
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Ох (1959) /
Критика | Аналітика
Поезія захована в природі
Все активніше в наш час в навчальному процесі, в мистецькій діяльності, в індустрії розваг, в техніці, в наукових дослідженнях використовується мультимедійний підхід – тобто комбінування різних форм представлення інформації. Подумав про це коли вперше з великим задоволенням переглядав книгу «Велесів гай», люб’язно презентовану мені автором – Ярославом Чорногузом.
Розкішна поліграфія на крейдованому папері. На кожному розвороті зліва кольорове фото, справа вірш – всього 70 віршів і 70 світлин. Книга «Велесів гай» – це своєрідний альбом з пейзажною лірикою і фотопейзажами одного автора-універсала. Ярослав Чорногуз постає перед читачем не лише як поет, а ще й як фотохудожник. Текст і світлина доповнюють і підсилюють враження, візуалізують мистецький матеріал, бо активізують різні сенсорні канали, що забезпечує одночасне сприйняття інформації декількома органами чуття.
На авторських світлинах – Конча Озерна (частина Кончі Заспи) – заповідні місця, які подобаються автору, куточки в яких він відпочиває тілом і душею, природа, яка надихає його. Саме тут йому найкраще пишеться.
Знов за тиждень од міста я хворий,
І набравшись бацил і біди,
Чимскоріш чимчикую сюди,
У природній оцей санаторій.
«Санаторій людства» (с.25)*
Але і на заповідні території поступово насувається людська жадібність – земля під Києвом коштує дорого, тому є бажаючі на ній урвати куш. Поет проти того, щоб природу нівечили всілякі нувориші. Йому болить те, що ця первозданна розкіш може зникнути, а натомість з’явиться лялькова квазі-краса ландшафтних дизайнерів елітних дач.
Наче вкопані, стали дуби,
Загойдались на вітрові крони,
Мов готуючись до боротьби
За останній рубіж оборони.
Підмиває коріння вода
І гілля похилилося низько.
Та вода – то іще не біда –
Бензопили ревуть уже близько.
«Перед стратою» (с.45)
Альбом складається з чотирьох розділів присвяченим порам року: «Весна, «Літо», «Осінь» «Зима». В них представлено найрізноманітніші емоції, відчуття і почуття, викликані природою. Зустрінемо і запахи, і роздуми, і пейзажі.
Запах літа в квартирі міській -
Грає вітер щемливі гами,
Залетів пух тополі легкий -
Потягнуло в кватирку лугами.
О до них би полинуть якби!
Вже малює уява картини -
Розвіваються коси верби,
Думка птахом до озера лине...
«Запах літа» (с.33)
-------------------------
Щось міняється тихо в житті –
Про минуле, прийдешнє подумай…
Павутинка невидима суму
У гіллі затремтіла густім.
«Осінні роздуми» (с.55)
-----------------
Думок мережку солодко-гірких
Плете зима з-під білої вуалі,
І падає нечутно цукор-сніг,
Бадьорий сніг із присмаком печалі.
«Зимовий пейзаж» (с.127)
Поезія – це насамперед емоція, втілена в досконалій структурі. Якнайточніше передати словом свою емоцію читачеві (вважай, викликати в нього таку саму емоцію) – це головне завдання, яке має усвідомлювати кожен справжній поет. І Ярослав з цим завданням справляється.
Краю мій обітований,
Ви - пресвітлії гаї,
Я до вас прийшов, кохані,
Рани гоїти свої.
Тихо голову схилити
Другу-дубу на плече,
Хай мені тієї ж миті
Сила в серце потече.
«Лікарня природи»(с.35)
Можливо, справді – поезія це мемуаристика душі, слайди емоцій. Буде емоція, буде свій особливий погляд на, здавалось би, буденні речі – буде й поезія. При відсутності емоції чи вміння втілити її словами – поезії не буде. Це наче тіло без душі. А тіло без душі – мертве. Тому й лягають легко на музику просякнуті душевністю вірші, як, наприклад, такий:
Сяє золотом лагідний вечір,
Десь витає зажура легка,
Ляже вітру пестлива рука
На берізки оголені плечі.
«Танго берези» (с.89)
(Дивись
https://www.youtube.com/watch?v=yJRmo28Kr4g
)
Не дарма кажуть, що особливий заповідник природи розмістився у поезії. Природа як “словник почуттів” найбільш інтенсивно і винахідливо використовується саме у поетичному слові, яке порівняно з прозою завжди виявляє підвищену схильність до образної думки, іншомовності. Властива емоційно напруга поезії у поєднанні з лаконізмом, вимагає заміни розгорнутих описів тропами**.
Де стихає докучливий галас,
Де усипаний золотом хмиз,
Там поезія десь заховалась
Між оголених ніжних беріз.
(с.99)
Поезія для Ярослава не просто забавка чи розвага. Вона знаряддя для пізнання світу, спосіб душевного самовиявлення. Поетове бажання усамітнитися на природі, трансформується в поезію, а потім вихлюпується на сторінки поетичних збірок, однією з яких і є «Велесів гай».
-------------------------
10.06.2016
На фото розворот сторінок книги 138-139.
*– В дужках номер сторінки з книги «Велесів гай»
** – Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія захована в природі
Ярослав Чорногуз "Велесів гай"
Київ -7521 (2013)

Розкішна поліграфія на крейдованому папері. На кожному розвороті зліва кольорове фото, справа вірш – всього 70 віршів і 70 світлин. Книга «Велесів гай» – це своєрідний альбом з пейзажною лірикою і фотопейзажами одного автора-універсала. Ярослав Чорногуз постає перед читачем не лише як поет, а ще й як фотохудожник. Текст і світлина доповнюють і підсилюють враження, візуалізують мистецький матеріал, бо активізують різні сенсорні канали, що забезпечує одночасне сприйняття інформації декількома органами чуття.
На авторських світлинах – Конча Озерна (частина Кончі Заспи) – заповідні місця, які подобаються автору, куточки в яких він відпочиває тілом і душею, природа, яка надихає його. Саме тут йому найкраще пишеться.
Знов за тиждень од міста я хворий,
І набравшись бацил і біди,
Чимскоріш чимчикую сюди,
У природній оцей санаторій.
«Санаторій людства» (с.25)*
Але і на заповідні території поступово насувається людська жадібність – земля під Києвом коштує дорого, тому є бажаючі на ній урвати куш. Поет проти того, щоб природу нівечили всілякі нувориші. Йому болить те, що ця первозданна розкіш може зникнути, а натомість з’явиться лялькова квазі-краса ландшафтних дизайнерів елітних дач.
Наче вкопані, стали дуби,
Загойдались на вітрові крони,
Мов готуючись до боротьби
За останній рубіж оборони.
Підмиває коріння вода
І гілля похилилося низько.
Та вода – то іще не біда –
Бензопили ревуть уже близько.
«Перед стратою» (с.45)
Альбом складається з чотирьох розділів присвяченим порам року: «Весна, «Літо», «Осінь» «Зима». В них представлено найрізноманітніші емоції, відчуття і почуття, викликані природою. Зустрінемо і запахи, і роздуми, і пейзажі.
Запах літа в квартирі міській -
Грає вітер щемливі гами,
Залетів пух тополі легкий -
Потягнуло в кватирку лугами.
О до них би полинуть якби!
Вже малює уява картини -
Розвіваються коси верби,
Думка птахом до озера лине...
«Запах літа» (с.33)
-------------------------
Щось міняється тихо в житті –
Про минуле, прийдешнє подумай…
Павутинка невидима суму
У гіллі затремтіла густім.
«Осінні роздуми» (с.55)
-----------------
Думок мережку солодко-гірких
Плете зима з-під білої вуалі,
І падає нечутно цукор-сніг,
Бадьорий сніг із присмаком печалі.
«Зимовий пейзаж» (с.127)
Поезія – це насамперед емоція, втілена в досконалій структурі. Якнайточніше передати словом свою емоцію читачеві (вважай, викликати в нього таку саму емоцію) – це головне завдання, яке має усвідомлювати кожен справжній поет. І Ярослав з цим завданням справляється.
Краю мій обітований,
Ви - пресвітлії гаї,
Я до вас прийшов, кохані,
Рани гоїти свої.
Тихо голову схилити
Другу-дубу на плече,
Хай мені тієї ж миті
Сила в серце потече.
«Лікарня природи»(с.35)
Можливо, справді – поезія це мемуаристика душі, слайди емоцій. Буде емоція, буде свій особливий погляд на, здавалось би, буденні речі – буде й поезія. При відсутності емоції чи вміння втілити її словами – поезії не буде. Це наче тіло без душі. А тіло без душі – мертве. Тому й лягають легко на музику просякнуті душевністю вірші, як, наприклад, такий:
Сяє золотом лагідний вечір,
Десь витає зажура легка,
Ляже вітру пестлива рука
На берізки оголені плечі.
«Танго берези» (с.89)
(Дивись
https://www.youtube.com/watch?v=yJRmo28Kr4g
)
Не дарма кажуть, що особливий заповідник природи розмістився у поезії. Природа як “словник почуттів” найбільш інтенсивно і винахідливо використовується саме у поетичному слові, яке порівняно з прозою завжди виявляє підвищену схильність до образної думки, іншомовності. Властива емоційно напруга поезії у поєднанні з лаконізмом, вимагає заміни розгорнутих описів тропами**.
Де стихає докучливий галас,
Де усипаний золотом хмиз,
Там поезія десь заховалась
Між оголених ніжних беріз.
(с.99)
Поезія для Ярослава не просто забавка чи розвага. Вона знаряддя для пізнання світу, спосіб душевного самовиявлення. Поетове бажання усамітнитися на природі, трансформується в поезію, а потім вихлюпується на сторінки поетичних збірок, однією з яких і є «Велесів гай».
-------------------------
10.06.2016
На фото розворот сторінок книги 138-139.
*– В дужках номер сторінки з книги «Велесів гай»
** – Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію