Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ситуація очима жінки (пародія)
У день святого Валентина
З гумором про вічне(життєве і суще) у день святого Валентина
- Ну ти й пияк, ну ти й скотина! –
Миколу лаяла дружина
у день святого Валентина.
А той мовчав, хмільну провину
на себе брав на половину,
а іншу, там, де про скотину,
садив на плечі і на спину
тому товаришу-кретину,
що щедру виставив гостину,
бо мав хазяйку Валентину.
Чужу шануючи дружину,
утявши …надцяту чарчину,
Микола уявив картину,
як квітів чималу корзину
вітати пре свою Дарину.
І так замріявся Микольця,
що пропустив ту чарупину,
після якої путь-стежину
в свою ріднесеньку хатину
змінив на довгу плутанину.
Ішов додому не годину,
співав про долю і калину,
а як затяв про бой-дівчину –
упав в калюжу-трясовину
і так загидив одежину,
що став подібний на тварину.
- Я - не пияк і не скотина!
Я…теє, як то…я – людина.
Брудна на мені одежина.
Але ж то – форма, то – личина,
під нею добра середина –
у день святого Валентина
мовчав на докори мужчина.
То ж знайте, люблячі жінки:
мужчини… всі вони такі –
на почуття не говіркі.
13.02.2014
Олександр Олехо
ПАРОДІЯПриповз... Під оком -синяки,
Штани задрипані такі,
Одного чобота немає,
Ширінька "добрий день" гукає.
Пакет із хлібом загубив...
Лепече: "Тіко пригубив...
У кума жінка - Валентина.
А кум - закінчена скотина:
Все підливав і підливав...
Тебе я, Дашко, пам`ятав -
Дезодорант тобі купив,
Та по дорозі загубив..."
Так мурмотіло те мурло...
Зганьбив мене на все село...
А де ж їх ліпшеньких узяти?
Помию хвайно. Ляже спати...
Мужчини...всі вони такі -
На почуття неговіркі...
А що одежа? То - личина.
Під нею - рицар...
мій...
МУЖЧИНА!
14.02 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)