ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
2025.11.05
21:38
Вірш, написаний уві сні,
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
2025.11.05
15:16
не повіриш
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
2025.11.05
09:26
Знов пливу за течією…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху весь в диму…
Відмовляюсь. Терапія...
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху весь в диму…
Відмовляюсь. Терапія...
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
2025.11.05
02:51
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
2025.11.04
22:11
Із рокера він став перукарем,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
2025.11.04
21:58
Кволі у полі тополі,
В Полі доволі квасолі.
В Полі доволі квасолі.
2025.11.04
12:43
Мій рідний край – це неосяжний простір,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
2025.11.04
11:55
Що бачить читач, який натрапив на публікацію одного з діючих авторів "Поетичних майстерень"?
Побачене буде віршем, висота якого складає дві строфи з промовистою назвою "Гекзаметр гніву". Ось воно:
"Гнів, оспівай, богине, народу, який не здається,
2025.11.04
10:09
А минулої доби повернули сотні тіл.
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
2025.11.04
07:38
Мене щоб не помітили, забули,
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
2025.11.03
23:33
Аморальні і безпринципні найбільше переймаються моральними принципами.
Нечесні беруться пильнувати за чеснотами, нечисті – за чистотою, душогуби – за спасінням душ.
Інстинкт заробляння грошей заступає усі інші інстинкти.
Мізерним душам кортить ро
2025.11.03
21:29
Повертаюсь по колу в колишні кордони.
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галантний Маньєрист /
Поеми
Наш Декамерон
А також
• Дж.Бокаччо "Декамерон", у перекладі Миколи Лукаша
• Орден Маньєристів
Він сидів на березі моря, з піни якого час від часу виходили нові й нові богині.
Він закохувався в кожну наступну, і карався подумки перед її попередницями. Але ж море придумав не він? І богинь створював теж не він, а всі ці почуття, разом із еректумами, теж народжувалися ніби самі собою - і це було його правдиве життя! І хіба це могло бути злом - якщо це життя, яке створене Звише!
Що тоді ще жадалося від нього в межах Божественної природи насолоди і болю, страждання і радості? бо що є життя, як не ці відчуття? Вони істинні, чи просто ілюзія застилала йому очі? Та, щонайменше, два елементи композиції цілком реальні - чоловік і жінка. Чи можливе тут яке-небудь щастя, гармонійне порозуміння, реальні, стійкі побудови?
Чи достатньо перебувати в ілюзіях, власних і чужих?
Він підозрював, що ілюзії у будь-якому випадку залишаться, але бажано таки їх перенести на вищий рівень - задоволення? На рівень віри? І як в релігії: "вірю, бо не розумію", чи навпаки "Розумію, тому і вірю"?
Так чи інакше віра парадоксально фігурувала в кожній його зустрічі з Жінкою, але чи не оберталася вона врешті на болісно пережиту ілюзію? І на те саме у жінок?
Бо ген вони все виходять з моря, і бачать мене, і, зрештою, ідуть далі, деякі з них грайливо обійнявши одна-одну...
А добро і зло? Гріх? Чи існують вони насправді? Чи руйнуються світи наших зусиль, і чи, взагалі, існують оті рівні зрілості, коли все повсякчас руйнують хвилі?!
І що для того, хто поновлює і поновлює свої замки з піску є любов? Можливо все це казка і все завжди приходить до глибокого розчарування і немічності сивин?
Пам’ять перебиратиме втрачені нагоди і ти жалкуватимеш за упущеним, сповна не пережитим, - жінки за Чоловіками, а чоловіки за Жінками. Кожен жалкуватиме, що не покохав, нехай і таємно, оту богиню, народжену в його світі хвилями і піною днів, можливо тільки для однієї миті його чоловічого блаженства...
Тож чи не краще просто жити, без сумнівів і не відкладаючи нічого на потім? Бо "потім" точно буде не таким...
Як писав наймудріший із ловеласів, Омар Хайям -
"Нас переслідує Недоля навісна.
Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!
Ми добре знаємо, що на прощання й краплі
води звичайної нам не пошле вона."
І він задоволено посміхався - зустрічаючи нову богиню, - хіба філософія не повинна служити задоволенню? :)
З туману за ним проступали величні обриси замку-монастиря Ордену Маньєристів (галантних і куртуазних), вставало сонце нового дня.
А отже літо, що віднині завжди з нами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наш Декамерон
А також • Дж.Бокаччо "Декамерон", у перекладі Миколи Лукаша
• Орден Маньєристів
Він сидів на березі моря, з піни якого час від часу виходили нові й нові богині.
Він закохувався в кожну наступну, і карався подумки перед її попередницями. Але ж море придумав не він? І богинь створював теж не він, а всі ці почуття, разом із еректумами, теж народжувалися ніби самі собою - і це було його правдиве життя! І хіба це могло бути злом - якщо це життя, яке створене Звише!
Що тоді ще жадалося від нього в межах Божественної природи насолоди і болю, страждання і радості? бо що є життя, як не ці відчуття? Вони істинні, чи просто ілюзія застилала йому очі? Та, щонайменше, два елементи композиції цілком реальні - чоловік і жінка. Чи можливе тут яке-небудь щастя, гармонійне порозуміння, реальні, стійкі побудови?
Чи достатньо перебувати в ілюзіях, власних і чужих?
Він підозрював, що ілюзії у будь-якому випадку залишаться, але бажано таки їх перенести на вищий рівень - задоволення? На рівень віри? І як в релігії: "вірю, бо не розумію", чи навпаки "Розумію, тому і вірю"?
Так чи інакше віра парадоксально фігурувала в кожній його зустрічі з Жінкою, але чи не оберталася вона врешті на болісно пережиту ілюзію? І на те саме у жінок?
Бо ген вони все виходять з моря, і бачать мене, і, зрештою, ідуть далі, деякі з них грайливо обійнявши одна-одну...
А добро і зло? Гріх? Чи існують вони насправді? Чи руйнуються світи наших зусиль, і чи, взагалі, існують оті рівні зрілості, коли все повсякчас руйнують хвилі?!
І що для того, хто поновлює і поновлює свої замки з піску є любов? Можливо все це казка і все завжди приходить до глибокого розчарування і немічності сивин?
Пам’ять перебиратиме втрачені нагоди і ти жалкуватимеш за упущеним, сповна не пережитим, - жінки за Чоловіками, а чоловіки за Жінками. Кожен жалкуватиме, що не покохав, нехай і таємно, оту богиню, народжену в його світі хвилями і піною днів, можливо тільки для однієї миті його чоловічого блаженства...
Тож чи не краще просто жити, без сумнівів і не відкладаючи нічого на потім? Бо "потім" точно буде не таким...
Як писав наймудріший із ловеласів, Омар Хайям -
"Нас переслідує Недоля навісна.
Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!
Ми добре знаємо, що на прощання й краплі
води звичайної нам не пошле вона."
І він задоволено посміхався - зустрічаючи нову богиню, - хіба філософія не повинна служити задоволенню? :)
З туману за ним проступали величні обриси замку-монастиря Ордену Маньєристів (галантних і куртуазних), вставало сонце нового дня.
Іра Білінська (М.К./Л.П.) [ 2010-07-25 21:32:28 ] 
Справді, "вічна тема для поетів..." :)
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 00:05:02 ] 
Віщих снів ясна тривога
нашого з тобою літа
і душі в’язка знемога,
наче кров уже пролита...
.....................
....................
[ 2010-07-26 00:05:02 ]
Віщих снів ясна тривога
нашого з тобою літа
і душі в’язка знемога,
наче кров уже пролита...
.....................
....................
Наталія Крісман (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 00:18:54 ] 
Перша кров уже пролита
На полях баталій літа...
Ти ж такий несамовитий -
Час прийшов тебе скорити!
На полях баталій літа...
Ти ж такий несамовитий -
Час прийшов тебе скорити!
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 00:32:12 ]
Сьогодні в мене точно будуть класні сни,
сюжети не нові - Декамерон і ми.
[ 2010-07-26 00:32:12 ]
Сьогодні в мене точно будуть класні сни,
сюжети не нові - Декамерон і ми.
Оксана Мазур (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 01:04:15 ] 
НАШ ДЕКАМЕРОН )))
Наталька строчить вірші,
Я малюю,
А Маньєрист нам їстоньки готує ;))
Наталька строчить вірші,
Я малюю,
А Маньєрист нам їстоньки готує ;))
Наталія Крісман (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 01:10:56 ]
Такий розподіл обов"язків мені дуже подобається!
Цікаво, що б ще такого корисного можна було взяти у Маньєриста? Як ти думаєш?
Цікаво, що б ще такого корисного можна було взяти у Маньєриста? Як ти думаєш?
Наталія Крісман (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 00:38:28 ]
Все старе - таке хороше...
В еро-сни тебе попрошу,
Хоч сюжети не новітні,
Твоє ЕГО все ж наситять!
В еро-сни тебе попрошу,
Хоч сюжети не новітні,
Твоє ЕГО все ж наситять!
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-26 11:21:02 ]
Наш Декамерон :)
Прекрасна тема, я готую м'ясо - на рожні смажу баранчика, мої м'язи блищать на сонці, жарко. Час від часу стрибаю у загату гірської річки, що омиває руїни палацу ющенка в Карпатах, на тлі більш величної споруди - вище - ЗАМКУ ОРДЕНА МАНЬЄРИСТІВ, де ми і знайшли прихисток під час близьких уже Декамеронівських подій.
Довкола подеколи пролітають важкі ющенківські бджоли, хитро приховані підземні вулики нам ще не вдалося віднайти, але ми не втрачаємо надії...
Та один ющенківський сховок я таки знайшов - залу з десятком бочок найкращого вина, звідки час від часу виношу кухлик-другий, і роздаю спраглим дамам і кавалерам, які намагаються щось посадити на імпровізованому городі. Наталя і Оксанка сумують без мене. Їх погляди небайдуже торкаються і баранчика, і я очікую вечірньої пори, коли вас надихатимутьще й романтичні оповіді...
А не так далеко внизу видніється море.
Світ змінився... :)
Наш Декамерон :)
Прекрасна тема, я готую м'ясо - на рожні смажу баранчика, мої м'язи блищать на сонці, жарко. Час від часу стрибаю у загату гірської річки, що омиває руїни палацу ющенка в Карпатах, на тлі більш величної споруди - вище - ЗАМКУ ОРДЕНА МАНЬЄРИСТІВ, де ми і знайшли прихисток під час близьких уже Декамеронівських подій.
Довкола подеколи пролітають важкі ющенківські бджоли, хитро приховані підземні вулики нам ще не вдалося віднайти, але ми не втрачаємо надії...
Та один ющенківський сховок я таки знайшов - залу з десятком бочок найкращого вина, звідки час від часу виношу кухлик-другий, і роздаю спраглим дамам і кавалерам, які намагаються щось посадити на імпровізованому городі. Наталя і Оксанка сумують без мене. Їх погляди небайдуже торкаються і баранчика, і я очікую вечірньої пори, коли вас надихатимутьще й романтичні оповіді...
А не так далеко внизу видніється море.
Світ змінився... :)
Оксана Мазур (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 11:43:17 ]
ооооооо...ЯКА Ж Я НЕБАЙДУЖА....вино, шашлик, і ющенківські бджоли!....ааааааах...
Гітару в руки,
Карти на стіл.
Кохання – мука
І трата сил.
Коси по плечах,
В очах печаль:
З любов’ю тісно,
Без неї – жаль.
Спека у Львові,
Крига в очах.
Я прагну волі,
Співочий птах!
Нічка і стужа,
Спатки пора…
Я НЕ БАЙДУЖА –
ЦЕ Ж ЛИШЕ ГРА!
Гітару в руки,
Карти на стіл.
Кохання – мука
І трата сил.
Коси по плечах,
В очах печаль:
З любов’ю тісно,
Без неї – жаль.
Спека у Львові,
Крига в очах.
Я прагну волі,
Співочий птах!
Нічка і стужа,
Спатки пора…
Я НЕ БАЙДУЖА –
ЦЕ Ж ЛИШЕ ГРА!
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 12:17:07 ]
[ 2010-07-26 12:17:07 ]
Наш Декамерон - 2.
"Ви небайдужа, це славно...
А було ж як, недавно..."
Гітару в руках тримає інший відомий куртуазний лицар, на концерти якого у Львові Оксанка і Наталя, як і Мрія Поета, все якось не потрапляли, і не потрапляли, а тепер ось потрапили, а ще й запах від баранчика - словом слинка, як і нова засмага, котилися тілом.
Лицар співає про сільське кохання і ніжно скошує погляд на дівчат, що в одних ющенківських рушниках із надписом „Так!”, потягують самокрутки із ющенківської ж коноплі під сортовою назвою „проти всіх”.
Лицар з гітарою ніколи не порушував куртуазних законів (одному лицареві, якщо поруч інший лицар – одна дама – на одні обійми). Тож підозри дам тануть так і не знайшовши підстав для невмотивованого скандалу.
Та куди поспішати, внизу радісно виблискує море, і діватися звідси – хіба що на сусідню гору...
Світ змінився... :(
"Ви небайдужа, це славно...
А було ж як, недавно..."
Гітару в руках тримає інший відомий куртуазний лицар, на концерти якого у Львові Оксанка і Наталя, як і Мрія Поета, все якось не потрапляли, і не потрапляли, а тепер ось потрапили, а ще й запах від баранчика - словом слинка, як і нова засмага, котилися тілом.
Лицар співає про сільське кохання і ніжно скошує погляд на дівчат, що в одних ющенківських рушниках із надписом „Так!”, потягують самокрутки із ющенківської ж коноплі під сортовою назвою „проти всіх”.
Лицар з гітарою ніколи не порушував куртуазних законів (одному лицареві, якщо поруч інший лицар – одна дама – на одні обійми). Тож підозри дам тануть так і не знайшовши підстав для невмотивованого скандалу.
Та куди поспішати, внизу радісно виблискує море, і діватися звідси – хіба що на сусідню гору...
Світ змінився... :(
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-07-26 13:00:53 ] 
Не знаю, хто такий цей "відомий куртуазний лицар", але ніякої гарантії, що він ласо коситься не на дівчат, а на баранчика, немає. І слинка, яка котиться тілом, має заважати йому співати про сільську любов. Так шо треба вибрати: або любов, або баранчик. Або інша гора.
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-26 13:12:29 ]
Голос диктора за кадром: Ні, він співав саме кожній із них, а взагалі, смажений баранчик на іншу гору аж ніяк самостійно не втече, тож погляди метра українського шансону ковзали з полум'яних профілів до язиків полум'я і назад, туди і назад, туди і назад, - щось в цьому його одночасно і бентежило і надихало...
Голос диктора за кадром: Ні, він співав саме кожній із них, а взагалі, смажений баранчик на іншу гору аж ніяк самостійно не втече, тож погляди метра українського шансону ковзали з полум'яних профілів до язиків полум'я і назад, туди і назад, туди і назад, - щось в цьому його одночасно і бентежило і надихало...
Оксана Мазур (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-26 12:31:24 ]
ну просто балдію...особливо:"слинка, як і нова засмага, котилися тілом." )))))))))))))))))))))))))
УЯВИЛА...)))))))))))))))))))
УЯВИЛА...)))))))))))))))))))
Наталія Крісман (Л.П./Л.П.)
[ 2010-07-26 12:56:39 ]
[ 2010-07-26 12:56:39 ]
А це нічого, що я втручаюся у вашу інтимну переписку про мед і бджоли, спинки, слинки?...
Картинки вже починають оживати перед моїм взором!
Продовжуйте в тому ж дусі!
Картинки вже починають оживати перед моїм взором!
Продовжуйте в тому ж дусі!
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 13:02:43 ]
Наталочко, ми ж в одній, закинутій високо в гори, компанії, жодного поділу на чуже і моє - тут все ваше. Навіть оцей лицар із гітарою - ваш. :)
[ 2010-07-26 13:02:43 ]
Наталочко, ми ж в одній, закинутій високо в гори, компанії, жодного поділу на чуже і моє - тут все ваше. Навіть оцей лицар із гітарою - ваш. :)
Юля Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-07-26 16:45:36 ] 
"Навіть оцей лицар із гітарою - ваш. :)" А це вже питання, шановні. Є така приказка у кацапів, про каравай.
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 16:51:30 ]
Ну, люба Юлечко, це зовсім інша п'єса,
тут віртуально все - ну "чисто" меса! :)
[ 2010-07-26 16:51:30 ]
Ну, люба Юлечко, це зовсім інша п'єса,
тут віртуально все - ну "чисто" меса! :)
Юля Шешуряк (М.К./М.К.)
[ 2010-07-26 16:56:48 ]
[ 2010-07-26 16:56:48 ]
Віртуально чи ні. Але Ви, маньєристе, наділяєте лицаря якимись не властивими йому рисами.
Пам"ятайте про каравай ;) Хоч би й віртуальний))) Народна мудрість все-таки)) А ми ж братні народи))
Пам"ятайте про каравай ;) Хоч би й віртуальний))) Народна мудрість все-таки)) А ми ж братні народи))
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 17:30:38 ]
Я прибрав ковзкі моменти!
Залишились сентименти...
[ 2010-07-26 17:30:38 ]
Я прибрав ковзкі моменти!
Залишились сентименти...
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-07-26 18:36:56 ]
Бачу, спізнилась, все "ковзке" вже присипали пісочком )
Як говорять наші інші братні народи: я не питаю, хто такі кацапи. Я питаю: то цей лицар - Ваш каравай? І звідки Вам відомі всі властиві йому риси? Може, він мріє ось про таку от пастораль? ))
Як говорять наші інші братні народи: я не питаю, хто такі кацапи. Я питаю: то цей лицар - Ваш каравай? І звідки Вам відомі всі властиві йому риси? Може, він мріє ось про таку от пастораль? ))
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.)
[ 2010-07-26 19:41:37 ]
О хто ж бо з нас про пастораль не мріє, Мріє?
Ось ви би як продовжили сюжет,
Декамерону нашого надіє?..
[ 2010-07-26 19:41:37 ]
О хто ж бо з нас про пастораль не мріє, Мріє?
Ось ви би як продовжили сюжет,
Декамерону нашого надіє?..
Мрія Поета (Л.П./М.К.)
[ 2010-07-26 19:56:27 ]
[ 2010-07-26 19:56:27 ]
Продовжити солодкий цей сюжет?
Авжеж, охоче, лиш один момент:
Декамерон у віршах чи у прозі?
На двох? на трьох? чи може, на квартет?
Авжеж, охоче, лиш один момент:
Декамерон у віршах чи у прозі?
На двох? на трьох? чи може, на квартет?
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-26 20:07:35 ]
І так, і так - масив у прозі сяйній,
а включення, хоч стогони брутальні... :)
І так, і так - масив у прозі сяйній,
а включення, хоч стогони брутальні... :)
А отже літо, що віднині завжди з нами!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1745 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1745 seconds