ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Сонетні строфи
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Заклятий льох
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
Графоманія
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Цінуйте слово!
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Шлях до Мурашки
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Присмак гіркоти
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Жінка
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
***
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
* * *
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Віщунська черешня
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
Сновидіння
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
По Золотій Лихоманці (Neil Young)
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
***
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
Антоніо, танцюючий тореро
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
Три яблука (верлібр)
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
***
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Публіцистика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Ірина Вівчар (1994) / Публіцистика

 "Совдеп" по-студентськи
...
перейти до тексту твору




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2012-02-11 17:46:44
Переглядів сторінки твору 3652
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.858 / 5.5  (4.734 / 5.3)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.056 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Виступи, брифінги, звернення
Автор востаннє на сайті 2012.06.20 15:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2012-02-11 18:47:52 ]
"Совдеп" - страшна річ, живуча.Боюсь, Іро, його ще декілька поколінь з себе будуть вичавлювати. Хоча і з цього можна було б деяку користь зробити, та нема кому...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вівчар (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-11 21:16:33 ]
Просто інколи соромно за людей, особливо молодих, плюс розчарування в "інтелігентних" особах, які так вражали принциповісю. А хвороба ця ще з совєтського союзу, метастази пустила дуже міцні, на всіх рівнях - від держуправління та економіки до психології та побуту... куди ми котимось?
п.с. дякую, що прочитали


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вівчар (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-11 21:17:19 ]
Просто інколи соромно за людей, особливо молодих, плюс розчарування в "інтелігентних" особах, які так вражали принциповісю. А хвороба ця ще з совєтського союзу, метастази пустила дуже міцні, на всіх рівнях - від держуправління та економіки до психології та побуту... куди ми котимось?
п.с. дякую, що прочитали


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2012-02-11 22:42:51 ]
Нікуди ми не котимось, Іро. Просто велика кількість людей враз втратила звичні орієнтири. Сталась така собі суспільна криза. А це наче тяжка хвороба у дітей, внаслідок якої вони роблять крок назад у своєму розвитку – і це є нормальна ситуація, бо немає сили йти вперед, треба час, аби відновитись . Та оскільки розвиток суспільства в цілому завжди на порядок нижче, аніж розвиток більшості його громадян (а визнаємо чесно, нема підстав бути йому високим, оскільки низький рівень керівництва СРСР змушував його усіма силами стримувати розвиток суспільства у тих напрямках, що могли становити загрозу для правлячої верхівки ), крок назад вийшов багатоскладовий: по-перше, його зробили дезорієнтовані громадяни, по-друге, суспільство в цілому. У цій ситуації здатними до дій виявились ті, хто внаслідок низького морального розвитку й так був на тій сходинці розвитку, на яку більшість відступила, бо вони отримали найбільш придатне для них середовище. Як швидко суспільство одужає, залежить від його внутрішнього ресурсу в умовах природнього відбору, котрий змушує сильних відтирати слабких вбік, що з Україною і відбувається в останній час. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Юдов (Л.П./Л.П.) [ 2012-02-16 19:49:31 ]
Все, що подано у роздумах, торкається не тільки студентства. І не тільки спадок СРСР є проблемою.
Головна червоточина українців - самодовольство особистості різних рівнів, від холопа до протопопа... Комплекс неуміння дякувати за іще один прожитий день Богу призводить до того, що зле соромимось дякувати товаришу за те, що створив щось краще ніж я.
Замішурились шаблонами "українець", "національне горе", "патріот" проходячи мимо нормальної живої людини, бо змінити треба щось для нації...
Тепер і завдання для "революціонерів": не товктися бестолково з плакатами по вулицях "Я не байдужий!", не дарувати сльозою і копійкою заслужених інвалідів України "Я чуйний!", а навчати доброму слову подяки, особливо молодь і студентів.
Можливо, добро в майбутньому повернеться сторицею в Україну. А якщо не повернеться, то хоча б гідність людська не загубиться.
А щоб добро не було безхребетним, треба структуризовуватись на рівні держави, а не по куткам політичних нужників. Потрібно мати свій олімп моралі.
Такий прапор повинна нести спілка письменників України, та куди їй бути прапрорносцем, коли ще не весь допитий совдеповський квас і можливо очікуються пенсії за заслуги перед народом...
Тож до гурту?
С пов. Василь Юдов