Ох ти, я не читав Ірванця, а написав, як він? А чому незрозумілої іронії? Прочитайте вірш Юрія Волощака, і все стане зрозуміло.

та власне ці лапки збивають мене з думки

Андрію, тоді поясню свою думку. Я не згоден з посилом вірша Юрка Волощака про те, що патріот України - це обов'язково той, хто проживає на її теренах. Про це ж я повідомив у коментарі під віршем і автору. А тоді написав свою літературну відповідь на цей вірш. Якщо отримаю від автора якийсь коментар, повідомлю.)

Валера, а ти часом не змішуєш поняття патріотизму та націоналізму?

На мій погляд, і патріотизм, і націоналізм - це все-таки поняття звужені, які обмежують людину в її розвитку.

та виглядає на те, що будь-яка сталість в поглядах є ознакою обмеженості кругозору; а від такого релятивізму (якщо все відносно) до конформізму (то яке має значення що я роблю) аж надто близько

Поняття релятивізму для мене зв'язане з теорією відносності Ейнштейна, теорією елементарних часток, квантовою механікою, тому не розумію, яким чином воно може перейти у конформізм. Те, як Ви означили останній - це, скоріше, "пофігізм".)

Змінив весь перший катрен і забрав лапки від патріота - так краще, Андрію? Залишив на розсуд читачів здогадуватись, що хотів сказати автор цим віршем.)

направду краще, іронія стала зрозумілою і виправданою.

Дякую, Андрію. От, саме цього я й добивався. А то були випадки, коли мій вірш сприймався "за чисту монету".) Занадто завуальована вже іронія виходила, чи що?)

І сильно князюють українці в Україні, пане Іване?
А зарубіжних українців, між іншим, більше 20 млн. налічується (та їх ще і в 30-х роках минулого століття стільки ж налічувалося). На мій погляд, любов до Батьківщини не залежить від відстані до неї, а якщо і залежить, то хіба у зворотній прогресії. Дякую Вам за відгук.

Та Ви що, Василю - навіть такий пам'ятник є? А де це - Колочава? Але от цікаво, чи є пам'ятник жителям села, які загинули під час громадянської та двох світових воєн, а також від рук різноманітних загарбників, під п'ятою яких перебували українські землі практично весь історично видимий нам час (після Київської Русі)?
А яку б назву Ви запропонували, Василю? Взагалі-то вірш і написаний як відповідь на вірш Юрія Волощака, я ще не уявляю, як його зробити самостійним... Дякую за відгук, Василю.

Насправді - непатріотично, бо ж я став на захист тих, хто ніби-то непатріот. Дякую, Іване, виправив, справді, не зауважив недоречності у згаданому рядку. Дякую за відгук.

Патарочко, це не у мене ти позичила, не запитавши, оригінал, а у Юрка Волощака. Я ж був і залишаюсь прихильником того, що можна лише цитувати іншого автора, в жодному разі не копіюючи на свою авторську сторінку чужий твір цілком, і обов'язково давати джерело, звідки саме цитата і якого автора. Я оригінал (текст вірша Юрка Волощака) подав у примітках для ознайомлення, оскільки мій вірш - це відповідь на його, причому я дотримуюсь думки, протилежної до думки автора оригіналу. Зараз я текст оригіналу забрав, залишивши лише гіперпосилання на вірш. Цього, вважаю, достатньо. Хто захоче, пройде по гіперпосиланню на сторінку Юрка Волощака і прочитає його вірш. Рекомендую і тобі так зробити. Тим більше, що твій вірш цілком читається і як самостійний, на відміну від мого, і тобі навіть, можливо, і не варто у даному випадку посилатися на вірш Юрка Волощака, хіба що як на джерело натхнення. Причому, на мій попгляд, твій погляд на цю проблему співпадає з поглядом автора оригіналу. А твій вірш - це твій вірш, і ніхто не має права вимагати у тебе його видаляти. Це абсолютна твоя власність.

Невже Ви не помітили гірку іронію у цьому вірші, Анатолію? А Вашу "Західну культуру" я все одно не сприймаю. Причому українські злодії-чиновники до того, що вони хочуть користуватися благами західної цивілізації? Зміщені якісь у Вас поняття, Анатолію. Я не в змозі цього зрозуміти.

Андрію, на мій погляд, Ви просто повторюєте пропагандистські ідеологічні кліше, які нам, як бачимо, успішно нав'язуються. От що означає Ваш вислів: "жінки стають головною статтею експорту"? Де ви бачили Петра, який приїхав з Іспанії і називає себе Педро? Звідкіля така впевненість, що всі українці чимдуж стараються "асимілюватись у чуже суспільство і порвати будь-які звязки з Україною (ну, крім майнових, звісно)"? А Ви не подумали, як себе почуває той українець в Україні, який змушений розмовляти чужинською мовою у себе на Батьківщині, оскільки навкруги нього - чужомовне оточення? І те оточення хоче нав'язати свою мову всій державі. То хто де на чужині? І хто куди асимілюється? Ось над чим варто задуматись.

А мені от дивно таке: чому саме до українців завжди вживають термін "заробітчани"? Наприклад, з Західної Європи до США виїхали 170 тис. вчених, оскільки в США їм надали кращі можливості для роботи. Чи хтось їх називає "заробітчани"? Другий приклад. Лауреат Нобелівської премії 2010 р. Андре Гейм виїхав з СРСР і на запитання: "Чи плануєте Ви повернутись у Росію" дав відповідь: "Хіба після реінкарнації".

Ви мене дивуєте, Віталію.
Ніхто не забороняє їх іменувати науковцями, нехай навіть Ваші чи мої земляки їдуть заробляти - ліпити, тулити стінку до стінки, виносити гівно за напівтрупами etc.
Це теж наука, але наука виживати.
То можете і їх вважати науковцями.
Піонерами чи комсомольцями вони не виглядають, бо уся комсомолія працює у банках та конторах глибокого буріння, а бандота обслуговує владу.

Ось бачите, Гаррі, ви теж у полоні нав'язаних пропагандистських кліше: українці - це лише ті, що виконують за кордоном чорну роботу, українки - це лише ті, що їдуть за кордон заробляти власним тілом. Отже, логічно продовжуючи Вашу думку, саме цим всі українці займаються і вдома? Але ж це неправда, і ми всі це прекрасно знаємо! Тоді навіщо щоразу використовуємо нав'язані кимось ідеологічні кліше про українців та українок? Є відповідь, Гаррі?

В мене лежить смс-ками з півдесятка запрошень працювати на городах у бюргерів, де працюють мої однокласники та однокласниці. І жодного - до Сорбонни. А мені подобається Париж - особливо Латинський квартал. І їхати від Княжиів 20 км до Київського возалу півгодини, а потім добу до Парижу. Зовсім поряд. Але ж не запрошують.
То ким мені себе вважати, якщо я поїхав би збирати груші та малину? Ми звикли судити по собі.
А я що, виняток? Заробітчани.

Є такий жарт: "Дивлячись з якими однокласниками порівнювати" Треба, напевно, рівнятись на тих, які чогось досягли. :)

Мені тільки залишається сумувати з того приводу, що в нашій школі не навчались загальноосвітнім наукам ні академік Сахаров, ні поет Шевченко, ні Білл Гейтс, а такі селяни як я...

Шевченко теж був кріпаком, а став генієм українського народу.

Що саме з раніше тут написаного Ви маєте на увазі, Юліє?)

Вірш )

А, дякую! Бо завдяки коментарям вже й про сам вірш якось і забувся.)))

Алексію, не бери приклад з Анатолія (Клюска). :) І перестань, будь ласка, вживати матюки з зірочками замість літер всередині слів. :) Це на тебе не схоже. :) Я ж просто дозволив собі трохи пожартувати на рахунок штампів під твоїм віршем (але не забувай, що в кожному жарті є лише частка жарту)... :) Але я не критикував, оскільки не критик. :)
До речі, за розповідями очевидців, у Парижі зараз не так вже й чудово. На вулицях брудно (навіть біля Ейфелевої вежі важко знайти ящик для сміття) і, до того ж, поганий запах... А Лувр біля Ермітажу, кажуть, навіть поряд не стояв. Його можна обійти весь за кілька годин, а Ермітаж і за два дні весь не обійдеш. Але це за розповідями очевидців. Сам я у Парижі не був (на відміну від Ленінграду (тепер Санкт-Петербургу). :)

Обратившись к замаскированному мату, я хотел обратить внимание на то, что в твоих произведениях недостает некой вербальной экспрессии, и, возможно, поэтому они кажутся скучными и блеклыми. В силу подобного обстоятельства я нке считаю и свои стихотворения чем-то значительным в Поэзии.
Одни поэты вытягивают на поверхность свои "нетленки" за счет образности - как удачной, так и - нет. Другие - за счет разрывания души, если так можно сказать. Их стихотворения могут выглядеть технически несовершенными, но они достигают читательских сердец за счет какой-то внутренней пружины, лопнувшей на высокой ноте.
Поздравляю тебя со статусом и желаю если не нового отрезка твоего творческого пути, то новых по-сумасшедшему ярких взрывов поэтического таланта.

До речі, глянь на перший комент. Навіть Ірванець теж так писав "одностайні у стайні". А я сам придумав, чесно!)

Алексию, українець - завжди самоідентифікація (тим більше, що в нашому паспорті нема графи про національність)

А хіба це правильно, Андрію, що відсутня ця графа?

правильно. нація - це самоідентифікація, а не запис у паспорті. "Нація - це щоденний плебісцит" (с) Ж. Ренан.
Якщо ти не хочеш бути українцем - то навіщо тебе стримувати, якщо ти хочеш бути українцем - то як тобі заперечити. Щось таке. Нація на сьогодні не єтнографічна, а швидше культурно-соціальна, така собі уявлена спільнота (за Б. Андерсоном)

Тоді негри і азіати теж можуть заявити, що вони українці?

та заявити можуть, чи їх так сприймуть?

та взагалі-то, навіть наша література заровнена постатями, які не були етнічними українцями.
а щодо негрів-азіатів: - гарний приклад - мер Запоріжжя, Сін Олександр Ченсанович. Або Цой, на край випадок.

А Цой яке відношення має до України?

ха, Цой жодного, просто він є явищем російським, але етнічно кореєць; це як ілюстрація щодо того, що національність є самоідентифікацією.
До речі, цікава описка заровнена-заповнена, взгалі-то (майже по Фройду, але тут просто клавіші поряд)))

А, в цьому конtеkcti згоден з тобою, Андрію! Отже, правий і я в своєму вірші, що не місцезнаходженням людини визначається її патріотизм.

Розсмішив, Алексію! Я б ще міг повірити тобі раніше, як колись у 17 років повірив критикам журналу "Юность", але зараз у мене є відгуки читачів буквально на кожен мій вірш, і жоден з них ще не написав, що мої вірші видаються їм, як ти кажеш, "скучными и блеклыми". Ти перший. :) Зрештою, на "скучные и блеклые" вірші і відгуків не буде. А коли ще й нерідко розгоряються "нешуточные" пристрасті навколо них, то які ж вони "скучные и блеклые"? ;)
Але дякую за привітання і побажання! :) Взаємно!

Вопрос-то не в страстях...

А в чому? Хіба ж це не означає, що вірші не залишаюtь байдужими чиtачів? (в мене кирилична ліtера t залипає не клаві tak, що капець! :)))

Конечно же, если для тебя важнее говорильня, то пожалуйста. А мне бы хотелось видеть такое:
1. Ты являешь нам стихотворение.
2. Приходит девушка. Например, Таисия, София, Ника, Ирина - да кто угодно. Какая разница? Скромно ставит тебе высочайший балл - и уходит. Возможно, без комментария, или там для приличия бросив отписку - мол, тащусь.
3. И зачем говорильня? Разве что приветствия и слова благодарности. А строить свои отношения с Поэзией на разговорах и замечаниях... Возможно, тебе это интереснее, нежели появление высокопоэтических стихотворений твоего авторства.

Алєксію, але ж і ти чомусь знаходишся на поетичному сайті і займаєшся говорильнею, замість того, аби в тиші та самоті творити свої поетичні шедеври. :))) А якщо серйозно, то за час знаходження на поетичних сайтах я й сам відчуваю, як виріс мій технічний рівень, і деякі вірші, написані давніше, мене вже не влаштовують.
А як ти вважаєш, для чого проводяться, наприклад, наукові симпозіуми? Для говорильні? Чи для обміну досвідом науковців? Для чого існують творчі та наукові спілки? Для говорильні?

Я имел в виду то, о чем ты прекрасно догадываешься.
И ты не впадаешь в амбиции. С тобой можно рассуждать, тебе можно пытаться подсказать, к твоему мнению не вредно иной раз прислушаться. Но, если в результате этой длинной истории не появляется что-то лучшее, чем было или не возникает хоть какая-то небольшая надежда на лучшее (я имею в виду произведение), то это вся дискуссия ничто иное как говорильня.
Покедова :)

Приємно, що ти такої гарної думки про мене, Алєксію! Та ні, сподіватимемось, що наші дискусії не виявляться безрезультатними і внаслідок них з'являтимуться все кращі поезії.

1. Група R. Найвищий рівень - Титани. Його займають вічноживі Титани української (чи світової) поезії, чий Геній і донині опіковується мистецтвом Поезії.

2. Група R1+. Майстри. Верхня частина загального рівня R1, на R1+ знаходяться (безумовно, суто на наш погляд) ті вічноживі, чи просто живі, але кращі автори, чиї поетичні книги стали значним явищем у українській чи світовій поезії.

3. Група R1 Майстри і майже Майстри. Кращі автори, які мають свої поетичні книжки, але ще не випустили повноцінного "Вибраного", книжки, яка стала явищем української літератури, а також ті автори, чия творчість відзначена загально національними відзнаками.
R2+ - кандидати у Майстри. У цій групі (знову ж, суто на наш погляд) ті автори, які претендують на звання Майстрів, але чиї поетичні книги ще не стали явищем, або так і не стали явищем.

4. Група R2 - автори, які не вважають себе Любителями і вимагають критичної уваги до своїх творів, і виділяються явним творчим талантом

Любителі Поезії - автори, які тимчасово знаходяться у цій групі, або автори, які особливо не акцентують увагу на необхідності жорсткіших вимог до своєї творчості.

Дякую, Андрію! )