Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пиріжкарня Асорті (2020) /
Критика | Аналітика
Одне з передостанніх засідань
Після вимушеного сеансу аналітичних заходів і виховної роботи, проведеної з черговою зміною (вахтою) "пиріжкарень", пов'язаної з відгуком на вірш
постійного дописувача Поетичних майстерень,
були отримані пояснення наступного змісту:
Вірш, на який був написаний "порошок", складається з риторичних конструкцій, які давно втратили емоційну гостроту через свою затертість.
Розглянемо це «першоджерело» трохи глибше:
Кліше та штампи
• «Зелене світло весні» — образ, який часто використовують у шкільній поезії, надто вже буквальний і без відкриттів.
Залізниця та всілякі семафори-світлофори є справою інших відомств.
• «НІ — війні! ТАК — весні!» — лексична опозиція, яка нагадує агітаційні транспаранти або вірші радянських часів. Це не художня антиномія, а гасло.
• «Хлопчики у білих кедах» — дуже штучний, стилізований образ, який може асоціюватися зі сталінськими або пізньорадянськими парадами.
Він не викликає емпатії, бо не є живим, індивідуалізованим. Це як «люди в білих халатах» тощо.
• «Дівчинка з ведмедиком» — теж штамп, який бачили в багатьох «віршах про війну», часто як спробу викликати емоційну реакцію через дитячий страх.
Проблема стилю
Цей текст «говорить правильні речі», але мова, якою вони сказані — мертва. Це мова комсомольських плакатів.
Такі вірші зазвичай добре сприймаються редакціями офіційних газет, бо ті не ризикують, не вимагають осмислення, а лише повторюють очікуване.
Порівняння з Кобзоном
Пісні цього співака часом також мали ефект стерильної величі — масштабу без глибини. Тобто формальна величавість при повній відсутності поетичної свіжості. Вірш — з тієї ж серії: начебто правильно, але душа не чує.
Пісня «Пока не поздно» (рос.) справді знакова — у стилі пафосної катастрофічності з обов’язковим рятівним «моральним посланням». Там усе те ж саме: натиск, розмашисті узагальнення, фальшивий тон турботи, за яким — ідеологічний маніпулятив.
Згадка про неї як про паралель — це не просто сарказм, а точне естетичне зчитування.
Це той тип культурного продукту, який удає гуманізм, але використовує людину як об’єкт — не як суб’єкта досвіду.
Ось вірш-"порошок" пера нашого автора, який був на зміні того дня, коли публікував його на шпальтах коментарів нашого "пиріжкового порталу" довгої та широкої інтернет-платформи "Поетичних майстерень":
пилип кобzону показав би
що він із вовни намолов
для браконьєрської газети
улов
Що у даному видалось недоречним в аспекті поетичної культури Редакцією "пиріжкарень":
– можливий прозорий натяк на якусь неймовірну та неможливу на даний час зустріч.
Ми ж усі під Богом ходимо. Коли, що і кому і за кого – це його вибір, помилковий чи ні;
– якась газета браконьєрів з назвою "Улов".
А нам відомо, що назва тієї насправді інша.
Нею щоразу маніпулює постійний дописувач у своїх коментарях-донесеннях.
Що було робити з черговою зміною?
Замість покарання (бо практично немає за що) автор "порошка" отримав цю статтю.
Погодьтесь, у цьому слові є карно-виховна складова. Однак це лише вона.
Судових дій не передбачено.
Нехай поки що "ходить під статтею" автор, який був на тій зміні.
Може, з часом на Колегії адвокатів "пиріжкарень" вона буде переглянута.
Шанси є.
P.S. кобzoн Пока не поздно
Дата, підпис.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Одне з передостанніх засідань
Кожному рот дере ложка суха
Г. С. Сковорода
Протокол від 13.05.2025Після вимушеного сеансу аналітичних заходів і виховної роботи, проведеної з черговою зміною (вахтою) "пиріжкарень", пов'язаної з відгуком на вірш
постійного дописувача Поетичних майстерень,
були отримані пояснення наступного змісту:
Вірш, на який був написаний "порошок", складається з риторичних конструкцій, які давно втратили емоційну гостроту через свою затертість.
Розглянемо це «першоджерело» трохи глибше:
Кліше та штампи
• «Зелене світло весні» — образ, який часто використовують у шкільній поезії, надто вже буквальний і без відкриттів.
Залізниця та всілякі семафори-світлофори є справою інших відомств.
• «НІ — війні! ТАК — весні!» — лексична опозиція, яка нагадує агітаційні транспаранти або вірші радянських часів. Це не художня антиномія, а гасло.
• «Хлопчики у білих кедах» — дуже штучний, стилізований образ, який може асоціюватися зі сталінськими або пізньорадянськими парадами.
Він не викликає емпатії, бо не є живим, індивідуалізованим. Це як «люди в білих халатах» тощо.
• «Дівчинка з ведмедиком» — теж штамп, який бачили в багатьох «віршах про війну», часто як спробу викликати емоційну реакцію через дитячий страх.
Проблема стилю
Цей текст «говорить правильні речі», але мова, якою вони сказані — мертва. Це мова комсомольських плакатів.
Такі вірші зазвичай добре сприймаються редакціями офіційних газет, бо ті не ризикують, не вимагають осмислення, а лише повторюють очікуване.
Порівняння з Кобзоном
Пісні цього співака часом також мали ефект стерильної величі — масштабу без глибини. Тобто формальна величавість при повній відсутності поетичної свіжості. Вірш — з тієї ж серії: начебто правильно, але душа не чує.
Пісня «Пока не поздно» (рос.) справді знакова — у стилі пафосної катастрофічності з обов’язковим рятівним «моральним посланням». Там усе те ж саме: натиск, розмашисті узагальнення, фальшивий тон турботи, за яким — ідеологічний маніпулятив.
Згадка про неї як про паралель — це не просто сарказм, а точне естетичне зчитування.
Це той тип культурного продукту, який удає гуманізм, але використовує людину як об’єкт — не як суб’єкта досвіду.
Ось вірш-"порошок" пера нашого автора, який був на зміні того дня, коли публікував його на шпальтах коментарів нашого "пиріжкового порталу" довгої та широкої інтернет-платформи "Поетичних майстерень":
пилип кобzону показав би
що він із вовни намолов
для браконьєрської газети
улов
Що у даному видалось недоречним в аспекті поетичної культури Редакцією "пиріжкарень":
– можливий прозорий натяк на якусь неймовірну та неможливу на даний час зустріч.
Ми ж усі під Богом ходимо. Коли, що і кому і за кого – це його вибір, помилковий чи ні;
– якась газета браконьєрів з назвою "Улов".
А нам відомо, що назва тієї насправді інша.
Нею щоразу маніпулює постійний дописувач у своїх коментарях-донесеннях.
Що було робити з черговою зміною?
Замість покарання (бо практично немає за що) автор "порошка" отримав цю статтю.
Погодьтесь, у цьому слові є карно-виховна складова. Однак це лише вона.
Судових дій не передбачено.
Нехай поки що "ходить під статтею" автор, який був на тій зміні.
Може, з часом на Колегії адвокатів "пиріжкарень" вона буде переглянута.
Шанси є.
P.S. кобzoн Пока не поздно
Дата, підпис.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
