«Податкові мрії» — саме так я спочатку хотів назвати статтю про проект Податкового кодексу. Навіть вибрав відповідну цитату з роману «Бледный пламень» Набокова. Звучить вона так (вибачайте, у моєму перекладі):

«Internally, until corruption, betrayal, and Extremism penetrated it, the People’s Place (parliament) worked in perfect harmony… Harmony, indeed, was the reign’s password. The polite arts and pure sciences flourished. Technology, applied physics, industrial chemistry and so forth were suffered to thrive … The climate seemed to be improving. Taxation had become a thing of beauty…The poor were a little richer, and the rich a little poorer». «The Pale Fire».

«Парламент работал в прекрасной гармонии, доколь в его ряды не прокрались коррупция, измена и экстремизм… Гармония воистину стала девизом правления. Изящные искусства и прикладные науки процветали. Технология, прикладная физика, промышленная химия и им подобные были на взлете… Казалось, улучшается даже климат. Налогообложение обратилось в произведение искусства… Бедные слегка богатели, а богатые потихоньку беднели». «Бледный пламень».

Потім я мав намір скрупульозно оцінити найодіозніші норми ПК і подати свої пропозиції, використовуючи узвичаєні норми економетрики, формальної логіки і соціології. Та швидко передумав. І от чому.

По-перше, квінтесенція цього ПК проста — як негайно обдерти бідних і швидко озолотити багатих. А якщо вже вважати ПК витвором мистецтва, то виключно школи примітивістів. Загалом, за Набоковим точно не виходить.

По-друге, автори цього ПК нервово ставляться до будь-яких спроб змінити його текст. Це можна пояснити. Пам’ятаєте, у липні перша версія ПК одержала близько 6 тис. зауважень і зі скандалом була повернута Азарову. Янукович, хоча й запізно, пригрозив заветувати проект, якщо він не відповідатиме «народним сподіванням». Беручи під козирок, Азаров оголосив про «всенародне обговорення» Податкового кодексу. Обговорення вийшло кумедним — його провели в час традиційних відпусток (липень-серпень) у стилі схвалення рішень з’їздів КПРС. В офіційних заходах брали участь переважно місцеві чиновники, податкові робітники і призначений владою бізнес.

Непряма критика «всенародного обговорення» пролунала з вуст голови Держкомпідприємництва, який начебто заявив, що обговорювати з підприємцями Податковий кодекс — усе одно що дискутувати зі злочинцями про Кримінальний кодекс. Своєрідне розуміння ролі платників податків у житті окремо взятого чиновника. Загалом, подумав я, напишу я пропозиції чи ні, результат буде однаково безглуздим.

До речі, попри заявлений Азаровим «вражаючий успіх усенародного обговорення», до кінця минулого тижня в профільний парламентський комітет надійшло близько 4,5 тис. правок. Литвин поквапився обізвати це диверсією і торпедуванням прийняття ПК, але в черговий раз ускочив у клопіт. Адже більшість пропозицій були внесені саме членами правлячої коаліції. Це не дивно: навряд чи ви там знайдете депутата, фактично не зайнятого в бізнесі. А будь-який податок на бізнес веде до зменшення багатства його власника. Те, що податки теоретично збільшують добробут усього суспільства, владу вочевидь не хвилює.

Не зводьте наклепів, адже вашим колегам займатися бізнесом заборонено. Правильно. Але запитайте, чому ж маса народних депутатів обіймає формальні посади «почесних голів» банків і корпорацій? Чому закон Гриценка про боротьбу з корупцією відкладається з року в рік? Де в проекті цього ПК є правила оподаткування осіб, чиї задекларовані доходи не дотягують до фактичних витрат на підтримку стилю їхнього життя? Запитання вочевидь риторичні, правда ж?

Зрозумівши, що для авторів ПК стиль Набокова надто важкий, а його податкові мріяння просто безглузді для них, я вирішив приземлити мою статтю до рівня Сінтії Льюїс (Cynthia Lewis). Розповім, чому. Іноді я читаю на ніч моїй семирічній дочці її книжку «Мої діти мене навчили» (My kids have taught me). Домогосподарка із забитого американського села зібрала висловлювання своїх дітей і з гумором переказала. Ця книжка стала світовим бестселером у середині 90-х. Вона грунтується на філософії войовничого індивідуалізму. От кілька цитат: «якщо в тебе тече з носа, не варто чекати незнайомця, який його витре»; «будь першим, хто поставить слід на свіжому снігу»; «завжди принось у школу річ, яку можна продати».

Читаю цю книжку з двох причин — хочу навчити доньку англійської і мрію прищепити їй імунітет від сприйняття світу лише через призму боротьби з іншими людьми або заради грошей. Судячи зі змісту ПК, його автори входять до секти малоосвічених войовничих індивідуалістів. Тому всі мої подальші замітки будуть побудовані не на логіці мрійника Набокова, а виходячи з цитат приземленої Льюїс.

«Who cares what happened last week?» (Кого турбує, що сталося минулого тижня?)

Проте в 90-х, коли відбулася масштабна трудова міграція, ми намагалися не стільки зібрати податки з колишніх вчителів і медиків, скільки дати їм можливість знайти нову роботу, стати самозайнятими людьми. Було впроваджено спрощену систему оподаткування. Саме тому сьогоднішнє безробіття в Україні втричі менше, ніж у Польщі, і в півтора разу, ніж у Росії. У принципі, українці люблять працювати, залучати до роботи членів своїх родин.

Та, на жаль, філософія цього ПК проста: проект обмежує свободу малого і середнього бізнесу, при цьому наділяє великий бізнес правом зовсім не платити податків. Це небезпечно і призводить до збільшення кількості найнятих і зменшення кількості самозайнятих осіб.

У принципі, такий підхід не новий. На початку 90-х у мене була дискусія з Леонідом Кучмою, тодішнім прем’єр-міністром. Він розповів, що йому симпатична економічна модель Південної Кореї. Суть моделі зводилася до того, що економікою країни управляє обмежена кількість приватних корпорацій. Їхні топ-менеджери апріорі лояльні до діючої влади. Культивується теорія «довічної кар’єри», коли найнята особа системою заохочень і бонусів прив’язується до робочого місця. При цьому самозайнятість не заохочується, оскільки політично складно контролювати поведінку фінансово незалежних осіб.

Тоді я не став заперечувати, але якось, через десяток років, нагадав Леоніду Даниловичу, що два президенти Південної Кореї потрапили до в’язниці, а їхня теорія управління державою призвела до світової кризи 1998 року. «Чому?» — запитав тоді Кучма. Відповідь проста: вартість помилки топ-менеджера велика. Один раз помилився — і країна йде під укіс. А економічного буфера, на кшталт дрібного і середнього бізнесу, немає.

«Play, don’t watch» (Грай, а не спостерігай)

Це головне правило парламентських лобістів (у поганому розумінні цього слова). Цілодобово вони не виходили з податкового комітету Верховної Ради. Тому одержати повну картину «переговорного процесу» було просто нереально.

Минулої середи відбулося фінальне засідання комітету з приводу ПК. За п’ять хвилин до його початку було роздано порівняльну таблицю на 1723 сторінках. Чомусь тільки народним депутатам і чомусь тільки під їхню розписку. Численним представникам запрошеної «громадськості» довелося лише облизуватися, дивлячись на засекречений документ.

«Коли ж це все читати?» — запитав я в сусіда по столу, регіонала. «А навіщо вам треба?» — щиро здивувався він. У тому-то й справа.

За законом, кожна правка до проекту має голосуватися членами комітету. Але комітет, де більшість складається з регіоналів, одного комуніста та однієї литвинівки, прийняв оригінальне рішення — голосувати блоками. Що таке блок, запитав я. Різні податки, була відповідь. Ну, припустімо, податок на прибуток підприємств і податок на фізосіб пов’язані між собою. Як же можна їх голосувати окремо? Чіткої відповіді я не одержав.

Заради «спортивного інтересу» на засіданні комітету я поставив кілька запитань. Насамперед вони стосувалися корупції і майбутнього малого бізнесу.

Наприклад:

Чому дивіденди, які сплачуються в материнську офшорну компанію, не оподатковуються в Україні? Одіозним прикладом служать компанії доморослих олігархів, які неодноразово обмінювали свої акції на акції дутих офшорних компаній. Приклад про виведення капіталів знайдете в Інтернеті (наприклад, за посиланням http://bizkiev.com/content/view/249/610/ ). Припустімо, Кіпр, Швейцарія, Ліхтенштейн і штат Делавер у США формально не є офшорними територіями. Але такий прийом використовується для зменшення сплати податків до бюджету України, оскільки репатріація дивідендів у ці юрисдикції податком не обкладається.

Знаєте, яку відповідь я одержав від ведучого? Нехай Кабмін самостійно встановлює «заборонні» країни. Звучить смішно, оскільки авуари членів цього Кабміну, за чутками, перебувають саме в цих країнах.

Чому дивіденди, які сплачуються фізичній особі, не повинні оподатковуватися при їх виплаті — адже це узаконена корупція? Нагадую, що дивіденди одержують власники підприємств, а їхня сума не обкладається пенсійними внесками. Знаєте, яку відповідь я одержав від ведучого? Такої норми немає в проекті. Та є така, наполягав я у присутності сотні свідків. Немає, відрізав ведучий. Напевно він не читав проекту або, навпаки, надто ретельно його читав.

Чому роялті, сплачені нерезидентам, не можуть перевищувати 4% від їхнього прибутку? Маразм повний, оскільки для продавців легальних фільмів чи музики роялті становлять 90% їхніх витрат. А що, приміром, із приводу «Макдональдса» чи «мерседеса»? Так ми домовилися з Мінфіном, терпляче пояснив ведучий.

Чому замість чотирьох груп основних фондів пропонується запровадити 16, адже це дискримінує інвестиції? Так вирішив Мінфін, відповів ведучий, зате ми дозволимо списувати на витрати 10% від ремонтів. «А причому тут одне до другого, — запитав я, — збільште вартість амортизації на значущі продукти і при цьому норму їх ремонтів». — «Якщо вам не подобається, давайте голосувати», — нервово запропонував ведучий, оскільки явно був не в темі.

Чому від простого, пулового способу нарахування доходів і витрат ми переходимо на національні стандарти бухобліку, які зляпав Мінфін на зразок солянки з мертвих бухгалтерських правил СРСР і еклектичного набору правил фінансового аудиту різних країн? Яка доля горезвісних податкових різниць? «30 пропозицій про скасування теорії податкових різниць було подано депутатами, — відповів ведучий, — парламент їх напевно підтримає». — «Але тоді ж потрібно повертатися до пулового способу», — запропонував я. Ведучий явно розгубився. «Нехай парламент вирішує», — сказав він. «Це все одно що поставити на голосування велику теорему Ферма», — пожартував я в мікрофон.

Чому запроваджуються 10-річні податкові канікули для готелів і легкої промисловості? А чим гірші сільське господарство чи, припустімо, виробники танків і ІТ-технологій? Відповіді я не отримав. Утім, і так зрозуміло — позамежна корупція.

Останнє запитання, яке я поставив, було таке: «Чому товари і послуги, поставлені СПД, не приймаються у витрати платника податку на прибуток підприємств, адже в такий спосіб уряд Азарова фактично вбиває сектор самозайнятих осіб?» Ведучий вагався відповісти і передав слово Копилову, першому заступникові міністра фінансів. Копилов розповів, що, відповідно до світової практики, малий бізнес має працювати виключно в роздрібній торгівлі.

Я негайно попросив навести приклад такої світової практики. Зал вибухнув реготом. Потім Копилов стомлено послався на черговий лист МВФ. Оскільки я цей лист читав, то запропонував його всім роздати. «Бігати за листом не стану», — нахабно відповів Копилов. Для чистоти ідеї я запропонував проголосувати про зняття всіх обмежень для поставок малого бізнесу платникам податку на прибуток підприємств. «За» був один. У результаті я заявив, що не бажаю брати участі у ритуальному танку папуасів навколо тотема Азарова під назвою ПК, і залишив зал. Під боязкі оплески.

«It’s easier to start over on a clean sheet of paper than to erase the drawing you don’t like» (Краще почати з нового аркуша, ніж правити зіпсований)

Будь-яка кодифікація права потрібна для того, щоб розрізнені норми зібрати в єдиний документ, придумати єдиний понятійний апарат і викласти їх простою мовою, доступною для сприйняття користувача.

У розумінні української кодифікації, податкових кодексів у світі не існує, крім країн СНД. Є так звані податкові кодекси в країнах англосаксонського права: США, Австралії, Новій Зеландії, Сінгапурі тощо. Але їхні норми визначають на центральному (федеральному) рівні загальну природу податку, загальні права та обов’язки платника й використовуються виключно при судовому спорі, не маючи при цьому статусу норм прямої дії.

У країнах Євросоюзу існують зведення різноманітних податкових законів, підпорядкованих директивам Єврокомісії. До речі, Росія приймала по розділах ПК протягом двох років, а Казахстан, чий податковий кодекс вважається зразковим на пострадянському просторі, — близько чотирьох
років.

Припустимо, що нам чомусь захотілося написати Податковий кодекс як виключний документ, що визначає права та обов’язки платника податків. Гаразд. Але, йдучи за логікою, такий кодекс має ввібрати в себе всі без винятку закони, за якими громадянин або компанія мають сплачувати податки. Що ж ми бачимо? За бортом цього ПК залишилися такі важливі закони, як закон про статус податкової служби, державне мито, використання реєстраторів розрахункових операцій (РРО), єдиний збір при імпорті товарів тощо.

Крім того, за бортом ПК залишився закон про єдиний збір на пенсійне страхування і соціальне забезпечення, який за своєю економічною суттю є податком, але ж норми цього закону призводять до зростання вартості робочої сили і тінізації економіки.

Я якось запитав у представниці Мінфіну, чому вони не бажають включати норми закону про податкову службу в ПК. «Розумієш, — статечно зауважила вона, — це невчасно. У законі про податківців прописано норми про пільги і додаткові пенсії. Якщо ми їх внесемо до парламенту, то можуть обрізати. От я в цивільному ходжу, але на рік мені належить дві-три тисячі на купівлю форми. Плата за погони окрема». — «А чому ж немає держмита?» — боязко запитав я. «Облиш, — була млява відповідь, — усі нотаріуси під Мін’юстом сидять. У міністра й запитуй».

Загалом, мені апріорі не подобається сама ідея такого Податкового кодексу. Не розумію, як можна в одному документі поєднати правила обкладення доходів громадян із правилами добування лісу або правила обкладання прибутку компаній із податком на собак. Якщо хтось хоче влаштувати податкову революцію — немає проблем, пишемо з чистого аркуша і радимося. Останнє слово — ключове

«Sometimes the biggest apple has the biggest worm» (Іноді в найбільшому яблуку живе найбільший черв’як)

Виходячи з норм Бюджетного кодексу, держбюджет на новий рік будується на правилах оподаткування, що діють на середину серпня попереднього року. Нова редакція Бюджетного кодексу була нещодавно підписана Януковичем і після опублікування стала законом. Вслід за новими правилам Бюджетного кодексу, Азаров подав проект держбюджету на 2011 рік на розгляд парламенту. Однак Литвин повернув цей проект, бо, на його думку, проект не враховував змін, передбачених у проекті Податкового кодексу, прийнятого в першому читанні.

Більшої дурості чи нахабства за 16 років перебування в парламенті я не бачив. Напевно Литвин разом з Азаровим вирішили наплювати на Бюджетний кодекс, підписаний Януковичем.

Ідемо далі. У разі ухвалення ПК парламентом у Януковича є два варіанти — заветувати закон або його підписати. Якщо Янукович підпише ПК, то він виглядатиме блазнем, оскільки норми Податкового кодексу категорично суперечать нормам Бюджетного кодексу, ним же раніше підписаного. Якщо Янукович ветує ПК, то хтось має постраждати. Принаймні з тих осіб, хто вирішив Януковича перетворити на блазня.

«Stamp your feet when you get angry» (Тупай ногою, коли ти розлючений)

Я почитав проект ПК, я щиро розлючений і, слово честі, хочу тупнути ногою. І от чому.

У вас настирливо тече унітаз. Зрання розбитим ви приходите на роботу. Альтернатива — покликати сантехніка. За новим Податковим кодексом, сантехнік має прийти з касовим апаратом під пахвою і виписати вам чек. Немає чека — немає унітаза.

Не дай Боже у вас занедужала дитина — висока температура. За новим Податковим кодексом, лікар має прийти до вас із касовим апаратом. Перш ніж урятувати дитину, лікар має виписати чек. Немає чека — немає здорової дитини.

Ви покохали. А потім не склалося. Хочете по-доброму роз’їхатися. Новий кодекс вимагає заплатити 20% податку від розміну квартири, яку ви разом нажили.

Вас звільнили. Тому ви вирішили затіяти власне діло — виживати якось треба. За новим Податковим кодексом, умовою вашої реєстрації як підприємця є продаж товарів або послуг на 500 тис. грн. за минулий рік. Альтернатива — реєстрація безробітним.

Ваша дитина пішла до школи. «Мамо, — радісно повідомила дитина. — Мені сказали, що я гарно співаю (малюю, танцюю тощо). Запиши мене в школу». Вартість такого навчання оподатковується за новим Податковим кодексом. Раніше такого не було.

Вам пощастило, і ви накопичили грошей. У вас є альтернатива — тримати гроші вдома, вкласти в депозит або зробити інвестицію. За правилами нового Податкового кодексу, найкращим вкладенням грошей є депозит або інвестиція в офшорну компанію. Але дозволити собі створити свою офшорну компанію можуть тільки багаті люди, правда? Я вже не кажу про те, на кого працюватимуть ваші гроші.

Ви не хочете захворіти. У цьому разі вартість вакцинації вас і ваших дітей за новим Податковим кодексом оподатковується. Раніше такого не було. До речі, іноді вакцинація є обов’язковою умовою прийняття дитини до садочка або школи.

Ви занедужали. Вам пощастило, якщо ви захворіли на СНІД чи туберкульоз. Якщо вам не пощастило, спробуйте стати інвалідом. В інших випадках вам доведеться сплачувати податок на ліки. Загалом, що тяжче ви занедужали, то дешевше вам буде померти за новим Податковим кодексом.

Ви померли. Вам частково пощастило. Якщо вас ховатимуть традиційно, то, за нормами нового Податкового кодексу, доведеться заплатити податок за труну і вінки. Проте ви можете заощадити на своєму похороні, якщо ваш прах розвіють після кремації. Така дія новим кодексом не обкладається ПДВ.

Ви цинічний і самодостатній олігарх, який не збирається помирати. Бінго! Ви абсолютно виграли, оскільки вам плювати на сантехників, вітчизняну медицину та освіту дітей в Україні, як, утім, і на всі податки нашої країни. Новий Податковий кодекс фактично розпластується перед вами. Чого тільки варта норма про те, що дивіденди від ваших компаній, які декларують збитки, без будь-яких податків переводитимуться в офшори, а податкові служби — ставитимуться з розумінням до ваших непомірних витрат.

Скажіть по секрету, ви вже купили місце на п’ятій лінії кладовища Пер ла Шез у Парижі? Купіть, це престижно. Якщо не знадобиться, віддайте в оренду. Але за французьким правом вам доведеться сплатити податок.

Судячи зі скляних очей членів комітету, ПК буде ухвалено. Якщо ні, то провал ПК коштуватиме Азарову посади. Хоча можливі варіанти: просто поміняють міністра фінансів або його найбільш одіозних заступників. Смішно й гірко.

Організатори: На Майдані вже 10-12 тисяч підприємців

Станом на 12:30 на Майдані Незалежності перебуває близько 10-12 тисяч осіб.

Про це "Дзеркалу тижня" повідомив прес-секретар Центрального штабу порятунку українського підприємництва Святослав Швецов.

При цьому він зазначив, що люди продовжують збиратися, і ближче до обіду кількість мітингувальників збільшиться.

Говорячи про плани на понеділок, Швецов нагадав, що на 12:00 запланована зустріч підприємців і прем'єра Миколи Азарова.

"Зараз, напевно, всі разом і сходимо до Азарова", - сказав Швецов.

Раніше "Українські новини" писали про близько 1,5 тисячі підприємців, які зранку проводили мітинг проти підписання Податкового кодексу на Майдані Незалежності у Києві.

Мітингувальники тримають у руках національні прапори України й час від часу скандують: "Слава Україні! Героям слава!".

Крім того, вони свистять і дудять у дудки, висловлюючи в такий спосіб невдоволення Податковим кодексом, повідомляють 

На сцені виступають підприємці з різних регіонів країни, а також організатори акції.

Фото Texty.org.ua

Як повідомляє ІМК, люди на площі скандують: "Геть Тігіпка" та гасла проти Податкового кодексу.

З самого ранку в Києві йде сніг, температура близько +3 градуси.

Зранку священик із Донецька прочитав молитву Отче наш.

Як відомо, учасники акції на Майдані Незалежності закликали провести у понеділок, 29 листопада, загальнонаціональну акцію протесту підприємців.

Початок читайте тут Чорні гроші "єнакіївських"

Про нинішнього міністра аграрної політики Миколу Присяжнюка відомо, що він як і авторитетний нардеп від ПР Юрій Іванющенко є вихідцем з Єнакієве. Однак цих діячів поєднує не лише мала батьківщина, але й бізнес.

Присяжнюк разом Іванющенком багато років тому виступав засновником кількох маловідомих компаній, наприклад ЗАТ "Технічний центр "Україна". Однак засвітились і в більш відомих та близьких до агробізнесу місцях. За даними ДКЦБФР, вони входили до спостережної ради ЗАТ "Продовольча компанія "Юнкерс". Єнакієвській УБОП свого часу перевіряв цю фірму на предмет контрабанди бразильської яловичини через одну з місцевих територій пріоритетного розвитку, однак результати справи не отримали розголосу.

Сам Іванющенко фігурує засновником якогось бізнесу не надто часто. Тому поява прізвища Присяжнюка в числі бізнес-партнерів авторитетного єнакіївця свідчить про їхню близькість. Тим більш, що поряд з їхніми прізвищами в вищезгаданих фірмах фігурує ім’я ще одного єнакієвця - Юрія Шумакова, якого деякі правоохоронці знають як "Шумака".

Про роль Присяжнюка в оточенні Януковича свідчить ще такий факт. Він є засновником ЗАТ "Страхова компанія "Класичне страхування". Саме в цій конторі до обрання нардепом був офіційно працевлаштований Станіслав Скубашевський. Це один з найближчих соратників Януковича, що довгі роки забезпечує лідера всім життєвонеобхідним, у тому числі опікується і питаннями охорони.

Тож не дивно, що саме на аграрному фронті відбулась дуже сумнівна оборудка, яка призвела до відтоку сотень мільйонів гривень в офшори з донецьким корінням.

На початку листопада державний Аграрний фонд уклав угоди на закупівлі 100 тисяч тон цукру на 770 мільйонів гривень. Дані офіційно опубліковано в "Віснику державних закупівель".

Попередньо Присяжнюк анонсував закупівлю, нібито необхідну для державних інтервенцій під час різкого подорожчання цукру.

"Закупівельна ціна під час масового виробництва знизилась, і ми як держава купимо 300 тис т цукру в Аграрний фонд для того, щоб в разі збільшення ціни цукру на внутрішньому ринку держава могла своєчасно вийти з інтервенцією", - пообіцяв Присяжнюк.

Однак просте порівняння закупівельної ціни та ринкової показало, що міністр як мінімум некомпетентний у своїй справі. Хоча мова йде про партію цукру, якої вистачить всій Україні майже на місяць споживання.

За відкритими джерелами, ціна однієї тони цукру в листопаді коливалась довкола 7 тис грн./т. Але Аграрний фонд примудрився купити за 7,7 тис грн./т. Себто рівно на 10% дорожче від ринкової ціни.

І жодного натяку на ґвалт з боку Мінекономіки, Антимонопольного комітету, Держінспекції по цінам, не кажучи вже про Генпрокуратуру. Хоча правоохоронці мали б поставити резонне питання: чому Фонд купує цукор за ціною вище від ринкової, і як дорогим товаром можна збивати ціни? Може хтось банально наварив гроші на держбюджеті, витягнувши з кишень платників податків 70 мільйонів гривень?

З оголошення про результати тендеру відомо, що третина від 770 мільйонів "солодких" гривень дісталась ТОВ "Албента", решта – ТОВ "Оіл-Рівер". Про самі компанії на аграрному ринку нічого не чули, в держзакупівлях вони раніше не світились. Однак про їх засновників відомо більше.

Засновниками "Албенти" є кіпрська офшорка "Імпофірм консалтінг лімітед" та ТОВ "Укррослізинг". Остання компанія "прославилась" минулого літа, коли виграла тендер Київського метрополітену на поставку 100 вагонів на загальну суму 1,39 мільярда гривень. Тоді бютівець з Київради Сергій Мельник заявив, що на цій оборудці столичний бюджет переплатить 790 млн грн. Тож уряд Юлії Тимошенко прислав ревізорів з КРУ, і тендер був скасований. Однак вже після інавгурації Віктора Януковича керівник метрополітену повідомив про бажання повернутись до питання закупівлі вагонів у "Укррослізингу".

ТОВ "Оіл-Рівер" кілька років тому мало засновниками такого собі Сергія Сухана та ТОВ "Український інвестиційний капітал" (далі – УІК), яке виходить на британську офшорку "Турітелла корпорейшн". Минулого року всі засновники заховались за панамською фірмою "Ленстон холдінг інк".

Ланцюжки "Албенти" та "Оіл-рівер" пов’язані між собою Олександром Козирєвим, котрий рік тому був директором "Албенти" та "УІК". Тож зрозуміло, що Аграрний фонд забезпечив солодке життя пов’язаним між собою компаніям.

"УІК" дала перший крок в донецькому напрямку. Компанія є співзасновником ТОВ "Вік систем" (сітка автозаправок в Донбасі). Разом з "УІК" співзасновником "Вік систем" є Тимур Валітов, зять нардепа від Партії регіонів Тетяни Бахтєєвої, відомою своєю близькістю до групи Ріната Ахметова (Валітова її дівоче прізвище). В 90-х роках Тетяну Дмитрівну навіть називали особистим лікарем сім’ї олігарха.

"УІК" також наближає нас до Присяжнюка. Кілька років тому ця компанія заснувала ТОВ "Форест-сіті". А минулого року замість неї засновниками стали Андрій Адамовський (відомий як голова спостережної ради ВАТ "Фарлеп-інвест", це ключовий актив Ріната Ахметова в сфері зв’язку), Ольга Джарти та Татьяна Присяжнюк – дочки Василя Джарти (зараз голова Совміну Криму, екс-міністр екології, причетний до "рілтерської" афери з переходом Межигірья до Віктора Януковича) та Миколи Присяжнюка, нинішнього міністра АПК.

В деяких виданнях вже публікувались дані про УІК, групу "Вік" та "Турітеллу корпорейшн". За неофіційними даними, ці компанії контролювались Жиганом Такташовим. П'ятнадцять років тому цю людину вважали Тим-Хто-Вивів-Рината-В-Люди. Про його близькість до ахметівської групи свідчить такий факт: жінка та діти Такташова разом з братом Рината Ахметова Ігорем та Борисом Колесніковим є власниками кількох патентів на кондитерські вироби "Київ-Конті". Ось один з прикладів.

Та й по бізнесу Такташева можна назвати однією з правих рук Ахметова. До структуризації СКМ його бізнес-імперія була розкидана по кільком компаніям. Наприклад, сотовий оператор DCC, футбольний клуб "Шахтар", кілька хлібокомбінатів мали засновниками ТОВ "Embrol Ukraine ltd". І саме в ній співзасновником був Такташев, а директором відомий нардеп Антон Пригодський.

Чотири роки тому Такташев помер від хвороби, будучи на той час гендиректором ЗАТ "Шахтар". Нібито після цього його імперія була виведена на офшорну "Турітеллу" та розчленована нащадками з Донбасу. В цю логіку якраз вкладається історія проявлення в "Форест-сіті" Адамовського з Донецька, Джарти з Макіївки та Присяжнюка з Єнакієво.

Тож аграрний міністр не може навіть робити вигляду, що йому незнайомі контори, які одним донецьким махом освоїли майже мільярд солодких.

І якраз аграрна тема сьогодні прекрасно ілюструє тему "відтепер державні кошти в Україні будуть донецькими, або нічиїми".

Так, джерело в регламентному комітеті Верховної ради сповістило про очікуване найближчим часом повернення до свого крісла в парламенті одного з найдавніших нардепів-сумісників – литвинівця Миколи Шершуна, що вже півроку очолює Держкомлісгосп. Його повернення анонсується під соусом майбутнього підпорядкування лісового комітету до Міністерства АПК, тобто до парафії Присяжнюка.

Також багато хто споглядав боротьбу за горілчаний ринок. Після падіння режиму Тимошенко державний концерн "Укрспирт" очолив Олексій Савченко, близький до "регіонала" Павла Климця (горілка "Олімп", яку часто зараховують до активів Ріната Ахметова). Однак вже влітку міністр Присяжнюк його звільнив, і Савченко дебютував на музичних каналах як співак з кліпом "Испытание поражением".

Новим керівником "Укрспирту" призначено донеччанина Ігоря Сухоносова, якому Присяжнюк публічно поставив задачу вже цього року привести держконцерн в стан повної готовності до приватизації. Перший крок зроблено, "Укрспирт" вже проводить реструктуризацію.

А "Олімп" Климця, як стверджують учасники горілчаного ринку, зазнав масованих перевірок з боку контролюючих органів разом з іншими виробниками горілки, що не мають відношення до ПР. Хоча це можна назвати й ексцесом виконавця, а не конкретним замовленням. Оскільки проблеми Климця не йдуть в жодне порівняння з ситуацією довкола запорожця Євгена Черняка ("Хортиця").

За неофіційними даними, власник одного з найбільших алкогольних брендів України після відкриття кількох карних справ евакуював сім’ю та топ-менеджерів підприємства за кордон. А сам заглибився в повернення кредиту у розмірі $8 млн ахметівському банку ПУМБ.

Також в останні місяці відбувся переділ зернового ринку. У цьому випадку виглядає так, ніби Присяжнюк та Колесніков вирішили помірятись лобістськими можливостями.

Як відомо, Колесніков після призначення віце-прем’єром по Євро-2012 публічно висловив намір змінити розклади в сфері експорту зерна. Зараз ринок повністю контролюється десятком транснаціональними та українськими корпораціями. І новачкам вкрай важко стати потужними експортерами.

Заради виходу на цей ринок Колесніков запропонував ввести квоти на експорт, які б продавались на відкритому аукціоні. У цьому випадку квоти могли б купити нові компанії, у яких немає зерна, але є великий "кеш". Якраз такого масштабу гроші освоюються на темі Євро-2012.

Якби ідея Колеснікова спрацювала, новачки, викупивши квоти, змогли б їх перепродати "дідам" по такій схемі – ви, аби хоч якось вийти в плюси, продаєте нам зерно по вказаній нами ціні, а ми вже експортуємо за світовою. За цікавим збігом, експортери одночасно отримали поштовх в потрібному напрямку – наприкінці літа митниця та прокуратура почали неформальну блокаду експорту.

Однак, за словами джерел в аграрному комітеті парламенту, замість начебто би неминучої перемоги Колеснікова на сцену вийшов міністр Присяжнюк. Дякуючи його втручанню, за останні два місяці бюрократичних війн квотна схема зазнала великих трансформацій. Поки віце-прем’єр проводив через Раду потрібний закон, уряд тихенько провів розпродаж квот, у якому виграли п’ять старожилів ринку, що знайшли свій підхід до міністра.

Між тим, це може бути і банальною розводкою. Наприклад, один віце-прем’єр відкрито починає обіцяти переділ ринку, граючи в поганого поліцейського. А "хороший" міністр, дякуючи такій ініціативі нібито конкурента, влаштовує закриті торги серед переляканих конкурентів.

І хто домовиться про нову ціну вхідного квитка на начебто свій ринок, той і дали зможе вести бізнес. Однак за це доведеться тепер постійно платити. Оскільки закриті торги на експортні квоти в Україні тепер проходять занадто несподівано для непосвячених.

Тому джерела, посвячені в ієрархію Партії регіонів, вважають, що не варто очікувати справжньої боротьби між донецьким та єнакіївським кланами. Мовляв, люди з таким минулим завжди знайдуть спільну "феню" аби не доводити до стрільби як це було в 90-х.

Досить нагадати, про розстріл нардепа Євгена Щербаня на трапі літака в донецькому аеропорту та вибух трибуни з Ахатєм Брагіним на донецькому стадіоні. Сьогодні повторення кошмарів з трупами в шахтах не хоче ніхто. Тим більш власники бізнесу, який виходить на міжнародний ринок.

© 2000-2010 "Українська правда"
www.pravda.com.ua

Под крышей дома…

Достоверно можно говорить лишь об одном факте из жизни  народного депутата Украины - он родился 21 февраля 1959 года. Эти данные опубликованы на сайте Верховной рады и сходятся со всеми другими опубликованными биографиями Юрия Иванющенко. Все остальное вызывает вопросы. Например, место жительства нардепа. Парламентский сайт утверждает, что это Енакиево. Хотя украинские СМИ называют его жителем Монако.  Не будем придираться к словам – понятно, что Енакиево – это лишь место регистрации. Но постоянно проживая в этом шахтерском городке почти полвека, Иванющенко должен был обзавестись в нем какой-то недвижимостью и оставить какие-то следы своей деятельности.

Что касается второго, то, найти в Енакиево людей, которые лично знакомы с Иванющенко оказалось непросто. Еще сложнее было получить от них информацию. В Енакиево, оказывается, Иванющенко персонаж не менее мифический, чем в Верховной Раде – все знают, что он есть, но мало кто видел его в лицо. О нем не рассказывают «кровавых» историй, как о том же Ринате или других донецких «блатных», но после разговора о Юре Енакиевском, все без исключения советовали «теперь быть поосторожней».  Это об имидже. А теперь к недвижимости.   

Первый адрес, где я начал искать следы депутата – проспект Металлургов 35, кв. 56. Этот адрес дается в схеме Енакиевской ОПГ, якобы подготовленной для тогда еще президента В. Путина главным разведуправлением Генштаба России. Схема была опубликована в 2007 году Станиславом Речинским в статье «Киллеры и барыги» . Оказалось, что Иванющенко действительно жил когда-то по этому адресу. Более того, с этим местом связано достаточно показательное событие в жизни нынешнего депутата. В девяностых годах в подъезде этого дома был убит парень, дальний родственник енакиевского блатного по кличке Шумак. Парень был такого же небольшого роста, как Иванющенко. Мотивов для его убийства не было. В криминальных кругах города эту смерть однозначно расценили как ошибку исполнителя, считается, что жертвой киллера должен был стать Юрий Иванющенко.

Следующее место жительства, указанное уже источниками в Енакиево – двухэтажный дом в поселке Северный возле микрорайона Фильтровальная. Там же, по соседству, живут родственники Иванюшщенко.  Интересно, что дом находится в самом начале улицы, но сразу возле него попадаешь в тупик, поэтому, случайные машины здесь не ездят. Возле дома голубые елочки и охрана. Но…

Очевидно, что Иванющенко  жил когда-то по этим адресам, и, возможно, и сейчас владеет недвижимостью на них,  но она явно не соответствует его нынешнему статусу. А статус, безусловно, имеет для него значение, если учесть, что именно он устроил дочери самую дорогую свадьбу в новейшей истории Украины.

И действительно, нашелся в депрессивном Енакиеве дом, который достоин человека с амбициями императрицы Анны Иоанновны, в стиле которой проводилась свадьба дочери народного избранника.

Интересна и сама усадьба, и история ее создания, и имидж, который она имеет в городе.  Все мои собеседники заявляли, что строил этот дом Алексей Белый – народный депутат от ПР, бывший руководитель сначала Енакиевского коксохимзавода, а затем, принадлежащей Ахметову мариупольской Азовстали.  Дальше мнения разделились: одни утверждают, что Иванющенко купил этот дом у Белого, а другие, - что это и не дом вовсе, а   так называемая «хата» - что-то типа штаб-квартиры енакиевских блатных, где они проводят сходки, «решают людей», и свои дела.   В принципе, одно другого не исключает, тем более, что Иванющенко имеет в городе не кровавую, но криминальную репутацию. Дом находится на въезде в Енакиево, в пос. Старопетровское, почти в степи, по соседству лишь с дачными участками. На фоне  полей и будок для хранения тяпок он просто поражает своей роскошью.

Но архангелы на крыше дома, фонтаны и собственная  церковь - это только видимая часть айсберга. На самом деле за трехметровым забором, в низине, скрывается строение еще более масштабное. От дороги оно закрыто зарослями деревьев. Зато его хорошо видно со спутника, также как и довольно большой бассейн и, видимо, футбольное поле.

Нажмите на изображение для увеличения

Нажмите на изображение для увеличения

«Трудовой» путь

Все енакиевцы, у которых я, ссылаясь на официальную биографию, интересовался трудовой биографией Юрия Иванющенко, в один голос заявляли, что он никогда нигде не работал. Не знают его и многолетние работники енакиевского коксохима, на котором он за 15 лет (с 1981 по 1996), якобы, прошел трудовой путь от мастера электромастерской до заместителя директора по экономике.  При этом интересно, что такого карьерного роста Юрий Иванющенко добился, не имея высшего образования (окончил Бердянский университет экономики и менеджмента по специальности «Учет и аудит» лишь в 2007г.), что для Советского Союза случай довольно нетипичный. Хотя для Енакиево – не удивительный. История уже знает одного енакиевца, который, имея за плечами две судимости, умудрился возглавить предприятие  и даже комсомольскую организацию…

Кстати, не имея высшего образования (не то что экономического, а вообще), Иванющенко с 1996 по 2005 год  числился директором по экономике и президентом НПП «Алви-Инвест», а с 2005 и по момент избрания в Верховную Раду - Президентом ООО «УГК 2000». Обе фирмы зарегистрированы на один енакиевский адрес. На справочных ресурсах интернета  сфера деятельности первой описывается так: «Производство и реализация кокса; Торговля продуктами питания; Торговля обувью; Сельскохозяйственное производство; Выпуск ТНП; Оптовая торговля алкогольными напитками. Товары: Кокс; Гвозди. Услуги: Пассажирские перевозки». В общем, - всё в куче.

О деятельности ООО «УГК 2000» можно судить по информации о ее победе в тендере, объявленном ГП "Антрацит" Минуглепрома Украины, на капитальный ремонт «лот 1 - секции ЗКД-90 - 166 ед.; лот 2 - комбайна ИГШ-68 - 1 ед» на сумму 28675897,20 грн. Правда, было это уже после того как Иванющенко перешел на работу в Верховную Раду – в мае 2008 г. Других упоминаний о деятельности этой компании – нет.

Также, СМИ называют Юрия Иванющенко учредителем еще  нескольких компаний: ООО «ЦРЕ» (рыночная торговля) и  ООО «Лугресурс», которое, по данным интернет-издания  PRO-TEST,  «официально занимается санаториями».   

Основным же источником бизнес-доходов адресата третьего (наряду с семьей Януковичей и Р. Ахметовым) финансового потока страны в конце 90-х были, по информации того же PRO-TEST, шлаковые отвалы Енакиевского металлургического завода. Правда, издание утверждает, что этим бизнесом Иванющенко занялся после приобретения завода Ринатом Ахметовым, а наши источники в Енакиево говорят, что гораздо раньше. Поэтому трудно судить – кто кому и что отдал: Иванющенко - метзавод Ахметову, или Ахметов - отвалы  Иванющенко. Скорее всего, здесь была дележка по возможностям и интересам.  Ахметов уже тогда ориентировался на экономику и имел для этого ресурсы, а Иванющенко предпочитал легкие и не требующие интеллектуальных и материальных вложений деньги.   Кстати, такие же  предпочтения у него остались и сейчас. По крайней мере, по информации «Левого берега»   в Запорожье Юрий Иванющенко контролирует «отвалы двух металлургических комбинатов города, представляющие собой буквально «золотое дно».  

Кроме того, по мнению енакиевских источников, Иванющенко «крышует копанки», то есть, нелегальные угольные шахты, которых, кстати, в Енакиево немало. СМИ также сообщают о бизнес-связи Иванющенко с луганчанином Иваном Аврамовым, совладельцем ЗАО «Донбассхолдинг», занимающегося коксующимися углями и перевозками угля. По версии журнала «Фокус», Аврамов входит в сотню богатейших людей этой страны. Кстати, Аврамов присутствовал на свадьбе дочери Иванющенко в Донецке.

«Нехорошие дела»

- Что связывает Иванющенко и Януковича?

- Нехорошие дела, - коротко ответил старожил Енакиево, знающий лично и Юру Енакиевского и нынешнего Президента…

Нужно отметить, что Юра Енакиевский не оставил за собой ярко-выраженного кровавого шлейфа в общественном мнении. В отличие от тех же братьев Долидзе, после которых он, якобы, захватил корону Енакиевской ОПГ, его имя малоизвестно даже в родном городе. Те же, кто знает о нем, в основном характеризуют его кто - как «тихого картежника», кто – как «третейского судью», который всегда, даже при Долидзе (в 90-е годы группировка братьев Долидзе действовала в Енакиево, Шахтерске, Кировске, Дебальцево и также в Луганской области), был «над»  енакиевским блатным миром и разводил конфликтующих авторитетов.

Впрочем, возможно, это следствие предпочтения Иванющенко теневых ролей. Поскольку, в уже упоминавшейся  справке  ГРУ ГШ ВС РФ, «Юра Енакиевский», он же "Юрец Малой", называется главарем «специализированной бригады киллеров», совершившей более 40 заказных убийств, «в том числе убийство президента футбольного клуба «Шахтер»  Ахатя Брагина (Алик Грек) и бывшего руководителя Азовского морского пароходства Анатолия Бандуры».

В своей статье С. Речинский  утверждает, что енакиевская «криминальная группировка состояла из бизнес-звена, которое представляли грузины братья-Долидзе и звена боевого, возглавляемого Юрием Иванющенко (он также носил кличку «Юрец Малой»)». В этом звене, помимо Иванющенко, из известных личностей состоял кум Виктора Федоровича Януковича некто «Зуй» ( Зуев А.П.), штатные киллеры Салаватов Рафаил Тахирович «Салават», Влад Пеньковцев, некто Гончаров…».

О причастности Иванющенко к преступным группировкам осенью прошлого года заявляли министр (на тот момент) внутренних дел Украины Юрий Луценко. Он назвал его в перечне депутатов, которые в свое время «состояли на учете в МВС», в частности, в базе «Скорпион» ОБОПа.

«В 1994 году, когда началась война между группировками Алика Грека и братьев Долидзе, после убийства ряда людей Долидзе, в частности Абрамицкого, Кравчука и Ивченко – Иванющенко («Юрец Малой») уходит из группировки Долидзе и уводит с собой Зуева («Зуй») – кума Виктора Януковича и «Салавата». Когда братья Долидзе поняли, что Грек, а после его гибели Ахметов ведут войну на их полное уничтожение, они попытались сопротивляться. В частности, похитили «Салавата». Однако, тому, через некоторое время удалось бежать. А 2 февраля 1998 года возле здания Донецкой прокуратуры «Салават» убивает Григория Долидзе (неточность.Григорий Долидзе был расстрелян в машине неподалеку от кафе “Центральное” в Енакиево – «ОстроВ»). С этого момента в Донецкой области единственным реальным лидером становится Ринат Ахметов», - пишет Речинский. Учитывая, что Салават считается человеком Иванющенко, это объясняет то, чем последнему обязан Ринат.

Даже если все вышеперечисленное – выдумки журналиста и политика, то конкретная история из реальной енакиевской жизни говорит сама за себя.

«Мой брат по енакиевским меркам был удачливым бизнесменом. 29 сентября 2001 года около 17 часов по "мобилке" ему позвонил один из "крестных" отцов Енакиева Илья Подтынный и попросил (или приказал?) Виталика подъехать к нему. Виталий высадил из машины сына и поехал "по вызову". Надо было судьбе так распорядиться, что мы на дороге встретились с братом и коротко переговорили. Виталий сказал, что на душе как-то неспокойно и сказал, чтобы я имел в виду, что если с ним что-то случиться непоправимое, то я должен знать, что это сделал тот, кто потом "приберет" его бизнес, присвоит его собственность. Чего хочет, от него Подттынный брат не знал. Но, похоже, чувствовал что-то сердцем… С тех пор брата никто не видел. Уехал Виталик на роковую встречу на дорогой машине "Тойота", его номер 323-58 ЕК. Машина тоже пропала. Поиски пропавшего начались мною на следующий день, тогда же сообщили об исчезновении брата в милицию…

В считанные дни после гибели Виталия, сомневаться в его смерти не приходится, весь его бизнес перешел…Илье Подтынному. Как в воду глядел брат накануне своей гибели.

Уголовное дело по факту убийства Виталия Смирнова возбудили аж через три года после совершения преступления, причиной чего послужила моя жалоба на бездеятельность правоохранительных органов Енакиево в Генеральную прокуратуру Украины (2005г. – «ОстроВ».).

Сергей Васильевич Смирнов, опубликовавший в 2005 году эту историю в местной газете «Панацея» под заголовком «Бандиты правят городом»  , ходатайствовал в суде о вызове по этому делу свидетелем Юрия Иванющенко. Он утверждает, что именем последнего ему угрожали бандитским «приговором». Также, по его словам, брат поехал на встречу с Подтынным именно в тот самый особняк, фото которого размещены выше, а Подтынный является помощником народного депутата Иванющенко…

Нужно сказать, что в суд свидетеля Иванющенко, естественно, не допрашивал. А местная милиция и прокуратура, сделали всё, чтоб дело об убийстве Виталия Смирнова превратилось в висяк. И это выглядит не случайным, если учесть тот факт, что енакиевскую милицию в тот период возглавлял некто Владимир Серба. Сейчас читатель поймет, почему.

Информированная  Соня Кошкина писала  что Иванющенко « высшей волей – отданы «на откуп» регион Запорожья и Одессы. Главная ценность Одессы и окраин, понятное дело, порты. Проще говоря, контрабанда. В Запорожье тоже есть чем поживиться. Подтвердить может «ликеро-водочный» король Евгений Черняк, империя которого тает на глазах. То есть, внешне-то все по-прежнему, а по сути ряд компаний холдинга уже перешел под контроль людей Юры Енакиевского. Сам Черняк предпочитает проводить время за рубежом.

Кроме того, в «запорожский» актив Иванющенко можно записать отвалы двух металлургических комбинатов города, представляющие собой буквально «золотое дно».

 А теперь несколько цитат из публикации в запорожском  интернет-ресурсе «Сводка».

«Как только на должность начальника УВД Запорожской области был назначен полковник Владимир Серба, в городе Запорожье активизировал свою деятельность известный криминальный авторитет и «решала» многих вопросов Евгений Александрович Анисимов, который известен в определенных кругах по кличке «Анисим».

По словам самого Евгения Анисимова, назначение именно Сербы на высокий милицейский пост – целиком и полностью его личная заслуга, и теперь именно он, Анисимов, будет решать, кто и что будет делать в городе Запорожье…

Анисим создал и руководит одной из крупнейших преступных группировок в Запорожье. Группировка построена в лучших традициях жанра, и в своем составе имеет силовые, экономические и контрразведывательные подразделения.

Главное отличие группировки Анисима – это тесное сращивание с новым руководством правоохранительных органов Запорожья и области. Именно благодаря такой поддержке и будет осуществляться все вероятные силовые захваты и передел сфер влияния….

С назначением на должность начальника ГУВД Запорожской области Владимира Сербы Анисим решил прибрать прибыльную добычу на отвалах к своим рукам.

Анисим довел до сведения всех, кто связан с отвалами («Франц», «Сокира», «Демик», Черняк, Кальцев, Дворецкий и др.), что отныне, выручка с отвалов в два миллиона долларов будет делиться следующим образом: «один миллион ежемесячно лично Анисим отвозит «папе» в Донецк», а второй миллион группировки могут делить между собой, отстегивая персональную долю Анисиму». Анисим дал всем ясно понять, что под «папой» он подразумевает ни кого иного как лично Президента Украины Виктора Федоровича Януковича…

Имеет Анисим и политическую поддержку. В своих разговорах он часто ссылается на двух человек – Президента Украины Виктора Януковича и народного депутата Иванющенко Юрия Владимировича.

Именно после того, как Иванющенко возглавил группу VIP-киллеров, по Запорожью прошла волна убийств, которые по всем признакам являются заказными, и которая напомнила жителям города о 90-х годах прошлого века, когда шел стихийный захват собственности».

К слову, руководители других правоохранительных органов Запорожья и Запорожской области, тоже из донецких краев, некоторые прошли енакиевскую школу…

Третий поток

Не стоит забывать, что становление Януковича-чиновника, а затем и политика, происходило параллельно и в прямой корреляции со становлением Ахметова как самого богатого олигарха Украины. Этот факт общеизвестен.  Менее известно, но факт, то, что господин Ахметов до 2007 года, наряду с Прутником и Пригодским  был хранителем части бизнеса господина Януковича.

Общеизвестно и то, что время от времени отношения между ними были весьма напряженными. Особенно в начале «оранжевого периода», когда Колесников оказался за решеткой, а Виктор Федорович за границей. Однако, Ахметов и Янукович всегда нуждались в поддержке друг друга. Это был брак по расчету – слишком многое их связывало. Слишком большими ресурсами каждый из них обладал, чтоб обратить их против себя. Сейчас ситуация изменилась – Янукович стал главой государства, в котором Ахметов – пусть богатый, но всего лишь гражданин. Те, кто раньше мог влиять на Виктора Федоровича через свои группы в парламенте, связи в криминальном мире или благодаря финансовым возможностям, сами обрубили сук, на котором сидели: парламент теперь ничего не решает, криминалитет сращен с государством и, следовательно, контролируется его главой, деньги… - Янукович сам сейчас, наверное, не беднее Ахметова или Фирташа. То есть, Президент сейчас может всё. Но не все может делать публично и от своего имени. К тому же не на все у него хватает времени и сил. В силу своего статуса и особенностей характера Янукович обронзовел. А поскольку бронза материал не гибкий, ему нужен кто-то, кто может решать вопросы быстро и надежно. Вот тут – то и появился Юра Енакиевский. Вернее, вышел из тени…

Фото Макса Левина, «Левый берег»

Как утверждает «Левый берег», «от имени Януковича господин Иванющенко выступает в роли «смотрящего». В том числе (функционал, оставшийся со времен президентской) – своеобразным «казначеем» первого лица… Нынешние свои «особые полномочия» он получил не так давно (вопреки бытующему заблуждению) - в разгар президентской кампании. Когда Виктор Федорович заподозрил Рината Ахметова в излишних не только эмоциональных, но и материальных симпатиях к Юлии Тимошенко… В глазах Януковича Ахметов серьезно «стратил» еще весной, соответственно осенью на него нельзя было стопроцентно положиться».

Из этих слов следует, что Иванющенко стал для Януковича заменой Ахметову. По крайней мере, в какой-то степени. Естественно, потеря части влияния на Президента не может вызывать восторга у Ахметова. Юра с Ринатом итак столкнулись лбами когда Янукович разыграл комбинацию: министр углепрома – иванющенковский, а замы – ахметовские. И хотя тогда этот вопрос разрулили (углепром поделили по мирному), это было началом более глубоко процесса раскола, который сейчас только усиливается. 

В отличие от Ахметова и Фирташа, у Иванющенко есть главный ресурс, который стоит дороже денег и депутатских мандатов - доступ к Телу и доверие Тела. А это, в нынешней политической системе президентского абсолютизма - самое главное.

На журналистское умничанье из околовластных коридоров, интересно наложить мнение одного из енакиевцев, хорошо знающего Януковича и знакомого с Иванющенко. Он убежден, что Иванющенко нужен Януковичу, чтоб уничтожить Рината: «Потому что никогда он не терпел никого, кто может быть выше его, или кто видел моменты его унижений». Говорят, люди не меняются…

Также, Иванющенко нужен Януковичу для реализации тех функций, которые Ахметов и не хочет брать на себя. Ринат Леонидович всячески пытается отмыться от своего «темного» прошлого и перейти в категорию респектабельного бизнеса. А Януковичу, похоже, нужен человек, который бы от его имени курировал криминальный мир. Кажется, наш Президент воспринял как инструкцию к действию известное выражение,  «Мафию нельзя победить, но ее можно возглавить»… По крайней мере к такой мысли подводят слова экс-министра МВД Юрия Луценко: "Я заявляю, что в Украине восстанавливается система "смотрящих" за областями, т.е. выбирается один из криминальных авторитетов, который отвечает за "крышованый" бизнес, и у них есть лидер всеукраинского масштаба, который называется "Юра Енакиевский"…

Депутат волей божьей

Несмотря на то, что на территории усадьбы Иванющенко есть собственная церковь, в Покровском Храме Енакиева, расположенном возле ЦУМа, висит табличка, что храм построен при финансовом участии Ю. Иванющенко.

Характеризует депутата и отношение к «отеческим гробам». На Енакиевском кладбище, по соседству с могилами Долидзе разместился целый мемориальный комплекс из черного мрамора, где похоронены родители Юрия Иванющенко.

Трудно сказать, что это: любовь к родителям, или, продолжающееся и после смерти Долидзе, соперничество – кто круче…

Странно, что в этом, человек, который всю жизнь предпочитает оставаться в тени, затмил на енакиевском кладбище всех.

Вызывающе дорогая свадьба дочери и не менее вызывающий мемориал родителям говорят о том, что для Иванющенко есть только одна непреложная ценность – семья. Для своей семьи  ему не жалко ничего. А всё остальное… - тень. Из тени приятнее наслаждаться своим могуществом.

При этом он не мелочится на понты перед простыми людьми. Прием избирателей в Енакиево от имени Иванющенко ведет другой Юрий Владимирович - его помощник. Многие посетители, общаясь с ним, и не подозревают что разговаритвают вовсе не с Иванющенко.  Видимо отсюда по городу ходят слухи о двойниках депутата.

За три года работы в парламенте, народный депутат Юрий Иванющенко ни разу не выступил в Верховной Раде, не подготовил ни одного депутатского запроса, ни одного законопроекта…  Это характеризует его отношение либо к парламенту, либо к Украине вообще. Кстати, об отношении к Родине говорит и тот факт, что на свадьбе дочери, где одни только гонорары артистам, по подсчетам журналистов, потянули на полмиллиона долларов, не выступала ни одна отечественная звезда…

Сергей Гармаш, «ОстроВ»

Відео знято каналом 1+1.

Чітко видно, як першим проривається депутат-сумісник Дмитро Саламатін, який вже півроку незаконно працює на двох посадах – нардепа і глави компанії "Укрспецекспорт".

Бойовий клич Саламатіна "А-ну, бля, суки!" гідний високого звання представника народу України.

Починаючи з 25-ої секунди видно, як регіонал Цюрко цілеспрямовано і неодноразово б'є в голову і по корпусу бютівця Кравчука.

В момент 00:38 Цюрко кидає стілець в голову бютівцю Михайлу Волинцю.

В момент відео 1:25 Цюрко ще раз б'є Кравчука по обличчю.



Тобто речових доказів зібрано достатньо для порушення кримінальної справи.

Справа Тимошенко: шита білими нитками?

Настання 2010 року Юлія Тимошенко зустрічала без п'яти хвилин президентом, а прощається з 2010 роком вона обвинуваченою по кримінальній справі. За дванадцять місяців життя наочно довело їй дію закону "хто був ніким - той стане всім". І навпаки.

У понеділок Тимошенко були пред'явлені обвинувачення. З постанови слідчого, яка потрапила до "Української правди", стає зрозуміло, які саме дії інкримінуються колишній прем'єрці.

Кримінальна справа Тимошенко побудована навколо події з конвертації грошей, отриманих Україною від Японії в рамках Кіотського протоколу, з подальшим спрямуванням їх на виплату пенсій.

Ідеться про переведення 180 мільйонів євро в гривні 14 липня 2009 року.

ПОВНИЙ ТЕКСТ ОБВИНУВАЧЕННЯ ТИМОШЕНКО ЧИТАЙТЕ ТУТ

Згідно з постановою слідчого, "свої службові повноваження прем'єр-міністра України Тимошенко Ю.В. у липні 2009 року використала в злочинних цілях, спричинивши тяжкі наслідки державним інтересам".

Порушення з боку Тимошенко вбачаються у тому, що вона змінила цільове призначення цих грошей, які мали витрачатися виключно на екологічні проекти, що визначено як договорами з японськими корпораціями, так і законом про бюджет-2009.

Однак шкоду, нанесену діями Тимошенко, слідчі оцінюють не в 180 мільйонів євро, а в 960 тисяч гривень - це комісія в розмірі 0,05%, які взяв собі Нацбанк за конвертацію 180 мільйонів євро.

Слідчий посилається на договори, укладені Україною з японськими корпораціями, за якими отримані кошти мають зберігатися недоторканими на рахунку "доти, доки не будуть використані на фінансування діяльності з озеленення".

Окрім того, бюджет-2009 містив пряму відсилку - кошти спецфонду, отримані від продажу квот на викиди парникових газів, спрямовуються на реалізацію проектів щодо скорочення викидів.

Прокуратура називає незаконними дії Тимошенко в тому, що рішення спрямувати японські кошти на пенсії вона ухвалила одноосібно, оформивши дорученням уряду від 14 липня з секретним грифом "для службового користування".

В цей же день Держказначейство звернулося до Нацбанку з відповідною заявкою на конвертацію 180 мільйонів євро.

"Конституція і закон "Про Кабінет міністрів України" передбачають лише спільне прийняття Кабінетом міністрів як колегіальним органом відповідних актів уряду, в тому числі щодо розпорядження бюджетними і позабюджетними коштами", - ідеться в постанові слідчого.

"У той же час, Тимошенко Ю.В., діючи умисно, з особистих інтересів, вирішила одноособово прийняти рішення щодо використання частини коштів, які надійшли від продажу квот на викиди парникових газів та мали цільове призначення, на покриття видатків Державного бюджету, передусім зобов'язань із виплати пенсій".

За операцію обміну євро на гривні Нацбанк взяв комісію в розмірі 0,05% (960 тисяч гривень), хоча слідчий нагадує, що Держказначейство мало договір з "Укрексімбанком" про проведення аналогічних операцій на безоплатній основі.

"...Національним банком за здійснення продажу валюти в сумі 180 мільйонів євро одержано комісійну винагороду 960 тисяч гривень. Вказані протиправні дії Тимошенко призвели до втрат Державного бюджету та спричинили збитки державі в сумі 960 тисяч гривень..., що, відповідно до вимог Кримінального кодексу, є тяжкими наслідками".

Водночас з постанови не зрозуміло, чому гроші обміняли саме через НБУ, а не "Укрексімбанк".

Можливо, Тимошенко потребувала гривні негайно, тоді як договір Державного казначейства з "Укрексімбанком" міг мати додаткові умови безкоштовної конвертації - наприклад, переведені кошти мали якийсь час зберігатися в "Укрексімбанку".

За матеріалами справи, Тимошенко отримані гривні відправила на пенсії.

Операція з конвертації була проведена 14 липня, а в період з 15 по 17 липня 2009 року Пенсійний фонд трьома листами звернувся до Держказначейства з проханням "видати позику на покриття тимчасових касових розривів", пов'язаних з виплатою пенсій, в розмірі спочатку 551 мільйон, а потім 831 мільйон і 582 мільйона.

Сумарно потреба Пенсійного фонду в грошах тоді становила 1 мільярд 964 мільйони.

У підсумку конвертації японських екологічних коштів Держказначейство отримало 1 мільярд 919 мільйонів гривень, і більша частина цих коштів - 1 мільярд 683 мільйони - були переведені Пенсійному фонду.

А тепер найцікавіше. 5 серпня 2010 року на рахунки, де повинні були зберігатися екологічні японські кошти, повернулися назад 180 мільйонів євро. Сталося це після отримання чергового траншу МВФ.

Таким чином, цей епізод, який прокуратура висуває Тимошенко, навіть не тягне на розтрату коштів, оскільки всі гроші були поновлені на рахунку.

Пізніше, 11 вересня 2009 року, Тимошенко повторно наказала конвертувати 200 мільйонів екологічних євро в гривні для виплати пенсій, які так і залишилися висіти в мінусі до приходу Януковича. Але за історією 11 вересня слідчі жодних претензій Тимошенко не висувають.

Чому? Можлива причина полягає в тому, що у вересні 2009 року Тимошенко продала 200 мільйонів євро за курсом 11,62 гривні, тоді як протягом 2010 року, коли уряд Азарова поновив японські кошти, курс євро був нижче 11 гривень. Тобто друга операція не лише не спричинила збитки бюджету, але навіть створила умовний прибуток.

Знайомі все обличчя

Постанову про притягнення Тимошенко в якості обвинуваченої виніс слідчий Сергій Горбатюк. Він відомий тим, що в 2004 році перед виборами президента з обшуками штурмував офіси тодішнього опозиціонера Давида Жванії - в рамках розслідування справи за фактами зловживання та ухиляння від сплати податків службовими особами концерну "Бринкфорд". Тоді Жванія вважав, що все закінчиться його арештом.

Сама постанова про притягнення Тимошенко в якості обвинуваченої містить декілька дуже неоднозначних моментів.

Перше. За Кримінально-процесуальним кодексом (стаття 132), у постанові про притягнення в ролі обвинуваченого повинно бути зазначено час, місце та інші обставини вчинення злочину.

Постанова щодо Тимошенко містить довгий перелік обставин, як вона давала наказ конвертувати євро в гривні з метою закриття бюджетних дірок. Тобто як злочинна діяльність розписується саме використання грошей, отриманих за Кіотським протоколом.

Однак в підсумку їй це не інкримінують! Як злочин їй висувають зовсім інше - втрати від конвертації, які виникли внаслідок комісії Нацбанку.

"...Тимошенко Ю.В., безвідповідально ставлячись до збереження державних коштів, своїм дорученням як прем'єр-міністр зобов'язала Міністерство фінансів та Державне казначейство конвертувати в національну валюту 180 мільйонів євро, усвідомлюючи спричинення внаслідок цього матеріальних збитків державі, оскільки при здійсненні продажу валюти НБУ утримує комісійну винагороду у вигляді 0,05%..."

Друге. Крім того, викликає сумніви сама кваліфікація злочину Тимошенко. Як відомо, їй висунуто обвинувачення за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України - "перевищення влади, або службових повноважень, якщо вони спричинили тяжкі наслідки".

За цією статтею, Тимошенко загрожує позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Однак у самій постанові слідчий, описуючи дії екс-прем'єра, вживає слова "Тимошенко Ю.В., безвідповідально ставлячись до збереження державних коштів..."

Описані дії підпадають під іншу статтю - 367, "службова недбалість", тобто "...неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них". За якою - значно менше покарання, від штрафу і до п'яти років.

Крім того, слідчі визнають, що для конвертації Держказначейство могло скористатися як Нацбанком, де була комісія за обмін грошей, так і "Укрексімбанком", де такої комісії не було.

Але вони не наводять жодних приписів, які би змушували віддати пріоритет одному з банків. Тобто і та конвертація, і друга виглядають законними.

Третє. Насправді вчинки Тимошенко можуть підпадати під заходи, зроблені в умовах крайньої необхідності.

За статтею 39 Кримінально-процесуального кодексу, не вважаються злочином дії, які були покликані відвернути ще більшу загрозу та які були скоєні для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує суспільним інтересам чи інтересам держави.

Своєчасна виплата пенсій є суспільним інтересом, адже за Конституцією "людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

І тут варто нагадати, що як злочин Тимошенко не інкримінують використання японських грошей на пенсії, а лише виплату Нацбанку комісії в розмірі майже 1 мільйона гривень. Однак ця сума явно несе меншу небезпеку для громадян, ніж своєчасне отримання ними пенсії в розмірі понад півтора мільярда гривень.

І, зрештою, четверте. Отримана Нацбанком комісія за конвертацію в розмірі 960 тисяч гривень не зникла в часі та просторі.

За законом про НБУ, "одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку", і перевищення доходів над витратами він перераховує до того ж таки Державного бюджету. У нанесенні збитків якому і звинувачується Тимошенко.

Загалом же, враховуючи бурхливу і часто неадекватну діяльність Тимошенко на посаді прем'єр-міністра, їй варто лише молитися, щоб ця кримінальна справа стала єдиною, порушеною проти неї.

Адже що-що, а в нинішньому вигляді ця кримінальна справа має всі ознаки політичного переслідування - тим більше з огляду на дії нових спритників при владі.

Венеціанська комісія: Парламентські вибори мають відбутися в 2011 році. (Документ)

«Главком»
Вчера, в 14:41

Нарешті Венеціанська комісія, впливова та авторитетна європейська організація, оцінила відміну політичної реформи в Україні. І висновок цей, на глибокий сором чинної в Україні влади, вкрай критичний.

Головне послання, яке міститься у висновку Венеціанської комісії – Україна має продовжувати конституційну реформу в державі на основі всезагального консенсусу влади і опозиції. Проте ціла низка зауважень свідчить про достатньо критичне ставлення в Європі до дій української влади в конституційному полі.

З іншого боку, попередні критичні резолюції ПАРЄ, Європарламенту та Венеціанської комісії мало як вплинули на Віктора Януковича та його команду. Критика судової реформи, переслідування журналістів, утиски свободи слова та порушення під час місцевих виборів до сих пір залишилися без уваги можновладців. Хіба що Валерія Хорошковського таки вивели зі складу Вищої ради юстиції…

Найперше, що кидається у вічі – Венеціанська комісія чітко заявила, що ухвалюючи рішення відмінити конституційну реформу 2004 року, Конституційний суд заперечив своєму ж вердикту від 2008 року. В лютому 2008 року КС визнав, що закон №2222 став тілом Конституції. Але вже в вересні 2010- маємо зовсім протилежне рішення. При цьому, як зауважили експерти, ніяких пояснень цьому «конституційному феномену» наші судді у своєму вердикті не дали. Тим більше, що на думку комісії, в практиці європейських країн навіть не було випадків, щоб судова влада своїми рішення скасовувала попередні редакції Конституції.

Якщо вже говорити про оцінку діяльності Конституційного суду, то Венеціанська комісія здивована ще одним його вердиктом – трактуванням порядку формування парламентської коаліції. Навіть європейські експерти зауважили, що в 2008 році КС визначав порядок формування коаліції тільки фракціями, а вже в 2010 році – і за участі окремих депутатів.

Прямо не вказуючи на це, Венеціанська комісія натякнула, що рішення суду щодо відміни конституційної реформи 2004 року готувалося владою, й чиновники знали про нього заздалегідь. Закон про Кабмін, яким унормовувалася робота органів влади після відміни політ реформи, був ухвалений у Верховній Раді вже 7 жовтня, і це дало підстави Венеціанській комісії припустити, що «що новий проект закону був підготовлений заздалегідь». Враховуючи, що це писали надзвичайно обережні юристи, ці рядки говорять самі за себе.

Найнеприємнішим сюрпризом ж для Віктора Януковича має стати те, що Венеціанська комісія піддала сумніву легітимність самого Президента України. На думку комісії, народ обирав його на виконання одних повноважень, а він, вже будучи на посаді, значно розширив свою владу через рішення Конституційного суду.

Мало приємним для Віктора Януковича має стати і те, що європейські експерти визнали неконституційними деякі повноваження Президента України. Зокрема, Венеціанська комісія зауважила, що «доручення», які він зараз роздає Кабміну і окремим міністрам в уряді, не передбачені в статті 116 Конституції 1996 року. До того ж, улюблена практика Віктора Януковича призначати заступників міністрів виходить за межі повноважень, наданих йому чинною Конституцією України.

Ну і останній, але чи не найбільш важливий висновок, що міститься в рішенні Венеціанської комісії – чергові вибори до парламенту мають відбутися в березні 2011 року.

Звичайно, прямо комісія не наважилася дати вказівку Україні, коли проводити вибори, проте положення висновку свідчать саме про цю дату. По-перше, комісія зауважила, що згідно з чинною Конституцією, повноваження Верховної Раді складають 4 роки. А тому вибори мали би відбутися вже в 2011 році. Експерти вказують, що чинний парламент дійсно обирався на 5 років. Проте Конституційний суд України в рішенні щодо дати президентських виборів в 2009 році чітко визначив чим мають керуватися органи влади при визначенні побідних питань. І в тому рішенні вказано - тільки нормами чинної на даний момент Конституції! До речі, про це «Главком» писав ще у жовтні.

По-друге, як зазначає Венеціанська комісія, дату проведення парламентських виборів в 2011 році визнала сама Верховна Рада. У висновку комісії йдеться про те, що парламентська більшість внесла проект про внесення змін до Конституції, яким передбачається збільшення терміну повноважень парламенту до п'яти років. Такий крок парламенту, на думку Венеціанської комісії, може бути витлумачений як визнання того факту, що за нинішніх обставин термін парламентських повноважень складає чотири роки.

В принципі, все розписано чітко і ясно, тому не варто сумніватися, якого саме рішення від Конституційного суду щодо дати парламентських виборів очікують в Європі вже до Нового року. Звичайно, якщо припустити, що КС керуватиметься нормами Конституції і своїми попередніми висновками, а не чужими вказівками. Тим більше, що пройшло два місяці з моменту звернення ЦВК щодо дати виборів, а КС досі навіть не відкрив провадження.

Але це тільки частина того, що Венеціанська комісія думає про конституційну ситуацію в Україні та пропонує удосконалювати. Детальніше кожен може дізнатися з неофіційного перекладу рішення від 17 грудня 2010 року, яке сьогодні оприлюднене на сайті комісії.

http://glavcom.ua/articles/2452.html

Верховенство права.

Це поняття чомусь ніяк не приживається в наших реаліях. Усі звикли, що влада вертить законом, як дишлом. Лише теоретики визнають, що закони треба виконувати завжди – а не тоді, коли чиновнику чи судді вигідно.

Наївні люди сприймають верховенство права як захмарну абстракцію. Вони вважають, що від таких тонкощів їм не холодно й не жарко.

Вони підтримували нездійсненні обіцянки Януковича в 2009-му, коли тодішня опозиція під його керівництвом просувала популістський, антиконституційний закон про "революційне" підвищення соціальних стандартів. Вони ж обрали Януковича президентом.

І тепер починають прозрівати.

Бо замість отримати журавля в небі, втратили й синицю в руці...

Навіть працюючи в бюджетному секторі, дехто не усвідомлює, як багато залежить від елементарної законослухняності. Мільйони людей усе ще з надією дивляться "нагору", чекають "покращення життя вже сьогодні". Втім, масові акції протесту педагогів показують, що терпіння народу не безмежне.

Тим, хто вважає верховенство права абстракцією, хочу присвятити Таблицю з розрахунком безпосередніх збитків більшості бюджетників внаслідок нехтування кабміном вимогами закону "Про оплату праці".

Дані цієї таблиці взяті з офіційних джерел. Розрахунок за наступним принципом.

Відповідно до 6-ї статті закону "Про оплату праці", тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 22-ї статті закону "Про держбюджет на 2011 рік", з 1 квітня 2011 року встановлено мінімальну заробітну плату 960 гривень.

У той же час, уряд 30 березня 2011 року ухвалює постанову № 310, якою визначено, що з 1 квітня 2011 року посадовий оклад/тарифна ставка працівника першого тарифного розряду "Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" – становить 625 гривень.

Очевидно, що ця постанова незаконна.

Як уже було сказано, закон прямо приписує, що тарифна ставка робітника першого розряду має становити не менш ніж 960 гривень. Однак припис закону влада виконує лише частково: платить працівникам початкових тарифних розрядів мінімальну зарплату.

При цьому уряд нехтує не тільки законом, але й міркуваннями соціальної справедливості та елементарним здоровим глуздом.

Скажімо, прибиральник і технік отримують однакову, мінімальну заробітну плату. Хоча технік мав би отримувати більше, оскільки його робота потребує більшої кваліфікації та відповідальності.

І ці 346 гривень, які недоотримав технік, фактично, вкрадені в нього правовими нігілістами з уряду.

У порушення закону "Про оплату праці", а також в наслідок маніпуляцій з єдиною тарифною сіткою, уряд Януковича-Азарова щомісячно недоплачує практично кожному бюджетнику більше 300 гривень, а кваліфікованим працівникам – учителям, лікарям – по 700-800 гривень.

Протиправні, антисоціальні та абсурдні маніпуляції уряду з тарифною сіткою зайвий раз показують ціну улесливих декларацій команди Януковича -Азарова. Весь сенс їхніх "реформ" полягає в нишпоренні по народним кишеням.

Чи не настав час схопити владу за "руки загребущі"?

Для початку, оскаржувати незаконні рішення щодо тарифної сітки в судах.

Якщо ж суди служитимуть не законові, а примхам влади – останнім часом, на жаль, спостерігається така тенденція – ніхто не відбере нашого законного права вийти на вулицю, і показати серйозність наших намірів домогтися верховенства права у своїй країні!

Андрій Павловський, народний депутат України, для УП

Червонопрапорна провокація

Слід віддати належне ідеологам та організаторам усієї цієї веремії із вивішуванням червоних прапорів: грандіознішої, продуманішої, а водночас і цинічнішої провокації за останні два десятиліття не було.

Причому за будь-яких розкладів у виграші опиняються залаштункові ляльководи.

У програші ж, принаймні, тактичному, – як противники совєтського тоталітаризму, так і "гарматне м’ясо" провокації у вигляді 260 депутатів, чиї картки голосували за відповідний законопроект, а також силових структур та виконавчої влади України і, ясна річ, самого Віктора Януковича.

Бо ж що означають дружно ухвалені більшістю Верховної Ради зміни до закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років"?

Йдеться не просто про копіювання російських законодавчих зразків у визначенні так званого "Прапора Перемоги" і регламентації порядку його використання під час офіційних заходів.

Ідеться, по-перше, про мавпування ідеологем сталінського періоду, які для Росії та України мають прямо протилежний зміст. По-друге, про продовження руйнації позитивних рис міжнародного іміджу України (якщо вони ще збереглися).

По-третє, про спробу поглибити на ближчі роки, якщо не десятиліття, розкол усередині країни. По-четверте, про офіційне визнання нинішньою владою перед українським народом та всім світом свого злочинного характеру.

І, звичайно, йдеться про загрозу свідомо провокованих масових зіткнень, де може пролитися людська кров.

Почнімо з того, що ключове положення змін до закону є відвертою туфтою під оглядом фактів: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни.

Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-тої ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії".

Та хребет нацизму зламали не совєтський народ, не мудра партія (Червона армія, за пізнішим свідченням маршала Жукова, була просто нездатна продовжувати воювати без допомоги союзників), а Об’єднані Нації спільними зусиллями.

А "штурмового прапора 150-тої стрілецької дивізії" ніколи не існувало: було дев’ять однакових прапорів, дев’ять копій прапору СССР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-тої ударної армії й розданих у дивізії.

Мета цієї акції була дуже простою: щоб над урядовими спорудами німецької столиці майоріли не саморобні прапори, під якими бійці справді йшли на штурм, а "правильні" стяги, що їх можна було би сфотографувати і ці фото покласти на стіл самому товаришеві Сталіну.

Так і відбувалося: згаданий у законі прапор (він мав порядковий номер п’ять) тримали у штабі дивізії, аж поки не надійшов наказ установити саме його над Рейхстагом.

На той час капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михайло Мінін (171-а стрілецька дивізія) вже підняли великий (але саморобний) прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції "Німеччина".

Одночасно чимале число невеликих так само саморобних прапорів було піднято на даху і вивішено з вікон будівлі, у якій продовжував точитися бій.

Отож справжнім Прапором Перемоги є встановлений групою "маковців" прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів. Та всі ці прапори в очах командування не були гідними почесної ролі. І не лише тому, що були "неправильно" оформлені (без серпа і молота), а й тому, що їх установили "неправильні" прапороносці.

Ну, а подальша історія добре відома – "правильними", себто заздалегідь визначеними "нагорі" прапороносцями стали сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мелитон Кантарія (як же у такій важливій справі без співвітчизника товариша Сталіна?).

Ці двоє участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки тоді, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Але реально всю справу зробив лейтенант Олексій Берест.

Спершу прапор №5 з’явився – далеко не першим – на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім за вказівкою керівництва політвідділу, вже на початку травня, його перевісили на купол.

Це не применшує подвигу Олексія Береста, який з боєм прорвався нагору, тягнучи за собою і на собі "прапороносців", – але і не робить прапор №5 реальним символом перемоги над нацизмом.

Та що з того ідеологам та організаторам червонопрапорної веремії – ключове поняття для них "копія прапору СССР". А відтак над Україною – як і було задумано – майорітиме не "Прапор Перемоги", а прапор Совєтського Союзу.

Тієї самої держави, яку німецький філософ-антифашист Карл Ясперс назвав однією із двох чільних злочинних держав ХХ століття.

Для чого сучасній Росії червонопрапорна істерика – зрозуміло. Адже вона є не тільки правонаступницею, а й фактичною спадкоємицею СССР, відтак – разом із ледь перелицьованим гімном сталінської доби, червоними зорями над Кремлем, мавзолеєм Леніна та "традиціями славетних чекістів" – міф "прапора Великої Перемоги" є однією із складових легітимації нинішньої влади та побудованої нею "суверенної демократії".

Ба більше: переважна частина росіян тією чи іншою мірою й сьогодні ототожнюють себе із совєтським народом, тому підґрунтя для значних суспільних конфліктів там немає.

Так само немає і значних проблем внаслідок червонопрапорного шалу і на міжнародній арені: навіть офіційна Польща вже заспокоїлася, не кажучи вже про Західну Європу – з володарями запасів вуглеводневих енергоносіїв світового значення розмовляють лагідно і пробачають їм ще й не такі пустощі, як вихвалення своїм злочинно-тоталітарним державним минулим.

З Україною все не так. По-перше, червоні прапори СССР над нею – це символ відмови від суверенітету, принаймні, від його значної частини (не дарма битий жак Грищенко відмовився піднімати совєтські прапори над українськими посольствами, бо знав, що символізуватиме цей акт).

По-друге, реінкарнація тоталітарної символіки викличе вочевидь негативне ставлення до України з боку колишніх країн комуністичного табору, де така символіка або заборонена на законодавчому рівні, або вважається чимось маргінальним і аморальним (вільних енергоносіїв за прийнятними цінами, щоб перебороти такі настрої, Київ не має, і коштів на підкуп європейських ЗМІ – також...).

І, нарешті, більшість українців не вважає себе совєтськими людьми, як би не нав’язувала офіційна пропаганда їм відповідні ідеологеми (згадаймо, якраз після пишного святкування "визволення України від німецько-фашистських загарбників" у 2004 році й розпочалася Помаранчева революція...).

Утім, не треба забувати й інше: певна частина України, переважно на сході, а частково й на півдні держави, цілком закономірно пов’язує з совєтськими часами найкращі дні свого життя.

Бо ж індустрія та інфраструктура цілих регіонів побудовані саме за цих часів – так, побудовані варварськими і нерідко злочинними методами, але ж побудовані.

Скажімо, той самий Донбас – це переважною мірою витвір СССР. Так, як мережа німецьких автобанів – це витвір нацистів.

Різниця в тому, що за п’ять років перебудови і двадцять років незалежності так і не навчили людей – як свого часу у Німеччині – відділяти, образно кажучи, мух від котлет.

Тим більше, що в Німеччині денацифікація супроводжувалася реальними реформами й "економічним дивом", а вітчизняні чудеса гідні хіба що фільмів жахів та університетських спецкурсів на тему: "Як не робити того, чого не слід робити в жодному разі".

Але саме на це й розраховують організатори червонопрапорного шалу, який неодмінно буде підігрітий напередодні 9 травня телеканалами та FM-станціями.

Бо ж якщо почнуться масові зіткнення, хтось здиратиме прапори, хтось виходитиме з ними на вулиці, а на додаток сотні російські наці із Криму та Одеси під прапором СССР почнуть ходу Львовом...

Це буде щось грандіозне, після чого в очах європейців скомпрометують себе і чинна влада (через червонопрапорність і репресії), й опозиція (бо ж остання, мовляв, протестувала проти перемоги над нацизмом).

Іншими словами, Україна стане ще більш залежною від ляльководів, котрі керують нинішньою владою, а розкол між різними регіонами поглибиться до краю.

Звичайно, якби тут існувала реальна опозиція, вона б устигла до 9 травня зробити десятки тисяч прапорів, плакатів, транспарантів, які стали б гарною, ядучою і зрозумілою контрагітацією проти червонопрапорної совєтчини.

Але політичної опозиції в Україні (крім як у телестудіях) немає. А намагання "зривати червоні ганчірки" – це дія за сценаріями провокаторів.

Утім, спроба відсидітися, відмовчатися теж передбачена цими сценаріями як перший крок до капітуляції. Що ж робити? Часу на роздуми майже не залишилося...

Сергій Грабовський, для УП

Віктора Януковича протягом першого року президентства гостинно вітали у відомстві канцлера Меркель та в Єлисейському палаці, де розташована резиденція президента Саркозі. Однак він так і не дочекався запрошення до Білого дома.

Рік тому Янукович домігся півгодинної зустрічі з Бараком Обамою на саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні ціною відмови від збагаченого урану в дослідних інститутах України. Однак подальші спроби налагодити контакт на найвищому рівні закінчилися нічим. Чи справді США не мають більше інтересу до України і чому відбувається охолодження стосунків?

Віце-президент Національного фонду на підтримку демократії Надія Дюк - один з експертів з України в американському істеблішменті.

Вона представляє неурядовий сектор, який більш відвертий у оцінках, оскільки не обтяжений дипломатичним протоколом. Водночас Національний фонд на підтримку демократії, у якому Дюк відповідає, в тому числі, за Європу та Євразію, є непростою неурядовою організацією.

Фонд був створений за часів президента Рейгана та фінансується Конгресом США для подальшої підтримки демократичних інституцій по всьому світу через неурядові структури.

Перебуваючи в США у рамках Всесвітнього дня свободи слова, кореспондент "Української правди" зустрівся з Надією Дюк у її вашингтонському офісі та спробував з'ясувати, якими очима американська еліта дивиться на Віктора Януковича.

- Пані Дюк, якщо говорити відверто, наскільки американську владу сьогодні цікавить Україна?

- Ви приїхали в той час, коли Україна їх цікавить абсолютно zero після убивства Усами бін Ладена. Останні 10 років напрямок американської політики кружляв якраз навколо тієї проблематики.

Окрім того, цього року Америка більше цікавиться Єгиптом, Тунісом. Але вони бачать, що діється в Україні. І час від часу є такі новини, що їх цікавлять. Наприклад, що колишній президент Кучма був притягнений до суду. Однак такі новини цікавлять американців лише декілька днів.

Нещодавно Washington Post надрукувала статтю Андерса Аслунда під заголовком "Ukraine's Putin", тобто "Український Путін". Зверніть увагу, в США редакція газети сама вирішує, який має бути заголовок. Вони його обирають виходячи з того, що має цікавити американську публіку. І такий заголовок, який обрав Washington Post - це до певної міри термометр сприйняття сучасної України.

-  Ця стаття Аслунда може бути якось пов’язана з переслідуванням Леоніда Кучми в Україні? Адже Аслунд доволі близький із зятем Кучми Віктором Пінчуком...

-  Треба Андерса запитати. Після обрання президентом Януковича я чула в більшості тільки негативні оцінки від Аслунда. І про економіку, і про Конституцію, і про пресу – він досить ясно говорить про те, що там відбувається.

-  Чи розуміють у США, що справа Кучми – це ціна, яку намагається заплатити Янукович за покращення своєї репутації на Заході?

- Це - одна з теорій, про яку навіть я згадала в своїй статті. Американці чекають, що буде з судом. Те, що Алан Дершовіц має бути адвокатом Кучми, теж цікавить американців. Бо Дершовіц - досить колоритний діяч, який був адвокатом і того ж O.J.Simpson, і в ряді різних контроверсійних справ.

- В Україні Дершовіца як адвоката Кучми намагаються подати як залучення борця за права людини на захист невинно звинуваченого колишнього президента. Чи це так насправді?

- Борця за права людини? Я б точно не так його описувала. Він переважно бере дуже контроверсійні суди. Є інші юристи, що опікуються правами людини, які працюють без зайвого галасу.

- Наскільки потужне лобі Віктора Пінчука в США? В Україні це виглядає так, що Пінчук – це друг Білла Клінтона, Елтона Джона та Тоні Блера. І якщо зачепити Пінчука, це одразу викличе хвилю негативу на Заході.

- Це правда, що він має багато високопоставлених багатих друзів. Але треба зрозуміти, як все це на Заході працює. Тут є верховенство права. Ці дуже знані люди можуть виголошувати свою точку зору. Але у нас це не працює так, щоб це мало великий вплив на суд. І, крім того, всі перераховані вами – це західні люди, які є носіями західних цінностей.

Це в Україні, якщо хтось дружить з Януковичем, Азаровим, Бойком чи Льовочкіним, то одразу можна зрозуміти, що за цією людиною стоїть дійсно потужна сила. А у нас так не працює.

- Чи можна в США за внески у фонди відставних політиків - того ж Клінтона, Кваснєвського, Блера - просто купити їхню лояльність?

- Може, це так працює в Україні. Але в Америці - не зовсім так. Було б дуже цікаво подивитися на рахунки тих всіх інститутів. Я можу запевнити, що фонд Пінчука не був би найбільшим донором. Білл Клінтон оцінює, що Пінчук дає свої гроші, але він не перший і не останній мільйонер, що буде вкладати туди свої гроші. У нас не працює це так прямолінійно, коли люди купують вплив за гроші.

ВАШ МІНІСТР ТАБАЧНИК ХОЧЕ ПРИДУШИТИ ВСЕ, ЩО Є УКРАЇНСЬКЕ

- Яка репутація зараз у Януковича в Вашингтоні серед експертних кіл, до яких ви належите?

- Перші кілька місяців було певне відчуття під впливом того, що він себе рекламує як добрий господар. Тому були сподівання, що настане кінець тим безкінечним сваркам, що відбувалися за минулої влади, що це буде краще для України, для її зовнішньої політики. Перші кілька місяців всі були готові дати Януковичу кредит довіри.

Але коли стало очевидним, що нічого не покращується, знову почалися демонстрації на Майдані Незалежності, розпочався тиск на малий і середній бізнес, які дійсно підтримували Помаранчеву революцію – я думаю, ці кроки відвернули від Януковича американську експертну думку.

Але, як ви знаєте, експертна думка також не одноманітна. Нещодавній звіт Freedom House про Україну досить резонансний. Його автором є президент Freedom House Девід Кремер – дуже поважна особа, колишній заступник Кондолізи Райс у Держдепі США.

Від УП. Останній звіт Freedom House про Україну містить низку критичних висновків, зокрема: "Немає жодних сумнівів в тому, що президент Янукович консолідував владу за рахунок демократичного розвитку. Тенденції, встановлені чинним керівництвом України, якщо їх не стримати, рухатимуть країну до більшої централізації і консолідації влади, тобто до авторитаризму".

- Нещодавно на ток-шоу Савіка Шустера в Україні саме обговорювали цей звіт. Пан Немиря казав, що цей звіт – вирок владі, а представники влади казали, що тут відзначені дуже значні досягнення влади.

- Про освіту, культуру, релігію в Україні ми нічого доброго не чуємо. Про освіту ми тільки знаємо, що ваш міністр Табачник хоче придушити все, що є українське. І тут діаспора дуже переживає за це. Не багато чуємо, що нового є в культурі в Україні. Про релігію чуємо тільки, що президент Янукович нібито більш прихильний до Московського патріархату, ніж до інших церков України. Також є інформація, як СБУ втручається в справи громадських організацій.

- Яка зараз репутація Януковича в Америці щодо теми свободи слова?

- У США вірять, що свобода слова під загрозою в Україні, вони бачать активістів, які в Україні показують, що свобода слова дійсно звужується. І чи це робить сам Янукович, чи ні?… Ми чуємо, як офіційні особи кажуть в Україні, що конфлікти в мас-медіа - це просто справи бізнесу. Але всі розуміють, що спроби придушити або газету, або інтернет-сайт, або особливо телебачення – це не зовсім бізнесові справи...

- Тобто тут особливо не вірять в заяви тієї ж Ганни Герман про те, що "у нас бізнес-конфлікт, а влада тут ні до чого"?

- Я думаю, що не вірять. Американці, може, виглядають трохи недоробленими, бо вони постійно усміхаються. Але вони набагато хитріші, ніж українці думають.

НА ЖАЛЬ, МИ НАВЧИЛИСЯ НА НЕГАТИВНОМУ ДОСВІДІ УКРАЇНИ

- У вас не складається враження, що США зараз просто не мають справи до України?

- В Америці бажали б, щоб Європа трохи більше обстоювала свої цінності в Україні.

Сьогодні увага американської влади прикута до Близького Сходу і до революції, що відбулася в Єгипті. Пам’ятаєте, після Помаранчевої революції також була велика увага до України. Тоді відчувалося, що це вже початок нової ери, коли все буде демократичним, чесним, а європейські цінності дійсно будуть підтримуватися.

Америка все ж таки є країною, яка створена на тлі революції. Так що американці дуже цікавляться демократичними революціями. Очевидно, після Помаранчевої революції серед американців було велике розчарування.

І тепер, коли вони дивляться на Єгипет чи Туніс, то трохи переживають, щоб у цих країнах подібна історія не повторилася. На жаль, Україна є носієм досвіду, що якщо в перші місяці після такого піднесення народу немає конкретних інституційних шляхів, то все може розмитися.

- Тобто тепер Україна - як хрестоматійний приклад невдалої революції?

- Американські коментатори уже кілька разів нагадували, особливо після єгипетських подій, що треба обережно на все це дивитися. Те, що люди вийшли на вулицю, не означає, що вже все буде гаразд, і що диктатор уже відійшов. Тепер у нас уже є певний досвід. І, на жаль, ми навчилися на негативному досвіді України.

- Якщо дивитися з Вашингтона, на вашу думку, чому в Україні провалилася історія демократичної революції?

- Тепер цим питанням мають займатися історики. Може, і Європа, і Америка могли бути більш вимогливими до України. Я думаю, що погляд уряду Америки не такий, що "хай собі там існує Україна, а ми цікавимося лише своїми справами". Ні, в американському Держдепартаменті бачать, що Україна сповзає в минуле. Але поза тим, Україні та США треба мати відносини, переговори, програми, треба проводити дискусії про якісь спільні цілі. Треба працювати над чимось спільним.

- Ви чули про ініціативу фракцію Партію регіонів прийняти закон, який заборонить українським громадським організаціям отримувати фінансування з-за кордону?

- Це стосується й допомоги від російських фондів також?

- Ну, ініціативу висловив депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, який є представником міста Севастополя у Верховній Раді...

- В Україні, напевно, у десять раз більше фондів ідуть із Москви чи з Росії, ніж із Америки чи з Західної Європи. Я не знаю, чи ініціатори такої заборони також мають на увазі фонди Білла Клінтона, Білла Гейтса?

Я думаю, що цей закон ізолює Україну від західного світу. Тому що фонди діють по всій планеті. Те, що Америка має більше благодійних організацій – це тому, що тут більше багатих людей.

- Ще одна ініціатива, яку виголошують представники владної партії – це реєстрація інтернет-видань, регулювання інтернету. Якою буде з боку США реакція на таку ініціативу?

- Я знаю, чим все це закінчилося в Росії. Але як Росія не могла регулювати інтернет-видання, то я сумніваюся, чи в Україні зможуть це зробити. Великий Китай із усіма своїми додатковими ресурсами ледве встигає. Слава богу, що Україні ще дуже далеко до таких країн…

- Ви якось відслідковуєте нові тенденції в свободі зібрань в Україні?

- Ми чули про те, що Майдан Незалежності тривалий час був обнесений парканом. Всі свободи для нас дуже цінні. Особливо свобода слова, свобода зібрань, також свобода релігії. Будь-яке їх обмеження має резонанс у Вашингтоні.

ВПЛИВ ЛОБІСТІВ ЯНУКОВИЧА БІЛЬШИЙ В УКРАЇНІ, А НЕ У США

- Наскільки ефективні лобісти Віктора Януковича в США? Ви чули про Пола Манафорта і його велику кампанію з відбілювання репутації Януковича в США?

- Так, це дуже цікаво, що в Україні дуже переживають за тих лобістів у Вашингтоні. Нібито заплатиш лобістові, і він тобі все зробить, і американці будуть вірити в усе, що лобіст сказав. Але американці звикли отримувати інформацію з різних джерел, не в усе вірять, що їм кажуть.

Більше того, кожен лобіст мусить бути зареєстрований зі своїм клієнтом у Департаменті юстиції США. Там в будь-який день можна прийти і подивитися, хто скільки отримує грошей, на які цілі, від якої країни.

Часом я шкодую, що українські політики витрачають так багато грошей на тих лобістів. Якби вони залишали ті гроші в своїй країні, щоб дійсно підтримувати людей, котрим потрібно розвиватися, щоб Україна стала кращою країною, то це, може, був би кращий спосіб витрати кошти.

Щодо Манафорта, я намагаюсь слідкувати, як вони працюють. Не все дуже легко. Але я думаю, що його вплив більший в Україні, а не у США. Я не дуже бачу їхню діяльність в Америці. Ніякого лобіста фактично тут немає.

- В яких українських політиків є в Америці потужні лобісти? Та ж Тимошенко вже багато років присутня у звітах до Мінюсту США як клієнт лобістської фірми TD International.

- Здається, вони вже з нею не працюють. Того чоловіка, що був від TDI, я давно не бачила. Я чула, що їхній контракт вже або закінчився, або щось змінилося. Але правду кажучи, я не маю часу бігати в Департамент юстиції, дивитися, хто тепер отримує гроші.

- Ви чули про депутата Юрія Іванющенка? Він був у "чорному списку" в США, але завдяки лобістам і допомозі конгресмена отримав візу до США і побував нещодавно у Нью-Йорку...

- Я мало про це знаю. Тільки останнім часом прочитала у вашому виданні щось про нього.

- Чи може Америка якось коригувати авторитарні схильності керівників шляхом заборони на їх в'їзд до США?

- Досить часто відбуваються такі дискусії, особливо відносно Росії та Білорусії. Таке обговорення щодо України я не чула. Але є "чорний список" для Росії і Білорусії, а Україна дуже близько, і якби дійсно кримінальні елементи хотіли сюди в'їжджати або якось тут діяти, я думаю, що це би сталося.

- В Україні існує думка, що в обмін на збагачений уран з Харкова адміністрація Обами готова закривати очі на багато недемократичних явищ в Україні.

- Очевидно, Америка цінує, що віддали цей уран. Вони, може, раділи з того один день, але далі йде business as usual. США хочуть дивитися на конкретні досягнення, особливо в напрямку демократичних свобод в Україні. Якщо хтось в Україні думає, що вони можуть підкупити Америку таким способом, я сумніваюся в результативності таких намірів.

НАМАГАННЯ ПОСАДИТИ ТИМОШЕНКО СТАНУТЬ ЧЕРВОНОЮ ЛІНІЄЮ

- Якби у вас була можливість і вам би запропонували написати доповідну для Януковича, які три-чотири поради ви би зробили?

- Я не відчуваю себе достойною давати поради Януковичу. Але відчувається, що Україна зараз застрягла між Радянським Союзом і якимсь пострадянським буттям. Не відчувається, що існує якесь бачення, чим є Україна, до чого вона належить, які ініціативи для своєї користі вона започатковує.

- Ну, президент Янукович сказав, що його мета – щоб Україна ввійшла до 20-ки провідних країн світу.

- Ми вітаємо такий ентузіазм, але треба, щоб люди це підтримували. Зараз його рейтинг зовсім знизився. Йому треба зрозуміти, чому люди так ставляться? Чи їх життя не покращилося? Чи вони відчувають, що інформація по телебаченню стала на всіх каналах однаковою? Чи вони відчувають, що діти в школах знову мусять платити хабарі, тоді як нещодавно незалежне тестування могло винести їх на європейську арену?

Я знаю, що в Східній Україні голосували за Януковича, але він як їхня людина поки що не дуже покращив їм життя. Якби я сиділа там, де він, я би на все це подивилася і намагалася якісь висновки з того зробити.

- Наскільки ефективний новий посол України в США Олександр Моцик? Кажуть, він страждає пострадянським способом втілення своїх задумів...

-   Коли ми його слухаємо, інколи не ясно, чи він каже те, що йому написали на Банковій, чи це дійсно його думки. Виходить такий трошки пострадянський стиль. Але він тут кинувся до роботи, з усіма спілкується, всіх старається переконувати, що в Україні все відбувається добре. Він вірно служить Януковичу. Я не маю в цьому жодного сумніву.

- Ви теж прихильник концепції, що без України "Російська імперія", тобто Росія як наддержава не зможе відновитися?

- Як я можу заперечувати те, що Бжезінський так гарно сказав? Я не збираюся говорити щось протилежне йому. Я бачу, що серед того, що діється в Росії, є багато небезпечного. Росія ще досі не виробила свою ідентичність, якою вона має бути державою – чи вона національна держава, чи держава громадян, чи мусульмани переважно татарського походження є рівноправними громадянами Росії, чи ні.

Ми бачили ці заворушення на Манєжній площі в грудні, коли скінхеди билися з іншими громадянами. Я думаю, що така ідеологія до певної міри тихо підтримувалася з Кремля, а тепер її випустили з ящика Пандори. Тепер вони не зможуть це контролювати. Я не впевнена, чи це переллється в Україну, але для Росії це дуже небезпечно.

- Зараз виходить на завершальну стадію справа проти Тимошенко. Якщо відбудеться її тюремне ув’язнення, можлива якась реакція в Вашингтоні?

- У Вашингтоні слідкують за всім, що відбувається з нею. А пані Тимошенко видає багато інформації про це, щоб усі навколо знали. Янукович хотів створити таке враження, що суди не направлені тільки проти опозиції. Думаю, що якісь намагання її посадити стануть такою червоною лінією, зайшовши за яку, ти спричиниш величезну реакцію тут в США.

- Чи може бути бойкот Януковичу, як свого часу Кучмі? Коли на саміті НАТО в Празі 2002 року лідерів держав саджали за французьким алфавітом, щоб тільки президент Буш не сидів поряд із Кучмою.

- Якщо так сталося один раз, то може бути й другий раз. Але на якому форумі це могло би бути, я не знаю. Пан Янукович, коли він був прем’єр-міністром, підтримував НАТО, а тепер - ні. Так що я не знаю, на якому форумі вони могли б зустрітися з президентом США.

- Ви чули про плани української влади запросити Барака Обаму відвідати Україну?

- Я знаю з розмов із різними людьми, що Янукович дуже би хотів, щоб Обама приїхав до України. Знаю, що були намагання запросити його на Чорнобильську конференцію. І напевно, будуть намагання запросити його на щось інше. Але треба подивитися, що в нашого президента Обами є на тарілці. Треба, щоб Україна виявила якусь ініціативу. Повинна виникнути причина, чому Обама має приїхати в Україну. Поки що ніхто в Україні мені не міг сказати, чому Обама має туди приїжджати.

- Свого часу Ганна Герман сказала, що Обама і Янукович – це люди дуже схожої біографії, і тим, що вони самі себе зробили. І через десятиліття про Януковича писатимуть з не меншим захопленням...

- Треба подивитися, як воно буде в майбутньому. За американським президентом дуже ретельно слідкують, що він навіть мусив показати своє свідоцтво про народження. І всі дипломи, які він отримав в університетах, напевно, також будуть аналізуватися під мікроскопом. В Америці дуже важко щось фальшиве представити перед публікою.

- А до чого тут порівняння Герман про Януковича і Обаму?

- Ну, я чула різні історії про це. Я тільки кажу, що президент Обама навчався і в Гарварді, і в Колумбійському університеті, а Янукович не був ні у Гарварді, ні в Колумбії.