Ну, не все так безнадійо... ;)
Основне не будити "дику кішку" і намагатись зрозуміти чого хоче жінка... (так, це непросто, але можливо :)))

Зрозуміти, чого хоче жінка?.. Та ні, це неможливо!.. :)))

В останньому катрені - потужний збій розміру. :)

можливо чи неможливо, але пробувати варто...:)
чим можна вирішити половину непорозумінь, що виникають =)

Та не варто і пробувати! :) Хм, половину... А другу? :)

а другу..., то вже чоловіча логіка підкаже ;)

Немає ніякої чоловічої логіки. Є логіка Буля і жіноча логіка (протилежна першій). :)

:)))
і якщо математичну логіку можна опанувати за два семестри, то жіночу... (вистачило б життя...:))))

Два семестри на логіку Буля? Це, напевно, на філологічному факультеті. :)))

не на Буля, а на курс логіки :)

:)

Екстимальне запрошення...:)

Дякую, Ксеню!

Дякую, пане Іванку, за візит!
Гостинність на цій сторінці Вам гарантована!:)

а поподробнее?:)
(якщо ти не про муркотіння-воркотіння в останніх чотирьох рядках...)

От як би Юля Шешуряк сюди зайшла, розповіла б... :)
На жаль, щось її надто довго тут не видно... Може, назовсім пішла?..

Юля, то Юля, але мені зараз потрібна Уля і її думка ;)

Справді?

Ну, тоді, поки немає ні Юлі, ні Улі, скажу те, що чув від Юлі: не варто римувати однакові частини мови в однакових відмінках. Наприклад: "реверансів - шансів", "діжку - кішку". "Побутує - подарує", як і "обніми - пропади" - взагалі дієслівні рими, які дуже не вітаються в теперішній час. Та й не зовсім це рими. "Моє" і "попрошу" - відчуваю неправильний наголос. Але все це, як каже Гаррі Сідоров - НМСДД, тобто "на мою скромну думку дилетанта". :)

Без критики і з найкращими намірами,
В.Х.

Валерію, привіт! На доволі скромну думку Улі скажу, що римувати між собою частини мови чи дієслівні рими можна і варто тоді коли це себе справді виправдовує (у тій статейці що ви процитували теж присутня думка), і "діжка-кішка" досить симпатично, хоч мабуть у кожному випадку треба дивитись, в даному мені тут і дієслівної не є забагато, а от стосовно наголосів і збивання з ритму у II - IV чотиривіршах - то так, погоджуюсь з вами.

Вітаю, Уляно! Не знаю, як кого, але мене аргументи Лери Крок переконали, і з тих пір я перестав вживати дієслівні рими у своїх віршах (адже завжди можна так переставити слова у рядку, аби дієслово опинилось всередині), і також, почувши аргументи Юлі Шешуряк (які у неї незвичайні рими, Ви бачили?), стараюсь (хоча не завжди вдається) дотримуватись і її рекомендацій.

Наведу Вам, Ірино, як аргумент, одну розгорнуту цитату поетеси Лери Крок у відповідь на моє запитання про недопустимість вживання зараз дієслівних рим (щоправда, російською):

"глагол, в сущности допустим. Но при этом Вы должны доказать свой профессионализм. Сколько глагольной рифмы у Ахматовой, например? В проценте хотя бы на 10 первых же произведений? Поэты серебрянники вообще могли непревзойденно управлять глаголом... Я зачитываюсь их глагольными рифмами положенные на существительные и наречия. Посмотрите, как писал Есенин - у него очень много глагола - но действие неизменно рифмуется с существ. или наречием (др. частями) У ранних классиков (Пушкин, Лермонтов) глагольная рифма повсеместна. НО! Эти люди знчительно упростили русскую поэзию. Посмотрите на сложнейшие стихи Ломоносова или жуковского. Невероятно красивые, но очень сложные для восприятия. Не потому, что это были умнейшие люди воего поколения, а потому - что это была норма поэзии. Пушкин значительно ее упростил - что позволило сделать поэзию доступной каждому слою населения, а не только высшему слою аристократии. За это он и стал любимцем народа (ну и плюс все остальное). Лермонтов - был прямым его последователем. Все, что было дальше - лишь подражание им... И для того, чтобы показать (доказать) свой телант/гений - современному автору есть смысл найти свою оригинальную нить, а не остаться копией уже существующих классиков различных времен. Серебренники (поэты серебренного века) положили глагол на им.сущ., прил. наречие. местоимения и пр. Проще всего зарифмовать лежать-стоять-бежать-дышать-молчать и пр. Это было сделано миллион раз. Сейчас же требуется совершенно новый качественный уровень.
Меня всегда смешат утверждения - "вот, Шевченко/Пушкину/Блоку и т.д. можно было рифмовать глагол, а мне нет?!" - у меня возникает вопрос встречный - а, вы, простите - КТО?! Классик?
есть еще вариант использования классического глагола - при НЕПРИМЕННОМ доказательстве своей исключительности. Этим правилом пользуется Владимир Шовкошитный (мне очень нравятся его стихи)

вот, например:

Не из смертной боязни смерти
этот крик о продлении жизни.
я готов к неземной круговерти:
путь земной - поминальной тризне.
Лишь из смертной тоски беззвучья
Этот плач о продлении слова:
В сумрак душ пусть волной могучей
Мой глагол пробивается снова.
Лишь из смертной тоски забвенья
Этот стон о продлении рода:
в непрерывности повторений
Тайный шифр моего генокода.
Навсегда и для всех народов
я молю о продлении мира,
и взывать не устанет лира,
ведь в огне не бывает бродов.
Лишь о счастье молить не буду:
В бесконечной земною юдоли
Эту птицу я сам добуду.
Подержу и пущу на волю.
==========================
Видите (.......) глагол?
банальщина - буду-добуду.
Но он НЕЗАМЕТЕН совершенно в смысловой нагруженности, ярких образах и непередаваемых рифмах.
Это - профессионализм. И это - уже современная классика. Глагол использовать можно - но так, чтобы он только подчеркивал высокий уровень мастерства, а не переводил его в разряд ясельной группы."

На жаль, для коментарів оцінювання на цьому сайті не передбачено. :)
А запропонованих 10 балів передам Лері Крок - при нагоді. :)))
Дякую.)

"не розбивати лоб під час молитви", - супервлучно!

Дякую за теплий візит!

"свідомо римую дієслова із словами різних частин мови" - це - не дієслівні рими. :)

Дієслівна рима - це римування дієслова з дієсловом (див. вище цитату з Лери Крок).

:)))
100%