Я читала давно українською мовою, у мене була книга «Казки Ганса Христіана Андерсона». А нині перечитала російською на ось цьому сайті: http://www.skazka.com.ru/article/andersen/0000045andersen.html.
На рахунок свободи і самотності… З випадком у пустелі то Ви перебільшили, то є вимушена самотність і не завжди бажана. Те ж само і з зеком. Я не хочу сказати, що всі творчі люди страшенно беззахисні, непристосовані до життя (хоча деякою мірою воно так і є), але яке б не було досконале суспільство, воно лишається натовпом і якщо у ньому раптом з’являється яскрава особистість, я не маю на увазі лідера, а таки просто творчих особистостей, то натовп в кращому випадку не розуміє їхніх поглядів, переконань, мрій і таке інше. В гіршому – ставиться до них вороже. Людина в такому випадку прагне до незалежності у своїх судженнях і прагненнях, до незалежності і свободи взагалі. Так само і з коханою людиною, таке буває (вірте на слово) що друга половина проти творчості іншої. І ми з цим або миримось, або лишаємось самотні, знову ж таки, щоб зберегти себе! Ось і виходить, що ми платимо власною самотністю за «крила». І часом краще так, ніж спаплюжити і вбити в собі Божу іскру в ім’я любові до Батьківщини, чи (що ще банальніше) до людини. І ще одне – останнє, про парадокс. Він саме і заключається в тому, що коли людина прагне до незалежності і свободи, то відмежовується на скільки то можливо від натовпу. І згодом, як то часто буває, людина досягає цього певною мірою, але лишається сама. Ось так… Мабуть найкраще (принаймні з точки зору прагматики) піти на компроміс з самим собою. Ось наприклад взаємодіяти з соціумом, приймати ДЕЯКІ правила і принципи, але в душі вважати себе особливим і бунтувати проти того ж суспільства. Це може й легше але ніяк не краще… Всі генії самотні! Але воно того варте.
Вибачте за сумбурний виклад думок – дуже тема зачепила.