Доброго дня, Костю, дякую, що завітали. Дякую за зауваження. Відповідаю по пунктах:
Почну з другого: а)хмари - це один із образів туману, тому він ніде в тексті вірша не вживається;
б)коли сполотнілі хмари розтеклись туманом скрізь - від неба до землі, то, природньо, вони відображають, віддзеркалюють і весь простір згори і донизу.
3) Місяць переважно висить, не рухається, отже він не може здійняти пилюки, оскільки для цього потрібен рух з великою швидкістю, отже, залишається перший варіант - цигарка. Місяць і не повинно бути видно в тумані, він закурив так би мовити закулісно.
А як на мене, нічого кращого за останню строфу останнім часом не писав. Поки що Ваша аргументація не переконує.
Я вимогливий, насамперед, до себе. І з попереднього вірша, наприклад, видно, якщо критику мене вдалось переконати, я виправляю, доопрацювую.
Якщо роблю зауваження іншим, то тільки з метою покращення тексту і доброзичливо. Адже ми знаходимося на сайті "Поетичні майстерні", тобто допомагаємо одне одному стати майстрами. На цих позиціях і стою.
З повагою і дякую за оцінку, якщо вона - Ваша.

А в мене не виникло жодних сумнівів щодо образів вірша. Так все і бачу, як пан Ярослав пояснив. Може, просто надто люблю Ваші поезії і вони мені близькі. Щодо останньої строфи - мені зовсім не здається невдалою. Ну, якщо можна, то скажу, що мені "вата" трохи порушила романтичність (вона в мене "зашкалює"), напр. "лагідно і ніжно бинтував" (надто просто, але зараз дуже спішу...)
Перепрошую за багатослівність. А коротко - мені сподобалося! (хоч і не люблю "курильщиків" :-)))

Ще таки скажу, що у мене про туман теж є... :-))

http://www.maysterni.com/publication.php?id=37012

Все можна казати, Олесю! А бинт ще менш романтичний може здатися, але до рани - доречний. Не знаю, мені хотілося дати якомога більше туманних образів.
Я курильщиків теж не люблю, бо не палю вже років 12. Але туманний дим від місяця - він пахне приємно - прілим листям пізньої осені.
Дякую, що завітали.

Напустили диму!.. Фу, фу...
Ярославцю, "І людьми поранену природу тополиним пухом бинтував"?..

Це що, початок пародії? Ну-ну, вперед, сміливіше. Потенціал у Вас є хороший. Ви маєте рацію, пух тут зайвий, була в мене така думка, хоч для туману підходить, але треба його використати в іншому контексті, і можливо, в іншому вірші. Хоч і важко білому і пухнастому без пуху, але спробую. Дякую.

На майстернях я зустрів Світлану
І зробив необережний рух -
Напустив на неї я туману
І закутав у тополі пух.

Посадив я Чорі у авто
І накинув білеє манто...
- Не відіб"єш, бісів шалапут -
Це вже Сонцемісяць тут як тут.

хм.. Місяць можна сприйняти, як вогонь від цигарки (правда, з великою натяжкою). А останній катрен звучить дуже дитячо і викликає багато запитань: а звідки мед? Молоко, зрозуміло, вата - також. І бинтував-напував (мовчу), природу-горду (тут проситься якесь інше слово). Загалом враження від вірша миле, але запитань залишила ще на разок ;)

Ярославе!
Місяць може "закурити", як ти знаєш, на майбутню вітряну погоду. Тобто він огортається ореолом віддзеркалених світлом його поверхні часточок пилу піднятих у повітря. Такі затуманені ореоли бувають різної форми. Одного разу я бачив просто фантастичну картину - ореол довкола місяця був разів в 10 більше його видимого диска! Та ще й з червонястим відтінком. Взагалі раджу всім поетам частіше задирати голову до неба і цікавитися, що ж воно там відбувається. Отже, тут я з тобою згоден на всі сто - образ змальовано правильно і чітко. Але я вперше(!) довідався, що дерева боліють грипом. Добре, що не виразкою шлунку чи плоскостоп'ям. Чи, може я чогось не зрозумів.
З повагою, Олександр

Ярославе, я вважаю, що автор повинен писати так, як відчуває його душа. Бо якщо прислуховуватися до усіх критиків і виправляти все, що комусь не до вподоби, то вірш втратить своє обличчя. Адже кожен поет намагається уникнути одноманітності, а через постійні правки змісту, його причісування, втрачається оригінальність твору. Він стає, як і сотні інших.
На мою думку, коментатор не повинен втручатися у зміст твору, а тим паче, нав’язувати свою точку зору. Бо в такому разі це не виправляння помилок, а редагування думок. Якби у свій час А. Тарковський прислухався б до критиків, то не було б «Сталкера» та «Соляриса».
Наведу уривок із вірша мого улюбленого поета С. Єсеніна:
«На улице мальчик сопливый.
Воздух поджарен и сух.
Мальчик такой счастливый
И ковыряет в носу.

Ковыряй, ковыряй, мой милый,
Суй туда палец весь,
Только вот с эфтой силой
В душу свою не лезь.»

Можливо, це «колупання в носі» комусь теж ріже вухо, але якби Єсенін так не написав, він не був би Єсеніним. Особисто мені зрозумілі «туманні» образи Вашого, пане Ярославе, вірша. І я вважаю текст гарним і цікавим.
До критики треба прислуховуватися, але не треба втрачати впевненість у собі і сліпо довіряти усім зауваженням, які йдуть всупереч власним думкам.

З повагою та теплом,
Тетяна

мої улюблені дві перші строфи пане Ярославе

*трішки по дитячому чемно аплодує деякий час*


розумію, що актуальність сьогодення не можна оминати ітд..

але я Сподіваюся, що цей грип усе-таки минує Історію України

шанобливо


С*

Дякую за відвідини, колего! І вам третя - не дуже. Ну що ж - викинув актуальність, зрештою ж, для вічності пишеться ж. Це вже - остаточний варіант.

Цікавий і дуже образний вірш:)

Дякую, що читаєте, Катерино!