ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp Я розіллю л
І
&
І
&
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галантний Маньєрист /
Поеми
Наш Декамерон
А також
• Дж.Бокаччо "Декамерон", у перекладі Миколи Лукаша
• Орден Маньєристів
Він сидів на березі моря, з піни якого час від часу виходили нові й нові богині.
Він закохувався в кожну наступну, і карався подумки перед її попередницями. Але ж море придумав не він? І богинь створював теж не він, а всі ці почуття, разом із еректумами, теж народжувалися ніби самі собою - і це було його правдиве життя! І хіба це могло бути злом - якщо це життя, яке створене Звише!
Що тоді ще жадалося від нього в межах Божественної природи насолоди і болю, страждання і радості? бо що є життя, як не ці відчуття? Вони істинні, чи просто ілюзія застилала йому очі? Та, щонайменше, два елементи композиції цілком реальні - чоловік і жінка. Чи можливе тут яке-небудь щастя, гармонійне порозуміння, реальні, стійкі побудови?
Чи достатньо перебувати в ілюзіях, власних і чужих?
Він підозрював, що ілюзії у будь-якому випадку залишаться, але бажано таки їх перенести на вищий рівень - задоволення? На рівень віри? І як в релігії: "вірю, бо не розумію", чи навпаки "Розумію, тому і вірю"?
Так чи інакше віра парадоксально фігурувала в кожній його зустрічі з Жінкою, але чи не оберталася вона врешті на болісно пережиту ілюзію? І на те саме у жінок?
Бо ген вони все виходять з моря, і бачать мене, і, зрештою, ідуть далі, деякі з них грайливо обійнявши одна-одну...
А добро і зло? Гріх? Чи існують вони насправді? Чи руйнуються світи наших зусиль, і чи, взагалі, існують оті рівні зрілості, коли все повсякчас руйнують хвилі?!
І що для того, хто поновлює і поновлює свої замки з піску є любов? Можливо все це казка і все завжди приходить до глибокого розчарування і немічності сивин?
Пам’ять перебиратиме втрачені нагоди і ти жалкуватимеш за упущеним, сповна не пережитим, - жінки за Чоловіками, а чоловіки за Жінками. Кожен жалкуватиме, що не покохав, нехай і таємно, оту богиню, народжену в його світі хвилями і піною днів, можливо тільки для однієї миті його чоловічого блаженства...
Тож чи не краще просто жити, без сумнівів і не відкладаючи нічого на потім? Бо "потім" точно буде не таким...
Як писав наймудріший із ловеласів, Омар Хайям -
"Нас переслідує Недоля навісна.
Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!
Ми добре знаємо, що на прощання й краплі
води звичайної нам не пошле вона."
І він задоволено посміхався - зустрічаючи нову богиню, - хіба філософія не повинна служити задоволенню? :)
З туману за ним проступали величні обриси замку-монастиря Ордену Маньєристів (галантних і куртуазних), вставало сонце нового дня.
А отже літо, що віднині завжди з нами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наш Декамерон
А також • Дж.Бокаччо "Декамерон", у перекладі Миколи Лукаша
• Орден Маньєристів
Він сидів на березі моря, з піни якого час від часу виходили нові й нові богині.
Він закохувався в кожну наступну, і карався подумки перед її попередницями. Але ж море придумав не він? І богинь створював теж не він, а всі ці почуття, разом із еректумами, теж народжувалися ніби самі собою - і це було його правдиве життя! І хіба це могло бути злом - якщо це життя, яке створене Звише!
Що тоді ще жадалося від нього в межах Божественної природи насолоди і болю, страждання і радості? бо що є життя, як не ці відчуття? Вони істинні, чи просто ілюзія застилала йому очі? Та, щонайменше, два елементи композиції цілком реальні - чоловік і жінка. Чи можливе тут яке-небудь щастя, гармонійне порозуміння, реальні, стійкі побудови?
Чи достатньо перебувати в ілюзіях, власних і чужих?
Він підозрював, що ілюзії у будь-якому випадку залишаться, але бажано таки їх перенести на вищий рівень - задоволення? На рівень віри? І як в релігії: "вірю, бо не розумію", чи навпаки "Розумію, тому і вірю"?
Так чи інакше віра парадоксально фігурувала в кожній його зустрічі з Жінкою, але чи не оберталася вона врешті на болісно пережиту ілюзію? І на те саме у жінок?
Бо ген вони все виходять з моря, і бачать мене, і, зрештою, ідуть далі, деякі з них грайливо обійнявши одна-одну...
А добро і зло? Гріх? Чи існують вони насправді? Чи руйнуються світи наших зусиль, і чи, взагалі, існують оті рівні зрілості, коли все повсякчас руйнують хвилі?!
І що для того, хто поновлює і поновлює свої замки з піску є любов? Можливо все це казка і все завжди приходить до глибокого розчарування і немічності сивин?
Пам’ять перебиратиме втрачені нагоди і ти жалкуватимеш за упущеним, сповна не пережитим, - жінки за Чоловіками, а чоловіки за Жінками. Кожен жалкуватиме, що не покохав, нехай і таємно, оту богиню, народжену в його світі хвилями і піною днів, можливо тільки для однієї миті його чоловічого блаженства...
Тож чи не краще просто жити, без сумнівів і не відкладаючи нічого на потім? Бо "потім" точно буде не таким...
Як писав наймудріший із ловеласів, Омар Хайям -
"Нас переслідує Недоля навісна.
Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!
Ми добре знаємо, що на прощання й краплі
води звичайної нам не пошле вона."
І він задоволено посміхався - зустрічаючи нову богиню, - хіба філософія не повинна служити задоволенню? :)
З туману за ним проступали величні обриси замку-монастиря Ордену Маньєристів (галантних і куртуазних), вставало сонце нового дня.
Іра Білінська (М.К./Л.П.) [ 2010-07-25 21:32:28 ] 
Справді, "вічна тема для поетів..." :)
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 00:05:02 ] 
Віщих снів ясна тривога
нашого з тобою літа
і душі в’язка знемога,
наче кров уже пролита...
.....................
....................
[ 2010-07-26 00:05:02 ]
Віщих снів ясна тривога
нашого з тобою літа
і душі в’язка знемога,
наче кров уже пролита...
.....................
....................
Наталія Крісман (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 00:18:54 ] 
Перша кров уже пролита
На полях баталій літа...
Ти ж такий несамовитий -
Час прийшов тебе скорити!
На полях баталій літа...
Ти ж такий несамовитий -
Час прийшов тебе скорити!
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 00:32:12 ]
Сьогодні в мене точно будуть класні сни,
сюжети не нові - Декамерон і ми.
[ 2010-07-26 00:32:12 ]
Сьогодні в мене точно будуть класні сни,
сюжети не нові - Декамерон і ми.
Оксана Мазур (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 01:04:15 ] 
НАШ ДЕКАМЕРОН )))
Наталька строчить вірші,
Я малюю,
А Маньєрист нам їстоньки готує ;))
Наталька строчить вірші,
Я малюю,
А Маньєрист нам їстоньки готує ;))
Наталія Крісман (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 01:10:56 ]
Такий розподіл обов"язків мені дуже подобається!
Цікаво, що б ще такого корисного можна було взяти у Маньєриста? Як ти думаєш?
Цікаво, що б ще такого корисного можна було взяти у Маньєриста? Як ти думаєш?
Наталія Крісман (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 00:38:28 ]
Все старе - таке хороше...
В еро-сни тебе попрошу,
Хоч сюжети не новітні,
Твоє ЕГО все ж наситять!
В еро-сни тебе попрошу,
Хоч сюжети не новітні,
Твоє ЕГО все ж наситять!
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-26 11:21:02 ]
Наш Декамерон :)
Прекрасна тема, я готую м'ясо - на рожні смажу баранчика, мої м'язи блищать на сонці, жарко. Час від часу стрибаю у загату гірської річки, що омиває руїни палацу ющенка в Карпатах, на тлі більш величної споруди - вище - ЗАМКУ ОРДЕНА МАНЬЄРИСТІВ, де ми і знайшли прихисток під час близьких уже Декамеронівських подій.
Довкола подеколи пролітають важкі ющенківські бджоли, хитро приховані підземні вулики нам ще не вдалося віднайти, але ми не втрачаємо надії...
Та один ющенківський сховок я таки знайшов - залу з десятком бочок найкращого вина, звідки час від часу виношу кухлик-другий, і роздаю спраглим дамам і кавалерам, які намагаються щось посадити на імпровізованому городі. Наталя і Оксанка сумують без мене. Їх погляди небайдуже торкаються і баранчика, і я очікую вечірньої пори, коли вас надихатимутьще й романтичні оповіді...
А не так далеко внизу видніється море.
Світ змінився... :)
Наш Декамерон :)
Прекрасна тема, я готую м'ясо - на рожні смажу баранчика, мої м'язи блищать на сонці, жарко. Час від часу стрибаю у загату гірської річки, що омиває руїни палацу ющенка в Карпатах, на тлі більш величної споруди - вище - ЗАМКУ ОРДЕНА МАНЬЄРИСТІВ, де ми і знайшли прихисток під час близьких уже Декамеронівських подій.
Довкола подеколи пролітають важкі ющенківські бджоли, хитро приховані підземні вулики нам ще не вдалося віднайти, але ми не втрачаємо надії...
Та один ющенківський сховок я таки знайшов - залу з десятком бочок найкращого вина, звідки час від часу виношу кухлик-другий, і роздаю спраглим дамам і кавалерам, які намагаються щось посадити на імпровізованому городі. Наталя і Оксанка сумують без мене. Їх погляди небайдуже торкаються і баранчика, і я очікую вечірньої пори, коли вас надихатимутьще й романтичні оповіді...
А не так далеко внизу видніється море.
Світ змінився... :)
Оксана Мазур (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 11:43:17 ]
ооооооо...ЯКА Ж Я НЕБАЙДУЖА....вино, шашлик, і ющенківські бджоли!....ааааааах...
Гітару в руки,
Карти на стіл.
Кохання – мука
І трата сил.
Коси по плечах,
В очах печаль:
З любов’ю тісно,
Без неї – жаль.
Спека у Львові,
Крига в очах.
Я прагну волі,
Співочий птах!
Нічка і стужа,
Спатки пора…
Я НЕ БАЙДУЖА –
ЦЕ Ж ЛИШЕ ГРА!
Гітару в руки,
Карти на стіл.
Кохання – мука
І трата сил.
Коси по плечах,
В очах печаль:
З любов’ю тісно,
Без неї – жаль.
Спека у Львові,
Крига в очах.
Я прагну волі,
Співочий птах!
Нічка і стужа,
Спатки пора…
Я НЕ БАЙДУЖА –
ЦЕ Ж ЛИШЕ ГРА!
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 12:17:07 ]
[ 2010-07-26 12:17:07 ]
Наш Декамерон - 2.
"Ви небайдужа, це славно...
А було ж як, недавно..."
Гітару в руках тримає інший відомий куртуазний лицар, на концерти якого у Львові Оксанка і Наталя, як і Мрія Поета, все якось не потрапляли, і не потрапляли, а тепер ось потрапили, а ще й запах від баранчика - словом слинка, як і нова засмага, котилися тілом.
Лицар співає про сільське кохання і ніжно скошує погляд на дівчат, що в одних ющенківських рушниках із надписом „Так!”, потягують самокрутки із ющенківської ж коноплі під сортовою назвою „проти всіх”.
Лицар з гітарою ніколи не порушував куртуазних законів (одному лицареві, якщо поруч інший лицар – одна дама – на одні обійми). Тож підозри дам тануть так і не знайшовши підстав для невмотивованого скандалу.
Та куди поспішати, внизу радісно виблискує море, і діватися звідси – хіба що на сусідню гору...
Світ змінився... :(
"Ви небайдужа, це славно...
А було ж як, недавно..."
Гітару в руках тримає інший відомий куртуазний лицар, на концерти якого у Львові Оксанка і Наталя, як і Мрія Поета, все якось не потрапляли, і не потрапляли, а тепер ось потрапили, а ще й запах від баранчика - словом слинка, як і нова засмага, котилися тілом.
Лицар співає про сільське кохання і ніжно скошує погляд на дівчат, що в одних ющенківських рушниках із надписом „Так!”, потягують самокрутки із ющенківської ж коноплі під сортовою назвою „проти всіх”.
Лицар з гітарою ніколи не порушував куртуазних законів (одному лицареві, якщо поруч інший лицар – одна дама – на одні обійми). Тож підозри дам тануть так і не знайшовши підстав для невмотивованого скандалу.
Та куди поспішати, внизу радісно виблискує море, і діватися звідси – хіба що на сусідню гору...
Світ змінився... :(
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-07-26 13:00:53 ] 
Не знаю, хто такий цей "відомий куртуазний лицар", але ніякої гарантії, що він ласо коситься не на дівчат, а на баранчика, немає. І слинка, яка котиться тілом, має заважати йому співати про сільську любов. Так шо треба вибрати: або любов, або баранчик. Або інша гора.
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-26 13:12:29 ]
Голос диктора за кадром: Ні, він співав саме кожній із них, а взагалі, смажений баранчик на іншу гору аж ніяк самостійно не втече, тож погляди метра українського шансону ковзали з полум'яних профілів до язиків полум'я і назад, туди і назад, туди і назад, - щось в цьому його одночасно і бентежило і надихало...
Голос диктора за кадром: Ні, він співав саме кожній із них, а взагалі, смажений баранчик на іншу гору аж ніяк самостійно не втече, тож погляди метра українського шансону ковзали з полум'яних профілів до язиків полум'я і назад, туди і назад, туди і назад, - щось в цьому його одночасно і бентежило і надихало...
Оксана Мазур (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 12:31:24 ]
ну просто балдію...особливо:"слинка, як і нова засмага, котилися тілом." )))))))))))))))))))))))))
УЯВИЛА...)))))))))))))))))))
УЯВИЛА...)))))))))))))))))))
Наталія Крісман (Л.П./Л.П.)
[ 2010-07-26 12:56:39 ]
[ 2010-07-26 12:56:39 ]
А це нічого, що я втручаюся у вашу інтимну переписку про мед і бджоли, спинки, слинки?...
Картинки вже починають оживати перед моїм взором!
Продовжуйте в тому ж дусі!
Картинки вже починають оживати перед моїм взором!
Продовжуйте в тому ж дусі!
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 13:02:43 ]
Наталочко, ми ж в одній, закинутій високо в гори, компанії, жодного поділу на чуже і моє - тут все ваше. Навіть оцей лицар із гітарою - ваш. :)
[ 2010-07-26 13:02:43 ]
Наталочко, ми ж в одній, закинутій високо в гори, компанії, жодного поділу на чуже і моє - тут все ваше. Навіть оцей лицар із гітарою - ваш. :)
Юля Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-07-26 16:45:36 ] 
"Навіть оцей лицар із гітарою - ваш. :)" А це вже питання, шановні. Є така приказка у кацапів, про каравай.
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 16:51:30 ]
Ну, люба Юлечко, це зовсім інша п'єса,
тут віртуально все - ну "чисто" меса! :)
[ 2010-07-26 16:51:30 ]
Ну, люба Юлечко, це зовсім інша п'єса,
тут віртуально все - ну "чисто" меса! :)
Юля Шешуряк (М.К./М.К.)
[ 2010-07-26 16:56:48 ]
[ 2010-07-26 16:56:48 ]
Віртуально чи ні. Але Ви, маньєристе, наділяєте лицаря якимись не властивими йому рисами.
Пам"ятайте про каравай ;) Хоч би й віртуальний))) Народна мудрість все-таки)) А ми ж братні народи))
Пам"ятайте про каравай ;) Хоч би й віртуальний))) Народна мудрість все-таки)) А ми ж братні народи))
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 17:30:38 ]
Я прибрав ковзкі моменти!
Залишились сентименти...
[ 2010-07-26 17:30:38 ]
Я прибрав ковзкі моменти!
Залишились сентименти...
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-07-26 18:36:56 ]
Бачу, спізнилась, все "ковзке" вже присипали пісочком )
Як говорять наші інші братні народи: я не питаю, хто такі кацапи. Я питаю: то цей лицар - Ваш каравай? І звідки Вам відомі всі властиві йому риси? Може, він мріє ось про таку от пастораль? ))
Як говорять наші інші братні народи: я не питаю, хто такі кацапи. Я питаю: то цей лицар - Ваш каравай? І звідки Вам відомі всі властиві йому риси? Може, він мріє ось про таку от пастораль? ))
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 19:41:37 ]
О хто ж бо з нас про пастораль не мріє, Мріє?
Ось ви би як продовжили сюжет,
Декамерону нашого надіє?..
[ 2010-07-26 19:41:37 ]
О хто ж бо з нас про пастораль не мріє, Мріє?
Ось ви би як продовжили сюжет,
Декамерону нашого надіє?..
Мрія Поета (Л.П./М.К.)
[ 2010-07-26 19:56:27 ]
[ 2010-07-26 19:56:27 ]
Продовжити солодкий цей сюжет?
Авжеж, охоче, лиш один момент:
Декамерон у віршах чи у прозі?
На двох? на трьох? чи може, на квартет?
Авжеж, охоче, лиш один момент:
Декамерон у віршах чи у прозі?
На двох? на трьох? чи може, на квартет?
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-26 20:07:35 ]
І так, і так - масив у прозі сяйній,
а включення, хоч стогони брутальні... :)
І так, і так - масив у прозі сяйній,
а включення, хоч стогони брутальні... :)
А отже літо, що віднині завжди з нами!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1538 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1538 seconds