ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.04.30 14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си

Охмуд Песецький
2026.04.30 14:06
Витоки свідомості — вони джерела,
які і напувають, які й біжать
мелодією думок а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.

Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,

Артур Курдіновський
2026.04.30 11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м

Борис Костиря
2026.04.30 11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?

Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б

Тетяна Левицька
2026.04.30 09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.

Віктор Кучерук
2026.04.30 05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.

Вікторія Лимар
2026.04.29 23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,

хома дідим
2026.04.29 22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб

С М
2026.04.29 21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти

Володимир Невесенко
2026.04.29 20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.

За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку

Іван Потьомкін
2026.04.29 20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Артур Курдіновський
2026.04.29 19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник

***

Дивлюсь у вибране, зітхаю...

Артур Сіренко
2026.04.29 12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з

Борис Костиря
2026.04.29 11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини

Вячеслав Руденко
2026.04.29 10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.

Тетяна Левицька
2026.04.29 10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайлина Коцюбинська (1955) / Критика | Аналітика

 М.Коцюбинська - До 60-річчя українського поета Мойсея Фішбейна




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2006-12-22 14:50:46
Переглядів сторінки твору 3586
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 2.318 / 5  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 2.318 / 5  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-12-22 15:17:45 ]
А також дещо від Івана ДЗЮБИ "ВІРА В ПОКЛИКАНІСТЬ":
Ця книга (“Ранній рай” ред.) Мойсея Фішбейна – дивовижна, унікальна, вона, безумовно, ввійде в золотий фонд української літератури. Про нього як про Поета з Божої ласки я писав ще десять літ тому.

Мойсей Фішбейн прискіпливо-вимогливий до себе, його продуктивність має не кількісні, а якісні виміри. Його вірші (серед них немає жодного пересічного чи випадкового!) відтворюють драматичну духовну напругу поета, який поєднав у собі безмежну поглинутість буттям України з генетичним кодом, пам’яттю єврейської долі. Його поезія – немовби зустріч українського та єврейського світів, з їхнім трагізмом і пафосом. Україна і Ізраїль, ці дві батьківщини, до яких Мойсей Фішбейн звернений усім єством і яким не може не належати, постійно взаємодіють у його поезії, але не так своїми поверхневими реаліями, як своїми символами й міфами, тобто на найвищому рівні поетичної узагальненості, ущільненості поетичної мови. Недарма крізь його поезію лейтмотивом проходять сакральні образи Ріки (Дніпра) і Стіни (Стіни Плачу в Єрусалимі), Києва і Єрусалиму, а біблійна високість мови просякнута українською сердечністю й широтою емоційних вібрацій. У поезії Мойсея Фішбейна – Україна, але не так у її конкретно-побутовій окресленості, як Україна духовна; Україна людини кінця ХХ – початку ХХІ століть з її екзистенціальною мукою; людини, в якій озиваються глибини прачасу і дух якої спрямований у надземні сфери. Мойсей Фішбейн належить Україні, але має й інший вимір – біблійний, єврейський, і це робить його ще чутливішим до України, до української духовності, до української мови.

У Мойсея Фішбейна не тільки бездоганний мовний слух, конгеніальне відчуття українського слова, а й часом зухвала віртуозність, щедра й запальна гра зі словом, зі звуком… Специфічно виявилося це в циклі сатиричних та іронічних віршів-бурлесків "Аб-сурдокамера". Тут Мойсей Фішбейн сяйнув іншою гранню свого таланту – як доскіпливий спостережник нашого суспільного життя і в’їдливий, дошкульний сатирик.

Його вірші для дітей зачаровують своєю вигадливістю (адекватною спонтанній дитячій), своєю добротою й гумором, – а справжнім героєм їх (як, зрештою, і "головним героєм" усієї його поезії) є українське слово, українська мова, невичерпна у своїх смисловиражальних і звукоігрових можливостях. (А водночас вона в нього прозора, і весь Фішбейн у поезії тяжіє до неокласичної строгості).

Отой геній української мови благословив Мойсея Фішбейна, як колись Миколу Лукаша і Григорія Кочура, на натхненні переклади поетів інших літератур. У нього органічно зазвучали українською і Бодлер, і Целан, і Бялік, і Рільке…

Книга увінчується кількома прозовими етюдами, серед яких блискучий, з розкішною іронією і щирим смутком та любов’ю, спогад про Чернівці, про Київ, про близьких людей…

Мойсей Фішбейн почав друкуватися наприкінці 60-х років минулого століття. Його талант прозірливо поцінував і підтримав Микола Бажан; з увагою поставився до молодого поета Леонід Первомайський; багато важили для Мойсея Фішбейна прихильність і довіра Миколи Лукаша та Григорія Кочура, які гідно оцінили магію його слова (і в яких він плідно навчався). Про цих корифеїв української культури Мойсей Фішбейн зберіг вдячну пам’ять, засвідчену і в цій книзі.

Попри підтримку багатьох діячів української культури, за умов ідеологічного терору 70-х років Мойсей Фішбейн змушений був еміґрувати з СРСР. Цей час був сповнений для нього надій і безнадії, творчої праці й мук поетичного слова, а над усім цим виростала крижаною горою ностальгія. Мойсей Фішбейн зрозумів, що не може жити без України. Не один рік пішов на те, щоб вирішити питання про спосіб повернення в Україну: адже треба було десь і за щось жити. І ось його мрія здійснилася: він повернувся в Україну.

Книга, яку тепер одержує читач, – найоб’ємніша з усіх Фішбейнових книжок і найповніше репрезентує його творчість. Повернення в Україну немовби утвердило його ще більше в суверенності його поетичного голосу. Той діапазон роздумів, що окреслився в 90-і роки, на зламі століть (тисячоліть!), і набрав есхатологічного характеру ("на порозі Катастрофи"), в поезіях останніх років, створених уже в Україні, в атмосфері її здійснюваного, але не здійсненого катарсису, – перейнято наростанням потреби говорити до "позанебесного Отця". Таке звертання припустиме й не сприймається як суєтне й блюзнірське лише тоді, коли поет чує його, "позанебесного Отця", присутність у світі своїх тривог. Фішбейн цю присутність чує. Причетність до подій в Україні останніх років дала йому таке переживання української долі, в якому відлунюють "горні вісті" всій "недонаверненій землі". І два кличі надії: "Судú" і "Спасú". Біблійне.

Але есхатологічні тривоги – це лише один полюс бачення й переживання світу в Мойсея Фішбейна. На другому ці тривоги постають перед судом "практичного розуму" (кантівського?) чи, радше, здорового глузду, вища концентрація якого – в іронії та сарказмі: це єдино можлива реакція на апофеоз абсурдів життя. Особливо плодоносне на ці абсурди наше, українське, політичне та навколополітичне життя з його невтомними героями. Їх ми й побачимо у Фішбейновій "Аб-сурдокамері", що збагачується з кожним роком і переростає у свого роду енциклопедію наших ні з чим не зрівнянних дивовиж. (А втім, вони – своєю чергою, всього лише історичне відлуння тих чудасій радянщини, про які Фішбейн щедро нагадує в убивчих і захоплюючих гротесках своєї автобіографічної, і не зовсім, прози.) А його блискучі "аферизми" – це ніби самозахист "урукопаш" від розмаїтих рутинних аномалій сучасності: Мойсей Фішбейн рятується, насолоджуючись опірністю й мудрістю мови, яка може все поставити на своє місце – легко й весело, з невимушеною зверхністю.

У цій книзі щедріше, ніж раніше, представлена й проза Мойсея Фішбейна. Невимушеність оповіді, багатство асоціацій, алюзій, перегуків і відгомонів з арсеналу культури (те, що тепер зветься "інтертекстуальністю") роблять цю прозу вищою мірою читабельною. Може, трохи й несподіваним чином вона показує його, нібито поетичного дивака-відлюдника (так зазвичай уявляється чи не кожен безсумнівний поет), – і як чіпко закоріненого в суспільному й житейському побуті, наділеного здатністю бачити й живописати різні людські вдачі в динаміці історичного часу, в колориті національної характерності.

Картини з багаторічного перебування в Німеччині, сповнені великодушної в’їдливості щодо несхитної німецької бюрократії та бездоганного німецького бюрґерства, допомагають краще зрозуміти, чому Мойсей Фішбейн так поривався повернутися в Україну – де тільки й може він почуватися собою, попри будь-які нестерпні негаразди. Автобіографічні пасажі в його есеях та повістях дають відчути драматизм його самопочування й самостановлення.

Мойсея Фішбейна веде віра в свою покликаність, без якої немає потужного поета. Цю віру в свою покликаність він передає й нам.