
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Гренуіль де Маре /
Критика | Аналітика
Муляр з примусу
Ви цеглу класти вмієте? А з каменю щось мурувати? От і я – ні. А доведеться ж. І мені, і вам… Як?! Ви ще не в курсі, що тепер усіх примусять навчатися мулярській справі? Тоді слухайте…
«Кров мою пити прийшла?!»
Сусід мій надумався гараж побудувати. Ото потихеньку підмурок вигнав, тепер стіни кладе. Сам. З білої цегли. Гарно так, я аж замилувалася… а як придивилася добре – мамцю моя! Стіна в одному місці криво викладена, прямо «пузо» висить, а він собі наспівує та далі мурує…
Я – у хвіртку, та на сусідське подвір’я.
- Драстуйте, - кажу, - переробіть ондечки стінку, а то ще завалиться, чого доброго!
А сусідонько на мене, вибачте, с… ну, спиною дивиться і мовчить.
- Гей, сусіде! – волаю щодуху. – Стіну рятуйте, бо впаде!
А він цеглиною об бетономішалку – шварк! Цегла – навпіл, а він до мене:
- Шо, кров мою пити прийшла?!
І зиркає люто, і кельму в кулакові затис…
- Та ні, - знічено відступаю, - я той… підказати… осьдечки… - і пальчиком тремтячим у ту кривондяку тицяю.
- Хату будував – вугли тобі криві були, а тепер уже в гаражі стіна не така, як треба?!
І відром із цементним розчином об землю – хрясь! І кельму до рук мені – тиць!
- Як ти така хитра, то ставай і переробляй.
- Е, ні, - рішуче протестую. – Гараж – ваш, ви й робіть, досить того, що я вам підказала, де непорядок! А у мене своєї роботи гора, он варення на плиті кипить… е-е-е… втім, що те варення… почекає те варення… чого б і не підсобити по-сусідськи… - круто передумую я, запримітивши, як сусід намацує позад себе замашний ломик…
Не вмієш – навчимо
Приречено зітхнувши, наляпую трохи розчину, беру цеглину. Приміряюся і так, і сяк – холєра його знає, правильно чи ні…
- Сусіде, - кличу обережно, - а то нічого, що я у мулярській справі – ні в зуб ногою?
- А ти армійську мудрість чула: «Не вмієш – навчимо, не хочеш - заставимо»?
І, прихопивши ломика, чоловік моститься на ослінчику під хвірткою, перекриваючи мені шлях для відступу. Дістає цигарки - і мружиться солодко, і вже тютюновий дим тягнеться пасмами догори, поміж вишневе гілля, підкопчуючи вишні – стиглі-перестиглі… мої, між іншим. Ще не обірвані. Йой! Варення ж на плиті!
Що ж, додому дорога відрізана, але можна спробувати вибратись на вулицю через обійстя іншої сусідки – у них тут між подвір’ями перелаз низенький, мені б тільки непомітно підкрастися до нього, поки сусід задрімав, а там…
Засада
…А там – сусідка. Посміхається приязно - і ствол «калаша», направлений на мене, ла-а-а-гідно так погладжує.
- А я давно вже, - каже, - пропонувала закон такий прийняти: сам критикуєш – сам і виправляєш. У примусовому порядку. А то, понімаєш, ходять тут усякі, пальчиками тицяють… людина, може, працює тяжко, а їм, бачте, «криво»! Ну й що, коли криво? А ви знаєте, як наробитися треба, щоб оте «криво» вийшло?!
І, сторожко тримаючи мене на прицілі, перебирається до сусіда, під вишню. Удвох їм явно веселіше.
- Нехай попрацює, - мстиво зауважує сусідка. – Будівництво - це така невдячна річ, що, тільки відчувши цей процес на власній шкурі, можна зрозуміти муляра, подивитися на стіну його очима, а це дуже важливо!
- Та їй це не нада і не інтересно…
- Ну ясно. Але якщо шановна - як там її? - знову прийшли з власними пропозиціями і так наполегливо їх пропонують, то, певно, вони передумали і вирішили взятися до важкої мулярської справи, але соромляться про це сказати.
- Це вряд лі. Просто вона таки й справді давно не пила моєї крові…
- Ну що ти, просто жінки - дуже суперечливі створіння. Вона хоче класти цеглу, це її істинне глибинне бажання і твоя висока місія - допомогти їй це усвідомити!
Любі сусідоньки так захопилися балачками, що на якусь часину втратили пильність – і за мною лише тин затріщав… Навздогін – автоматна черга:
- Куди?!!
Реальніше – нікуди
Кажете, так не буває? Ну, за справжнє будівництво не ручаюсь, а от у перекладацькій справі – точно буває. Репліки з діалогу, наведеного вище, виділені курсивом – практично слово в слово взяті з реального діалогу ось тут: http://www.maysterni.com/publication.php?id=79240 (тільки йдеться там, звичайно ж, не про цеглу).
Вважати всіх, хто не займається перекладами, сліпими, недоумкуватими, пришелепкуватими і нездатними відрізнити гарний переклад від халтури – смішно. А проголошувати обов’язковість для кожного, хто підмітив якісь недоліки у чужому перекладі, самому ж їх і виправляти – навіть не смішно, а дико.
Ніхто не зобов’язаний працювати за автора. Жоден автор не має права вимагати в інших, щоб вони витрачали свій час і сили на нього, дорогоцінного. Ні, звичайно, коли в когось є час, натхнення і хист – то це чудово. Але – лише добровільно. Бо це, вибачте, не мені прийшла в голову ідея перекласти саме цей вірш. І мені глибоко паралельно, справився перекладач з текстом граючись за десять хвилин чи сидів над цим твором десять місяців і останні патли повидирав з відчаю.
Для мене як для читача головне – результат. І нічого скаржитися, що це зашибісь_як_тяжко. Не можеш – не берись. А взявся – зроби до пуття.
P.S. До речі, мій сусід і справді будує гараж. Поки що тільки підмурок зробив. Наче рівненький… Але я не дуже пильно приглядаюся. Про всяк випадок. :))
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Муляр з примусу
«Кров мою пити прийшла?!»
Сусід мій надумався гараж побудувати. Ото потихеньку підмурок вигнав, тепер стіни кладе. Сам. З білої цегли. Гарно так, я аж замилувалася… а як придивилася добре – мамцю моя! Стіна в одному місці криво викладена, прямо «пузо» висить, а він собі наспівує та далі мурує…
Я – у хвіртку, та на сусідське подвір’я.
- Драстуйте, - кажу, - переробіть ондечки стінку, а то ще завалиться, чого доброго!
А сусідонько на мене, вибачте, с… ну, спиною дивиться і мовчить.
- Гей, сусіде! – волаю щодуху. – Стіну рятуйте, бо впаде!
А він цеглиною об бетономішалку – шварк! Цегла – навпіл, а він до мене:
- Шо, кров мою пити прийшла?!
І зиркає люто, і кельму в кулакові затис…
- Та ні, - знічено відступаю, - я той… підказати… осьдечки… - і пальчиком тремтячим у ту кривондяку тицяю.
- Хату будував – вугли тобі криві були, а тепер уже в гаражі стіна не така, як треба?!
І відром із цементним розчином об землю – хрясь! І кельму до рук мені – тиць!
- Як ти така хитра, то ставай і переробляй.
- Е, ні, - рішуче протестую. – Гараж – ваш, ви й робіть, досить того, що я вам підказала, де непорядок! А у мене своєї роботи гора, он варення на плиті кипить… е-е-е… втім, що те варення… почекає те варення… чого б і не підсобити по-сусідськи… - круто передумую я, запримітивши, як сусід намацує позад себе замашний ломик…
Не вмієш – навчимо
Приречено зітхнувши, наляпую трохи розчину, беру цеглину. Приміряюся і так, і сяк – холєра його знає, правильно чи ні…
- Сусіде, - кличу обережно, - а то нічого, що я у мулярській справі – ні в зуб ногою?
- А ти армійську мудрість чула: «Не вмієш – навчимо, не хочеш - заставимо»?
І, прихопивши ломика, чоловік моститься на ослінчику під хвірткою, перекриваючи мені шлях для відступу. Дістає цигарки - і мружиться солодко, і вже тютюновий дим тягнеться пасмами догори, поміж вишневе гілля, підкопчуючи вишні – стиглі-перестиглі… мої, між іншим. Ще не обірвані. Йой! Варення ж на плиті!
Що ж, додому дорога відрізана, але можна спробувати вибратись на вулицю через обійстя іншої сусідки – у них тут між подвір’ями перелаз низенький, мені б тільки непомітно підкрастися до нього, поки сусід задрімав, а там…
Засада
…А там – сусідка. Посміхається приязно - і ствол «калаша», направлений на мене, ла-а-а-гідно так погладжує.
- А я давно вже, - каже, - пропонувала закон такий прийняти: сам критикуєш – сам і виправляєш. У примусовому порядку. А то, понімаєш, ходять тут усякі, пальчиками тицяють… людина, може, працює тяжко, а їм, бачте, «криво»! Ну й що, коли криво? А ви знаєте, як наробитися треба, щоб оте «криво» вийшло?!
І, сторожко тримаючи мене на прицілі, перебирається до сусіда, під вишню. Удвох їм явно веселіше.
- Нехай попрацює, - мстиво зауважує сусідка. – Будівництво - це така невдячна річ, що, тільки відчувши цей процес на власній шкурі, можна зрозуміти муляра, подивитися на стіну його очима, а це дуже важливо!
- Та їй це не нада і не інтересно…
- Ну ясно. Але якщо шановна - як там її? - знову прийшли з власними пропозиціями і так наполегливо їх пропонують, то, певно, вони передумали і вирішили взятися до важкої мулярської справи, але соромляться про це сказати.
- Це вряд лі. Просто вона таки й справді давно не пила моєї крові…
- Ну що ти, просто жінки - дуже суперечливі створіння. Вона хоче класти цеглу, це її істинне глибинне бажання і твоя висока місія - допомогти їй це усвідомити!
Любі сусідоньки так захопилися балачками, що на якусь часину втратили пильність – і за мною лише тин затріщав… Навздогін – автоматна черга:
- Куди?!!
Реальніше – нікуди
Кажете, так не буває? Ну, за справжнє будівництво не ручаюсь, а от у перекладацькій справі – точно буває. Репліки з діалогу, наведеного вище, виділені курсивом – практично слово в слово взяті з реального діалогу ось тут: http://www.maysterni.com/publication.php?id=79240 (тільки йдеться там, звичайно ж, не про цеглу).
Вважати всіх, хто не займається перекладами, сліпими, недоумкуватими, пришелепкуватими і нездатними відрізнити гарний переклад від халтури – смішно. А проголошувати обов’язковість для кожного, хто підмітив якісь недоліки у чужому перекладі, самому ж їх і виправляти – навіть не смішно, а дико.
Ніхто не зобов’язаний працювати за автора. Жоден автор не має права вимагати в інших, щоб вони витрачали свій час і сили на нього, дорогоцінного. Ні, звичайно, коли в когось є час, натхнення і хист – то це чудово. Але – лише добровільно. Бо це, вибачте, не мені прийшла в голову ідея перекласти саме цей вірш. І мені глибоко паралельно, справився перекладач з текстом граючись за десять хвилин чи сидів над цим твором десять місяців і останні патли повидирав з відчаю.
Для мене як для читача головне – результат. І нічого скаржитися, що це зашибісь_як_тяжко. Не можеш – не берись. А взявся – зроби до пуття.
P.S. До речі, мій сусід і справді будує гараж. Поки що тільки підмурок зробив. Наче рівненький… Але я не дуже пильно приглядаюся. Про всяк випадок. :))
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію