться з царя Гороха:
    взрів успіх чужий - маслак
    від злості дрижить. Убого...

    А може, якраз оці
    друзяки зламають вершу,
    здивують жаб в осоці.
    відсутністю штампу "Я - перший"...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  16. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2018.05.31 09:09 ]
    Люцерн
    Вмирає лев*… Лапище – на лілеях
    (гербі, якому вірний до останнього).
    Повстанці, як же так? Навіщо – лева?!
    Супроти августійшого постали ви.
    То й хай би королеві – королеве,
    ну тобто смерть, якщо вже так допік він.
    Та звірів цар… За що, нестримні, лева?
    Ніхто не дав команди: «Зброю – в піхви!»

    Вмирає лев. Не зрадити присяги
    його навчили у дитинстві раннім.
    …Так наші чорнобриві та русяві
    од ран невиліковних помирали…

    Вмирає лев. Могутній – та не вічний він.
    В очах – нестерпний біль, та не розкаяння.
    Навряд чи я колись із серця вичавлю
    швейцарське горе, витесане з каменю.







    _______________________________

    * монумент «Лев, що вмирає» встановлений у Люцерні
    в пам’ять про швейцарських гвардійців, загиблих у 1792 році під час штурму палацу Тюїльрі, або страчених після цього штурму


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (1)


  17. Олександр Сушко - [ 2018.05.31 09:42 ]
    Нічого зайвого!
    Худнемо. Спадають ліф, труси,
    Лазимо навприсядки на дачі.
    Що, голубко, хочеш ковбаси?
    Пропоную посмоктати пальчик.

    Нащо люба здався той омар?
    Хто філе сьогодні купить здуру?
    З курячих пазуриків навар
    Вайлувату виструнчить фігуру.

    Целюліт, жири, холестерин -
    Нащо ці страхіття любій жінці?
    Піднімись на хвильку із колін,
    Випий залпом кухлика водиці.

    Платять гарно. Влада - чистий мед.
    От народ і біситься од жиру:
    Замість масла споживають спред,
    Смокчеться сироватка без сиру.

    Репаються чорні п'ястуки,
    У дугу зігнулась чорноброва.
    Українці - як хорти стрункі,
    Виростає нація здорова.

    Гарно жити в рідному краю,
    Йду на працю з апетитом вовчим.
    Як засну - одразу щось жую,
    А прокинусь - знову їсти схочу.

    30.05.2018р.

    Досить!

    Насварений. Пегас бреде услід,
    По носі муза майталає флером.
    В поезії, я, браття,- інвалід,
    Релікт казковий, риба кистепера.

    Ввігнав зубиська геній у задок,
    Шматує люто залишки таланту.
    У нього кожен твір - барвистий шовк,
    Слова гримлять, мов постріли гармати.

    А в мене - срамота! Одні цицьки!
    Сплітаються коханці голопузі.
    Та краще би зостався без руки,
    Аніж таке писати, любі друзі.

    Піду на луг, нанюхаюсь квіток,
    Ввірвалось еротичне тинди-ринди.
    Загнали п'явки тигра у куток:
    Здаюсь! Про вічне згоджуюсь творити!

    30.05.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  18. Адель Станіславська - [ 2018.05.31 09:04 ]
    Не бути мені - ніяк...
    Кортіло звернути...
    Та де ж я зверну від себе?
    Так баглось не бути!
    Не бути ж мені - ніяк...
    Сама між зірками
    шукала прийти потребу,
    що саме за сим, і сюди,
    і до болю - так...
    Снувала стежину
    таку павутинно лéгку...
    Таку запрозорену
    сизим по сивім сні -
    прадавню, предивну
    у нóвості ветху-ветху,
    колисану Богом,
    що сам ми складав пісні
    і люляв падучу зерниною
    в людське тіло...
    І скрапнула медом
    на мáтерину сльозу...
    Зіпнувшись у рóки,
    як те немовля, невміло
    відміряла перший... не крок,
    а стрибок в грозу...
    Довкіл блискавиці
    батожили, громом било.
    І падала долі... Вставала,
    не йшла навспак.
    А Бог так дитинно ховав
    і вертав ми сили
    любити і бути...
    Не бути мені - ніяк...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  19. Вікторія Торон - [ 2018.05.31 00:56 ]
    Без відповідей
    Чи вирваний шматок
    років твоїх уряд
    вплететься у намічені узори?
    Чи захистить мольба,
    обернена назад,
    в розстріляні «зелені коридори»?

    Чи вистоять із слів
    змережані світи,
    чи всі вони – лиш плетиво ілюзій?
    А нам – аби забутись,
    нам – аби іти
    по мовному тріскучому галуззі?

    Чи зміряє душа
    самотності узвіз,
    що виріс перед очі крутизною?
    Чи це вже – назавжди?
    А чи Великий піст,
    і книга книг лежить на аналою?

    Я звідси не вступлюсь.
    Із впертістю, як глід,
    стоятиму від вечора до рання
    і думатиму над,
    і кидатиму в світ
    без відповідей – знаю – запитання.

    2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  20. Ігор Шоха - [ 2018.05.30 23:45 ]
    Оглядини
    Оригінально! Ось який мотив
    доказує, що то є геніально,
    освоїти відомий наратив,
    аби плескали язиками, - файно!
    Одне одному не сукати дуль.
    Не лаяти за збіги і за риму...
    Когось на шоу надихає Буль,
    а хтось шукає точку «уязвиму»,
    аби і цього «гуру» розп’ясти
    бодай за те,, що нібито учитель,
    лінивого любителя мучитель,
    який не досягає висоти,
    за те, що той азами володіє,
    як пікою удатний Донкіхот,
    і що не уповає на народ,
    але на нього має ще надію,
    та марно за поезію боліє...
    Іде й не оглядається. Як Лот.

    05. 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2018.05.30 18:00 ]
    Пролетіла весна (пісня)*
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
    А уже, наче мить, промайнула весна,
    Пролетіла, як пух тополиний.

    Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
    Час черемсі печально зітхнути.
    І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
    Сіє пухом свої парашути.

    Вилітають із серця печальні слова
    І летять між дерева і віти.
    Лиш один соловейко бадьоро співа,
    Зустрічає, закоханий, літо!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (4)


  22. Світлана Ткаченко - [ 2018.05.30 13:03 ]
    Дотик сiренький
    Дотик сіренький... і солодко так із тобою,
    Наче побути в дитинстві півдня або мить,
    Ти від народження знаєш, як треба любить,
    Ти усю душу вкладаєш в милоту спокою.

    Бавиш дітей і муркочеш мені у подушку,
    Будиш уранці по черзі - щоденний обхід,
    Ввечері радо стрічаєш. А втім, до обід
    Дивишся мрійно крізь вікна на небо у смужку.

    Мертві рядки. І душа від утрати бринить,
    Наче тупцюю по кришці картонного гробу.
    Ти вже спочинь там в раю у котячого бога.
    Ти заслужив на подяку й небесну блакить.
    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  23. Світлана Ткаченко - [ 2018.05.30 13:24 ]
    Колискова
    Ти сумуєш за мною під поглядом темряви ночі...
    Гілка дерева темним виразнить округле плече,
    І якщо наші душі ні біль, ні печаль не пече,
    То чому мерехтить поцілунком на грудях листочок,
    А фіранки примарі волосся із тіней плетуть,
    І тріпочуть, тріпочуть, про спогади марні тріпочуть?

    Я чатую з вікна понад маревом сонцесідання,
    Виглядаю у щільних потоках затьопаний форд,
    Де столичні автівкові річки впадають у фіорд,
    Та лише незнайомі струмки у мій двір затікають,
    І багрець габаритів та сплакане полум’я стопів
    До міських підземель, як у нори, поспати тікають.

    Загубились мережі зв’язку в інтернетнім полоні.
    Я не хочу питати, де був, що робив ти, і з ким.
    Ми однаково вільні в дорогах на крим і на рим,
    А довіра тримає листочок на грудях в долоні.
    І я знаю – не нині, так завтра твоїх триста коней
    Ночуватимуть в нашому рідному стойлі з бетону
    Під мою колискову... й північних вітрів Оболоні.
    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  24. Катруся Садовнікова - [ 2018.05.30 12:58 ]
    Моква
    Дощ забгав в мене радість сонця…
    за вікном коли мжичка добра…
    Я надумаю чистий простір.
    В руках кава моя холоне…
    Наче зрада вдалася втома
    безкінечного дня, то ж годі.

    Я стомилась опівдні спати,
    заплітати волосся в коси,
    Мені байдуже хто там, раптом,
    з тобой знається, любий, досить…

    Дощ забгав в мене радість сонця…
    Мої сльози крадуться моквой,
    До нестями солодкі сльози.
    І приємні вони на дотик…
    Я люблю, як веселка сходить,
    босоніж по травиці топать.

    30.05.18.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Олександр Сушко - [ 2018.05.30 06:31 ]
    У прірву
    Хіба можливо звикнути до зла?
    За правду люд штовхнув під гільйотину.
    Крізь мене чорна заздрість проросла,
    Меча обмови встромлено у спину.

    Летів Пегас безжурно у зеніт,
    Хмарки вихрили дивочуда крила.
    Лише плювок - і щез поета слід,
    А муза від отрути почорніла.

    Зірвався коник стрімко у піке,
    Розбіглися "товариші" та "друзі".
    Упав невдаха в багнище липке:
    Не співчувають - підняли на глузи.

    Від підлості не викуєш щита,
    Пиляють орки плодоносну гілку.
    Яка ж людська чудова доброта,
    Ненависть - навпаки - потворна ликом.

    29.05.2018р.

    Геть!

    Я - естет! Тікай од мене! Киш!
    Критикує! Ач, ума палата!
    В мене сонцем сяє кожен вірш!
    Все у світлотінях, мудрувате.

    Тулишся, дворняго, до митців?
    Підворіттям тхне твоя порода.
    А талант - синиця у руці,
    Бевзям некультурним насолода.

    Задихаюсь між словесних скирт,
    Багнеться роти усім зашити.
    Ти водою поїш цілий світ,
    А моя амріта - харч еліти.

    Для титанів посаджу тюльпан,
    А твої волошки зріють миші.
    Знову біля тебе шум, товпа,
    А у мене чисто. Мертва тиша...

    29.05.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  26. Козак Дума - [ 2018.05.30 01:38 ]
    Мій сон
    Не знаю навіть, як те сталось,
    Творець сам вийшов з вівтаря
    і помахом руки, здавалось,
    вернув на землю Кобзаря.

    Підняв поета з домовини,
    назад його вернувши путь,
    щоб глянув той на Україну,
    як люди зараз в ній живуть.

    І полетів Тарас під хмари,
    немов архангел Гавриїл,
    минулі щоб забути чвари
    і вічних суперечок пил.

    Полинув батько над землею,
    понад Карпатами, Дніпром,
    над Україною всією
    зі сподіванням на добро.

    Та вгледів села він забуті
    все в бездоріжжі, геть екстрим,
    наш Дніпр парканами закутий,
    горить Донбас, в чужинців Крим…

    На Умань не забув поглянуть,
    на Гонту із Залізняком.
    Живі тут квіти хоч не в’януть,
    та чути кожний рік „шалом“.

    Щоосені тепер хасиди
    святкують свій тут новий рік.
    Не часто жид все ж править жидом,
    в наш час змінився й Бога лик.

    Поглянув з сумом на столицю,
    на олігархів-держиморд,
    які жирують по світлицях,
    в хлівах тримаючи народ…

    Хіба про це тоді він мріяв,
    коли писав славетний „Сон“?
    Невже таку судьбу леліяв
    в палючих думах наш Ясон?!.

    Та й повернув пророк на Канів,
    туди, де вічний його дім.
    Наклав свою печатку Каїн
    на Україну? Горе всім,

    якщо пророцтво те здійсниться.
    Невже приречені всі ми
    і щастя буде тільки сниться?
    Рішить повинні це сами!

    Спустився на Чернечу гору,
    схилилась в батька голова,
    відсторонив юдейську Тору
    і вимовив такі слова:

    „Запам’ятайте, українці,
    у книзі цій семітська суть.
    Лиш гої ви для тих чужинців
    і дітям гоями лиш буть!

    Тримайтесь купи, сестри й браття,
    бо сила в єдності жиє,
    і українства хай багаття
    майбутнє ваше осяє!“

    Сказавши ці слова пророчі,
    Кобзар розтанув, мов почив.
    Проснувся я, продерши очі,
    і сон мерщій свій розповів.

    28 – 30.05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  27. Іван Потьомкін - [ 2018.05.29 17:02 ]
    "Ой, Морозе, Морозенку..."

    «Вернулися, мабуть, в Збараж
    Посланці гетьмана,
    Розійшлися по домівках
    Рідня і сусіди,
    Тепер зможу говорити
    З сином наодинці.
    Пригорну, немов тебе, я,
    Стасику мій любий,
    Оці кілька книжечок,
    Що тобі за втіху
    Слугували у походах
    По кривавих січах.
    Пригадуєш, як казав ти:
    «Візьмемо Варшаву
    З її «Nie pozwalam!»
    Стану своїх козарлюг
    Латини навчати?»
    Не послухав пан Хмельницький
    Ні тебе, ні Йвана,
    Понадіявся натомість
    На спільника хана.
    А ханові той за друга,
    Хто більше заплатить.
    Не скупились, видно, ляхи,
    Бо ж не помагать Богданові
    Докінчить почате, –
    Подалася татарва
    Грабувать Поділля,
    Забирати у неволю
    Юних подолянок.
    То ж помчав ти з козаками
    Перетяти бусурманам
    Шлях до кривавиці.
    Полягли на віки вічні
    Твої побратими.
    А на тебе чатували,
    Щоб за гарний викуп
    Перепродать як схизмата
    На глум єзуїтам...
    ...Відки брав ти, синку, силу,
    Щоб не закричати,
    Як зранене твоє тіло
    На списах здіймали...
    «Хай подивиться востаннє
    На свою Вкраїну!» –
    Так гукнув під регіт шляхти
    Ярема триклятий .
    Бодай ти вже, скурвий сину,
    На кутні сміявся...
    Забрав в мене на старості
    Єдиную втіху...»
    ...На Савур-могилі,
    Оплакало Морозенка
    Доблеснеє військо,
    А Вкраїна свою втрату
    Вилила у пісню.
    І почула, мабуть, мати,
    Перш, ніж йти до раю,
    Невмирущий, як і пам’ять,
    Сумний спів про Стася.



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  28. Сергій Гупало - [ 2018.05.29 16:31 ]
    * * *
    * * *
    Нахиляться і нічка, і глибокі дзбани…
    Із неба сум солоний тихо потече.
    І зло відкриється, скрипітиме зубами,
    І зарегоче відьма, невідома ще…

    Фальстарт удачі. Диво? Дикі перегони.
    Крук на плечі приватний − ніби талісман.
    А жити хочеться. Щоб зіронька до скону
    Світила там, де починається туман.

    Свою невчасність очевидно-неймовірно чую
    І вірю: час мій виокремлено потік.
    І не залежним буду навіть від феншую,
    Засвідчу: кров зела − це вічності потік.

    Здається, ні про що на світі не жалію
    І про дитинство не сполохуються сни.
    Безслізно озирнусь, добуду на землі я,
    Забуду передчасно розмисли рясні.

    Нехай. Бо над усе − взаєморозуміння
    Природи і людей, в яких і Бог, і дух.
    Торкнуться вічності проміння і коріння −
    Наблизяться до мене зорі, виднокруг.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  29. Микола Соболь - [ 2018.05.29 16:57 ]
    Життя-буття
    Отак і живемо – ні те ні се,
    Казав мій дід: «Ні ковбаса ні м'ясо».
    З народу влада кров останню ссе,
    Пускаючи туманом в очі ясу.

    Егей! Козаче! – горе не біда!
    В які віки наша земля не плаче?
    Але тоді стоїть і смерть бліда –
    Коли береш косу до рук – батраче.

    Були часи московської орди –
    Каган убивців надсилав загони…
    А нині, брате, час для боротьби!
    І не питай, по кому дзвонять дзвони.
    25.05.18р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  30. Козак Дума - [ 2018.05.29 16:24 ]
    Як сумно й боляче мені

    Як сумно й боляче мені,
    коли дивлюсь на Україну –
    народ втопає у війні,
    втрачаємо своїх синів,
    найкращі з них у небо линуть.
    Так сумно й боляче мені…

    Ой, сумно й боляче мені,
    коли в сльозах розбита мати
    по вуха у чужім багні,
    шукає Бога в вишині
    біля труни свого дитяти…
    Нестерпно боляче мені!

    Як сумно й боляче мені,
    що діти розбрелись по світу
    знайти в далекій стороні
    копійку – вдома не прожити,
    тут править бал чужа еліта.
    Ох, сумно й боляче мені.

    Так, сумно й боляче мені,
    земля що рідна знемагає.
    Цю годівницю у борні
    продати зайди вимагають.
    Її чужинці й доконають –
    тож сумно й боляче мені…

    Як сумно й боляче мені,
    ненавиджу всім серцем ката…
    Питаєш, що робити, брате?
    Відправим всіх в свої пенати,
    всіх ненаситних і пихатих –
    одягнем Неньку нашу в шати
    і стане радісно мені!

    29.05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  31. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.05.29 15:31 ]
    Про звичайне

    ...не люблю мужчин-кабаноссі
    з папіломкою щастя на носі,
    із масними, липкими руками,
    не пасують їм леза Оккама -
    келих пива та чіпса кудлата...
    Водять оком - шукають собрата,
    погигочуть над Петею з Пешта,
    пророкують войнушки, арешти,
    знають курси-абетку-прогнози,
    вдома їх зачекалися "кози",
    дітлашня лементує - стрибуча,
    десь у шафі - солдатська онуча,
    під шашлик - анекдоти каправі,
    сон під кущиком десь, у канаві...

    Це подумала... ріжу галету...
    Галатея - взірець для поета...
    За віконцем - півонія, м'ята...
    Джерґотять скацапнілі малята...
    Чураївна дотруює Гриця...
    ...............................
    амарант - це звичайна щириця...
    ......
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  32. Олександр Сушко - [ 2018.05.29 10:10 ]
    Не встиг...

    А мені всього лиш двадцять років...
    Про кохання мріялось дарма:
    В серце ворог вистрілив жорстоко:
    Був живий. А нині вже нема.

    У колисці снилася дитина,
    Брату - як на скрипці виграє...
    Тихо, рідна мамо, не буди нас,
    Бог ласкавий: кожному своє.

    Бачив сад у мріях білопінний,
    І бджолу, яка несе меди.
    Нене! Ми у горі цім не винні.
    Ти за нас садочок посади.

    На могилі стрій зніма кашкети,
    Тут кінець усіх моїх доріг.
    Встиг для України лиш померти,
    Більш нічого, мамо, не устиг.

    29.05.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (10)


  33. Тамара Швець - [ 2018.05.29 06:14 ]
    Серед горців приказка...
    Серед горців приказка не забута,
    Народжена ще в минулі дні:
    Щоб вибрати коня - оглянь копита,
    Щоб друга вибрати - в серце заглянь.
    Запам'ятай цю мудрість.
    А, якщо запам'ятав, ось тобі ще одна:
    Не піднімайся в гору, у якій
    Вершина навіть опівдні не видно
    Всі мудрості в дорозі знадобляться,
    і третю заодно:
    Не забирайся в озеро купатися,
    Коли не знаєш, чи глибоке дно.
    І, нарешті, остання моя порада:
    Ти не один на світі проживаєш,
    Не роби для інших людей довіку
    Того, чого собі не побажаєш.
    Расул Гамзатов
    Переклала на українську мову 28.05.18 17.40



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. України Сокор - [ 2018.05.29 03:17 ]
    Вирус насилия Московии.

    Во дворце, во Златоглавой,
    Мужи пьянствуют за лавой.
    Бокал за здравье поднимают,
    Лета усатому желают.
    Столы покрытые парчами,
    В навал заставленые яствами.
    А он в усы улыбку прячет,
    Лукавый взгляд на всех торочит.
    Вдруг умолкли звон бокалов
    И жуйки пьяных коммунаров.
    Усатый встал и речь держит,
    А каждый за себя дрожит.
    Что ж! Украину не сломили!
    Иль нашу миссию забыли?
    Почему же наши меры,
    Не достигли нужной цели?
    Что ты делал, ты, чекист?
    Ты же старший коммунист.
    Может, снять с тебя погоны*?
    Ты не выполнил законы!
    Согласно документов ВЦИК*
    Я исполнять закон привык.
    И собрал бльшую рать,
    Чтоб на Украину их послать.
    Чесных, верных коммунистов
    И, как положено, чекистов.
    И направил их в селенья,
    В города и по деревнях.
    И солдатов мы с собою,
    Мы пригнали чередою.
    Бедняков обьединили
    На их братьев натравили.
    Мы убрали укапистов*,
    Заодно и боротьбистов*.
    А кто нас не признавал,
    Путь до вечности избрал.


    2

    Знать, народ забил в набат,
    Мы направили солдат.
    И покойные крестьяне,
    Свои пополнили курганы.
    Что бы не было инциндентов,
    Мы убрали интеллигентов
    А врачей и професcуру,
    Посадили их до МУРа*.
    А художников и писаков
    В Сибирь их по этапам.
    Кто противился нам,
    Судила тройка и наган.
    Затем священников прогнали,
    Посадили и сослали.
    Церкви мы придали злу,
    Церковну утварь сдал в казну.
    Но народ опять поднялся,
    Он за вилы и косы взялся.
    Солдат выполнил приказ
    И восстание смолкло в раз.
    Что бы Украину успокоить,
    Год двадцать третий будут помнить.
    Мы прекратили уговор,
    Правое дело - “Красный террор''*.
    Мы считали по закону,
    Украинцы придут с поклоном.
    Но не сломить этот народ,
    Он за вольностью живет.
    * *
    *
    Усатый вдруг поднялся,
    Весь зал как буд-то сжался.
    Каждый думал за себя,
    У них спод ног “ушла” земля.
    Он, окутаный дымами,
    Злымы он сверкнул глазами:
    -Кто не выполнил Законы,
    Будут найдены виновны!


    3
    Тишина накрыла зал,
    Он промедлил и скакзал:
    - ВЦИК поставил нам три слова,
    “Год великого пререлома'' *.
    И батальоны чекистов,
    Старших и младших коммунистов.
    Кождый год подряд
    Украину теребят.
    Создав видимость колхозы,
    У крестьян забрали возы,
    Инвентарь для земледелья,
    Волов, коней и снаряженья.
    Землю у крестьян забрали
    И колхозною назвали.
    А земля стала пуста,
    Ни колосьев, ни куста.
    С каждой сельской «хаты»*,
    Они забрали провианты.
    И заложили в закрома,
    Как колхозная страда.
    Кто противился - сажали,
    На ГУЛАГ их провожали.
    Ссылали и тех, кто не спорил,
    На сибирские просторы.
    Так беспредельничала рать.
    Но ответ пришлось держать.
    Вновь собрались коммунары,
    В Кремле заполнили залы.
    Пред усатым стал чекист,
    В страхе был он не речист:
    - Не сломить сего народа,
    Им вольный дух дала природа.
    * * *
    А усатый трубку курит,
    Хитро глазки свои щурит:
    -Кулаков в короткий час,
    ''Ликвидировать как класс''*.
    Мол, кулаки виною стали,
    Все зерно себе забрали.
    И вся бедная страна,
    Стала нища и голодна.
    4
    И на спеху создав законы,
    В Украине создав зоны.
    С зоны в зону не пускают,
    В нарушителей стреляют.
    И батальоны чекистов,
    Старших и младших коммунистов
    И так званых бедняков,
    Ищут злостных кулаков.
    По хуторах и деревнях,
    И на селах и селеньях,
    В каждый дом заходили
    И кулаков там находили.
    Если ты не батрак,
    Значит ты и есть кулак.
    Зерно и яства забирали,
    Соленья в бочках разбивали.
    Обшарив темные закоулки,
    Чердаки и коморки.
    И постели разбирали,
    Провианты там искали.
    Если дым печной клубился,
    ''Как с табакерки'' чекист являлся:
    -Что ты варишь? Где ты взял?
    Значит ты не все отдал!
    Значит есть в тебя запасы.
    Прячешь где свои припасы?
    И пошли опять искать,
    Землю щупом протыкать.
    И с года в год Московская рать,
    Смогла крестьян всех обоборать.
    И укрепившие там кордоны,
    Словно тюрмы были зоны.
    И в год голодный - тридцать третий,
    Умирали взрослые и дети.
    Только стон шел до неба,
    Просили люди смерти иль хлеба.
    Деревни и села вымирали,
    Города опустошали.
    Вымер Юг, Восток Украины
    И миллионы в середине

    5
    А составы вереницей,
    Мчат с зерном за границу.
    А корабельные караваны,
    Идут с зерном за океаны.
    Почему же дипломаты,
    Цари, президенты и Папа,
    И журналисты — все молчали,
    Словно в рот воды набрали?
    И с молчаливого согласия,
    Рука терана поднялася.
    В извращенный войны вид-
    Преднамеренный геноцид.
    * * *
    . На украинские просторы,
    В обжитые раннее зоны,
    Российская рынула орда,
    Занимая вымершие дома.
    Их Украина прийняла,
    Все для жизни им дала.
    Почти век в мире жили,
    Вдруг “на грабли наступили''.
    И потомки возмутились,
    Они к России обратились:
    - Просим войско к нам прислать,
    Чтоб територию забрать.
    И эшелоны войско гонят,
    Вновь Украину в крови топят,
    Ложь, лукавство мир затьмили,
    Вирус насилия оживили.
    Но наш народ поднялся,
    За вилы й ружья взялся.
    И полки ребят с Майдана*,
    Пошли в бой против тирана.
    День и ночь ружья ковали
    И войско славное создали.
    Занял исходные рубежи,
    Мир беречь от войны и лжи.





    6

    Погоны* — выражение автора. Погоны были введены в Красной Арми в1943.
    ВЦИК* — Всероссийский Центральный Исполнительй Комитет. Создан в 1917г.
    МУР* — Московский Уголовный Розыск. Создан 5 октября 1918г.
    Красный террор* — Резолюция ВЦИК от 2 сентября 1918г. Это было средство достижения политеистических и экономических целей большевиков. Были массовые аресты и расстрелы на месте врагов революции.
    Ликвидировать как класс* — Политбюро ЦК ВКПб от 30 января 1930г. Постановили .
    Хаты* — выражение автора, в переводе на русский язык -Дома, избы.
    Майдан* — Украинский народ вышел на миллионный Майдан за Европейский образ жизни, 21 ноября 2013г.
    Боротьбисты (1918-1920) - боролися против Коммунистической партии диктатуры пролетариату.
    Укаписты (1920-1925 ) - боролися за Независимую Украину.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Аліна Ластович - [ 2018.05.29 00:17 ]
    ***
    Як мало днів, а так багато справ
    Я просто маю встигнути зробити,
    Перечитати сто п'ятнадцять глав,
    Вершин сто десять тисяч підкорити.
    І треба бігти завжди перед часом,
    Когось наздоганяти навздогін,
    Людей зустріти дивним викрутасом,
    Щоб серед них блукати, мов між стін.
    Бо люди люблять вигадку й химерність,
    Видовища, збіговиська примар,
    А потім кажуть ще про ефемерність,
    Вигадують митцям стонадцять кар.
    - Яка з них користь? Що в них за наука?
    Коли вони подумають про нас?
    Писати вірші - не велика штука,
    Яка в них забирає тільки час.
    На жаль, мені й не про таке говорять:
    Я звикла жити під склепінням брил,
    Хоч темні люди так усе потворять,
    Що вже мені нагадують горил.
    - Куди Ти йдеш? Заказано дорогу!
    Чи ти осліпла від своїх прозрінь?
    Тобі дамо таку пересторогу:
    Відмовся краще від своїх видінь.
    - О, люди, ні, я маю душу чисту,
    Що слово рідне без упину ллє,
    Як бачить серце райдугу барвисту,
    Його ж ніхто не ви́міряв у льє.
    Не можу не писати ці рядки,
    Бо я помру від передозу Слова,
    Як сіячу не дбати про грядки?
    Навіщо ж нам тоді й потрібна Мова?
    Навіщо жити? - Сенсу ж більш нема...
    От що скажу, коли не буде хисту,
    Бо це мій дар, покликання, чума,
    Назви як хочеш му́зику пречисту.
    © Аліна Ластович. 03.04.2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  36. Аліна Ластович - [ 2018.05.28 23:58 ]
    ***
    Ніко́ли не закохуйся в Митців:
    Вони примхливі й дуже непостійні,
    Всякчас живуть зі славою творців
    І в цім вони всі, як один, не змінні.
    Ніколи не захоплюйся Письменником,
    Вогнем любові в сонячних очах,
    Твоє ім'я зостанеться іменником
    На неспокійних, зболених устах.
    Ніколи не захоплюйся Актрисою,
    Що змінює все ма́ски, грає роль
    І ділить серце навпіл бісектрисою,
    І нівечить мільони людськи́х доль.
    Ніколи не захоплюйся Художником,
    Аби не стати жодною з тих муз,
    Що зроблять Його схибленим безбожником,
    Якому не клекоче й чорногуз.
    Ніколи не захоплюйся Музи́кою,
    В якого в серці му́зика бринить,
    Тобі не треба бути Евридикою,
    Яка Його навік занапастить.
    А надто ж, не захоплюйся Поетами
    Азартом їхнім, словом часом злим,
    Бо стиснуть серце гострими лабетами,
    І зникнеш Ти, не знайдений ніким.
    Чи ритмом ніжним - арфою пейзажною
    Поволі з Тебе просто зроблять тінь
    І скажуть: ця любов була міражною,
    Ти був одним з чудових сновидінь.
    Митцю нелегко вірності в коханні
    Хоча б на мить єдину досягти,
    Не знаю я: чи в Їхньому стражданні,
    Хтось-таки зможе Їм допомогти.
    Митець повинен Сам Себе не зрадити,
    Не розгубить у Всесвіті талант,
    Не знаю я: чи може хтось зарадити,
    Напевно, ні, цього ж не знав і Кант!
    © Аліна Ластович. 02.04.2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Вовк - [ 2018.05.28 14:19 ]
    "По дорозі у Казку"
    У щастя до тебе, насправді, багато доріг...
    Розглянься навколо - то шлях "По дорозі у Казку".
    Увіруй... Увіруй... бо віра - святий оберіг -
    у щось надвисоке - у приязнь, а надто - у ласку...

    В Завітному Лісі по куп'ях снують світляки -
    ці крихітні вісники Сонця, ці янголи втіхи -
    скупайся у променях світла, у хвилях ріки,
    а я буду поруч і щось промовлятиму стиха.

    Ідилія... Спалах... На хвилю - на вічність, на мить...
    Притаєні знаки, приглушені порухи серця.
    Небачена з'ява - розбуджена Мавка горить,
    високо над хмарами кінь вітрокрилий несеться.

    Покиньмо імлу непроглядну, покиньмо усе -
    приземлені зваби, осмислені покручі Духа.
    Нехай по дорозі у Казку нас коник несе,
    а наші німі одкровення лиш серце підслуха.

    Ми обрані Світлом, ми білі ворони - то що ж...
    Шумітиме Ліс заповіти свої спересердя:
    яскраво горіти - це значить зневажити Лож.
    Це бути. Це збутись... і вільно піти у безмертя!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  38. Ірина Вовк - [ 2018.05.28 14:19 ]
    "Як кошеня до рук і до грудей..."
    Як кошеня до рук і до грудей,
    голівкою м'якою в підборіддя --
    крадеться дум довірливе поріддя
    в бездушних хащах покручів-людей --

    розчавлені, розпластані ... Живем!

    У світанкових сутінках Едем
    вартує день-у-день по нову душу ...
    (Чи ж я закономірність цю порушу
    розвихреною трагікою барв
    життя у вищих проявах любові
    до ближнього, до брата, що по крові
    є спільником в неправій боротьбі --

    безглузда гра в безсмертя, далебі!)

    Ти -- вічний блазень, тіла вічний раб!
    Скаліченою пластикою лап
    тебе не відігріє трем дитячий,
    що над убитим кошеням заплаче --

    о людство стехнізоване, спинись ...
    Чи ти вчуваєш серце, як колись
    вчував у тобі Бог-Отець Людину --
    чи ти й собі вподобилось в тварину,
    в розгнуздану сваволю дичини?!

    Тихенько-тихо браму відчини,
    аби почути пісню колискову,
    заблудлого дитинства сонний схлип:

    "А наш котик Лапчик,
    спить, немов калачик,
    котить лапкою горішки
    діткам для потішки".*

    ... Спочивайте наші ручки,
    спочивайте ніжки ...



    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  39. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.05.28 09:22 ]
    Ступінчасто


    Ніхто не примусить хитати латаття,
    в заплаву чорнильну закинувши вудку.
    Ожиновим соком забризкала плаття,
    У пелену зловлені жабки, що прудко...

    Сміялась на гойдалці... Зболене з мене...
    Шукала гармонії - престо, бадьоро...
    Наводили оком, шугали мурени...
    Віндсерфінг між піни в миттєвостей морі.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (1)


  40. Олександр Сушко - [ 2018.05.28 08:45 ]
    Воскрес!
    На підвіконні мухи ловить кіт,
    Гризе комах, немов козу пантера.
    Сумую. Щез любовний апетит,
    Нема бажання тішити Венеру.

    В усьому винувата суєта,
    Себе до дна розхлюпав на всі боки.
    Тягати стало важко живота,
    Немолодий уже, півсотні років.

    Хропіти теж уже не маю сил,
    Почався нежить, ніс замироточив.
    Кохана! Відчепися, не тряси!
    Я у печалі, і тебе не хочу.

    Не слухає. Під ковдрою рука
    Шурує, наче злодій у коморі.
    Персиста ж мавка - тепла і м'яка...
    Ізнову біс вселився у пракорінь.

    Ще мить - і я із небуття воскрес!
    Рожевий пік намацую вустами.
    Злетів мажорний настрій до небес:
    Вручила Єва яблуко Адаму...

    28.05.2018р.

    В небо!

    А музоньки вимучують щодня
    Плету віночок, а виходить - віник!
    Бісексуал-Пегасик не куня,
    У стайні нудно - лізе у корівник.

    У нього незвичайні масть і стать,
    Давно пора на ковбасу чи в Лету.
    Але із ним літати - благодать!
    Він знахідка для кожного поета.

    А на додачу дивочуд - шульга,
    В роду кентаври і єдинороги.
    Гарцює так, аж небом пилюга,
    Метляє вітер гриви пасма довгі.

    А хтось у бока бгає пуф м'який,
    На ніжки - коц ворсистий (шерсть собача).
    Вкриває в'яззю прудко сторінки,
    Чаює в ліжку й одночасно плаче...

    Пегасику! Та ну їх цих писак!
    Давай усіх покинемо їх скопом.
    О, як же добре нам у небесах!
    Нехай невдахи горбляться за компом.

    28.05.2018р.

    Кохана і праця

    Попорай, мила, кабана,
    Бо всіх розбудить виском.
    Горбата човгає жона,
    А брав струнку берізку.

    Ану, скажи, кохана, "Чіз!",
    Дай мацнути за ребра.
    Поглянь із радістю увись,
    Сваритися не треба.

    Подай з полиці цигарки
    І нумо до роботи.
    А завтра бульба і жуки -
    Устигнеш до суботи.

    Сьогодні бурячиння лан
    Сапати треба краще.
    П'ятсот рядків - дитячий план ,
    Біжи хутчій, ледащо.

    Лежати в ліжку - то дурне,
    А от робота - свято.
    А я ковтаю "самжене" -
    Здоров'ю це не вадить.

    У всіх жінки, немов жінки,
    Моя - аж плачуть очі.
    І хто тут винен, мужики?
    А, може, хтось наврочив?

    28.09.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  41. Серго Сокольник - [ 2018.05.28 03:05 ]
    Ранкове одкровення
    Сонце у небі запалить світанок ясний.
    Нібито все як і треба. Немає війни.
    Вдови не плачуть... Не квилить країна від ран.
    Плаває кача тисиною. Рання пора...

    Десь у травневих гаях дзеленчать солов"ї.
    Та у далеких краях не вщухають бої.
    Понад горою для когось востаннє зійде
    Сонце... І вперше для когось займається день.

    Ночі страхи і кошмари полинуть у край
    Лади і Мари, двозначності Зла і Добра.
    Віримо щиро, що світло сильніше пітьми.
    Будемо вірить- просвітлені станемо ми.

    Тільки от сонцю зневіра до віри. За мить
    Зійде ( А ТО!...) у зеніт і усе спопелить.
    Віриться щиро в минуло-полічені сни.
    Хочеться миру... Готуйся мерщій до війни.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118052702757


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (4)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2018.05.27 20:28 ]
    Зелені свята
    В кімнаті розливає запах м`ята,
    Не килим на долівці - очерет,
    На стінах осока - ще не прим"ята,
    Вже хата вся - зелений мов намет.

    Дажбоже мій, ти - чарівник, естет,
    Уявою душа твоя багата,
    Зеленого вогню створив бо злет -
    Оцю красу земну - зелені свята.

    Здається в день цей - репає асфальт,
    І упирі ховаються по норам.
    Природа лік дає слабим і хворим,
    Звучить її глибокий, чистий альт.

    Здається, мій народ увесь співає,
    Його здоровий, вільний дух літає!

    7504 р. (Від Трипілля) (1996)


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (4)


  43. Володимир Бойко - [ 2018.05.27 19:01 ]
    Як Олеся застудилась (байка)
    Дрімав ставок, укритий жабуринням,
    Пливли хмарки легенькі угорі,
    В ставку, зігріті сонячним промінням,
    Вигулькували жаби й жабурі.

    Прекрасно все. Ідилія, та й годі.
    Аж раптом чути войовничий клич –
    Із-за ліска, на лихо всій природі,
    Летить-чадить «Жигуль» а чи «Москвич».

    Із жахом розлетілися лелеки,
    У мул зарились з ляку пічкурі,
    Відчувши враз смертельну небезпеку
    Закам’яніли жаби й жабурі.

    «Тю-тю, дурні, чого ви налякались,
    Ви подивіться, хто це завітав!
    Це ж справжня фея, ніжна та ласкава,
    Чарівнішої я не зустрічав».

    Та наша фея хутко роздяглася,
    Дрючок вхопила і в ставок мерщій.
    Страшенна колотнеча там знялася,
    Жорстокий і нещадний був розбій.

    І поспливали вгору черевцями
    За півгодини мешканці ставка,
    А фея, нагасавшись до нестями,
    Поси́нівши, ловила дрижака.

    У тім ставку живого не зосталось,
    Лиш жабуриння плава де-не-де...
    А наша фея, хто це – здогадались,
    І кашляє, і чхає і т.д.

    1981

    Нова редакція (за пропозиціями колег по ПМ)

    Дрімав ставок, укритий жабуринням,
    Пливли хмарки легенькі угорі,
    В ставку, зігріті сонячним промінням,
    Вигулькували жаби й жабурі.

    Прекрасно все. Ідилія, та й годі.
    Аж раптом чути войовничий клич –
    Із-за ліска, на лихо всій природі,
    Летить-чадить «Жигуль» а чи «Москвич».

    Із жахом розлетілися лелеки,
    У мул зарились з ляку пічкурі,
    Відчувши враз смертельну небезпеку
    Закам’яніли жаби й жабурі.

    «Тю-тю, дурні, чого ви налякались,
    Ви подивіться, хто це завітав!
    Це ж справжня фея, ніжна та ласкава,
    Чарівнішої я не зустрічав».

    Та наша фея хутко роздяглася,
    Дрючок вхопила і в ставок мерщій.
    Страшенна колотнеча там знялася,
    Жорстокий і нещадний був розбій.

    І поспливали вгору черевцями
    За півгодини мешканці ставка,
    А фея, нагасавшись до нестями,
    Поси́нівши, ловила дрижака.

    У тім ставку живого не зосталось,
    Скрізь мертвий штиль, як моторошний сон...
    А наша фея, хто це – здогадались,
    Тепер смакує жаб'ячий бульйон.

    2018





    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.51)
    Коментарі: (6)


  44. Ігор Гомілко - [ 2018.05.27 11:36 ]
    Хвороба “Туперкульоз”
    Зупиняється маршрутка
    От я і читаю:
    Куди вона людей возить?
    Куди курс тримає?

    Бачу напис: “ТуПдиспансер”!
    Іще раз читаю.
    Таки дійсно - “ТуПдиспансер”.
    Я собі гадаю:

    Все котиться до проґресу,
    Щось нове здибає,
    То, мабуть, і медицина
    Щось нове вивчає.

    Відкрива нові хвороби,
    Як їх лікувати,
    Щоби усім хворим людям
    Якусь поміч дати.

    Вже й туперкульоз відкрили -
    Хворобу незнану.
    Які ж в неї є симптоми:
    Висипка чи рани?

    І, отак поміркувавши,
    Я людей питаю:
    “Куди їде ця маршрутка?”
    Й відповідь лунає:

    “До Березовиці їде.”
    Я став міркувати:
    “Там, напевно, “ТуБдиспансер”
    Мало би писати”.

    То, виходить, що немає
    Нової недуги,
    Тільки напис написали
    Уми недолугі.

    Тії уми, що у школі
    Вчитись не хотіли,
    На “ТуПеркульоз” з дитинства
    Вони захворіли.

    І з такою недугою
    Пхаються до влади,
    А держава загибає
    й нема на то ради.

    Хворе наше керівництво
    Нездало керує,
    Бідний нарід в ярмі стогне -
    Мафія жирує.

    То ж пора з “ТуПеркульозом”
    Боротьбу почати
    І всіх хворих на недугу
    Треба лікувати.

    Щоб державне керівництво
    Все грамотне було
    І “ТуПеркульоз”-недугу
    навіки забуло.

    Щоб була державна влада
    Вся грамотна, здібна,
    А “ТуПеркульозна” влада
    нам вже непотрібна.

    Щоби мова наша рідна
    У нас панувала,
    Щоб чистіша від кришталю
    Повсюди лунала.

    Щоб в нас на “ТуПеркульоз”
    Молодь не хворіла,
    А в майбутнє щоб дивилась
    І життю раділа.

    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Олександр Сушко - [ 2018.05.27 07:13 ]
    Сниво
    Сниво

    Оце так сон! Мій куме, щоб ти скис!
    От нащо стільки випили учора?
    У клітці...Путін! Посинілий ніс
    Від сопляків втирає триколором.

    В письменниці поцупив олівці
    (сльоза бринить од відчаю у дівки).
    Писала нам щодня про янь і цінь,
    А віднедавна - жодної сторінки!

    Все прилипає до злодійських лап,
    Від горя люд втягнувся в оковиту.
    Художники лишилися без фарб,
    А скульптори - без гіпсу і граніту.

    Мистецькі верстви кличу на АТО,
    Несу на бій Пегасові підкови...
    На них зловили злодія гуртом,
    Осиковий кілок уже готовий...

    Прокинувся - по телику пурга,
    Хохол кремлівську начищає зірку..
    Ступає Кримом Каїна нога:
    Похмура дійсність плюнула у пику.

    27.05.2018р.

    Віват!

    Гуркочуть чобітки, салют, парад,
    Мундири генералів у медалях.
    Керує людом нині "шоколад",
    Баблоси зберігає якнайдалі.

    На п'єдесталі розцвіта бутон,
    Це - наш правитель! Армії окраса!
    Всі вороги чкурнули аж за Дон:
    Народе мій! Очільником пишайся!

    На виборах пообіцяв банан,
    Аби голосували всі за нього.
    Хай заздрять Бонапарт і Чингізхан
    Оглушливо-успішним "перемогам".

    А в Кончі-Заспі відьомський анклав
    Визискує з останніх сил бідноту.
    Не переміг володар, а програв,
    Бо вбив довіру власного народу.

    26.05.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  46. Володимир Бойко - [ 2018.05.27 00:26 ]
    * * *
    Що мені навієш, вітровію,
    Що тобі повідаю без слів?
    Я брехати, братику, не вмію,
    А відкрити правди не зумів.

    Правди, що гірка, мов оковита,
    Без фальшивослів’ я та олжі,
    Аби остаточно зрозуміти,
    Де свої, направду, де чужі.

    Вієш ти від краю і до краю,
    Бачиш те, що нам не до снаги,
    Тільки ти один, мабуть і знаєш,
    Де товариші, де вороги.

    Підкажи-но, де то наша доля,
    На яких блукає манівцях...
    Чи судилось перекотиполе,
    Чорний шлях.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (2)


  47. Вікторія Лимарівна - [ 2018.05.27 00:50 ]
    Невгамовний поет
    Спокусливий потяг писати щоночі.
    І маю я швидко здолати його.
    Від втоми болять, закриваються очі.
    Сон кличе, стискаюсь від впливу того.

    Та тільки окремі слова у рядочки
    Нестримно спішать та ще й риму плетуть.
    Не хочуть стояти покірно в куточку.
    Місцями міняючись, змінюють суть.

    А марево ночі подразнює, кличе!
    Та треба останній закрити куплет.
    Згортай віршування, почуй, чоловіче!
    Та крапку вже став, невгамовний поет!

    26.05.2018
    Свидетельство о публикации №118052700174


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  48. Козак Дума - [ 2018.05.27 00:05 ]
    Тартюфи
    Давним-давно Мольєр свого Тартюфа
    в таких яскравих фарбах змалював,
    що кожному з нас вистачило б духу
    не стати жертвою його негідних справ.

    Чи то зміліло нинішнє суспільство,
    чи то достаток нас девальвував,
    бо на вершині знову лицемірство
    і вряд чи цим когось я здивував…

    Десятки років водять манівцями,
    тартюфи нас, пророчать люду рай.
    Кінці ж ми мусим зводити з кінцями,
    чекаючи коли настане край.

    Край святотатству, ханжеству, блюзнірству,
    бо підлість ница зараз править бал;
    кінець відвертого розгулу бузувірства,
    що слідом тягне ненависті шквал.

    Ми надто часто віримо тартюфам,
    їх сотням обіцянок, а не справ.
    Фантом черговий кандидат нам „втюхав“
    й пройдисвіт за стерно держави став.

    Ми втонемо у цім бездоннім вирі,
    не безкінечний міцності запас.
    На жаль тартюф у тій чи іншій мірі
    живе й донині в кожному із нас…

    26.05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  49. Марта Январская - [ 2018.05.26 23:13 ]
    сердце и камень
    На речных порогах камни-валуны.
    Бугу камни Богом неспроста даны.
    Голос высекают камни из реки.
    Полируют камни волны-языки.

    Так и человеку Богом дан заслон,
    Чтобы сердцем в голос распевался он.
    Сердце на преградах только и слыхать.
    Полирует сердце буквенная рать.

    27.05.2013


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  50. Олександр Сушко - [ 2018.05.26 14:02 ]
    Вибір мужа

    Ой, жіноцтво! Тяжко нам, біда!
    Стало складно підчепити мужа.
    Я ж красива, моцна, молода,
    Ще ніхто у ліжку не подужав.

    Хлопче! Нащо вирячив баньки?
    Шаснути бажаєш під сорочку?
    Для початку грошенят підкинь
    І сережки начепи на мочки.

    Будь активним протягом доби,
    Щоб ні дня, ні ночі без кохання.
    Кухня й праця будуть на тобі,
    А іще прання і прибирання.

    Шлюб сучасний - це тобі не мед,
    Ти - карась, в я - велика верша.
    Безкоштовно матимеш десерт -
    Гостру на язик і мудру тещу.

    Зрадиш - то чекатимуть суди,
    Віддаси усе, що маєш жінці...
    Милий, ти чого такий блідий?
    Йди сюди, почухаю по спинці...

    26.05.2018р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   ...   1432