Було в поета перше кохання, тільки жили вони в різних країнах, і ці кордони їх таки розділили. А він страждав на віддалі і писав вірші. Й один із них глибокий вийшов, "Листи" він звався.
У далечі зірниць сумує тихе небо,
Вже промені надій не виринуть з імли,
Я знаю, що мої листи дійшли до тебе,
Але до серця твого, мабуть, не дійшли.
І з коханою його доля не зв"язала, але цей вірш, опублікований у пресі два серця люблячих поєднав.
Колись у молодості, сидячи в товаристві у гуртожитку, він прочитав цей вірш. І раптом одна
дівчина, власне заміжня жінка схопилася і обняла його і стала дякувати за вірш.
Вона зустрічалася з хлопцем. Потім він пішов до війська, і вони листувалися. Поім він перестав відповідати. Вона переживала, і не знала, що робити. Раптом у газеті натрапила на цей вірш. Переписала його, і послала коханому. Очевидно, вірш його вразив, і він став відповідати на її листи. Поім повернувся з війська і вони одружилися. А яке це щастя для поета, хоч та, хто його надихнула, не стала його, а лишилася мрією.