ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.04.17 10:50
А хто бачив, а хто чув,
Хто в Максимка сюніч був?
Мабуть, хтось із зоосаду,
Де зайчаток він погладив,
Задивився- на жирафу,
Тигр нагнав такого страху...
Заспокоїв трохи півень,
Проспівав із ним нарівні...

Віктор Кучерук
2025.04.17 06:14
Прислухаючись до свисту
Ховрашка серед пшениць, –
Не спиняє жайвір виступ,
Не спішить упасти ниць.
Тішить співом хліборобів
Перелітний птах тому,
Що за шкоду ту, що робить,
Дістається не йому.

С М
2025.04.16 21:59
Кину все в пікап і переїду
Вірогідно, в Ел-Eй
Нашукаю собі дім, а далі зійде
Справді новий день

Жінка усі думки, що маю, повнить
Хай нині досить зле
Світ у ній, душі моїй

Борис Костиря
2025.04.16 21:44
Як залишитися цілими
під уламками історії?
На тебе навалені
брили бетону і шлакоблоку,
глини, будівельного сміття,
піску, ти намагаєшся
вибратися, але марно,
тобі залишається

Хельґі Йогансен
2025.04.16 19:29
Серед тисяч вогнів
Єлисейських полів,
де з вітрин діаманти й парфуми
ваблять око моє,
не знайду тільки те,
що ніколи й ніде не забуду.

Вежі Ейфеля шпиль,

Артур Курдіновський
2025.04.16 19:09
Все почалося у холоднім січні.
З тих пір, як сніг промовив гучно "плі!",
Я відбуваю термін свій довічний,
Похмурий в'язень на оцій землі.

Терпів тортури струмом електричним,
Спостерігав чужі обличчя злі.
А камера для мене - простір звичний,

Тетяна Левицька
2025.04.16 16:59
Райське яблуко, Адаме, не надкушуй,
бо пізнавши смак не знайдеш спокій,
збожеволієш, змарнуєш чисту душу,
втративши едем зеленоокий.

Спокушати буде мізки змій лукавий
похітливим стогоном омани.
Бачиш, ніде впасти яблукам тужавим,

Віктор Кучерук
2025.04.16 11:15
Барви яскраві, хмільні аромати,
Співи пташині і море тепла, -
Ніжної свіжості всюди багато,
Добрості світу немає числа.
Сонячне небо, ласкаве проміння,
Лагідний вітер і далеч ясна, -
Світу пасують обнови весінні,
Все наділяє красою весна.

Козак Дума
2025.04.16 09:26
Життя – ріка: потоки і стрімнини,
та хвилі, що біжать на перекат.
Вона зрідні стрімкому часоплину,
якому тихе плесо – неформат.

Обабіч залишаються заплави
і комишем порослі береги,
стоять гаї у величі і славі,

Юрій Гундарєв
2025.04.16 09:25
квітня - День народження легендарного актора і режисера, автора, зокрема, знаменитої стрічки «Великий диктатор» - нищівної сатири на нацизм і на особисто Гітлера.


З вечора і до ранку
диктатор збирає гармати,
бомби, потужні танки -
вбивати!

Борис Костиря
2025.04.15 21:23
Величезні ангари і сховища
зберігають мовчання.
Нескінченні простори...
Підприємства-гіганти в місті
припадають пилом віків.
На них лише крякають
ворони, передвіщаючи
майбутні потрясіння.

Ірина Білінська
2025.04.15 18:54
І ти мені явилася у сні,
журлива музо, зірвана з орбіти…
Кому довічні дала ти обіти,
що цвіт убрався у студений сніг?
Кому віддала крила золоті,
сама упавши у німу безодню? —
Колодязі глибокі і безводні,
а ночі — невиразні і густі.

Іван Потьомкін
2025.04.15 14:58
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від н

Володимир Бойко
2025.04.15 14:09
«Миротворці» - трамп із маском
Терендять російську казку.
Схаменіться, ви ж не діти –
Скільки можна терендіти!

Козак Дума
2025.04.15 13:57
Я камінь філософський не шукав,
а намагався сенс буття збагнути.
Відвідав не один життя анклав
і рвав не раз одвічні долі пута.

Ішов угору в бурю і туман,
спускався долу у палюче сонце.
Блукав поміж химерій і оман,

Юрій Гундарєв
2025.04.15 09:26
квітня у засвіти відійшов один із корифеїв латиноамериканського магічного реалізму.
Всесвітньо відомий перуанський письменник завжди щиро підтримував Україну. У листопаді 2014 року він побував у Києві та Дніпрі. Так, під час зустрічі зі студентами Київсь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Гентош (1957) / Проза

  Сифон


Четвертий перебудовний серпень палив немилосердно. Вікна нашого НДІ були відкриті навстіж, вітчизняні кондиціонери не витримували навантаження – гнали гаряче повітря. Людей, що насилу допрацьовували за приладами і кульманами робочий тиждень тішило дві речі. Перше – що завтра субота, кожен десь таки в мріях сподівався дістатися благословенної води, і друга – що до 2000 року кожен отримає персональну квартиру. Аякже – обіцяно на найвищому рівні (а черга ж на житло у нас ніврочку).
Правда, в нашій лабораторії була ще одна своя маленька, так би мовити локальна радість “місцевого значення”. Нині ми проводжали у відпустку в Крим нашого співробітника, провідного інженера Миколу. Тішилися за нього – все таки пощастило Миколиній сім’ї – і путівку профком (пільгову звичайно) видав, і залізничні квитки на Крим вдалося взяти. Дивом якимось, правда на сьогодні, на п’ятницю, на 18-у годину. А ми ж то працюємо до 17-ї, підприємство ж режимне, прохідна і все таке. І це наклало відразу купу всяких “менінгітів” за висловленням Миколи. Дружина його, яка теж працювала у нас, ще з обіду взяла відгул, мала забрати дітей із садочку і їхати прямо на вокзал. А глава сімейства з горою валіз, які він завбачливо присунув на роботу ще зранку і здав у камеру схову, мав відразу, тільки як відкриють прохідну, чимдуж мчати автобусом на вокзал. І то працюючи, як швейцарський годинник – без жодного збою. Теоретично шанси встигнути були дуже великі. Наші люди… на вокзал… на таксі не їздять.
Микола чудово розумів ціну кожної хвилини, і невеличкі проводи з “напутствєнними” словами вирішив зробити завчасно, прямо на робочому місці, за стійкою приладів в кутку лабораторії. Ну і що, що з порушенням режимної інструкції – не кожен день інженер в Крим на відпочинок від’їжджає. Колективно вирішили, що перебудова не дуже постраждає, якщо почнемо о 15-й. Шеф наш, Дмитрович, в миру “тато”, з розумінням віднісся до грядущого дійства, усвідомлюючи, що воно неминуче, як крах імперіалізму. Тактовно і багатозначно покашлявши, “тато”, від гріха подалі, пішов погортати наукові статті у бібліотеку.
-Ну, хлопці, “нєма калі” - пора починати, – Коля любив ввертати білоруські словечка.
Ми не заперечували – все по військовому, невибагливо, одні ж мужики залишилися. В темпі зробили канапки, завбачливо принесений коньяк приємно забулькав у гранчаки (одноразових тоді не водилося), два лимони на плястерка і в цукор.
- Ну, за “тата”! То в нас добра традиція така на роботі – перший тост за шефа – мудрий чоловік насправді, північну сторону для лабораторії вибрав, хоч зараз дихнути можна.
- Мєжду пєрвой і второй, - то вже Ігор, профорг наш.
- Переривчик нєбольшой, - Микола в курсі всіх нюансів ритуалу.
Підтримали дружно.
А далі пішло – за теплу воду, за безхмарне небо, за жовтий пісок, за чоловічу вірність. Тоді легше було – про нудистські пляжі ніхто й не чув.
Розвеселилися, анекдоти пішли, добре дівчат нема… Допиваємо коньяк, вже по останньому разу наливаємо, аж тут Микола й каже:
- Нє, хлопці, я більш не буду, мені ще у поїзді їхати.
- То давай половину!
- Ні, в мене діти малі, - раптом згадав Микола, що він зразковий сім’янин. І не вмовляйте!
І бере той злощасний сифон з газованою водою, чудо таке дволітрове алюмінієве з дизайном періоду походів Ганнібала. І з краником вгорі. Їх по два в кожній лабораторії було.
- Наллю собі мінералки, - каже.
Вірно мудреці говорили – Не міняти коней на переправі. Як у воду дивилися. Не виявилося води у сифоні.
- Мусить ще трохи бути на дні, - каже Микола, відкручуючи кран.
Ні- ні, сифон не вибухнув, тихенько зашипів і випустив дух. І справді, націдив з нього Микола грамів із тридцять, чокнулися на гарну дорогу. Побажали все, що ще не встигли.
Аж тут і шеф вернувся.
- Давай, каже, Коль, на прохідну, я там домовився – тебе на десять хвилин раніше випустять.
А Микола наче й не хоче вже. І червоний – червоний такий. Побіг до себе в куточок і не показується. З чого б то? Ми ж то знаємо, що не від алкоголю -випити він може ого-го!
- Ну, - каже шеф, - щасливо тобі, я і сам вже йду – ходи, руку потисну!
Вийшов Микола, ще червоніший, і ліву руку подає. А праву за спиною тримає.
- Е, ні, - засміявся шеф, праву давай!
- Не можу! – ледь не заплакав Микола, і підняв догори праву руку. А на ній – сифон!
Ото зареготали ми дружно – аж на другій стороні вулиці прохожі озиратися стали.
- Як ти так?
- Та от поки ви теревенили, я знічев’я пальця вказівного туди у сифона й запхав, а витягнути не можу!
Скільки років пропрацювали разом, а дружно так всі ніколи не іржали. Як жеребці на пасовищі, один шеф лише скупо усміхався. По дружньому, по доброму так…
І порад від всіх море відразу – і для чого вказівний палець потрібний, і як добре на морі плавати буде – не треба рятувального круга – в сифоні ж повітря. І ще багато чого.
Аж тут Ігор і каже:
- Коль, а як тебе із сифоном через прохідну випустять? Матеріальна цінність, треба швиденько накладну на винос оформляти, поки ще господарський відділ не розбігся.
Тут уже й шеф не витримав – реготав прямо за своїм столом, як практикант-п’ятикурсник.
Але друга рятувати треба – час не чекає. Повів Ігор Миколу в медпункт, благо ще двадцять хвилин до закінчення зміни лишалося.
Ми кулаки тримаємо, переживаємо. Сміх сміхом – а ситуація то патова! Цейтнот повний! (ми ж розуміємо - всі любителі шахових бліців).
Приходять через десять хвилин – похнюплені, із сифоном на пальці.
- Лікарки, - кажуть, - вже нема, а медсестра спробувала – не вдалося.
Глянули ми на Миколин палець – Божечку ж ти наш – та він вже синій від тих спроб і вдвічі товщий за шийку сифона.І страшний такий від вазелінів і мазей усяких.
Зрозуміли ми, що сифона вже ніколи не зняти.
- Бігом на виробництво, - командує шеф, - хай хлопці на станку трохи вище пальця відріжуть той клятий сифон. Спишемо потім. А ти вже ту обручку в Криму якось знімеш.
Побігли.
Пізно.
Механічний вже здали під охорону.
- О горечко! – застогнав “тато”. Практичний шеф був, навіть передноворічний план не міг його загнати у безвихідь, а тут – здався.
А Коля – вже й не Коля, печений рак порівняно з ним ескімос білосніжний! П’ять хвилин, не більше, залишилося. А залізничні квитки для сімейства у нього в кишені…
І тут хтось згадав про слабку половину людства:
- Біжи но, Коль, до конструкторів навпроти – там ще здається, бабулька одна залишилась, може порадить що.
Побіг Коля – то недалечко по коридору, дружній до нас підрозділ.
Сидимо – не дихаємо. Остання надія.
За хвилину приходить Коля, приносить під пахвою злощасний сифон, і тримає перед собою палець , що нагадує відрізок докторської по два-двадцять.
- Як, як зняла? – скрикуємо в один голос.
- Мовчки, - буркнув Микола, - шовкову нитку попід палець просилила – і по ній легенько.
- А як просилила?
- Та ну вас, кажу ж – мовчки.
- І що, нічого так і не сказала? - вийшов із коми шеф.
- Головою думати треба - сказала, - певно зацитував Микола.
“Тато” толерантний – не став питати, кого то стосується, Миколу, його чи нас всіх разом.
Провели ми Миколу дружно. Встигли. За три хвилини до відправки поїзда. Дружина його вже зачекалася коло вагону, так зраділа, коли нас побачила. Але до вагону не пустив проводжати – боявся, що жінці щось бевкнемо, авторитет його підірвемо. Хоча вже й часу не було.
- Через вікно помахаєте, вистачить, - ото і все, що сказав на прощання.
Отак і поїхали...
А сифон реліквією у відділі став – ми більше з нього воду не пили. Для жартів тримали і Миколу ним лякали на забавах:
- А налий но, Коль, собі мінералки!
Гості рідко розуміли, чому після цього всі заходилися в гомеричному реготі.
А ще – всі ми страшно заповажали Софію Петрівну, ну цю бабульку-конструкторшу, що шовкову нитку мала. Віталися з нею ще з кінця коридору, шеф на свята персонально листівки з привітаннями носив, а Коля після моря отакеееенну мушлю в презент привіз. Шум моря за метр чути було.
- Дорога певно, - питали ми у Колі.
- То вартує, хлопці, то вартує!
Не сказав, скільки.
Аж ось приходить раз до нас молоденька конструкторша з відділу Софії Петрівни і питає:
- А де тут Микола Сифонович працює? Мене до нього направили.
- А он там його стіл, де сифон стоїть, - підказав шеф.
І, уявіть собі, у нас навіть ніхто й не посміхнувся. Та, по правді сказати, ми вже чули, як у конструкторів нашого Миколу Сифоновичом величають.
А ми –ні!
Миколою далі!



15.12.2012




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-12-15 19:46:34
Переглядів сторінки твору 4311
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.011 / 5.5  (5.018 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.163 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.12.12 13:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-15 19:56:44 ]
Колегам по роботі в ЛНДРТІ присвячується.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2012-12-15 21:12:39 ]
Почав читати і війнуло на мене духом того режимного НДІ сорокалітньої давності. Виявляється, ми з тобою, Іване, працювали в одній "конторі"(тоді вана називалася ЛНИРТИ), правда, я значно раніше - з 1971 по 1974 рік.
Так, що мені цей сифон теж знайомий:)
Весело!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-15 21:40:33 ]
О, привіт, Друже! Треба ж, який світ тісний - фестивалимо разом, а "корені" виявляється значно глибше - ми ще й колеги по роботі. Приємна несподіванка, щиро радий! Значить - то присвята і тобі також.
ПС. До речі, нашій "конторі" я глибоко вдячний за весь професійний ріст, чудова технічна школа, до нині так вважаю. І немало - двадцять років. Тут на ПМ маємо ще одного харківського колегу - Олександра Христенка, файний поет, також політехнік, останнім часом на жаль щось рідко з"являється.
Тисну руку!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-12-15 21:21:01 ]
Цікаво розповідаєш Іванку,
якщо б на пм одного дня заборонили пародії - не пропадеш,
перейдеш на прозу:)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-15 21:43:12 ]
Вітаю, Ксень! Не лякай мене - ще в такий час вимовиш... Жартую - дяка!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2012-12-15 23:14:35 ]
Смішно, хоча й не до сміху...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:15:36 ]
Ага, дякую, Юль! Смішно по-справжньому вже вкінці було, коли сифона зняли. А насправді ж переживали, хоча ситуація комічна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кока Черкаський (Л.П./М.К.) [ 2012-12-15 23:17:02 ]
прикольна історія :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:18:39 ]
Дякую, Коко! Справді прикольна, скільки років пройшло, а мов зараз бачу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 09:45:33 ]
а я росла в оточенні такихлюдей, біля нас будувався такий заклад, потім там вони працювали, "москвичі", казали у нас, бо всі вони закінчили,забула, отой вуз, училище...ерудовані, освічені по-справжньому, цікаво було, до речі багато-хто грав на музичних інструментах і складали свої пісні, неповторний час, дякую, Іване, і я згадала...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:25:27 ]
Вітаю, Тань! Ті москвичі напевне були із МВТУ ім. Баумана, тепер МГТУ (якщо училище). Одна з найпотужніших в союзі технічна школа із багатими традиціями. Насправді готувала технічні кадри найвищої кваліфікації. Дякую за комент!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:34:07 ]
Так, Бауманка, згадала пізніше, гарна проза, всіх торкнула крилом спогадів)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:43:13 ]
Бачиш - точно! Дякую, Тань.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2012-12-16 10:30:33 ]
Отак і окунулася у ту атмосферу вже більш як десятирічної давності... Посміялася, і не тільки з Сифонича :)))
Проза також у тебе виявляється з родзинкою, класно!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:26:48 ]
Дякую, Оленко! Та то вже двадцятка рахуй... Радий тобі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 18:11:55 ]
Браво! Потужна хвиля ностальгії, позитиву і доброго гумору! Файна робота!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:34:42 ]
За "браво" - уклін, Люб! Може навіть не ностальгії, хоча, безсумнівно, було тоді немало моментів, спогади про які викликають радісні відчуття. А часами ось навіть і смішні.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталка Янушевич (Л.П./М.К.) [ 2012-12-16 18:51:32 ]
Гарно!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:35:16 ]
Дякую, Наталь! Радий тобі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Калиновська (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 19:35:17 ]
:) гаааарно... а... про секрет зцілення де?:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:38:21 ]
Дякую, Людмило! Читача шанувати потрібно - не все відразу... Може згодом в одній із наступних серій.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 20:41:56 ]
ностальгійно ))
Дякую за усмішку. Цікава придибенція)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2012-12-16 21:16:59 ]
Ага, ти мене розумієш, Люб! Тоді гордим словом "проект" називали політ в стратосферу чи занурення в Маріанську западину, а тепер - "Дом-2". Головною новиною був черговий політ в Космос, а тепер - вагітність (чи невагітність) Собчак. Як кажуть одесити, відчуйте різницю.
Дякую двічі - і за "цікаву", і за "придибенцію"!