Поетичний блюз, вочевидь, не обов"язково текст для пісні-блюзу.
Є така історія. Якось Борис Гребєнщиков сидячи у кнайпі зі своєю подругою (не пам"ятаю, з ким саме) придумав російський аналог слову "блюз" - він склався зі слів "скорбь" та ",,,,,," (нае знаю як тут у Вас з табуйованою лексикою, миряться чи ні) вийшов "скорбєц". Відтак у будь-якому мовному контексті, для будь-якого дискурсу, залишається справедливим твердження "блюз - це коли добрій людині погано". Блюз, передовсім - це стан. Втілення блюзу як стану у поетичній формі може бути близьким до блюзу у музиці (наявність чіткого квадрату, рефренів тощо), а може і бути віддаленим від свого музичного прототипу.

До речі, даю посилання на сторінку вірша пана Романа, де нещодавно відбулася цікава дискусія щодо музики і поезії, рекомендую зазирнути: http://maysterni.com/publication.php?id=13147

Експромт про блюз:

Блюз не питає тебе:
«Чи треба?»
Блюз не питає тебе:
«Коли?»
Блюз – це завжди,
коли вогко в небі
Коли ріки солоні
з очей потекли.

Він заскочить тебе
як завжди – зненацька
І змусить заграти
Зворушливе соло.
Блюз – не для всіх,
Не порожня цяцька.
Він – про кінець,
Про розірване коло.

Блюз не питає тебе
«Навіщо?»
Блюз не попросить тебе
«Зачекай?»
Просто сумує
душа за горішнім
Співає свій блюз…
Про рай.

Варваро, так хочеться з вами погодитись! Кохав і все, - і це такий природній блюз, туга за щастям, яке не здійснилося у повному обсязі, - а якби здійснилося? Що далі? Цікаво, куди приводить подальший шлях окрізь тугу, - після блюзу що? Наступна партія повинна бути або менш емоційною, зате технічно досконалішою? Чи повною прострацією аргентинського танго від Астора П'яцоли?
Схоже, після першого написаного блюзу нічого справді веселого не очікується? Амба?

Юліє, ось про що я і думати не думав - що "блюз" може бути суто чоловічим жанром. Це Варвара зауважила. :) Можливо на сьогоднішній день в музиці так складається, але чи так буде завше? У блюзовій поезії не бачу жодних перешкод для жіночого домінування. Можливо йдеться про деякі "системні" речі, які продовжує переможно осягати жіноча частина людства - тобто, про перехід від пасивного сентиментального очікування, омріювання див неземних (результат, переважно, абсолют розчарування) до активних дій, не обмеженому статевими ознаками руху назустріч (результати урізноманітнюються, один із них "блюз"?)

Напевне якась градація існуватиме до пори до часу, як до пори до часу на певних рівнях існуватиме чоловіча чи жіноча поезії.
Образно я уявляю собі жіночий блюз, як певний етап по дорозі від класичного сентименталізму до постіндустріальних реалій життя з мистецтвом, у мистецтві, поруч із мистецтвом і т.д. Чоловічий блюз - швидше навпаки - етапи на шляху у зворотньому напрямку. Утім, тут ніби помітні і вікові відмінності, напрямки руху в одного й того ж автора можуть змінюватись. Отож, ідеологічно різниця Ч і Ж у напрямку сукупності поетично-магнітних моментів, зумовлених їхнім обертальним рухом навколо авторської осі? :)

Ця фраза, Марко, мо` дещо інше значити, але це, коли йдеться про секс...

Воно то зрозуміло, що історично блюз це пісні, які співали негри, йдучи на роботу на плантації і т.д. В англійскій мові не дарма є вислів I feel blue. Але ж мова йде не про ті часи, еге ж?

Ось ще один знаний автор запропонував нам свою поетично-музичну версію поглядів на блюз.
Рекомендую прослухати цю композицію п. Олександра Смика.

До речі, читав вірша Анатолія Ткачука Параноя, і саме під звучання цієї блюзової композиції від Олександра Смика і О.Майструка
http://maysterni.com/mp3/smyk_blyz01.wma

вписалося ідеально, - і мені здалося, що це ось доказ до поглядів Марка Кнопкіна і Варі Черезової - майже соціальна композиція теж може мати певне відношення до блюзу.

Безумовно, справа у самому блюзі, але і в тексті може бути ця музика романтичної зневіри, так? Розкішна медитація у танучому мареві чогось учорашнього.