Кошмар, наверно, переводить: столько вариантов текстов и не факт, что последний был окончательным...
как у Толкина с эльфийскими языками.

:=)))
Читати поезію, Ондо, як на мене, треба в оригіналі. Все инше - сурогат. Завжди заздрила по-доброму поліглотам...

Ой, недаремно Толкін те все написав, як гадаєте, Ондо Линдэ? :)
Невже не існує?

Юліано,
Я здогадуюсь на що натякається у попередньому повчальному вас коментарі....
Ви самі дали собі відповідь. Все залежить від того на що дозволяє автору талант
(коли він звичайно присутній) - межам удосконалення немає, інша справа, коли автори цього
удосконалення не бачуть і думають що осягли епогейної точки. Хоча це палка з двох кінців,
бо так би майже ніколи тексти не появлялися б.
Епоха геніїв пройшла, але й Whitman поправляв не лише стилістику,
а й удосконалював смислові навантаження тексту.
Тож потрібно бути Whitman-ом аби мати у собі стільки таланту, аби підносити планку текстів,
де її ніхто більше не підійме (нажаль). Важко було би не погодитись, що є певні місця у тексті,
а часом і увесь вірш - де нічого "відняти" чи "приліпити" чи дошліфувати. Але такі тексти трапляються
рідко і коли автор думає що всі його тексти "геніальні" - це вже не здорова тенденція і говорить
про незрілість самого автора, або якусь душевну його хворобу.
Тому ніякі науки, повчання не впливають на ауру творення людей, які ідуть за покликом серця.
Я вірю у те, що нас всіх тут звів Всевишній недарма і вклав саме ці слова у мій текст.
Отож серце - і дім і індикатор почуття правильності того що пишеш, а не що інше.
Я приходжу лише як оцінювач (читач) і з моєю думкою можна не рахуватися.
З теплом,
ЛЮ :)

От лихо - і тре було ж мені зачепити того Конан Дойла десь там вище))) Про "геніяльність" жодну, окрім Холмсової, не було навіть мізерного натяку, сподівюсь ви це розумієте так само добре як і я))) Що ж до піднесення планки,вдосконалення і посилення текстів - все це, без сумніву актуально, проте, з іншого боку, саме такий текст, створений саме в цей момент, відображає певний рівень світогляду,творчої зрілості автора, якісь внутрішньо-емоційні колізії, пережиті ним... Тобто він є цінністю навіть попри наявну (чи відсутню) літературну цінність, він багато важить для свого автора саме таким,як є... А якщо через кілька років чи навіть тижнів повернутись до певного тексту і сказати собі - о, як усе це недосконало, і порізати його, повиправляти - хіба це не означає автоматично і вихолостити якусь його надзвичайно важливу частину?
Зараз, повторюсь, я не про технічні аспекти кажу, а саме про змістово-ідейні.
Дякую, пане Юрію, що читаєте.
З наступаючим вас!

Та жодних проблем, це дуже добре, що кожен із нас має свої погляди. Так і повинно бути, Сергію. В кожного свої завдання, чи не так?
Та й гострі дискусії нам особливо, ніби, і ні до чого. Матимемо ще час доповнити один-одного.
Та й ніби суперечки не було?
Так, уточнення усвідомлених ареалів перебування.

І вам казково Новорічних чарівностей, Сергію!

Пані Іро, дякую за думки, та все ж не бачу, що може бути після пострілу)) Ще катрен пафосного монологу вмираючого героя? )))))
А якщо серйозно - то хоч візуально строфи і різняться, насправді структура в них однакова. Я перевіряла. Уточніть, яколи ваша ласка, що вам видається відмінним поміж ними:(
З повагою та відкритістю для критики)))
ВІТАЮ З НАСТУПАЮЧИМ!!!!