"...а пам"ятаю сіль...", "...а тільки шрам і вчинок лебединий...", "...дзвінка її постава".
Шановний Поете, і справді - "хто в житті життя це зрозумів"?
Розумію і бажання жінки - "небесної і простої", і Ваш потяг - саме до такої. Хай не міліють ні слова, ні озера наших безсонь. Щиро. Я.

Щиро відчуваю Вашу чутливу до краси, правдолюбну, незаздрісну, відкриту для спілкування душу... :)
Тому приємно ще більше за добре слово.
Удачі Вам, Світлано-Майя, + світлої перспективи.
Ігор. :)

Така недосконала, але чиста і проста... Щемно Ви ЇЇ описали, закінчення просто вразило.

Ваша поезія - справжній нектар, пане Ігорю.
Це вже не теорема, а просто аксіома :-))
Нагадалася "Монахиня" Бобула. Заборонене - воно ж таке смачне. Певно, тому так любимо про нього мріяти :-)

Є тут якась "божевільнинка", якась "адська суміш" поетсько-хуліганська :)

Ах так?!.
Тоді це, здається, - один із найкращих компліментів мені яко піїту... ;))

Дякую аж цмакаю. :)

Щиро.
ІП.

Такий чудовий вірш...
Але останній рядок,..., як ложка дьогтю на останок.
Аж досада взяла...

Вас, Віталію, закінчення вразило, кажете, а от Олександр Христенко коментує:

"Такий чудовий вірш...
Але останній рядок,..., як ложка дьогтю на останок.
Аж досада взяла..."

То де правди більше?
Хто за?
Хто проти?.. :)

?..
А Віталій Ткачук, Олександре, пише зверху: "закінчення просто вразило".
Кому вірити?..
:)

І мені вірте, Ігоре :) Мене теж вразило...Нехай би кожен чоловік знайшов собі таку - небесну і просту.

Вірю Вам.
:))

І Вам, Вандо, вірю.
А мужики ПМ-івські щось заплуталися, як тільки про небесну і просту мова пішла... :)

Дякую, Дівчатка, за довіру. ;)

Пане Ігорю, такі соковиті коментарі, та мушу вставити ще один.
Чудове побажання пані Ванди! Та якщо усі наші козаки полюблять "небесних і простих", то хто ж рід продовжуватиме? :-))
Удачі Вам!

А Ви, Олесю (до речі, у мене доньку зовуть Олеся :) ), впевнені, що рід обов*язково продовжувати треба, прости Господи?.. :)
:(

Пане Ігорю! Кому ж свій талант передаватимете? Женіть оті грішні думки геть, прошу Вас. Україні ой як потрібні справжні козаки і козачки, хіба ні?

Згода.
Переконали!
Будем робить!..
:)

От зараз навіть кидаю вже ті вірші - і...

Пріятно відєть разумнаго чєловєкаю... :)
Саме так і це я й хотів сказати-передати, Віталію.

Будьмо!
ІП.

Добривечір!
Бачу-бачу чим Ви займаєтесь... ;)))))))
"кидаю ті вірші - і..."

ГОЛГОФА ПОЕТА
(літературна пародія)

Вона хотіла сина від Христа,
Тому від мене личко відвертала,
Тоді я анекдот їй розказав,
І весело вона зареготала.

За нею спостеріг: вона проста -
Могли б ми з нею тішитись у травах,
Вона ж в салонах Біблію чита,
Як в монастир готується, їй-право.

Христова наречена - Боже мій,
Твоя краса, як марево, небесна,
А я плекаю хтивий задум свій,
І обмірковую ходи облесні.

Моя була досягнута мета:
Неждано це, скажу, для мене стало -
Я їй свойого вірша прочитав,
І Біблія із рук її упала.

І відповідь її була проста,
Із гарних вуст звучала так пророче:
Не хочу більше сина від Христа,
Від Павлюка тепер я сина хочу.

Яка ж на мене та найшла мара,
Вже сорок шість мільйонів нас зосталось.
То ж збільшувати націю пора,
А я, дурненька, в монастир зібралась.

...Тяжке життя настало в козака -
Ступає Ігор на нову Голгофу:
Щороку гарних діточок плека
Й чита красуні нових віршів строфи.

Ярославе!
Пародія вийшла геніальна, як на мою скромну думку.

Оце сьогодні встав, ніякий... прочитав - і такий класний (світло-іронічний, майже бендерівський) настрій завдяки їй на мене найшов, просто благодать небесна і проста :),що й іншим хочеться посвітити.

Дякую щиро.
Тисну руку.
Ще пишіть. :)

Ігор.

Дуже радий, Ігоре. Світіть нам віршами, ми їх чекаємо і любимо. Тоді з Вашого дозволу, друкую її у себе на сторінці. Тисну взаємно руку. Будьмо.

Несміливий голос із залу: - Анекдот повторіть, будь ласка!..