Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Недобродило! »
Юрій Коваль
поезія “Бродіння”
збірка “Одвічна клятва”, Львів, 2011
"У просторих бібліотеках,
У конденсаторах розуму людства
Бродить на тисячолітніх дріжджах,
Грає тисячолітніми соками
Напій знання.
П’ю його келихом
Без міри і об’єму,
Вгамовую спрагу
Від ранку й до вечора.
А коли захмелілий,
З бродінням у обважнілій голові
Виходжу на сонце,
Щоб прояснити мозок,
То бачу:
Бродить земля,
Розімліла від соків,
Бродять дерева,
Бродять озера,
Піняться хмелем зелені трави,
Грають на дріжджах високі гори.
Голову вгору
Підводжу веселу –
Леле, де ж небо?
Келих блакитний
Наді мною простерся
З блакитним терпким напоєм,
Що піниться, вишумовує
І розливається по золотих вінцях
На захмелілу веселу землю,
І розпливається молодим вином,
Настояним на хмільних радощах
Хмільного буття…
П’ю у нестямі
Зашерхлими двадцятирічними устами
Найхмельніше у світі
Вино життя…"
Пародія
Дріжджі – велика сила!
Сльози бродіння – перли!
Муза горня налила –
Зразу знання поперли!
Хміль стугонить у жилах,
Дивний процес бродіння –
Щоб появились – крила
Звісно, потрібне вміння.
Добре – я не аматор,
Знаю, що як годиться –
Розуму конденсатор
Швидко підзарядиться.
Голову вгору – бачу
Зорі, як бджоли – роєм!
Але напій… добрячий
Знань наберусь… з напоєм…
Знань не бува багато –
Впитися до нестями!
Ще би продовжив свято –
Пам’ять “гаплик”… місцями…
Збилося на частинки –
Впало горнятко п’яне,
Дивні такі хмаринки –
Поле не конопляне?
Грають на дріжджах гори,
Леле, і небо грає!
Моргають п’яні зорі,
Моргаю їм – навзаєм!
Піняться буйні трави,
А в голові – як в скрині…
Келишок ще… до кави.
Але прикольно нині!
Ще прикладусь до кринки –
Не молока, а браги –
Цінні знання крупинки
Не угамують спраги…
Як по свячене зілля,
Чи мусульман до Мекки,
Йду провести дозвілля
В залі бібліотеки!
Сильна в знаннях потреба,
Тихо тут, файно й мило…
Дріжджів купити треба –
Кинути, щоб бродило!!!
22.05.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)