ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.08.09 13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло. Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими

Юрій Гундарєв
2025.08.09 11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував

Олена Побийголод
2025.08.09 10:52
Із Бориса Заходера

Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!

І ось наша доблесна Рижка

Борис Костиря
2025.08.08 22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,

Юрій Лазірко
2025.08.08 16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття

Світлана Пирогова
2025.08.08 14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.

Портулак обіймає землю,

С М
2025.08.08 11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині

Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно

Євген Федчук
2025.08.07 19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його

Олена Побийголод
2025.08.07 16:29
Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)

Артур Курдіновський
2025.08.07 02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.

Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.

Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".

Володимир Бойко
2025.08.06 21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися. Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють. На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші. Колиш

Олена Побийголод
2025.08.06 11:19
Із Бориса Заходера

Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!

Федір Паламар
2025.08.06 00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вівчар (1994) / Публіцистика

 "Совдеп" по-студентськи




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-02-11 17:46:44
Переглядів сторінки твору 3790
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.858 / 5.5  (4.734 / 5.3)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.056 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Виступи, брифінги, звернення
Автор востаннє на сайті 2012.06.20 15:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2012-02-11 18:47:52 ]
"Совдеп" - страшна річ, живуча.Боюсь, Іро, його ще декілька поколінь з себе будуть вичавлювати. Хоча і з цього можна було б деяку користь зробити, та нема кому...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вівчар (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-11 21:16:33 ]
Просто інколи соромно за людей, особливо молодих, плюс розчарування в "інтелігентних" особах, які так вражали принциповісю. А хвороба ця ще з совєтського союзу, метастази пустила дуже міцні, на всіх рівнях - від держуправління та економіки до психології та побуту... куди ми котимось?
п.с. дякую, що прочитали


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вівчар (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-11 21:17:19 ]
Просто інколи соромно за людей, особливо молодих, плюс розчарування в "інтелігентних" особах, які так вражали принциповісю. А хвороба ця ще з совєтського союзу, метастази пустила дуже міцні, на всіх рівнях - від держуправління та економіки до психології та побуту... куди ми котимось?
п.с. дякую, що прочитали


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2012-02-11 22:42:51 ]
Нікуди ми не котимось, Іро. Просто велика кількість людей враз втратила звичні орієнтири. Сталась така собі суспільна криза. А це наче тяжка хвороба у дітей, внаслідок якої вони роблять крок назад у своєму розвитку – і це є нормальна ситуація, бо немає сили йти вперед, треба час, аби відновитись . Та оскільки розвиток суспільства в цілому завжди на порядок нижче, аніж розвиток більшості його громадян (а визнаємо чесно, нема підстав бути йому високим, оскільки низький рівень керівництва СРСР змушував його усіма силами стримувати розвиток суспільства у тих напрямках, що могли становити загрозу для правлячої верхівки ), крок назад вийшов багатоскладовий: по-перше, його зробили дезорієнтовані громадяни, по-друге, суспільство в цілому. У цій ситуації здатними до дій виявились ті, хто внаслідок низького морального розвитку й так був на тій сходинці розвитку, на яку більшість відступила, бо вони отримали найбільш придатне для них середовище. Як швидко суспільство одужає, залежить від його внутрішнього ресурсу в умовах природнього відбору, котрий змушує сильних відтирати слабких вбік, що з Україною і відбувається в останній час. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Юдов (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-16 19:49:31 ]
Все, що подано у роздумах, торкається не тільки студентства. І не тільки спадок СРСР є проблемою.
Головна червоточина українців - самодовольство особистості різних рівнів, від холопа до протопопа... Комплекс неуміння дякувати за іще один прожитий день Богу призводить до того, що зле соромимось дякувати товаришу за те, що створив щось краще ніж я.
Замішурились шаблонами "українець", "національне горе", "патріот" проходячи мимо нормальної живої людини, бо змінити треба щось для нації...
Тепер і завдання для "революціонерів": не товктися бестолково з плакатами по вулицях "Я не байдужий!", не дарувати сльозою і копійкою заслужених інвалідів України "Я чуйний!", а навчати доброму слову подяки, особливо молодь і студентів.
Можливо, добро в майбутньому повернеться сторицею в Україну. А якщо не повернеться, то хоча б гідність людська не загубиться.
А щоб добро не було безхребетним, треба структуризовуватись на рівні держави, а не по куткам політичних нужників. Потрібно мати свій олімп моралі.
Такий прапор повинна нести спілка письменників України, та куди їй бути прапрорносцем, коли ще не весь допитий совдеповський квас і можливо очікуються пенсії за заслуги перед народом...
Тож до гурту?
С пов. Василь Юдов