Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Ох (1959) /
Критика | Аналітика
Поезія захована в природі
Все активніше в наш час в навчальному процесі, в мистецькій діяльності, в індустрії розваг, в техніці, в наукових дослідженнях використовується мультимедійний підхід – тобто комбінування різних форм представлення інформації. Подумав про це коли вперше з великим задоволенням переглядав книгу «Велесів гай», люб’язно презентовану мені автором – Ярославом Чорногузом.
Розкішна поліграфія на крейдованому папері. На кожному розвороті зліва кольорове фото, справа вірш – всього 70 віршів і 70 світлин. Книга «Велесів гай» – це своєрідний альбом з пейзажною лірикою і фотопейзажами одного автора-універсала. Ярослав Чорногуз постає перед читачем не лише як поет, а ще й як фотохудожник. Текст і світлина доповнюють і підсилюють враження, візуалізують мистецький матеріал, бо активізують різні сенсорні канали, що забезпечує одночасне сприйняття інформації декількома органами чуття.
На авторських світлинах – Конча Озерна (частина Кончі Заспи) – заповідні місця, які подобаються автору, куточки в яких він відпочиває тілом і душею, природа, яка надихає його. Саме тут йому найкраще пишеться.
Знов за тиждень од міста я хворий,
І набравшись бацил і біди,
Чимскоріш чимчикую сюди,
У природній оцей санаторій.
«Санаторій людства» (с.25)*
Але і на заповідні території поступово насувається людська жадібність – земля під Києвом коштує дорого, тому є бажаючі на ній урвати куш. Поет проти того, щоб природу нівечили всілякі нувориші. Йому болить те, що ця первозданна розкіш може зникнути, а натомість з’явиться лялькова квазі-краса ландшафтних дизайнерів елітних дач.
Наче вкопані, стали дуби,
Загойдались на вітрові крони,
Мов готуючись до боротьби
За останній рубіж оборони.
Підмиває коріння вода
І гілля похилилося низько.
Та вода – то іще не біда –
Бензопили ревуть уже близько.
«Перед стратою» (с.45)
Альбом складається з чотирьох розділів присвяченим порам року: «Весна, «Літо», «Осінь» «Зима». В них представлено найрізноманітніші емоції, відчуття і почуття, викликані природою. Зустрінемо і запахи, і роздуми, і пейзажі.
Запах літа в квартирі міській -
Грає вітер щемливі гами,
Залетів пух тополі легкий -
Потягнуло в кватирку лугами.
О до них би полинуть якби!
Вже малює уява картини -
Розвіваються коси верби,
Думка птахом до озера лине...
«Запах літа» (с.33)
-------------------------
Щось міняється тихо в житті –
Про минуле, прийдешнє подумай…
Павутинка невидима суму
У гіллі затремтіла густім.
«Осінні роздуми» (с.55)
-----------------
Думок мережку солодко-гірких
Плете зима з-під білої вуалі,
І падає нечутно цукор-сніг,
Бадьорий сніг із присмаком печалі.
«Зимовий пейзаж» (с.127)
Поезія – це насамперед емоція, втілена в досконалій структурі. Якнайточніше передати словом свою емоцію читачеві (вважай, викликати в нього таку саму емоцію) – це головне завдання, яке має усвідомлювати кожен справжній поет. І Ярослав з цим завданням справляється.
Краю мій обітований,
Ви - пресвітлії гаї,
Я до вас прийшов, кохані,
Рани гоїти свої.
Тихо голову схилити
Другу-дубу на плече,
Хай мені тієї ж миті
Сила в серце потече.
«Лікарня природи»(с.35)
Можливо, справді – поезія це мемуаристика душі, слайди емоцій. Буде емоція, буде свій особливий погляд на, здавалось би, буденні речі – буде й поезія. При відсутності емоції чи вміння втілити її словами – поезії не буде. Це наче тіло без душі. А тіло без душі – мертве. Тому й лягають легко на музику просякнуті душевністю вірші, як, наприклад, такий:
Сяє золотом лагідний вечір,
Десь витає зажура легка,
Ляже вітру пестлива рука
На берізки оголені плечі.
«Танго берези» (с.89)
(Дивись
https://www.youtube.com/watch?v=yJRmo28Kr4g
)
Не дарма кажуть, що особливий заповідник природи розмістився у поезії. Природа як “словник почуттів” найбільш інтенсивно і винахідливо використовується саме у поетичному слові, яке порівняно з прозою завжди виявляє підвищену схильність до образної думки, іншомовності. Властива емоційно напруга поезії у поєднанні з лаконізмом, вимагає заміни розгорнутих описів тропами**.
Де стихає докучливий галас,
Де усипаний золотом хмиз,
Там поезія десь заховалась
Між оголених ніжних беріз.
(с.99)
Поезія для Ярослава не просто забавка чи розвага. Вона знаряддя для пізнання світу, спосіб душевного самовиявлення. Поетове бажання усамітнитися на природі, трансформується в поезію, а потім вихлюпується на сторінки поетичних збірок, однією з яких і є «Велесів гай».
-------------------------
10.06.2016
На фото розворот сторінок книги 138-139.
*– В дужках номер сторінки з книги «Велесів гай»
** – Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія захована в природі
Ярослав Чорногуз "Велесів гай"
Київ -7521 (2013)
Все активніше в наш час в навчальному процесі, в мистецькій діяльності, в індустрії розваг, в техніці, в наукових дослідженнях використовується мультимедійний підхід – тобто комбінування різних форм представлення інформації. Подумав про це коли вперше з великим задоволенням переглядав книгу «Велесів гай», люб’язно презентовану мені автором – Ярославом Чорногузом. Розкішна поліграфія на крейдованому папері. На кожному розвороті зліва кольорове фото, справа вірш – всього 70 віршів і 70 світлин. Книга «Велесів гай» – це своєрідний альбом з пейзажною лірикою і фотопейзажами одного автора-універсала. Ярослав Чорногуз постає перед читачем не лише як поет, а ще й як фотохудожник. Текст і світлина доповнюють і підсилюють враження, візуалізують мистецький матеріал, бо активізують різні сенсорні канали, що забезпечує одночасне сприйняття інформації декількома органами чуття.
На авторських світлинах – Конча Озерна (частина Кончі Заспи) – заповідні місця, які подобаються автору, куточки в яких він відпочиває тілом і душею, природа, яка надихає його. Саме тут йому найкраще пишеться.
Знов за тиждень од міста я хворий,
І набравшись бацил і біди,
Чимскоріш чимчикую сюди,
У природній оцей санаторій.
«Санаторій людства» (с.25)*
Але і на заповідні території поступово насувається людська жадібність – земля під Києвом коштує дорого, тому є бажаючі на ній урвати куш. Поет проти того, щоб природу нівечили всілякі нувориші. Йому болить те, що ця первозданна розкіш може зникнути, а натомість з’явиться лялькова квазі-краса ландшафтних дизайнерів елітних дач.
Наче вкопані, стали дуби,
Загойдались на вітрові крони,
Мов готуючись до боротьби
За останній рубіж оборони.
Підмиває коріння вода
І гілля похилилося низько.
Та вода – то іще не біда –
Бензопили ревуть уже близько.
«Перед стратою» (с.45)
Альбом складається з чотирьох розділів присвяченим порам року: «Весна, «Літо», «Осінь» «Зима». В них представлено найрізноманітніші емоції, відчуття і почуття, викликані природою. Зустрінемо і запахи, і роздуми, і пейзажі.
Запах літа в квартирі міській -
Грає вітер щемливі гами,
Залетів пух тополі легкий -
Потягнуло в кватирку лугами.
О до них би полинуть якби!
Вже малює уява картини -
Розвіваються коси верби,
Думка птахом до озера лине...
«Запах літа» (с.33)
-------------------------
Щось міняється тихо в житті –
Про минуле, прийдешнє подумай…
Павутинка невидима суму
У гіллі затремтіла густім.
«Осінні роздуми» (с.55)
-----------------
Думок мережку солодко-гірких
Плете зима з-під білої вуалі,
І падає нечутно цукор-сніг,
Бадьорий сніг із присмаком печалі.
«Зимовий пейзаж» (с.127)
Поезія – це насамперед емоція, втілена в досконалій структурі. Якнайточніше передати словом свою емоцію читачеві (вважай, викликати в нього таку саму емоцію) – це головне завдання, яке має усвідомлювати кожен справжній поет. І Ярослав з цим завданням справляється.
Краю мій обітований,
Ви - пресвітлії гаї,
Я до вас прийшов, кохані,
Рани гоїти свої.
Тихо голову схилити
Другу-дубу на плече,
Хай мені тієї ж миті
Сила в серце потече.
«Лікарня природи»(с.35)
Можливо, справді – поезія це мемуаристика душі, слайди емоцій. Буде емоція, буде свій особливий погляд на, здавалось би, буденні речі – буде й поезія. При відсутності емоції чи вміння втілити її словами – поезії не буде. Це наче тіло без душі. А тіло без душі – мертве. Тому й лягають легко на музику просякнуті душевністю вірші, як, наприклад, такий:
Сяє золотом лагідний вечір,
Десь витає зажура легка,
Ляже вітру пестлива рука
На берізки оголені плечі.
«Танго берези» (с.89)
(Дивись
https://www.youtube.com/watch?v=yJRmo28Kr4g
)
Не дарма кажуть, що особливий заповідник природи розмістився у поезії. Природа як “словник почуттів” найбільш інтенсивно і винахідливо використовується саме у поетичному слові, яке порівняно з прозою завжди виявляє підвищену схильність до образної думки, іншомовності. Властива емоційно напруга поезії у поєднанні з лаконізмом, вимагає заміни розгорнутих описів тропами**.
Де стихає докучливий галас,
Де усипаний золотом хмиз,
Там поезія десь заховалась
Між оголених ніжних беріз.
(с.99)
Поезія для Ярослава не просто забавка чи розвага. Вона знаряддя для пізнання світу, спосіб душевного самовиявлення. Поетове бажання усамітнитися на природі, трансформується в поезію, а потім вихлюпується на сторінки поетичних збірок, однією з яких і є «Велесів гай».
-------------------------
10.06.2016
На фото розворот сторінок книги 138-139.
*– В дужках номер сторінки з книги «Велесів гай»
** – Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
