ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.10.17 19:45
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Оксана Логоша
2019.10.17 17:55
І помирали руки,
І опадало листя.
Які ж пекельні мУки
Багряні ті намИста!

І в*янули суцвіття,
І закривались вени.
О!Як у цьому світі

Роксолана Вірлан
2019.10.17 15:55
Вона піде...вона завжди іде...
Вона не обертається ніколи
На ті дороги, де погибнув день,
Де окіл поторочений і доли.

Вона піде зникати в чорний гай-
Гордіша сонця і висока духом.
Не окликає в мить оцю нехай

Петро Скоропис
2019.10.17 14:34
Світ ковдр поруйнувався сном.
Та бовваніє неозоре
очима пильними, вікном
розтяте навпіл ніби, море.
Дві лоді, оголивши дно,
вподібнюються парі туфель.
Здійняте дибом полотно
і хвилі увиразнять дупель.

Сергій Губерначук
2019.10.17 12:23
Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари.

Віктор Кучерук
2019.10.17 08:43
Г. С...
Дарма знедавна не приходиш
Ти без пояснення причин
Туди, де пес хвостом зі сходів
Змітає пасма павутин.
Дарма вирощуєш байдужість
І себелюбство жнеш повік,
Якщо тобою занедужав

Ігор Деркач
2019.10.17 08:25
Буває і ніщо дає урок
як замінити ямбами хореї.
Сонети це не купа балачок
і не подяка Музі чи Морфею.

І рупори беремо на замок,
і маємо від болю панацею.
Уміємо у попелі думок

Іван Потьомкін
2019.10.16 21:44
Де сховок, про те вона лиш зна.
Ніхто її не бачив в пору сухостою.
Зграбненька, мов та прима-балерина,
Являється в Єрусалим лиш восени.
Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
Не для музичного, сказати б, благозвуччя
В їм’я її вплелось Імення

Микола Дудар
2019.10.16 20:39
У бутлях світ, а небо в корках
Понтифік зник. Осиротів…
На поле битви пруть з Пріорки
Престол - хто встиг, той опосів…
А в Альпах сніг такий сліпучий!
Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
В Кореї "північ" знову пучить
От - от зів’яне цінний вірш…

Олександр Сушко
2019.10.16 17:58
Простий селюк на фронті гине,
Команда ЗЕ, як завжди, пас.
Гукаймо "Слава Україні!
Іди, герой! Воюй за нас!".

Мені дорожчий власний бізнес,
Дитина, жінка і бабло.
Іще й на носі прищик виліз!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.16 14:47
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

Устимко Яна
2019.10.16 14:02
ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Олена Побийголод
2019.10.16 13:58
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два сл

Світлана Ковальчук
2019.10.16 13:57
драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне

Сергій Губерначук
2019.10.16 12:17
Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком, поволі виринали перші вранішні промені. Роздратований веселковими кольорами марева обрій нарешті в

Олександр Сушко
2019.10.16 08:47
Я гетьманом ставати не хотів,
Але царя зробили мойші з пупса.
Вперед! До перемоги! Бий...котів!
А москалів не варто. Бо боюся.

Вмирають патріоти поміж вирв,
Країну ж зрада поділила навпіл.
Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!

Ніна Виноградська
2019.10.16 08:35
Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
Заховалась душа
Між остатками фраз, мов лахміть.
Відучора ми вже
Не родина,
І, навіть, не друзі.
Мов китайська стіна

Леся Геник
2019.10.16 07:12
Нехай і так: від нині - все інакше.
Твій перший біль навчив тебе іти,
не важачи на сльози, піт і кашель,
не важачи на тіні і хрести.

Твоє мовчання - нині не безсилля,
твоє мовчання нині - скеля дій,
коли душа вгору долає милі,

Вікторія Лимарівна
2019.10.16 00:10
Присвячується українським футболістам

Бентежні емоції на стадіоні!
Запекла хвилююча гра!
Та все ж перевагу бере Україна
З рахунком "два-нуль" на «ура!»
Сміливо вона виграва!

Олена Малєєва
2019.10.15 22:29
Засуджена довічно до позбавлення волі
Так сказав мені кат і суддя
В голові моїй порожньо,
А в лоні жевріє ледь життя—
Там зростає маленька зернина
Буде з неї колись людина.
І людина ця я.
Народити себе із себе

Олександр Сушко
2019.10.15 21:48
Саджав троянди цілий день на клумбі,
Втомився, сестри, аж немає слів.
Прийшла пора товкти водицю в ступі,
Бо вечоріє й кашу вже доїв.

Інгредієнт один - щемне кохання,
Приправа - серце, сльози і душа.
Годиться для цієї справи спальня -

Оксана Логоша
2019.10.15 19:55
НІч.Ніч.Тиш.
Служки зложили віяла.
Хто ти?Чому не спиш і мерегтиш віями?
Ніч снить сни.
Ти їх гортаєш слайдами-
Знов утечеш від них правдами і не правдами.
Стогін.Совиний страх?Мудра сова-смілива.
Ніч на Чумацький шлях зціджує рештки млива..

Сонце Місяць
2019.10.15 19:45
знай що пазл
склався наразі
хіба так як
він сам захтів

хто ми є
у якій ще фазі
при активах

Домінік Арфіст
2019.10.15 19:25
Голос мій тобі невтішний
І прямий:
Все тут лишнє, бренді-вишня,
Ангел мій.
Там де елліну світила
Красота,
З чорних дір мене сліпила
Срамота.

Микола Соболь
2019.10.15 17:49
Схвильований минулим і майбутнім,
А малороси гарно тулять грим.
Стираю ікла, навіть зуби кутні,
Бо Україна це завжди – екстрим!

Це Яр Холодний і криваві Крути,
Батурина страшні донині сни.
Московська мова споконвік – отрута!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.15 12:11
Вінок 10. Одкровення від змія

1.
Натхнення-мука до небес горить
І плавляться зірки, течуть в долоні.
У гріх веде магічний лабіринт,
У снах тремтять бажання ніжно-сонні.

Ніна Виноградська
2019.10.15 09:16
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Ярослав Чорногуз
2019.10.15 07:39
Перед серцем великим твоїм
Я сьогодні стаю на коліна.
І не сплю, і не п'ю, і не їм,
І щасливий, що я - твій мужчина.

Я сьогодні в любові воскрес
І життя по-новому осмислив.
Ти - безцінний дарунок небес

Іван Потьомкін
2019.10.15 00:21
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вч

Сонце Місяць
2019.10.14 23:01
та в курсі ви любите більше тексту
& щоб політична справа
інакший прогрес рівноцінний регресу
чи бавить а чи не бавить

звичайно ви маєте більше сенсів
святкові біблійні тарелі
& слово є срібло або vice versa

Олена Малєєва
2019.10.14 22:35
Ти знаєш, так важко
Примусити всіх говорити про себе
Або добре, або нічого...
Піти за обрій,
Без сумніву і печалі...
Осінь така цього року красива
І така важка...
Наповнити б кров'ю своєю

Ігор Федів
2019.10.14 21:45
Обоє линули за обрії печалі,
І зорями у небі малювали шлях.
А часу течія накручує спіралі,
І залишає їм цілунки на устах,
Аби дороги долі кроками ставали,
Щасливі миті обертає у роки.
У ритмі їх серця єдиному звучали,
Допомагаючи закоханим іти.

Олена Малєєва
2019.10.14 21:43
Не мовчи, не мовчи,
Не ламай гілки молодого дерева.
Сонце котиться десь за обрій...
Я не плачу,
Це просто очі такі вогкі.
Я не буду гадати і думати, де ти є
Де б не був, знаю: ти не мій..
Я не плачу,

Ігор Деркач
2019.10.14 20:45
Добирає урожайне літо
качани і колос до куля
і Ярило у піке зеніту
сіє павутини на поля.

І Покрова устеляє сіно
пеленою на нове зело.
По озимині її насіння

Сергій Губерначук
2019.10.14 18:58
Арфістка схилилась на арфу
і тихо заснула,
хоча ще пружинило струни,
і золото грало,
а ніч біля моря
у рота води набирала
й по хвилі, по звуку, по крапці
весь світ проковтнула.

Ніна Виноградська
2019.10.14 18:43
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Сушко - [ 2019.10.01 11:41 ]
    Творчість


    Без розумних не було би дурнів,
    Без поетів - чесних трударів.
    От і оди пишуться лямурні,
    Аж на пальцях ниють пухирі.

    Зачекайте, ось доїм вареник
    І пером легким станцюю вальс.
    Бо лопата заважка для мене,
    Ложка та виделка - в самий раз.

    Загубилась запобіжна клепка,
    Люто палить творчості вогонь.
    Гикнув у гробу Тарас Шевченко,
    Бо у нього внуки о-го-го!

    Дожувались тістечка під каву,
    Жирні крихти всіяли палас.
    Буде вам трагедія сльозава!
    Вмиєтеся слізками не раз.

    Чорнослив додзьобую у плові,
    Погортав журнальчика "Playboy"...
    Про кохання ода вже готова,
    На порі строчити про любов.

    01.10.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  2. Микола Соболь - [ 2019.10.01 05:47 ]
    Як все було
    У хаті з вікнами на північ
    Немає затишку і миру
    Сусід до рук бере сокиру,
    Сказати хоче: «НаДобраНіч…»

    А зранку крутяться експерти,
    Шукати свідків діло марне.
    Хоча й погода була гарна
    Дешевше просто все затерти.

    Припреться з дальнього району
    Сусідів кум, а може дядько.
    Горілка ллється у горнятко,
    Собака вариться в бульйоні…

    До них рідня возами їде.
    З удмуртів цей, а той з бурятів…
    Всі розуміють мову матів.
    І правди просто діти ніде.

    Допоки будемо мовчати
    Вони усіх попруть із хати!
    19.07.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  3. Юлія Ляхович - [ 2019.09.30 22:22 ]
    Не буде так
    літо пройшлось по місту і витоптало стежки
    від тебе до мене, кривими дорогами, і навпаки
    від погляду до погляду, від подиху вистуженого дощем
    до несміливого дотику коли не можна, а треба ще

    мереживо тремтить під сукнею і пече вогнем
    літо ходить колами і ворожить на твій тотем
    і коли всі трави висіються по весні
    і прийдуть у місто нетривалі ночі і спекотні дні

    і востаннє хтось закриє на ніч вікно
    і випарується з келиха як терпкий дим холодне вино
    ти прийдеш і скажеш: не можу більше, не буде так
    щоб я тебе побачив, знайшов, зрозумів як

    щоб я тебе у літа виборов, у найдовших днів
    у ночей без тебе прожитих без жодних снів
    а ти щоб прокинулась зранку і була по той бік
    вулиці, у будинку майже напроти, де живе чоловік
    що йому без тебе не можна ніяк, ніяк-
    ні, не буде, чуєш, не буде так.

    2019











    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Юлія Ляхович - [ 2019.09.30 22:54 ]
    Не буде так
    літо пройшлось по місту і витоптало стежки
    від тебе до мене, кривими дорогами, і навпаки
    від погляду до погляду, від подиху вистуженого дощем
    до несміливого дотику коли не можна, а треба ще

    мереживо тремтить під сукнею і пече вогнем
    літо ходить колами і ворожить на твій тотем
    і коли всі трави висіються по весні
    і прийдуть у місто нетривалі ночі і спекотні дні

    і востаннє хтось закриє на ніч вікно
    і випарується з келиха як терпкий дим холодне вино
    ти прийдеш і скажеш: не можу більше, не буде так
    щоб я тебе побачив, знайшов, зрозумів як

    щоб я тебе у літа виборов, у найдовших днів
    у ночей без тебе прожитих без жодних снів
    а ти щоб прокинулась зранку і була по той бік
    вулиці, у будинку майже напроти, де живе чоловік
    що йому без тебе не можна ніяк, ніяк-
    ні, не буде, чуєш, не буде так.

    2019











    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Оксана Логоша - [ 2019.09.30 18:20 ]
    Дощ не знає жалю
    Дощитиме довго...то й хай-
    Дощ не знає жалю.
    Кровитиме сумом розкраяне серце,мов пучка.
    Вона підведеться,відвернеться гордо і рвучко
    Ковтаючи сльози,і,з ними,гірке:"ВідболЮ,
    В снігах перебуду-напевно ж що буде зима?
    Тріскучі морози і тепла приручена ковдра,
    І пес,що із вдячністю тулить до ніг свою морду,
    І щастя,яке під снігами й дощами дріма?"


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Сушко - [ 2019.09.30 16:26 ]
    Сни

    П'яткою намацав знов стезю,
    Ледь не збила з пантелику брага.
    Вже не гірко. Дощик вимив сум,
    Вітерець-пустун шумить під дахом.

    Сповідали піп, владика, дяк
    Марно, бо гріхів нема у дива.
    Ріже філософію життя
    Кривозуба пилка наративу.

    Як вдихну краси на повну грудь,
    Пензля умочу ув оковиту -
    Груші на вербі в саду ростуть,
    Раки на горі свистять у квінту.

    Крадеться світанок, наче тать,
    Тануть снів фарбованих крижини.
    Обнімаю Божу благодать
    В образі коханої дружини.

    30.09.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)


  7. Андрій Басанець - [ 2019.09.30 13:43 ]
    * * * *
    Багряна бабко, пурпурова бабко,
    ти нащо з хвилі відблиски пила?
    Благенька риска, непримітна ляпка,
    Жариночка минущого тепла.

    Було ж тепло, і ткалося, і згасло.
    Втекло, мала, кудись за болота.
    То й ти вже кидай крильцем воду прясти…
    Он бачиш – осінь, схожа на кота.

    Кармінна бабко, золотава бабко,
    усе мине – і ти минеш за ним.
    Хіба якесь там миршавеньке ябко
    впаде до тебе крізь блакитний дим.

    Лежіть, ви ж бачте, наростає простір,
    зникають межі неба і води…
    А осінь що ж?
    Сховалася за мостом –
    підстерігає пізні поїзди.


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (8)


  8. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.09.30 08:27 ]
    Пішов нарешті дощ
    Пішов нарешті дощ за стільки днів,
    Адже його не було ще із літа,
    А треба, щоб він землю напоїв,
    Тоді озимина скоріше зійде.

    В сухій землі зерно не проросте,
    А так - зазеленіє незабаром.
    Будемо сподіватися на те,
    Що тішитиме щедрим урожаєм.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Віктор Кучерук - [ 2019.09.30 08:47 ]
    * * *
    Буденно, стишено, помалу,
    Немов побілені вапном, –
    Думки ясніли і світало
    В моїм житті, і за вікном.
    І видавався світ інакшим
    Безсонням змученим очам,
    Коли відходила вчорашніх
    Обмов уїдливих печаль…
    29.09.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  10. Любов Бенедишин - [ 2019.09.30 07:57 ]
    Міфічне
    Підготує фінал невдоволене его,
    дорікне: ти погана актриса.
    Так вжилася у роль бідолашної Ехо,
    аж сама покохала Нарциса.
    Ледь не вбита байдужістю,
    втомлена роллю,
    все втішала у дзеркалі німфу…

    …Переможно мовчу
    над уламками болю –
    руйнівницею власного міфу.

    30.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  11. Оля Лялька - [ 2019.09.29 23:34 ]
    І чого ти чекаєш від цього місяця?
    І чого ти чекаєш від цього місяця?
    Кажеш, що попередні були не дуже,
    Скільки тобі пригод пора принесе ця.
    Люби її як матір, називай її друже.

    Забудь усі вірші про неї написані,
    Пиши свої на скільки вистачить слів.
    Нехай ними вітри будуть заколисані
    І ніколи хай не розлякують наших снів.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Володимир Бойко - [ 2019.09.29 21:57 ]
    Порохотяг
    Вже сад відцвів і яблука погнили
    І паморозь укрила почуття
    І молодим здаватися несила,
    Бо засмоктав життя порохотяг.

    І не чекати доброго нічого –
    Давно екватор літо перейшло...
    Не дивлячись на всі перестороги,
    Додолу похилилося стебло.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  13. Оксана Логоша - [ 2019.09.29 20:32 ]
    Найзолотіша решта
    Сонце листя осіннього ніжно шепоче віршами
    І штурхають у плечі ніким не припнуті протяги.
    Можно все перекроїти і перешити по іншому,
    Та залишиться сенс і одвічне значення одягу.

    День не пнеться утримати те,що йому не належить,
    І затьопає дощ по тім листі немов із решета.
    Якщо ти не боїшся собі заробити нежитю
    Насолоджуйся вечером-найзолотішою рештою
    осені пізньої.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  14. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.09.29 20:23 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 3.)
    Вінок 3. Музика і мука

    1.
    Живе у пензлях, у словах і нотах
    Жага натхнення та пророчий дух.
    Любов долає неземні широти,
    По колу мрії не скінчиться рух.

    І серце не лякає вирок жоден,
    Для нього муза – то єдиний друг.
    Моя душа і спрагла, і голодна,
    Блукає лабіринтами розрух.

    Та вкотре прилітає птах весняний
    І линуть ніжні ноти звідусіль.
    Пташиний хор співає до безтями,

    Немов святкує тисячі весіль.
    У солов’їній пісні знов постане
    Магічна сила волі та краси.

    2.
    Магічна сило волі та краси!
    Співай, моя Евтерпо стоголоса,
    Вінок хмільної юності носи,
    Хай голову твою не сріблить просідь.

    Хоч з вихору життєвих потрясінь
    Душа бентежна вирватись не в змозі,
    Кохання вічне, як мотив грози,
    Полонить серце і хвилює досі.

    Крізь час і відстань чую солов’я
    І споглядаю чарівні красоти,
    Вдихаю райські пахощі троянд.

    Мій розум захмеліє в зорельоті.
    Та марно небеса благаю я –
    Повідай щиро, вічна музо, хто ти!

    3.
    Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
    Відкрий свого єства таємну суть.
    Мій ідоле без образу і плоті,
    В твоїх долонях чудеса цвітуть.

    Хоч ніч любові сліпоту наводить,
    Та місяць осяває райську путь.
    Виходять зорі з піднебесних гротів,
    Нектари щастя прямо в душу ллють.

    Сапфірний купол тріснувся від шалу,
    Дзвінкий вогонь палає аж до зір.
    Вриваються у серце ноти-шквали.

    Та вранці сни розтануть у росі.
    Богине, неосяжна і зухвала,
    Навіщо маниш у казкову сіть?

    4.
    Навіщо маниш у казкову сіть,
    О, привиде оман, забравши спокій?
    Чому мене убив і воскресив,
    Святиню кинув у пітьму пороків?

    За труд мені нічого не даси,
    Богине, зоресяйна і висока!
    Збереш, як данину, важкий посів,
    Мучителю, солодкий і жорстокий…

    Нехай вирує війчай-карнавал.
    І хоч сумнівні всі твої чесноти,
    Твій вічний титул – ти мій ідеал.

    Не звільнюся ніяк від привороту,
    Лукавить муза із кривих дзеркал –
    Не скаже правди неземна істота.

    5.
    Не скаже правди неземна істота,
    Яка співає з болем в унісон.
    Ілюзіями править мій володар,
    А я сльозами поливаю трон.

    Та золотом тече твоя щедрота,
    Евтерпо, світлий і чарівний сон!
    На вівтар музи покладу самотність,
    Хай душу палить крижаний вогонь.

    Моїй любові – бути чи не бути?
    О, ні, богине, пристрасть не гаси!
    П’янка омана – найсолодші пута.

    Відродиться натхнення у сльозі,
    Фантом кохання дасть себе відчути,
    Хоч має сто облич і голосів.

    6.
    Хоч має сто облич і голосів,
    Краса-богиня – недоступна пані.
    Єдина буде на усі часи
    Для бідного митця взірцем омани.

    Кому ж мене ти знову продаси?
    Чия байдужість мій алмаз огранить?
    У відчаї беззвучних голосінь
    Сам у собі зриває біль вулкани.

    Моє бентежне серце – стиглий плід,
    Потіха для капризного Ерота.
    Життя тріщить, мов березневий лід,

    І в’ються за душею дні марнотні.
    Без музи я, немов пов’ялий цвіт.
    Вона для серця найсолодший дотик.

    7.
    Вона для серця найсолодший дотик –
    Мелодія жагучої весни.
    Богиня-муза вишукано-горда
    Медовими нектарами п’янить.

    Зриваються салютами акорди,
    Мов сповіді душевної струни.
    Звучить з нічних небес кохання-форте
    І зорями небесний лан ряснить.

    Я музику приймаю, як причастя.
    Здіймається любов палкою «сі».
    В обійми неба хочеться упасти.

    Свідомість розтинає надвосіч
    Поліфонія магії та щастя –
    Для спраглої душі нектарний сік.

    8.
    Для спраглої душі нектарний сік –
    Поезія – і воля, і в’язниця…
    Вбирає світло і небесну синь
    Натхнення невичерпного криниця.

    Гукає із пітьми тривога-сич,
    Та ніжністю кохання промениться.
    Надію срібний смуток поросив,
    Але тріпоче у руці синиця.

    Очей не відведу ж від журавля!
    Жагою спалахне едем зітлілий.
    І знову із-під ніг втече земля.

    Богинею постане ніжна сила.
    Малює муза в душах дивогляд,
    Навік мене безсонням полонила!

    9.
    Навік мене безсонням полонила
    Мелодія, обвінчана з вогнем.
    Натхнення розпрямляє дужі крила,
    Танцюють зорі вічний полонез.

    Ридає тиша, від пітьми сп’яніла,
    Мовчанням плаче весняний кларнет.
    Без музи я – троянда перецвіла,
    Любові недописаний сонет.

    Та ця богиня із душею змія.
    Вона, мов карти, долі розкладе.
    Захоплять серце бурні зоревії

    І кинуть з неба у колючий терн.
    Та вічно у тумані мрій зоріє
    Мистецтва непохитна цитадель.

    10.
    Мистецтва непохитна цитадель
    Пророцтва зустрічає і комети.
    Боронь її ніколи не паде,
    Бо всі падіння то, по суті, злети.

    Тече за обрій сонце-мюскаде,
    І вітер соло виграє на флейті.
    Стихає біль. Шовкова ніч гряде.
    Душа співає зоряні куплети.

    Натхнення задає щемливий тон,
    Розніжене красою, мліє тіло.
    Кохання – мій довершений канон.

    Любов у вічність шлях мені відкрила.
    Очолює мій дивний пантеон
    Фантазії богиня пишнокрила.

    11.
    Фантазії богиня пишнокрила
    Спокусою гуляє між рядків.
    Колись сором’язливо шепотіла,
    Тепер її промови запалкі…

    Шматує відчай у душі вітрила.
    Над морем долі стугонять віки.
    Я образом прекрасним захворіла.
    Ця мука нерозгадана ніким.

    Хоч серце розривають протиріччя
    І біль тупий кордони снів зітер,
    А молодість жалями втрат курличе,

    Готує муза зоряну пастель,
    По чашах віршів розливає вічність,
    Шляхами самозречення веде.

    12.
    Шляхами самозречення веде
    Поезія моє зболіле серце.
    Нуджусь в рядках, чекаючи вістей
    Від музи, але щастя не озветься.

    Душа у сад безсмертя забреде,
    Де слух чарує солов’їне скерцо.
    Але сама співатиме про те,
    Як птах безкрилий до любові рветься.

    Мій соловей втомився і затих,
    А почуття, як вишні переспілі,
    Зав’яляться і не пізнають гріх.

    Весна моя так рано посивіла,
    Та все ж багаття спогадів святих
    В пітьмі палає золотим світилом.

    13.
    В пітьмі палає золотим світилом
    Моя любов, фантомна і жива.
    Для мене муза пишний рай створила,
    Та квіти в ньому – то лише слова…

    Ущухли яблуневі заметілі,
    Буденністю розсипались дива.
    Душа, від туги і журби зболіла,
    І мудрість квапить на важкі жнива.

    Пожовк папір від часу і печалі,
    Та літерами знову зацвіте,
    Коли весна до березня причалить.

    Прискорює Пегас шалений темп
    І постає в п’янкому ритуалі
    Окрилена жага палких ідей.

    14.
    Окрилена жага палких ідей
    У кров гарячу додає отруту.
    Хто з музою угоду укладе,
    Приречений рабом голодним бути.

    Душа не має права на протест,
    На варті самоти всіма забута.
    Незримий цей вінок чи доплете?
    Чи відшукає ліки від цикути?

    О ні, невиліковна ця печаль!
    Любові лихоманка незворотна!
    Юрбу безумних почуттів-прочан

    Невидима рука в рядках колотить.
    Глибока тиша болісних мовчань
    Живе у пензлях, у словах і в нотах.

    МАГІСТРАЛ

    Живе у пензлях, у словах і нотах
    Магічна сила волі та краси.
    Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
    Навіщо маниш у казкову сіть?

    Не скаже правди неземна істота,
    Хоч має сто облич і голосів.
    Вона для серця найсолодший дотик,
    Для спраглої душі – нектарний сік.

    Навік мене безсонням полонила
    Мистецтва непохитна цитадель.
    Фантазії богиня пишнокрила

    Шляхами самозречення веде.
    В пітьмі палає золотим світилом
    Окрилена жага палких ідей.

    Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  15. Вікторія Лимарівна - [ 2019.09.29 20:42 ]
    Прогнози
    В прогнози повірити – справа невдячна.
    Сприймати не треба нам їх однозначно.
    В чеканні: повинні вже рушити зливи!
    Та небо безхмарне, тому неможливо!

    Прогнози не тільки стосовно погоди.
    Робити їх так полюбляють в народі:
    Приватне життя та й політики жерла
    усе перемелють, поки ще не вмерло.

    Всі сфери життя охопили прогнози:
    Від них дратівливість приходить, неврози.
    Бо кожне життя – це зачинена скриня.
    Відкрити її може лиш господиня.

    Життя – таємниця, під наглядом Бога.
    Окреслить Він кожному в світі дорогу!
    Надію не втрачено: все буде добре!
    Бажання є вчинки робити хоробрі!

    …Див`а все ж бувають – здійснились прогнози!
    Сьогодні затримав нас дощ на порозі…

    29.09.2019
    Свидетельство о публикации №119092904499


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  16. Устимко Яна - [ 2019.09.29 18:09 ]
    вже осінь 1
    а що там осінь? – знову листям пише
    пилюку в очі сипле золоту
    до ніг жбурляє в сонці прані вірші
    виношуючи холод і сльоту

    марудить: ген в поранньому тумані –
    то ходить сонним двором то стоїть
    зашіптує зелені сни рахманні
    ще теплих і безжурних верховіть

    а що там літо? – каже що по літі
    зіткало з павутинок срібну мить
    і в тихому саду осінніх квітів
    прощаючись метеликом летить

    вже осінь 2

    а що там осінь? – знову листям пише
    пилюку в очі сипле золоту
    до ніг жбурляє в сонці прані вірші
    виношуючи холод і сльоту

    марудить гороїжиться в тумані
    то човгає подвір*ям то стоїть
    зашіптує деревам сни рахманні
    що зелено спадають з верховіть

    а що там літо? – каже що по літі
    зіткало з павутинок срібну мить
    і в ній з теплом понад осінні квіти
    прощаючись метеликом летить


    вже осінь 3

    а що там осінь? – знову листя пише
    пилюку в очі сипле золоту
    як солод їх підмішує у вірші
    виношуючи холод і сльоту

    марудить: ген в поранньому тумані –
    то човгає подвір’ям то стоїть
    зашамкує деревам сни рахмаанні
    що зорями спадають з верховіть

    а що там літо? – каже що по літі
    зіткало з павутинок срібну мить
    і в ній понад жмутки осінніх квітів
    прощаючись метеликом летить


    2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  17. Устимко Яна - [ 2019.09.29 17:48 ]
    осіння гора

    ще тепло́ а листя догоряє вже
    золоте з іржею на душі
    довгий дим розмотується пряжею
    ходить сон в багрянім кунтуші

    і гору із комина обкурює
    і мовчить про осінь до гори
    що пливе у небі разом з курями
    у яких сивіють коміри

    ходить сон ходою нетутешньою
    облітають душі золоті
    з кіс гори, яка була черешнею
    і цвіла в минулому житті


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4) | ""


  18. Іван Потьомкін - [ 2019.09.29 12:30 ]
    Чари осені
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
    ...Все напливає, все сплива –
    І товариство, і думки, і мрії…
    І я десь поміж травами і птаством
    Блідою цяткою впаду,
    З’єднають лінії безмовні
    Політ, буяння і ходу...
    О ти, підтоптане єство,
    В тобі ще стільки знади-міці,
    Та вже запізно крикнуть:
    «Veni, vidi, vici!»
    Радій з чужого талану.
    Роби що сила,
    Щоб талану поталанило.
    ...Це осінь насилає чари.
    У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
    Нічого повного, усе наполовинне:
    Напівчуття, півтони, півжалі.
    За руки взявшись, ловить лист кленовий
    Малеча гамірна і вікопомність.
    А осінь сипле, сипле свої чари.
    І римовириться-гуркоче голова.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  19. Ніна Виноградська - [ 2019.09.29 08:50 ]
    Дві осені


    Ітиме дощ тепер, мабуть, до ранку,
    А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
    Вітрилами вже стали всі фіранки.
    Так хочеться заснути хоч на дрібку.

    Зігрілось у теплі моє безсоння
    І реагує на найменші звуки.
    Немовби у кімнаті є сторонній,
    Підсилює мого страждання муки.

    Дві осені в моїй зійшлися долі –
    Мого життя, а також року осінь.
    І не спинити їхньої сваволі,
    Зима за ними, кажуть, вже на носі.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  20. Микола Соболь - [ 2019.09.29 05:35 ]
    Карашин*
    Карашинські жита́ від села і до самого лісу.
    Комишем і купавками радує велетень Здвиж…
    Як підняти мені на хвилиночку часу завісу?
    І спитати з пічної лежанки: «Бабусю, ти спиш?»
    Та холодні літа мою голову інеєм вкрили.
    Спомин серця щемить і дарує це ніжне тепло,
    Як пташата малі виростали, ставали на крила
    І летіли у вирій, лишивши навіки село.
    18.07.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  22. Юлія Радченко - [ 2019.09.28 23:44 ]
    У мене немає неба. У тебе на скронях хмари...
    У мене немає неба. У тебе на скронях хмари.
    До тебе не вічність відстань, а крок і єдина мить.
    У мене немає сонця. А ти ним постійно мариш.
    Не ти лише в нім палаєш - воно у тобі горить.

    Пірнаєш в холодну воду, а сонце твоє бурхливо-
    Гаряче і безсоромне промінням в обличчя б’є.
    Цілує - і в попіл губи. Ти теж колись був щасливим.
    Я теж колись промовляла у небі ім’я твоє.

    Я вміла колись чекати, докупи вітри й тумани
    Збирати й дощам молитись - щоосені й щовесни.
    Навчилась тепер не вірить і засинати під ранок.
    Ти - в зеніті світити, а я святити
    Гілля вербове й твої кольорові сни.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  23. Вероніка Головня - [ 2019.09.28 21:17 ]
    Его возвращение. Из В.Ляшкевича
    • •
    И парусами промелькнёт во сне
    Весть о тебе с мечтаний Одиссея,
    Его незабываемое "Не..."
    Разлукой в рое молвленного слова
    Зорей сверкнёт в Борея быстрине,
    И в миг судьбы улыбкою покровы
    земной тоски истают в синеве.





    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "Його повернення"


  24. Ірина Осінь - [ 2019.09.28 20:31 ]
    ***
    Якщо змерзне моя душа
    В безмежжі зелені очей,
    Не писатиму я листа
    Під зірками п’янких ночей.
    Не згадаю я подих твій,
    Що обпалює, мов вогонь,
    І залишу даремність мрій,
    Я забуду тепло долонь…
    Виллю море своїх надій,
    Тільки ними п’яна душа,
    І не стану твоєю, ні!
    Бо, без слів, я давно твоя…
    Я залишу твої вуста-
    Лиш пурпур цей для мене яд.
    Не змалює морська синява
    Силует твій в моїх очах.
    Не згадаю я запах весни,
    Що так тепло бережу сама,
    І викину всі листи…
    Ні, п’яна я не від вина…
    І лиш м’ята спокій зітре,
    Знов постане в пам’яті мить.
    Моє море знов оживе,
    І зеленню засяє блакить.
    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Вікторія Лимарівна - [ 2019.09.28 20:47 ]
    Мудре рішення
    Дотик відчула чарівної Феї;
    Дійсно, це був неабиякий хист:
    Осінь візит нанесла Орхідеї,
    Щойно жовтіти почав її лист.

    Певне, замало роботи їй в полі,
    Та і в садочку не той вже розгін!
    Вирвалась миттю із власного кола
    Та й до кімнатних примчалась рослин:

    Гей, відчиняйте, бо Я – господиня!
    Фарби свої розіллю тут і там:
    Жовті, багряні, відчинена скриня:
    З неї Вам зрілість дарую, мадам!

    Та й зажурилася вмить Орхідея:
    Добре, що жовтий листочок один,
    Ще молода Я! Ну зовсім зелена!
    Осінь всміхнулася їй з-під хмарин:

    З Вітром залишусь, маб `уть, наодинці!
    (Маю на це забагато причин)
    В тихому шелесті трав, на зупинці…
    Ти ж, моя люба, всміхнись, відпочинь!
    Встигнемо зрілих сягнути вершин!!!

    28.09.2018
    Свидетельство о публикации №119092807630


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  26. Андрій Басанець - [ 2019.09.28 16:16 ]
    * * * *
    Зірки упали удвох
    Грудьми до білих коліс.
    Хто їхав? Нібито Бог…
    А де? Та певно, що скрізь...
    Йому би спокій та піст.
    Йому далеко – аж ген –
    До наших страчених сліз,
    До наших темних письмен.
    Лишив журбу без числа
    та ребра чорних ворин.
    Розтав собі, як імла…
    …та хтозна… може, й не він?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (13)


  27. Ігор Федів - [ 2019.09.28 15:56 ]
    Любов
    Себе любов не подарує темноті
    Та не наповнює образою серця.
    Не існуватиме вона у самоті,
    І таїною є у задумі Творця.
    Не оминати закликає біль Землі
    І небайдуже на усе дивитися,
    Омані, ницості казати своє: «Ні.»
    А щирістю у всесвіті ділитися.
    Оберігаємо, що небеса дали,
    Бо порожнеча залізає у життя,
    Любов показує дорогу до краси,
    Якою у імлі осяяна душа.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  28. Микола Соболь - [ 2019.09.28 10:54 ]
    Смута
    Чи вирвуся? Не знаю. Голий, босий…
    Кричу до неба: «Освіти-но шлях!»
    Сьогодні б’ють поклін – Івану Носу,
    Боготворять і носять на руках.

    Не ладаном, а трупом тхне кадило
    Не віриться в російське – «Отче наш…»
    Та «субкультура» у душі збудила
    Одне-єдине: по ділам воздаш…

    А що нарід? Йому давай видовищ.
    Чи: хліба, ковбаси або стриптиз.
    Людцям не до Держави, не до мови…
    Ми летимо! Але, на жаль, униз.
    17.07.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  29. Любов Бенедишин - [ 2019.09.28 10:04 ]
    ***
    Казав: «Кохаю! Дуже-дуже!
    І вже задосить нам відчужень,
    Самообманів, недомовок…
    Лише для тебе – серця сховок.
    Живи у центрі, хочеш – скраю.
    Я все тут переобладнаю,
    Облагороджу почуттями…»

    …Стою і досі біля брами.

    28.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  30. Вероніка Головня - [ 2019.09.27 22:28 ]
    Его прощание. Із В.Ляшкевича
    • •
    И тает солнце в пурпуровой пене
    Вослед его седому кораблю,
    Возлюбленная в сени вечных пиний
    Любви дыханье прячет в кисею.
    Но Одиссея друг – осенний ветер -
    Уже сдувает позолоты литер
    Со скал, и море вторит: «Я люблю!»


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5) | "Його прощання"


  31. Тата Рівна - [ 2019.09.27 21:46 ]
    Чоловіки
    Вони робляться згорбленими та старими
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    Першими у них помирають надії
    Потім - мами

    Непомітно виростають діти
    Раптом підвищують голосИ
    Кричать їм «ну що розумієш ТИ
    У цьому вирі у цьому світі?!»
    Вони припиняють розуміти
    Вони починають старіти та кам‘яніти
    Потроху вгрузають у землю
    Набувають рембрантівських рис
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    І знову стають красивими ніби
    Маленькі пересувні храми
    Милуєшся ними торкаєшся звіддаля їхніх небес
    Й наче сам воскрасаєш їх німбом освітлений

    Сперше у тих чоловіків сивіє волосся
    Далі — плями повзуть темним — по світлому
    Шкіра шершавіє й робиться фактурною
    Буцім дубове корито

    Вони ще багато могли б сказати
    Та — розучилися говорити
    Мовчання живих буває проймаюче чутним
    Але їх нікому почути

    Вони відходять кожен своєї пори
    Ветха двірничка змітає за ними двори

    Слідами коліс на мокрому шосе
    Авто за автом - оце й життя усе....


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (7)


  32. Нінель Новікова - [ 2019.09.27 20:22 ]
    Анні Ахматовій (Із циклу) Марина Цвєтаєва
    Іще один величний змах –
    Й заснули вії:
    Це тіло миле! О, цей прах
    Легкий, як пір’я!

    Робила що в тумані днів?
    В піснях чекала…
    Було зітхань багато в ній,
    А тіла – мало.

    Нелюдськи-милою була –
    Немов дрімала.
    Від янгола і від орла
    Вона щось мала.

    І спить, та ваблять день у день
    Сади Едему.
    Неначе спраглий до пісень
    Чекає демон.

    А нас, що зналися колись –
    Як час збігає! –
    Вже й пам’ятник, що похиливсь,
    Не пригадає.

    Давно не діюча мітла,
    Схилились в шані
    До Музи Царського Села
    Хрести бур’янні.

    2019




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  33. Володимир Бойко - [ 2019.09.27 19:18 ]
    Війна
    Іде війна, іде війна...
    Комусь війна – то «мать родна».
    Вбивають люди всі віки
    Собі подібних залюбки.

    Хоч українець, хоч москаль –
    Усіх рівняє вбивча сталь.
    Та будь ти хоч Наполеон –
    Для всіх однаковий патрон.

    Світ милосердія не зна,
    Життя втрачається ціна,
    Шаліє пошесть навісна –
    Війна.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  34. Оксана Логоша - [ 2019.09.27 18:13 ]
    Даремні слова
    ...і знов мене словами катували-
    іх слухати мені було несила-
    а Ви все говорили,говорили...
    а я-мовчала

    мовчала я тамуючи свій гнів-
    лишила біля себе свої рими-
    Ви ж танули важким,вологим димом
    даремних слів

    полегшено зітхала ночі сутінь
    коли за Вами зачинився вечір
    тоді плачі здригнули мої плечі-
    тепер-по суті


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (7)


  35. Вікторія Лимарівна - [ 2019.09.27 16:01 ]
    "Короновані особи"
    Без титулів вдягли корони:
    Та все ще носять до сих пір!
    Піар, пих`а понад усім!
    Доступні сейфи та кордони.

    Не бачили лиш, що під носом:
    Короною закритий світ.
    Нікчеми: у блуканні очі.
    Справ темних замітають слід.

    Ганебний слід свого правління
    Не приховають «діячі»,
    Бо вранці, вдень або вночі
    Нове пророщене насіння

    Зростає, нищить бур’яни!
    Круті, нен`ависні пани:
    (Підпанки також та куми)
    розплату понесуть вони!!!

    27.09.2019
    Свидетельство о публикации №119092705778


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  36. Сергій Губерначук - [ 2019.09.27 16:57 ]
    Древня абетка
    Хрест перевернутий.
    Ноги на прив’язі.
    Осіння цинга.
    Дерева лисі.
    Опадів морзе.
    Собори дивляться.
    Безграмотний я.
    Вчитель втопився.
    Свиснули раки.
    Мембрана лопнула.
    Все на долоні.
    Очам полегка.
    Горе конкретне.
    Вим’я нездоєне.
    Гріх абсолютний.
    Винна абетка.

    28 листопада 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | "Перґаменти", стор. 113"


  37. Ірина Білінська - [ 2019.09.27 15:20 ]
    Вітрила
    Завмирає втомлена Земля,
    нами розтривожена до краю…
    І вітрила мрій на кораблях
    в гавані далекі запливають…

    Теплий вітер хвилі підійма -
    то розбудить нас,
    то заколише…
    Божечку, а завтра - вже зима!
    І роки у спину важко дишуть...






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (10)


  38. Тетяна Левицька - [ 2019.09.27 13:36 ]
    Віра
    Щоб життя убачалося раєм,
    не змарніло від горя чоло,
    вір у те, що сьогодні немає,
    лиш для того, щоб завтра було!

    В щастя повінь, що падає з висі
    на цілющі отави-луги,
    поки мрії і помисли чисті
    не завіяли смутку сніги .

    У любов золоту, невблаганну,
    материнську, божественну - вір.
    Хай душа воскресає рахманно,
    всім незлагодам наперекір!

    В безкорисливу дружбу навічно,
    у добро, милосердя сльозу,
    в щире слово і пісню ліричну,
    вишиванки барвисту ясу.

    Хай надія у серці щоденно
    пломеніє допоки жива,
    доки сяє у небі блаженно
    Божим промислом Зірка Різдва.
    2019р




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  39. Олексій Кацай - [ 2019.09.27 12:06 ]
    Мистецтво
    Коли догоряють багаття й світила
    і скніє душа під лахміттями тіла,
    а відчай голками проколює мозок,
    я рву павутиння думок-поворозок,

    що міцно тримають засади, закони
    і надсвітлових швидкостей заборони,
    щоб кожен у колах земних видноколів
    з хаосу довкілля геть не збожеволів.

    Але за кордонами мозку і серця
    приборкання хаосу зветься мистецтвом.
    І падає в нього – таке безголове! –
    щось кольором, нотами… Й натяком слова.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  40. Лесь Українець - [ 2019.09.27 11:46 ]
    ***
    28 років Незалежності...
    На що ми витратили їх?
    Ця незалежність, омріяна пращурами,
    Впала на голови нащадків, як сніг.

    Ми думали, як подбати про себе,
    А про Україну ніхто не подбав,
    Ми метушилися, над нами було небо,
    Та вгору глянути ні́коли, тим, у кого багато справ.

    Ми так хотіли бути непідлеглими,
    І вільними, як ті птахи,
    Але продовжували наполегливо
    Повторювать свої гріхи.

    А сатана все бачив і на радощах
    Підстрибував і руки потирав,
    Поки ми їли рошенівські ласощі
    Й дивилися "95-ий квартал".

    Біля пам'ятника Івану Федорову за 20 гривень можна придбати
    Написані кров'ю та сльозами книжки,
    А ми продовжуємо купувати
    Наповнені рідиною, що вбиває клітини мозку, пляшки.

    Історія - це невпинна боротьба суспільних класів,
    Тиранія перемагає тоді, коли демократичні сили заслабкі;
    Хтось вибирається з багнюччя на терасу,
    Інші борсаються в багні, як хробаки.

    Треті - хто не хочуть бути рабами,
    І хто не хочуть мати рабів,
    Холоднокровно задмухують кульбаби
    Й збирають повні кошики грибів.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  41. Юрій Сидорів - [ 2019.09.27 07:30 ]
    Осіння неміч
    Набряк вересневий плов,
    Бадиллям лежать салати.
    Кисіль дощовий схолов -
    Бо холоду не здолати.

    Змінила гарячість кров
    У незліченні крати.
    Назад їх не відібрати,
    Як лінощів не зборов.

    Ще й ноги бояться йти,
    І руки дрижать замерзлі.
    Малюйте нові світи,
    Мої поетичні пензлі.
    На "Вайбер" пишу я теслі -
    Він теше міцні хрести.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  42. Микола Соболь - [ 2019.09.27 06:56 ]
    Вибір без вибору
    У вибору чорні крила,
    Ні Совісті нема, ні стра́ху.
    Яка піднімає сила
    Людину іти на плаху?
    Падають зорі зливами
    (Страшні у смерті покоси).
    Бути могли щасливими.
    Засватали у малороси.
    13.07.19р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  43. Андрій Басанець - [ 2019.09.27 04:18 ]
    * * * *
    Ген літо скликає коней
    Із річки жадань заснулих,
    Долоню до хвилі тулить,
    Долоні вода солона.

    Ген хмара – така, як птиця,
    Така, як окраєць ночі –
    Вертається з косовиці,
    На віях несе листочок.

    А літо стоїть над полем,
    В траву застромивши гребінь…
    І ніби всього ж доволі,
    А начебто вже й не треба

    Ні плину очей заснулих,
    Ні туску долонь незнаних.
    …До гриви душа притулить
    Червону жоржину рани.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  44. Ірина Стасюк - [ 2019.09.26 23:03 ]
    Трамвай
    Трамвай реве. Біжить. Минає всі будинки,
    Магазини, музеї, шумні кав’ярні.
    Плаче. Гіркими сльозами.
    Він хоче спочинку.
    Він хоче поспати.
    А в нього все лізуть
    З брудними ногами –
    П’яні.
    …наздоганяю, хапаюся за ненадійні дверцята
    І обриваю шматочок фарби із них.
    Бачу, як щось витікає із рани.
    Це сльози його чи кров?
    [крик].
    …штовхають у спину.
    Б’ють кулаками.
    І проливають спирт.
    Дверцята скрегочуть, під тиском рук.
    Мене давлять сльози:
    Не можу знайти
    шмат фарби дверцят, що я зірвала.
    Їм певно болить.
    Цілую іржу, щоби згоїти рану –
    Вона лиш ще гірше кровить.
    Збиває із ніг.
    Хто? Що?
    Кінцева зупинка.
    штовхають у спину.
    Тримають
    міцно флягу з спиртним, щоб не пролити знов
    (бо грошей на новий нема).
    І вибігають дико з трамвая.
    (У мене болить спина).
    Лишилась сама.
    Виходити треба.
    Завмерла. Ноги не йдуть.
    Шукаю шматочок, що я обірвала…
    Бо інші знайдуть і викинуть.
    А я б ще змогла врятувати
    Трамвай.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Вероніка Головня - [ 2019.09.26 21:58 ]
    Сила «ведьмацкая». Із В.Ляшкевича
    • •
    Свыше оставлена - в чаще упрятана,
    В норах и гнёздах, в закраине воронов ,
    Водах, листвой прошлогодней настояна,
    Мохом зелёным, ветвями сплетённая,
    Корнями сдержана, светом напоена,
    Тьмою обласкана, куплена-краплена -
    Тайна и Явь, не оружие воину


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3) | "Сила «відьмацька»"


  46. Надія Тарасюк - [ 2019.09.26 21:50 ]
    * * *
    Горіхи падають. Батистова печаль
    під ґанком —
    серед листяної збруї.
    Червінчиком — осіння пектораль,
    тремтить дощем
    та зрілий плід цілує.
    Горіхи падають. Овально так лежать,
    коричневі
    усмі́шки гублять щиро…
    І позіхає хмар важка печать:
    путівку літу передбачив
    Ирій.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (24)


  47. Вікторія Лимарівна - [ 2019.09.26 21:29 ]
    Сумні очі
    Сумом наповнені Осені очі:
    Інколи навіть сльоза заблищить.
    Погляд мінливий; вуста зашепочуть:
    Будьте уважні! Загрозлива мить!

    Холод охоплює плечі відкриті.
    Листя знеможене падає вниз!
    Буря ламає, пошкоджує віти.
    Свій норовливий показує хист!

    Та ненадовго, зігріє надія:
    Бабине літо жовтневе іде!
    Дотиком ніжним наразі зігріє
    сонячний промінь: теплом надихне!

    26.09.2019
    Свидетельство о публикации №119092608118


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  48. Іван Потьомкін - [ 2019.09.26 13:50 ]
    Старе вино

    Старе вино в міхи нові переливаю.
    Колись воно гуло і вирувало...
    Настояне на почуттях і мріях,
    Воно й сьогодні грати не вгаває…
    В нових міхах вгамуватися не вміє.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  49. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.09.26 12:55 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 2.)
    Розділ 1. Поцілунок Евтерпи

    Вінок 2. Муза першого кохання

    1.
    Супутниця у пекло і в едем,
    Моя богиня золотих ілюзій
    Крізь грози та сніги мене веде
    По лезу болю, по буремній смузі.

    Її п’янка краса не має меж,
    Як вітер-вічність у стрімкому русі.
    Весна – найкраща із її одеж.
    Вона – лісів казкових мавка руса.

    Царівна із незайманих дібров
    У серці грала неземні мотиви,
    Бриніла дзвоном потаємних мов.

    Лиш раз в омані я була щаслива,
    Коли уперше принесла любов
    Чаклунка-муза, дивна і зваблива.

    2.
    Чаклунка-муза, дивна і зваблива
    Цілунками вітрів збудила німф.
    Амуру нашептала хитра діва,
    Щоб вистрілив у серце він мені.

    Кохання розлилось магічним співом,
    Заграло сонцем на алмазах снів.
    Купались хмари в небесах мрійливо
    І танув смуток, як останній сніг.

    Хоч зник давно міраж у піднебессі,
    Вінок із дивних мрій душа плете,
    В повітряних палацах служить меси,

    Оживлює надій піщаний степ
    І радість шле весні на всі адреси,
    В поезії відродженням цвіте.

    3.
    В поезії відродженням цвіте
    Забуте щастя і наївна віра.
    Шукаю серед сотень тез и тем
    Таємний сенс, загублену Пальміру.

    Ще глибше корінь смутку проросте,
    Бо жити не вдалося за Шекспіром.
    Не повернеться юність, а проте…
    Хай в серці не змовкає ніжна ліра!

    Твій образ пронесу через життя,
    Любове, незбагненна і сяйлива.
    Я знову піднімаю білий стяг

    І відчай у сльозах блищить зрадливо.
    Та спогад про високі почуття
    Весні у коси заплітає диво.

    4.
    Весні у коси заплітає диво –
    Небесні стрічки – вітер-чарівник.
    Вдягнулись вишні у вбрання цнотливі,
    Зеленим шовком простяглись лани.

    Мов райдуги чудесні переливи,
    Мене коханий образ полонив.
    Спинивши час, моя душа тремтлива
    Дивилась наяву казкові сни.

    Там юнь хмеліє в пелюстках жасмину,
    Сіяє неба голубий етер.
    І співом торжества дзвенять долини.

    Стрічає травень чарівних гостей.
    Солодка мрія над полями лине,
    Розкидує насіння золоте.

    5.
    Розкидує насіння золоте
    Богиня-муза по ріллі натхнення.
    Врожай, мов скороспіле вар’єте,
    Чарує водевілем нескінченним.

    Сади вишневим снігом замете.
    Втече із серця хаос і буденність.
    Моїй душі – паломниці пустель –
    Весна відкрила райські одкровення.

    І солов’їний спів мене зцілив –
    Мелодія палка і чарівлива.
    Не знала я донині більших див.

    Вривається ріка життя бурхливо
    У чорне море весняних полів,
    Дарує сходам життєдайні зливи.

    6.
    Дарує сходам життєдайні зливи
    Полотен-хмар молочна акварель.
    Весна така замріяна й вродлива
    І манить в щастя, ніби спів Сирен.

    Дощі весняні мерехтять грайливо
    На оксамиті молодих дерев.
    Шаріють квіти, наче юні діви,
    Читають в небі чарівний катрен.

    Красою диво-травень зацілує,
    З уламків сонця чудеса складе.
    Його слідами, як у сні, іду я.

    Сховалась вічна молодість, та де ж?
    Сріблястий вітер дивні сни малює,
    Одвічність, як мереживо, пряде…

    7.
    Одвічність, як мереживо, пряде,
    Весна душі, квітуча і дитинна.
    Найкращу із коштовних діадем –
    Віддам любов у дар палкій богині.

    Я безліччю оманливих путей
    Іду в її казкові володіння.
    Куди мене ця стежка заведе,
    До істинного раю чи до згину?

    Мій храм – кохання, муза – божество,
    Водночас і могутнє, і вразливе.
    Веде хмільних ілюзій хоровод

    Мелодія розбурхано-чутлива,
    Пронизує вогнем усе єство,
    Зірками пише полум’яне чтиво.

    8.
    Зірками пише полум’яне чтиво
    Любов моя в полоні небуття.
    Кохання самовіддане й тужливе
    Не дасть душі вступити у сміття.

    Та жде вона того, що неможливо,
    І змінюється пристрасть каяттям,
    А зоряна мелодія фальшивить,
    Штовхає відчай у пітьму безтям.

    Я скорена і зцілена любов’ю.
    Коханий образ у мені болить
    Високою печаллю і жагою.

    Дзвінкі акорди золотять блакить.
    Та доля ріже серце осокою,
    Хоч голос мрій, мов океан, шумить.

    9.
    Хоч голос мрій, мов океан, шумить,
    Едем заріс терновими кущами
    І світлих прагнень перетерлась нить.
    Тепер бездонна прірва поміж нами.

    Хоч ватра почуттів іще димить,
    Колючий біль замів любов снігами.
    В обіймах невблаганної зими
    Прообраз музи неминуче тане.

    Та я збираю у стерні зірки,
    Перлини підіймаю із болота.
    І знов нектар жаги стає п’янким.

    Та вирок на душі перо виводить.
    Гріхи трояндам точать пелюстки,
    Пітьму оман таїть небесна врода!

    10.
    Пітьму оман таїть небесна врода,
    Та я із музи маску не зірву.
    Богині оду заспіваю всоте,
    Вона ж не чує, бо не має вух…

    Душа палає від жаги-спекоти,
    Напнув Амур укотре тятиву,
    У морі долі не знайду оплоту,
    Вже стільки літ немов і не живу.

    Шукаю солов’я поміж вороння.
    По серцю чорне пір’я шурхотить.
    О, де ти, весно – музико безсоння?!

    Любов і розум укладають мир,
    Та знову самота зловіще дзвонить.
    Обріс шипами травень-оксамит.

    11.
    Обріс шипами травень-оксамит.
    Любов – коротка і сумна новела.
    Весняний птаху, чом ти став німим?
    Без тебе душу замела пустеля.

    Сльозами ранок сни мої умив.
    Розмилися травневі акварелі.
    Та почуттів іще горить кармин,
    Надія мерехтить в кінці тунелю.

    Мотив жалю пронизує, мов грім.
    Минуле кличе в казку і полонить.
    Ходжу в собі, як бідний пілігрим.

    Стирає час руїни Авалону.
    Хворобить серце безголосий крик –
    Отрута забороненого плоду.

    12.
    Отрута забороненого плоду
    У венах лихоманить, наче жар,
    По колах пекла у едемі водить.
    Нестримно мчить увись душа-Ікар.

    То хто ж ти, музо – горда і холодна?
    Ловлю даремно сновидіння хмар…
    Долаючи фантомні перешкоди,
    Я не впіймаю ефемерний чар.

    Затих мотив, що грав на скрипці квітень.
    І втомлена весна в Аїді спить.
    Тускніють зореписні заповіти.

    Лиш чути дзвін Пегасових копит.
    І знов краса палкого пізньоцвіту
    Жагою і наснагою кипить.

    13.
    Жагою і наснагою кипить
    Нектар із літер і хмільного болю.
    Мій меч – це слово. А на серці – щит.
    Життя моє – війна. Пора до бою.

    Хоч золото фальшиве скрізь блищить,
    Безцінний скарб я освячу журбою.
    Іду тернистим шляхом самохіть,
    Та музикою неба рани гою.

    Пегас гарцює, рветься до зірок,
    З ріки безсмертя п’є студену воду.
    Цей дух земне тяжіння поборов.

    Він – виклик долі, боротьба і спротив.
    Немов самотній геній і пророк,
    Живе у пензлях, у словах і нотах.

    14.
    Живе у пензлях, у словах і нотах
    Кохання перше – зоряний пролог.
    Міцніє пристрасть у медових гронах.
    Струмок натхнення все ж не пересох.

    Шукаю на Парнасі Аполлона,
    Не знаючи, що він давно не бог…
    Розставлено моє життя по лотах,
    А райський сад покрив гріховний мох.

    Немає принца, тільки кінь є білий –
    Цих віршів неосмислений тотем.
    Від музи відректись я не зуміла.

    Вона – мого жалю солодкий щем,
    Стражденна ніч і рятівне світило,
    Супутниця у пекло і в едем.

    МАГІСТРАЛ

    Супутниця у пекло і в едем –
    Чаклунка-муза, дивна і зваблива,
    В поезії відродженням цвіте,
    Весні у коси заплітає диво.

    Розкидує насіння золоте,
    Дарує сходам життєдайні зливи,
    Одвічність, як мереживо, пряде,
    Зірками пише полум’яне чтиво.

    Хоч голос мрій, мов океан, шумить,
    Пітьму оман таїть небесна врода.
    Обріс шипами травень-оксамит.

    Отрута забороненого плоду
    Жагою і наснагою кипить,
    Живе у пензлях, у словах і нотах.

    Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2019.09.26 08:44 ]
    Спалах пристрасті
    Він цілував їй кожен пальчик,
    До себе ніжно пригортав
    Та зізнавався у коханні,
    Що кращої не зустрічав.

    У неї тьохкало серденько,
    Мов соловейко у гаю,
    Бо думала, що вже нарешті
    Зустріла доленьку свою.

    Та час минав і холодніші
    Ставали їхні почуття,
    Вже у вечірній літній тиші
    Не чулося серцебиття.

    Чомусь з"явилася байдужість
    Одне до одного у них.
    Значить кохання і не було,
    А спалах пристрасті згорів.

    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   ...   1504