ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2017.08.20 23:16
Усе, що є, все, що було і буде –
Мов легкий* сон у віщім напівсні.
Мої пророцтва, сповнені огуди,
Нехай вони не збудуться, о ні!

Чи я тебе судити маю право?!
Я сам себе навіки засудив…
Нехай нам сяє сонце величаве,

Олександр Сушко
2017.08.20 14:39
Посіяв легіт - народилась буря.
Нахитрував - і спокою нема.
Собі у серце поціляє куля,
Ясніло небо, нині - у димах.

Щодня у тещі позичаю гроші,
Розплачуюсь котами із села.
Цього навчився фокусу у Мойші,

Маріанна Алетея
2017.08.20 12:51
Тим тьмяним довгим коридором
Далеко не втекти,
Навколо стіни
Оточення, облога.
Не здолають волі
Ті лінії прямі,
Що тягнуться кудись вперед.
Кінця не видно

Ірина Білінська
2017.08.20 11:36
Я так і знала – цей світ несправжній!
Він нас поглинув, у нас живе.
І мрії наші такі відважні,
тому що серце – таки живе.
Хоч сон глибокий – не добудитись,
не докричатися – і нехай…
Ми один одному будем снитись!
Ти тільки серця не вимикай.

Устимко Яна
2017.08.20 09:28
скінчилася днина скінчилися дві
закінчився тиждень вітри в голові
широка й незміряна часу ріка
упевнено мишку жбурляє рука:

Приспів:
піду пройдуся з кімнати в кімнату
ще купа часу я встигну -- все ок

Ірина Вовк
2017.08.20 08:39
… І днесь заб’є цілюще джерело –
очистися, утвердися, о муже!
Подужай час і простір цей подужай.
На тебе схожих досі не було.
Могутній рух вселяється у м’яз
не руйнівною – злучною жагою,
нутро землі наснажиться тобою
над відстань цю, над простір ц

Ірина Вовк
2017.08.20 08:33
Мойсею, що дадуть твої скрижалі
сліпій, глухій, притупленій юрбі –
прозріння й віру? Ну, а далі, далі…
Яку могилу вириють тобі,
яку вготують пастку чи гадючник,
яку пожежу чи трясовину,
яким мечем тобі у спину влучать,
яку заслугу приймуть за вин

Ігор Шоха
2017.08.19 22:41
У кебі – baby, мама – молода,
але уже обоє русофіли.
Вода у неї мовиться, – вада,
а українці, як один, – дєбіли.

І ніби не скотилась із гори
якої-небудь Чуді чи Калуги...
Червоно-синьо-білі кольори –

Ігор Шоха
2017.08.19 22:30
                        І
Ой-вей… Лякає біо-графі-я?
Не кольорова? Та й не чорно-біла.
Є особисте – як душа у тіла
і не одна симпатія моя.
Але яке кому до того діло?
І я ще є. І мед, і воду п'ю.
Не хочете, то я й не зачіпаю.

Наталка Янушевич
2017.08.19 18:38
Назвати її самотньою було б неправильно,
Бо ж у неї велика родина.
Третій рік за коханим вона у траурі,
Але він залишив їй двох доньок і сина.

Ще є сестри, брати, сусіди і колєжанки,
Ще з пенсійного дівчина є привітна,
Навіть мама його жива, давно

Вітер Ночі
2017.08.19 16:27
В озерной тиши, у склонов гор,
в сказке Гроссмерса жил поэт.
Он с Богом вел бесконечный спор,
кляня восемнадцатый век.
И был безумно поэт влюблен
в прекраснейшую из,
и звали ее Аннет Валлон,
как озерный туман иль бриз.

Микола Соболь
2017.08.19 15:12
Вагалося іти, а чи не йти
Сьогодні по обіду жарке літо.
До першої осінньої сльоти,
Що принесе природі розмаїто.
У цей одвіку величавий гай –
Де небо відбивається у плесі.
Серед озер, я, випив свій розмай,
Який любов’ю зоріє у серці.

Серго Сокольник
2017.08.19 11:53
Двоєдині у лоні
Поскінчались казки,
І не ті у долоні
З неба впали зірки,
Що про щастя говорять...
Залишилась сама.
Прийде осінь. І скоро.
А за нею зима,

Ольга Паучек
2017.08.19 08:04
Давайте говорити про хороше:
Веселку, що із річки воду п"є,
Про снігову зимовую порошу
І доброту, що в кожному з нас є,

Про сни святкові, казкою сповиті
І сльози щастя на усіх очах,
Про руки безутомно працьовиті

Ірина Вовк
2017.08.19 05:41
Рано-пораненьку – перепілочка…
Рано-пораненьку встала дівочка:
личко рум’яненьке, очка зелененькі,
як м е д і в о ч к а!

Сорочинка біла тілечко увила аж по ніжечки…
Чи тобі не лячно, чи тобі не мрячно?.. Ані трішечки!
там, за небокраєм, сонечко ве

Ірина Вовк
2017.08.19 05:32
І Злотих Уст* зітхання уві сні,
і слів дитячих різьблені кришталі…
Які тоді складаються пісні
і крушаться які тоді печалі!

У лабіринтах буднів-душегуб,
минаючи припливи і відпливи,
одне беззмінне, цінне, незрадливе –

Микола Дудар
2017.08.19 00:55
На сірих днях малюєш писанки
спиваєш спеку зувсіма
пора погодитись на висілки
не передумаєш? хіба…
он сливи спіють за черешнями
ой не успіти в попихах
і шершень в листях вічно вештає
а може краще до мурах?

Володимир Бойко
2017.08.18 19:56
Нап’юся з чарівного джерела
Живої, чудодійної водиці,
І враз мені примариться-насниться
Позареальна суть добра і зла.

Збагну природу видимих речей,
І сокровенні помисли таємні,
Всі пристрасті людські страшні і темні

Ігор Шоха
2017.08.18 18:21
Уже по-осінньому душі ятрить
руде і опалене листя.
Над нами – прозорого неба блакить
і обрії, наче намисто.

Ідемо за луки до плеса озер,
де доля описує коло
і, наче, пливуть силуети галер

Леся Геник
2017.08.18 18:03
Наступного тижня уже відлетять журавлі.
Іще одне літо збиратись почне у дорогу.
Ранковий туман припадатиме знов до землі,
рихтуючи серцю найпершу осінню залогу.

В повітрі уже відчувається інше тепло.
І тіні вечірні влягаються значно раніше.
О, скі

Олександр Сушко
2017.08.18 15:29
Нарешті скінчається літо,
Не буде кусати мушва.
Очиці вилазять з орбіти -
Від гедзів спасіння нема.

Чигає комар на городі,
У литку встромляє вертлюг.
- Кровицю не пий мою, годі!

Ніна Виноградська
2017.08.18 14:37
Четвертий рік у селах і в містах
Всі цвинтарі у паперових квітах.
І поїдає нас (чи по лімітах?)
Голодний вічно смерті чорний птах.

Той заздрісник, йому оця земля
Застрягла в злому горлі жирним шматом.
Тому й під ніж нас, в тому винуватих,

Адель Станіславська
2017.08.18 11:23
Співом цикад загусає у травах тепло.
Се'рпневі ніч розмережила злотом сорочку:
стигле індиго в дрібні мерехкі пелюсточки...
Місячне сяйво блідим молоком потекло
і розлилося на крони дерев на дахи...
Літо розніжене сюркотом диво-мелодій.
Линуть акор

Ірина Вовк
2017.08.18 09:55
Так затишно у тебе на плечі...
Присів метелик в утворі тюльпана...
Зімлілим тілом талої свічі –
о Жінко - з'яво, речнице жадана...

Твої уста – божественний потік,
твої уста тернові... колючками,
у них жагуча спрага до безтями –

Ірина Вовк
2017.08.18 09:51
Зелених слів зелене море,
зелених струн зелений ліс,
зелена віхола просторів,
зелений доторк теплих сліз.
Зелені очі – проти ночі,
зелено свічечка димить,
зелено листя затріпоче,
зелено вітер прошумить.

Ірина Білінська
2017.08.17 23:57
Двоє заховались під дощем.
Десь отут, між небом і землею,
де так пахне сонцем і елеєм,
огортає серце ніжний щем.

І у цьому мареві дощу,
де ревуть вітри сумні і дикі,
він збирав в букети слів гвоздики

Юрій Лях
2017.08.17 22:39
Над хмарами, над хмарами,
мов птахами, літали ми.
І змахами, мов сагами,
кохання написали ми.

І сяяло з небес воно,
І лило в жили хміль-вино.
Нам ложе - з хмар, та всеодно,

Вітер Ночі
2017.08.17 21:07
Говорим все чаще о погоде –
Нет других у нас с тобой проблем.
«Летний зной» давно уже не в моде,–
Проще избегать тревожных тем.

Кофе вреден, пьешь его с опаской,
Шоколад – каприз хмельного рта.
С головой пропасть в любовных ласках

Іван Потьомкін
2017.08.17 20:57
Гай Фабрицій Лусцин – цю історичну постать найчастіше пов’язують з уславленим Пірром. З тим, кого уславлений Ганнібал ставив вище над себе,чиє застереження: «Якщо ми отримаємо ще одну таку перемогу над римлянами, то остаточно загинемо» не втратило своєї

Микола Дудар
2017.08.17 20:44
Я облию тебе наймилішим із
світла
і всаджу на стілець під вербовим шатром
будем тихо печаль відгортати від літа
предосінній етюд - саме впору обом
і тепло наше спільне підійметься вгору
там далеко-далеко такі ж як і ми…
а як вийде на берег загубле

Лариса Пугачук
2017.08.17 20:26
Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї. Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню

Петро Скоропис
2017.08.17 12:40
Узимку смеркає разом після обіду.
У цю пору голодних на око сприймеш за ситих.
Зівок заганяє в барлогу словесну форму.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння і на полегшу зору

уві млі. Розі і незаб

Анонім Я Саландяк
2017.08.17 11:39
Аргумент дванадцять (спроба простої логічної схеми) З Канта. Математика і філософія в реальному світі... ... найпростіший приклад, якщо іде про математику: число два... Два додати два дорівнює чотири, чотири поділити на два дорівнює два, чотири

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочка хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ілля Рибалко
2017.08.09

Семенюк Світлана Семенюк Світлана
2017.08.09

Гетьман Павло Чорний
2017.08.08

Стригони Кампус Стригони Кампус
2017.08.06

Віта Ренай Віта Ренай
2017.07.29

лучана лучана
2017.07.27

Христина Татіана
2017.07.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Маріанна Алетея - [ 2017.08.20 12:43 ]
    Коридор

    Тим тьмяним довгим коридором
    Далеко не втекти,
    Навколо стіни
    Оточення, облога.
    Не здолають волі
    Ті лінії прямі,
    Що тягнуться кудись вперед.
    Кінця не видно
    Та зійти не вийде
    Із того шляху
    Вузького як змія.
    Чи довго?
    Бо коридор ще виведе на волю,
    Хоч би вже вікно
    Попереду,
    А далі
    Буде.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  2. Маркіяна Рай - [ 2017.08.16 15:17 ]
    Виключно незряча
    Маленька планета однієї маленької людини.
    З її серцевини струменить блакитна лава.
    Вона із кристалів, але виключно гаряча.
    Маленька людина від її сяйва зробилась незрячою.
    Що їй залишається, цій маленькій незрячій людині?
    Вона не може покинути свою особисту планету.
    Її тримає навіть не гравітація, а необрізана пуповина.
    У її розпорядженні простір на десяток кроків.
    Зазвичай вона ходить кругами, загіпнотизована сяйвом кристалів.
    Але близько - ні! Близько - не можна, - пече.
    Тільки цей сяючий струмінь блакитної магми ще здатна розгледіти незряча людина.
    Він більший від неї.
    Він струменить ввись, пронизуючи інші світи.
    Це так вагомо для маленької людини, виключно незрячої,
    Бо їй залишається тільки її десяток кроків.

    16/10/16


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Нінель Новікова - [ 2017.08.15 22:01 ]
    Посуха
    За два місяці – ні краплиночки!
    Погоріла трава на вигоні.
    На городах усе зів’яло вже…
    Пам’ятаю, як мама плакала
    І просила води з колодязя
    У сусідів скупих набрати,
    Щоб городик наш рятувать якось.
    Бо свого нам ніхто не викопав,
    А із річки далеко відрами –
    Руки в неї були покручені
    «Ревматоїдною» хворобою.
    Я мала була ще для помочі.
    Але тут хтось із наших вуличок
    По дворах пішов з добрим кошиком –
    То збирали дари для батюшки,
    Щоб прийшов із села сусіднього
    Намолити нарешті дощику!
    Люди клали усе, що мали ще:
    Хто яєчко, хто цілу курочку,
    А хто яблучка, хто і сала шмат,
    Хто карбованця, а хто – три, чи п’ять,
    Що на чорний день за іконами зберігалися.
    Віднесли кудись і чекали всі,
    Хто з надією, хто з цікавістю,
    От як ми – піонери в галстуках…
    І юрбою народ зібрався весь
    Біля річки, отам – на вигоні.

    Ось прийшов наш величний батюшка –
    Колоритний, як намальований:
    В рясі сріблом весь розцяцькований,
    В оксамитовій круглій шапочці,
    а на грудях – з хрестом освяченим.
    Довгі коси, уже сивіючі,
    Борода рудувата, в кучерях –
    Голосище, як у Шаляпіна!
    Молитви він читав, співаючи –
    Аж по річці луна котилася!
    Всі хрестилися. Дехто плакали.
    Ну, а ми, піонери юнії,
    поховавши в кишені галстуки,
    щоб не сердити того батюшку,
    все чекали на диво дивнеє,
    поглядаючи в небо яснеє.
    Він срібленим відерцем з річечки
    Все зачерпував воду теплую
    І кропив усіх, а всі кланялись,
    Цілували великий хрест його,
    Де розіпнутий був Ісус Христос.
    До руки його прикладалися.

    Якось так ми і не помітили,
    Звідки хмари важкі насунули.
    Раптом хтось закричав так голосно:
    –Люди! Славимо разом Господа!
    І тоді, серед сліз та радощів,
    що змішалися із молитвами,
    раптом перші скупі краплиночки
    на розпечену землю випали…
    А тоді загриміло весело
    І такою дзвінкою зливою,
    Наче небо ураз прорвалося,
    На юрбу нашу уперіщило!
    Люди плакали і сміялися,
    Не розбіглися, не ховалися –
    йшли додому вони не кваплячись.
    Благодатні струмки стікали з них.
    Ну, а ми, зовсім юні – діти ще
    по калюжах стрибали радісно,
    і я думала: як же так воно –
    в школі вчать, що немає Боженьки,
    але хто ж тоді, нас рятуючи,
    надіслав оцю зливу вчасно так,
    до молитви немов прислухавшись?

    А в городах здіймали голови
    Всі прив’ялі, кудлаті соняхи!
    Квіточки розцвітали радісно,
    А матуся моя всміхнулася –
    Буде чим пережити зиму нам!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  4. Владислав Лоза - [ 2017.08.14 17:35 ]
    Переклад з поеми "Бернт Нортон" Т. С. Еліота (2)
    II

    Поприпікали до осі
    Часник, сапфіри та багно,
    Над жилами ятріє шрам,
    Під ним співає у крові
    Струна, вгамовує борню
    Давно забуту. Цей танок
    Уздовж артерій, колоо-
    біг лімфи – у шляхах світил,
    У колообігу осей,
    Понад якими сидимо
    У світлі, що мережить лист,
    І чуємо гонитву, що
    Як завше над сльотою йде,
    І в ній ні вепр, ні гончий пес
    Не вороги поміж зірок.

    У застиглій точці мінливого світу; ні безплотний, ані наділений плоттю;
    Спрямований ні від, ні назустріч; у застиглій точці – танок,
    Але ні рух, ані нерухомість. Бо не назвімо нерухомістю те,
    В чому минуле поєднане з майбутнім. Ані назустріч, ні від напрямлений;
    Ані зниження, ні піднесення. Якщо б не точка, не ця застигла точка –
    Не було би танцю, але в ній сущий лише танець.
    Я ладен сказати: ми присутні там, але не можу сказати, де саме.
    І я не знаю, як довго присутні, оскільки знати це – визначити це у часі.
    Внутрішня свобода від земних бажань,
    Визволеність від страждання та дії, зволення від примусу
    Зсередини та ззовні, але
    Опромінене смислом, біле сяйво, тривке та рухоме,
    Вознесення без поруху, зосередження
    Без втрати цілого – роблять життя, нове і старе,
    Поясненним, зрозумілим,
    Коли воно виповнене у своїй частковій несамовиті,
    Коли повнокровне у своєму частковому безглузді.
    Проте нерозривність минулого й майбутнього,
    Вплетена у тіло, кволе і тлінне,
    Боронить людську істоту від вічності й небуття,
    Котрі не спроможна знести плоть.
    Час минулий і час майбутній
    Майже несумісні з притомністю.
    Бути притомним – означає не належати часові,
    Але тільки у часі мить у трояндовому садку,
    Мить під альтанкою, по якій б’є дощ,
    Мить у сирій каплиці, оповитій вечірньою млою,
    Здатна бути спомином, переплести минуле й майбутнє.
    Тільки часом час упокорений.

    13.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: