"З’явилася навіть містична думка, чи бува не наврочила сама собі тією книгою, бо робота над нею супроводжувалася відчуттям «згорання зсередини» з приводу всіх суспільних і власних проблем, а може й справді думки здатні матеріалізуватися?"
Оце "згорання зсередини" видно у творах Світлани. І ця енергія переливається із віршів і приймається читачем. Ціна велика заплачена за кожен рядок. Життя переллялося у вірші. Все, до останньої краплини. От воно - Справжнє.
Вікторе, вдячна Вам.

Світла пам'ять світлій душі Світлани.

Щира подяка автору цієї публікації за відкриття, яке давно було очевидним кожному при кожній публікації живої поетеси на цих сторінках.

Дякую, Вікторе!
Світла Костюк заслуговує на такі щирі слова.
Я, напевно, як ніхто розумію її, бо сама виборюю право на життя уже п"ять років. Спочатку замкнулась у собі, перестала писати та з"являтися на Майстернях, а після зрозуміла, що не маю права втрачати найдороще у світі, опускати руки. Було і у мене передчуття хвороби, хоча рак застає зненацька. Коли позаду були хімії, випромінювання, операція, почала писати вірші та гуморески. По іншому сприймати світ та людей, які мене оточують. Вибачте, що тільки сьогодні відкрилася вам. Тільки тоді, коли прочитала статтю Віктора, бо зрозуміла, що мушля в якій я жила багато років разсипалась на друзки. Світлана стала прикладом для всіх, як треба жити, любити, творити! Я ніколи її не забуду.
Щиро,
Тетяна

Світла пам`ять світлій Людині. Не хочеться вірити, хоча й знала зі спілкування в фейсбуці про два роки відчайдушної боротьби Світлани з хворобою. Вона так мужньо трималася, що я до останнього вірила: Світлана переможе.
Два тижні тому отримали з чоловіком посилку від Світлани: дві збірочки "Траєкторія самоспалення" та "Зцілення любов`ю" і флешку з авторським озвученням десь половини віршів з останньої збірки. Будемо оприлюднювати на просторах Інтернету. Напевно, відчувала, що сама вже не встигне...

Як боляче втратити нам усим прекрасну, талановиту, поетесу, чуйну, дивовижно добру людину, якою справді була Світлана Костюк, яка справді любила цей світ, боролась за все світле і прекрасне в ньому, дарувала всю себе своєму народові, знаючи про тяжку недугу, боролася з нею і спішила жити і мені чомусь вірилося, що вона поборе недугу і ще довго буде з нами, така вона гарна, добра... І не хочеться писати - була. Але певно, отой надрив, оте суспільне знедуховлення, яке вона бачила, оті нікчемні заздрощі її перемогам духу, надірвали душу і знемоглася вона...
Але залишилася ця дивовижна краса її серця, дивовижна світлість душі, глибина почувань, яка плекалася у прекрасних волинських лісах. У неї була душа вільнолюбивої мавки і доброї мольфарки, яка дарувала людству тільки високе добро свого серця.
Вічна пам"ять тобі, дорога Світлано.
Хоч трохи втішаю себе тим, що як музикант, разом з Віктором Охріменком брав участь у творенні трьох пісень, на її слова, співав на її творчому вечорі, долучався коштами до процесу лікування, як і чимало тут присутніх на "ПМ" колег.
Дорогий Вікторе, дякую Вам за прекрасну рецензію і тлумачення перебігу хвороби Світлани, Ви ж у нас профі- медик. У мене є електронна версія її книжки, і тепер, наш святий обов"язок в пам"ять про колегу створити в музиці іще щось гарне, найкраще з її доробку. Зробити вечір її пам"яті, написати нам усим разом книгу спогадів про неї, зібрати кошти і видати...

Відправив сьомого вранці Світлані привітання, а пізно увечері дізнався про те, що вона померла...
Невигойна хвороба, попри всі намагання лікарів і вояцьку вдачу Світлани, виявилася сильнішою...
Нехай земля буде лебединим пухом Тобі!..
Вічна і світла пам'ять...