Дуже густо написано. Мені легко і гарно дався перший катрен. Він - самостійний вірш. Другий - нагромадження транспортних засобів, котрі нікуди нікого не везуть, зате свідчать про інтелект автора. Хоча "мураха чи вія" (і де ті мурахи серед зими?) дозволяють поплакатися у наступних рядках, згадати фізику й геометрію з їхніми векторами руху, щоб знову повернутися до щирості почуттів і ясності мислі:
І серце, і руку, і кров віддають задарма...
Все краще у цьому світі - задарма.
Отаке враження, пані Юлю. Щиро.
А що то за Зет Перший?

Перший Зет, пане Валентине, є індексом першого дня зими, себто першого грудня.

А, знаєте, мені приємно, що концепть вийшов зрозумілим. Саме про це я й хотіла...що все краще - задарма, бо - безцінне.

Тепер про біологічне (чи ентомологічне):) мурахи посеред зими беруться від брехні. Знаєте, як плачуть горді дівчатка? Вони ніколи не зізнаються, що плачуть через якісь там почуття..це старомодно (хтіла навіть сказати "негламурно":) Кажуть тоді: "щось в око потрапило"...ну, такий психологічний нюанс.

За "інтелект" - гм...дзенькую, звичайно, але рівень знання технічних засобів пересування в мене на рівні дошкулярика, а цитата з Ремарка є одним з найулюбленіших афоризмів. "Три товариши". Ця книга взагалі - суцільна скарбниця афористики та істинності життя.

PS: Дякую за спілкування...якось сьогодні самотньо:)) Зимові мурахи, знаєте...:))))))))

А у мене вони під шкірою сидять, ті кляті мурахи. Чом вам не обійтися лише вією? Самотньо? Відгукнулися б на щось моє, та процитували б з Ремарка, як ілюстрацію.

шкіряні мурахи - то небезпечна штука:))) на що ж ц 92-ох Ваших відгукнутися? (сидить , чеше потилицю)

На останнє, на приклад. Або, коли є час - на цикл "Між двох розпят*ь".

Якщо людина талановита - то це вже надовго.
Моє шанування, Юлю.

Ах, Юльцю, краса!

Ольго, це телепатія чи емпатія?)) мені приємно, якщо так.

Ганно, Ви ж в курсі, що це взаємно?:)

Варю, де?:)

А десь тут)) тобто вище))

Сподобалося інтонування, нагромадження образів - так це ж чудово, особлива пошана за ось ці рядки:

Кохати не соромно – каже Марія Ремарк
І плакать від цього також – твердить Еріх Марія.
А я і не плачу, не плачу, не плачу, не пла...

Гра на повторі, звертання-цитата, обривання слова - чудове художнє рішення і техніка))
Дякую, Вірлена

Доброї ночі, Юлю. Я наполягаю щось зробити з тією мурахою, бо їй важко потрапити навіть у таке гарне і велике око як ваше: вона не літає (влітку в них на якусь добу зявляються крила), а зими дуже не любить. Досить для того малесенької вії...
Шкода ж, - вірш хороший.

Не те слово, пане Валентине - вірш просто прекрасний.

Вірлено, втішена, що виокремлені з загального нагромадження саме ці рядки. Бо вони мені також подобаються:)

Валентине, а хоч би що, мураха залишається в оці, бо це фактаж і від нього нікуди не подінешся.

Олександре, приємно, що мої римоспроби тобі до душі.

Якась, Юлю, загадка, але коли ви її так затято обороняєте, то, мабуть, вам вона чомусь дорога. Така оборона викликає повагу, бо то вже не помилка, а світогляд - хай навіть з мурашкою в оці. Дякую, що не мовчите у відповідь.

Валентине, ми таки порозумілися. Ну, такі вже ті складові світогляду. Наразі можна згадати, що з логікою в жінок певні проблеми:)

Добрий вечір, пані Юлю. Цікаво було б знати вашу думку про мій останній вірш.
...А чим відрізняються логіка жіноча і залізна?
Хай буде все нівроку, - з новим щастям, Новим роком!

п.Валентине - жіноча логіка - не є логічна, а залізна - не гнучка :)))
Just kidding... maybe not... eee...

Дякую, Юрцю....а то я б півночі не спала розмірковуючи, як би це логічно викласти свої думки:)) а так не спала півночі з логічної причини:)))

Десь ви пропали, Юлю! Агов!!!

Валентине, я не пропала, сиджу у куточку, п’ю чайок, лікуюсь прозою, бо вірші у великій кількості бувають алергеном, сильнішим за квітучі тополі:) минеться напад злісного цинізму, повернуся:)
А Ви уважні..це несподівано приємно...

Буду нескромним))
http://www.maysterni.com/publication.php?id=3375