ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.01.21 05:30
нам потрібен хтось-то, щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись

її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є

Артур Курдіновський
2026.01.21 01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.

Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують

Артур Курдіновський
2026.01.20 16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.

Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,

Артур Сіренко
2026.01.20 15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний

Ярослав Чорногуз
2026.01.20 12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.

Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.

Микола Дудар
2026.01.20 11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті

Вероніка В
2026.01.20 10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком

Борис Костиря
2026.01.20 10:41
Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.

Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,

Тетяна Левицька
2026.01.20 00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.

І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні

М Менянин
2026.01.19 23:12
Менян вподобання

Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.

Є благочестя сина,

Кока Черкаський
2026.01.19 23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.

В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші

Іван Потьомкін
2026.01.19 21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра

Олена Побийголод
2026.01.19 16:35
Із Леоніда Сергєєва

Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.

А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,

Володимир Мацуцький
2026.01.19 14:43
Немає світла і холодні батареї

Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.

Микола Дудар
2026.01.19 13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…

Борис Костиря
2026.01.19 11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.

Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Аліна Гурин
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Осінь (1979) / Вірші

 Особиста тактика бою із часом
Час – це ненажерливе велетенське чудовисько,
Що ковтає все дороге і безцінне.
Він забрав мого маленького зеленого велика.
А він був прудкішим за столичний експрес!
Ковтнув вишню, разом з корою і кісточками,
Яка іще з часів древності росла біля хати,
І присмак у ягід був якийсь «мезозойський».
Зжер навіть зеленку, якою мама мені мазала коліна!
Ось так, не розжовуючи. І не вдавився, і не обпікся…
В його череві загубився мій шкільний чемоданчик,
Який щодня намагався переночувати під прилавком,
Там цукерки, халва… І заночував би, якби не класичне: «а портфель?»
І Юрка з’їв, а через деякий час виплюнув, але вже іншого,
Перетравленого, чи що, серйозного, з колами під очима.
Боляче, ми ж п’ять років за однією партою синусо-косинусували.
Людожер! Канібал! Людей же навіщо!?
Нічим не перебирає, забрав і мамині модні блакитні туфлі,
І касети з піснями «Gipsy Kings», і сніжні зими.
Безжальний час…. Я навіть бачила його обличчя,
Він притаївся у дзеркалі за моєю спиною,
Пузатий такий, самовдоволений, нічого не цінує…

Але ж він подарував мені маленьке крикливе щастя,
Рожевеньке, перев’язане червоною стрічкою.
І коханого чоловіка. Надійного, відвертого, доброго.
І вірші, і справжню подругу, і захопливі подорожі,
І батьківську повагу вже як до дорослої, зрілої людини…

А може це дві різні істоти – час у минулому, і час у майбутньому?
Один все поглинає, а інший народжує,
Один злий, а другий добрий?

Ну що ж, доброму я вдячна, а вічно голодного не боюсь!
Будемо боротися: знайду в сараї стару раму,
Нові колеса – не проблема, змащу дзвоника, підфарбую.
Сідай, донечко, лети з вітром, співай разом з ним,
А впадеш, то не бійся, обробимо коліна зеленкою, заживе.
І вишню посадимо! За кілька років вродить пахучим соком!
Цієї осені наш новенький портфелик до школи,
Обов’язково дамо йому можливість заснути в магазині,
Там цукерки, халва…. Нехай здійсниться його мрія.

Юрчику, чекаю тебе завтра в гості, з дружиною, з усмішкою,
Зіграємо в наше традиційне «країни-столиці».
На всяк випадок зазирни у атлас, пригодиться.

Ну все, бувай, час! Ми їдемо сім’єю до мами і тата,
Зараз ось тільки знайду свої модні блакитні босоніжки….




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-07-08 16:14:27
Переглядів сторінки твору 10076
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.137 / 5.5  (4.933 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.102 / 5.5  (4.976 / 5.58)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2021.11.01 11:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-08 16:17:55 ]
Вибачте за прозору риму. З часом вона не зникне, а набереться кольору, розфарбується.
Вистачило терпіння дочитати до кінця? - Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2009-07-08 16:44:46 ]
Гарно, тепло, душевно і водночас - мудро!
Молодчина, Олю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-08 16:50:36 ]
Дякую, щиросердно і з відкритою душею дякую, Олександре. Мудрість - то здобуток часу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ретро Лю (Л.П./Л.П.) [ 2009-07-08 16:52:56 ]
Рима - річ необов`язкова.
Цікаво читається, як спостержливо-хронологічна оповідка.
Час не може бути лише "добрим", бо давно би уже не стало місця на цій грішній землі усім.
Але ніщо ж не зникає - просто міняє форми, хіба ні?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-09 09:12:10 ]
Як спіраль? Один виточок - лінія життя, інший - нове життя, інший... і в розвитку все повторюється, але постійний рух вперед накопичує на майбутнє спогади, знання, досвід, мудрість... Спіраль - це найбільш стисла, але водночас і найдовша, форма існування. А якщо спіраль по спіралі, то ж який довжелезний вимір виходить! Сидимо ми на краєчку свого витка, звісили ноги, гойдаємо ними, а внизу, на кілька закрутасиків нижче бігають за мамонтами голопопенки - предки, агов, родичі, вітаємо! Можливо і з нами так привітаються через віка нащадки?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Фульмес (Л.П./М.К.) [ 2009-07-08 16:55:43 ]
Вистачило! І не терпіння, а твір твій приніс насолоду, аткий трепетний, щирий як дитинство. Та хай подавиться той Час! Оленко, мислю, якщо допрацювати то буде просто супер.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-09 09:16:48 ]
Дякую, Юлечко. Як добре, що ця безцінна коштовність - дитинство завжди з нами, біля серця, в спогадах.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Просто Немо (Л.П./Л.П.) [ 2009-07-08 17:15:31 ]
Щемливо-ностальгічно...
От 100% кожен, хто читає - згадує своє аналогічне. Як інколи боляче втрачати навіть якесь дрібненьке, але своє, бо це ж було часткою твого життя, часткою тебе.
"Зелений велик"... Ехххххх... :о)
Берегти те , що маєш... Так. Потрібно берегти і по можливості не втрачати... а особливо самих близьких і дорогих тобі людей.
Вартісний твір.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-09 09:30:10 ]
Мені зелений з рамою, вам синій з багажником, от ми б польотали! А ще можна взяти велику білу хустку, за один кінець ви, за інший я, і якнайшвидше! Так можна почути пісню вітрил, голос пригод.
Усе збережене у пам'яті - існує, всі близькі люди - живі. Це точно, як наукові ствердження, як закон.
І ще, щоб дитячі спогади не гасли, інколи можна дозволяти собі веселощі, витівки, вигадки. І нехай їнші говорять - змалилися, а ми знаємо секрет щастя!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Просто Немо (Л.П./Л.П.) [ 2009-07-14 15:44:12 ]
На великах з хустинкою..? :о) Цікавезно. Ніколи так не їздив і навіть не бачив подібного (погоджуюсь, шось від цього втратив, еххххх...)
Я - тілько "за" (краще пізніше, чим ніколи) :о))))
А прислухатися при цьому до точки зору інших - то невдячна справа. Забагато людей у всі часи намагалися і намагаються здаватись кращими , не такими, якими є насправді, а тому потрібно цінувати ті моменти, коли можеш побути "смамим собою" без огляду на "когось за спиною" :о))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Корендюк (Л.П./Л.П.) [ 2009-07-08 19:04:54 ]
дуже гарно, хоч і банальний сюжет..по-хорошому банальний..відсутність рими - великий плюс цьому твору! трохи не вистачило образів, але головний образ,- образ часу,- то сила)))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-09 09:42:48 ]
Дякую, Олю. Намагалася не тільки познайомити читачів зі сторінками свого життя, а налаштувати на лад власних дитячих спогадів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2009-07-08 19:10:07 ]
"ВІН цього не любить!" (с) Л. Керрол "Аліса в. кр. Чудес"

:-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-09 09:53:53 ]
Так-так, час не любить, щоб його вбивали. Погляньте, ще один доказ того, що все повторюється. "Агов, містер Доджсон, мої шанування!"

З золотавого виточку спіралі зникли спочатку ноги, потім все тіло, вуста, думки. Та тільки довгенько ще іскрилися великі очі, сповнені шпоришової прохолоди і кропив'яного щему, потім і вони розтанули.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2009-07-09 22:10:30 ]
містер Доджсон роздвоївся на д-ра Джекіла та м-ра Гайда, налетів строкатий вітер, птахи співали De Profundi, іманація одного-єдиного зусилля Імануїла Канта відокремилася від старої пережовклої книги в економному пергаменті..

усі вийшли на іншу вулицю та стали інакшими....

:-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-10 08:54:53 ]
Гора двигтіла, небо прорвалося на землю крізь роздерті блискавкою дірки, все сповнилося скреготом, плачем, реготом, зойками… почався шабаш… Невидані до цього чудовиська повилазили з підземних глибин і сліпими очима намагалися розгледіти гірке питво, що стояло в червоних кров’яних глеках на галяві, відьми чесали собі коси, діти-мутанти, що народилися у професора Доуеля і друкарок знавців анатомії тільки-но повернулися із вирію і розпаковували чемодани, д-р Джекіл з м-ром Гайдом грали в карти на стусани, Ейнштейн витяг з дванадцяти баночок з формаліном дванадцять шматків свого мозку і намагався скласти їх як пазли в єдине ціле, а крізь щілину в його черепі просвічував чи то Місяць, чи то Сонце, яке подумало: «А може вже досить хаосу? Наведу порядок!», і склало сірі желейні шматочки докупи. Народжувався новий день.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2009-07-11 00:12:02 ]
Місяць замучився і прихилився на підвіконня, оглядаючи хаотичне звалище, в якому більше ніхто не бажав пива, не гамселив власними кістками об ґрати, все привезене братами Джекілом-Гайдом пішло в оборот і давно висохло пастельними розводами на прозорих стінках спогадів, в один сміттєвий мішок разом з пляшками, сутінкові химери розкидані кубиками в загадкових комбінаціях разом з баночками, дощиком і прогнозами погоди на кленових листках в інший мішок на радість вуличним художникам, плями від тантричних танців присипані зубним асбестом, ранкова пилюга, пір'я колібрі та відьмівські вузлики на пам'ять - до третього мішку, а що лишилося - скульптурно нагромадити по куткам.. от і добрий вечір

:-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-13 09:15:18 ]
Нарешті, нарешті все прибрано! І підлога виблискує!

Ой, залишився один кленовий листочок, а на ньому - дощі... Зустрінемося під парасолькою. Здивуйте мене не звичним кольоровим екстравагантним одягом, а класичним, сірим, спокійним. Але здивуйте.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2009-07-15 08:21:49 ]

оскільки тут вже всіх вбито і прибрано, запрошую продовжити у мене в гостях: http://maysterni.com/publication.php?id=35070

:-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-07-13 15:04:36 ]
Дорога Оленко, цей твір заворожує м’якою іронічно-болючою гіркотою, викликає зажурену, начебто всерозуміючу, але безпорадну посмішку...
особливо мені сподобався образ Юрка :)
Ваше поетичне слово – майстерне. Хіба що кілька малюсіньких штрихів поправити, як зауважила Ю. Ф.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-07-14 15:17:48 ]
Ви так тонко відчули мою тугу. І ім'я дали їй правильне - безпорадна. Дякую.

Не треба про болюче, його й так вистачає, треба про райдугу, про чорнобривці, про морозиво.... ой мамонько, невже все родом з дитинства!?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Катерина Савельєва (Л.П./Л.П.) [ 2010-05-07 20:07:50 ]
Розумно:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2010-05-14 15:04:19 ]
Дякую. Якби ви бачили з яким синцем під оком красувався Час! А тепер поряд тихенько ходить, у друзі проситься. :)