Юрій Коваль
поезія “Бродіння”
збірка “Одвічна клятва”, Львів, 2011

"У просторих бібліотеках,
У конденсаторах розуму людства
Бродить на тисячолітніх дріжджах,
Грає тисячолітніми соками
Напій знання.
П’ю його келихом
Без міри і об’єму,
Вгамовую спрагу
Від ранку й до вечора.
А коли захмелілий,
З бродінням у обважнілій голові
Виходжу на сонце,
Щоб прояснити мозок,
То бачу:
Бродить земля,
Розімліла від соків,
Бродять дерева,
Бродять озера,
Піняться хмелем зелені трави,
Грають на дріжджах високі гори.
Голову вгору
Підводжу веселу –
Леле, де ж небо?
Келих блакитний
Наді мною простерся
З блакитним терпким напоєм,
Що піниться, вишумовує
І розливається по золотих вінцях
На захмелілу веселу землю,
І розпливається молодим вином,
Настояним на хмільних радощах
Хмільного буття…
П’ю у нестямі
Зашерхлими двадцятирічними устами
Найхмельніше у світі
Вино життя…"

Пародія

Дріжджі – велика сила!
Сльози бродіння – перли!
Муза горня налила –
Зразу знання поперли!
Хміль стугонить у жилах,
Дивний процес бродіння –
Щоб появились – крила
Звісно, потрібне вміння.
Добре – я не аматор,
Знаю, що як годиться –
Розуму конденсатор
Швидко підзарядиться.
Голову вгору – бачу
Зорі, як бджоли – роєм!
Але напій… добрячий
Знань наберусь… з напоєм…
Знань не бува багато –
Впитися до нестями!
Ще би продовжив свято –
Пам’ять “гаплик”… місцями…
Збилося на частинки –
Впало горнятко п’яне,
Дивні такі хмаринки –
Поле не конопляне?
Грають на дріжджах гори,
Леле, і небо грає!
Моргають п’яні зорі,
Моргаю їм – навзаєм!
Піняться буйні трави,
А в голові – як в скрині…
Келишок ще… до кави.
Але прикольно нині!
Ще прикладусь до кринки –
Не молока, а браги –
Цінні знання крупинки
Не угамують спраги…
Як по свячене зілля,
Чи мусульман до Мекки,
Йду провести дозвілля
В залі бібліотеки!
Сильна в знаннях потреба,
Тихо тут, файно й мило…
Дріжджів купити треба –
Кинути, щоб бродило!!!


22.05.2010