Який гарний вірш, п. Володимире!

А я чомусь вбачаю у цім вірші - спокій.
Не знаю чому. Але ніби, як вже минулось то і спокійно стало.
Смерть - це теж доречі спокій.

З літом, чи тим, що так його нагадувало, інколи доводиться прощатися із таким сумом на обличчі, і не тільки :(
Спершу трохи розпачу, а потім, ви праві, спокійно.
Як на мене, деякі проблеми милозвучності ще тяжіють, та сподіваюсь, сам характер твору їх злегка компенсує. :)
Дякую за увагу.

висловлені у вірші думки настільки співзвучні моїм, що просто дивуюсь. та наскільки ж майстерніше висловлені. схиляюсь в захопленні. в кожному рядку вічувається глибока філософія, витончено вписана у форму віршованого слова.
пані Мирославо, при всій повазі до Вас, мушу зазначити, що Ваші зауваження є необґрунтованими. звичайно, можна про кожний рядок сказати "кульгавить", "спотикається", "кусається", але то лише суб'єктивні враження, з яких, на жаль, нічого не випливає. і зрозуміло, що малося на увазі "посадити рої слів".
з повагою, Захар

Дякую, колеги за увиразнення мого бачення, -
думаю, що в тій, чи іншій мірі кожен правий.
Звичайно, i долiки, i недолiки, присутні, як у кожного автора. А до майстерності древніх, наприклад, архітекторів-будівельників, котрі спеціально залишали щось "недо", мені ще далеко :)
- Але деякі речі, Мирославо, ніби я і не дуже намагався "зачісувати" - "мов у ненаписані вірші" - тут я теж спотикаюся, і з різних причин - (але коли за життя вже не спотикаєшся, то, напевно, вже літаєш в ефірі іншого буття) :)
- щодо "роїв", то якби вибудувати речення іншим чином - наприклад, "посадити рої слів" - то з "рої" все нормально. Тому, "слів посадити рої" - як спроба поміняти слова місцями, без зміни змісту і відмінків у "посадити рої слів" :)

З глибин далекого закордоння, щиро
вдячний за стереоскопію бачень :)

Захаре, дуже зворушена спробою прослідкувати мої думки щодо даного твору пана Володимира. Маю зауважити, що співзвучність Ваших відчуттів і відчуттів ліричного героя ще не дає права говорити про неправильність і необгрунтованість моїх зауважень. Ніхто не забороняє тут висловлювати свою думку. Якщо я чогось не розумію, то, вважаю, вчиняю правильно, говорячи про свої труднощі при прочитанні і сприйнятті образу в цілому. Ми ж пишемо не лише для тих, кому наші думки будуть співзвучні.
Володимире,напрошується запитання: що краще насамперед у відточенні майстерності - закривати очі на недовершеність технічну, але писати серцем, чи доопрацювати техніку із дотриманням сердечних поривів? Невже складно скомпонувати в сторону бездоганності?
Дякую за урок української мови. Я дещо заплуталась. Наприклад, посадити кущів більше, ніж дерев. Відміняю "дерева" і "рої":
Н. дерева рої
Р. дерев роїв
Д. деревам роям
З. дерева рої
О. деревами роями
М. деревах роях
Посадити (кого? що?), тобто знахідний відмінок буде рої. Але посадити більше, ніж слів (кого? чого?), тобто родовий відмінок - роїв. Я саме так керувалася. Даруйте. Давно не долучалася до граматики.

Гарно і то дуже!))

Геніально, Володимире.
"...і пам"ять ще римує півсвіту з букетом її хризантем". Пречудесно передане пригасанння-жевріння жаги, любові, ностальгії... Чуттєво, пастельно. Бракне слів. Дякую.
Скалки літа на льодяній долівці у світлиці Снігової Королеви - Поезії. А руки...очі читача зберуть їх у калейдоскоп. Щиро- прещиро. Я. Майя. :)

Егеж...щирість.....релікт такий собі...літеплий. Подеколи майже невагомий. З ним немає мороки, якщо байдуже, що подумають ті, в кого немає місця для такої дивини. Але я лишаю криївку для "реліктів". І знаю чимало ближніх з такою "торбинкою". :)
:)