ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2024.12.07 20:08
Час стікає по крапельці
і йде війною.
Він невідчутний,
але здатний руйнувати замки.
Час тече тихим струмком,
але залишає по собі руїни.
Пісок часу залітає
у найменші шпарини,

Іван Потьомкін
2024.12.07 17:40
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од

Микола Дудар
2024.12.07 12:01
Шматок сальця до первачка
Із огірочком, житнім хлібом
І в дружній ролі дивачка
Я заспокївся вже ніби
Та щось шкребе хитає більш
Як було змовлено до цього
У тому, де рождався вірш
Посеред вистрибом в дорогу…

Сергій Губерначук
2024.12.07 11:44
Живучи у театрі,
де сцена гортає героїв,
де волосся і грим
насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих
не звучать.

Віктор Кучерук
2024.12.07 07:43
Хижий ворон крумкнув хрипко
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.

Микола Соболь
2024.12.07 04:32
Зорі крізь сито просію
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.

Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху

Володимир Бойко
2024.12.06 20:19
Нехай Миколай нам тепло принесе,
Що душі й серця зігріває
І геть забирає мерзенне усе,
Що жити усім заважає.

В безодню хай котяться зорі з Кремля
І лихо в наш край не поверне,
Хай світ очищається від москаля

Борис Костиря
2024.12.06 19:53
Нескінченний туман бездоріжжя
Поведе в невідомі шляхи.
Потонули думки на узвишші,
Де спочили прадавні гріхи.

Спотикаючись, йду у неволю,
Де пізнання загрузло в пісках.
Розчинивши в озерах недолю,

Галина Кучеренко
2024.12.06 18:54
Війною й смертю пахне голуб миру.
Напившись зранку крові немовлят,
Він не ховає закривавлену сокиру -
Це аргумент його, його штандарт,
Убивча «мироносна» міра.

Бравада неупинного терору,
Щоб втриматись на панівних місцях,

Іван Потьомкін
2024.12.06 17:32
Як по росяній траві йде дівча.
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать

Артур Сіренко
2024.12.06 15:47
Коли слово посіяне
Зерном сваволі
На рінні святого Томи,
Де в тіні крисані
Чекаєш пришестя Пандори,
Відпочинь у гавані келиха
За столом у весталок чи то валькірій,
А ж тут журба – некликана,

Микола Дудар
2024.12.06 09:30
Нажаль пошкоджень уйма, безліч…
Не спиш, тремтиш роки підряд,
А незабаром ще й свят-вечір…
Не що, а Хто — самозаряд…
Нажаль із вічності, не виторг
А просто дань космічних сил
Ну а руйнація як — мито
Для всих, без вийнятку, Мірил…

Віктор Кучерук
2024.12.06 06:26
Я люблю оцю жінку, що в душу
Обережно занурює зір
І заради якої я мушу
Переводити радо папір.
Я люблю оцю жінку, що слабо
Потягається тілом гнучким
І до себе усмішкою вабить,
І легенько цілує затим.

Микола Соболь
2024.12.06 04:12
У кутку, де стара шафа,
з швидкістю 2/3 маха,
наш пустун руденький кіт
доганяє свій обід.
Та не знає ще маленький,
що обід на батарейках.
Хай ганяє досхочу,
а я з нього регочу.

Іван Потьомкін
2024.12.05 19:56
Коли удосвіта туман пливе долиною,
Здається, що Ейн-Керем –
Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
Осяяна вогнями, от-от затрубить
І зніметься із якорів Гадаса .
Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
...Удень оця фата-моргана зникне,
Та вечір упо

Борис Костиря
2024.12.05 19:38
В полоні зі снігу і льоду,
Немовби в німім задзеркаллі,
В застиглім мовчанні природи,
На березі Стікса й Каяли.

І розум занурений в товщу
Із криги і безнадії.
Не вийдеш на неї на площу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віктор Ох (1959) / Критика | Аналітика

  Тримаймося СВІТЛА!

Світлана Костюк
«Зцілення любов’ю»
Видавництво «Букрек»
Чернівці - 2016

Образ твору
Щодня в Україні захворюють на рак 450 людей. Щодня в Україні гинуть 250 онкохворих. Беззаперечно – це наслідки радіонуклідного забруднення після Чорнобильської катастрофи.
Поетеса Світлана Степанівна Костюк з випадково підслуханої розмови лікарів дізналась що в неї страшний діагноз – рак легені і жити їй залишилось лише кілька місяців. Сталося це в кінці 2014, під Новий рік, після завершення роботи над книгою поезій з відчайдушною назвою: «Траєкторія самоспалення»*. З’явилася навіть містична думка чи бува не наврочила сама собі тією книгою, бо робота над нею супроводжувалася відчуттям «згорання зсередини» з приводу всіх суспільних і власних проблем, а може й справді думки здатні матеріалізуватися?
І все ж біді сміюся у лице.
І все ж сміюся смерті ув обличчя.
Мені, казали, посмішки ці личать.
Що ж дуже сподіваюся на це.
(с.20)**
В різних людей реакція на таку стресову ситуацію буває різною: Хтось впадає в стан психологічного шоку; Хтось не сприймає подібну загрозливу звістку, заперечує наявність хвороби, намагається переконати себе і своїх близьких у тому, що діагноз помилковий, все пройде; Дехто стає агресивним; Ще хтось впадає в депресію, стає апатичним , втрачає інтерес до життя, не бажає спілкуватись з близькими, лікуватись.
НАСТРОЄВЕ
Щось не так в цьому світі,
мій Боже, направду не так...
Що несемо в собі
у далекі світи, що несем –
Чи зненависть, чи злість,
чи любов’ю напнуті вітрила?
Чи байдужість, якою
вкриваємось, ніби плащем?..
А чи біль, втамувати який
вже несила... несила.
(с.12)
Світлана Костюк прийняла цю інформацію як є. Вона вважала, що це Бог послав їй таке випробування. І тому почала боротися зі страшною недугою.
Бої з собою - бої без правил...
Мости згорають на переправі,
На переправі до світу того,
Де ти і тиша...і вимір Бога...
(с.22)
А в перервах між курсами опромінень (всього 28) і хіміотерапії (а їх за два роки було 14 (!!)) вона стала членом Національної спілки письменників України, їздить закордон – відвідала Неаполь де стала однією з переможниць на міжнародному поетичному конкурсі, їде в Бухарест на Дні української культури, відвідала Єрусалим, а ще проводила творчі вечори, зустрічі.
Стискаю душу у кулак,
А з-поміж пальців – жмут проміння…
О ця мелодія осіння!
Не напрощається ніяк
(с.67)
А ще поетеса писала вірші. І не просто собі писала. Вона високо піднімає планку вимогливості до себе, прагне так писати, щоб мурашки бігли по шкірі.
Бо всі стежки ведуть лише до себе,
бо всі дороги сходяться в одну…
І ти руками ловиш клаптик неба …
і гойдалку - легку і навісну…
Здіймаєшся над буднями і пишеш…
так пишеш, аж заходишся плачем…
Написаним уже живеш і дишеш,
сплітаючи любов і дикий щем,
і світла незнищенного вітрила,
що потайки торкаються небес…
Ти щось таке в поезії відкрила,
що стало таємницею чудес…
(с.16)
Світлана багато спалила своїх рукописів. Все була чимсь незадоволена. Якимось усе видавалося несправжнім, а єдиний титул, який би вона хотіла отримати як поет – це не нагороди чи премії, а звання «справжній поет».
Знайти себе, мабуть, найбільше вміння
за крок до раю…
(с.9)
« Поезія у наш складний час може бути і ліками, і молитвою, і заповітом. Коли люди уже не довіряють політикам, навіть не всім священикам, вони у поезії шукають відповіді на те, що їх хвилює» – не раз говорила вона.
Не визнаю хвалебних одкровень,
Лукавства й лицемірства не сприймаю...
Сама собі звітую кожен день,
Сама себе самотністю караю...
Від фальші вибухає кожен нерв,
Від підлості струна душі німіє...
Бо що нас ще врятує всіх тепер,
Як не любові світла літургія...
(с.40)

Люди шукають Слово. І якщо воно щире, то може бути сильнішим від зброї. Тому коли гудуть гармати – музи в нашій країні не мовчать. Тому поезія мусить бути щирою, справжньою, відвертою і відкритою. Це оголений нерв, шепіт душі, сповідь.
Тут ще тримає те, що не встигла зробити
Тут ще тримає те, що повинна сказати…
Варто любити тебе, мій казковий світе,
Навіть якщо не змовкли ще всі автомати…
Ось недописані вірші шурхочуть із листом,
Прагнуть почутими бути – і це зрозуміло…
Мрії – немов світлячки поміж лісом і містом,
Їх поєднати з буденністю ти не зуміла…
Сонце тобі посилає ясне проміння,
Крила тремтять від бажання кудись летіти…
(с.30)
Дехто творить шедеври руками, а хтось – думкою та словом. Поет – це особливе покликання, дар із Небес, який дається не кожному. З-під його пера на папір лягають здійсненні та не реалізовані мрії, уривки з життя, з нашої з вами злободенності, чи не усе, що автор бачить довкола себе. А ще нерідко відкривається внутрішній світ людини, її духовні цінності.

Ще замість ран – весняноспів у серці,
Ще замість смутку – усміх, сонцекрок…
Ну а душа, не зранена у герці,
Промінням діставала до зірок…
…Чогось мені тепер не вистачає
В холодному осінньому саду…
Бо й досі сниться: казка ще чекає…
Бо й досі (вірте!) я до неї йду…
(с.10)
Світлана спішила жити, відчувала, що щось може трапитися, що треба поспішати дещо сказати цьому світу. Тому стала більш активнішою ніж до хвороби.
я люблю тебе світе люблю тебе ніжно-ніжно
дегустую щомиті немов терпкувате вино.
(с.8)
Вона говорить, що можливо в це життя прийшла заради збірки «Зцілення любов’ю».
В ній ця світла жінка поставила перед собою не просте завдання – аби у кожному вірші було одне звернення до читача – любіть, кохайте. У широкому значенні цього слова. Щоби вірші, додавали снаги до життя, вселяли надію. Хотіла, щоб читач повірив. Повірив, що лише любов може врятувати світ, а не жорстокість і насильство… І вона пише так, що їй вірять.

Любов і біль – то як сестра і брат,
Як день і ніч, світанок і згасання…
Супутники народження й кохання,
Польоту в неземний едемський сад…
(с.25)
І таки вийшла в 2016 році її книга " Зцілення любов'ю" (Чернівці, "Букрек"). А ще й в Нью-Йорку побачили світ її вірші в перекладі англійською Юрія Лазірка – збірка "Босоніж в небо". Світлана Степанівна пише оптимістичні речі, вірить в те, що в нашій країні все буде добре.

я душу заховаю поза часом
що сиплеться крізь пальці як пісок
і буду насолоджуватись щастям
тоненьким як дитячий голосок
(с.83)
Вона пише те, що проситься, кричить, плаче, співає, про що молиться її душа. Їй хотілося писати про любов, про милосердя, бо жорстокість і насилля руйнують усе. Світ не змінити жорстокістю чи неправдою.
Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
Зрештою, все це дорога... дорога до Бога...
………….
Будуть спасенні, хто вірує ,- скажете ви.
Вірити треба, та віру вбивають щоднини.
Топчуть зухвало ідеї твої й корогви,
Топчуть усе, що зосталось в тобі від людини...
Боже єдиний, нам світло у душі посій.
Зло переможе лише воскресіння любові.
Сумно так... сумно так...сумно в країні моїй.
Сумно в душі, що свій біль виливає у слові.
...Боляче тільки спочатку, а потім уже
Спалюєш душу свою - і пітьма відступає...
Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
Ну а спасати - любов`ю...
без неї ніщо не спасає...
(с.11)

В багатьох інтерв’ю Світлана Степанівна повторювала: «Треба дякувати Богу за випробування, що мені доводиться переживати. Можливо, я повинна була переоцінити дещо в житті. Я взяла на себе всі болі. Як крикнути, щоб мене всі почули? Я кричу своїми віршами, ними молюся, і ними плачу…»
Сеанс важливий - зцілення любов`ю...
Я медитую на семи вітрах....
Все, що пекло вогнем, мечем і кров`ю,
Міняю знов на райдуги в очах...
(с.5)
Вона каже, що тепер живе кожен день як останній. Поспішає сказати добрим людям добрі слова, з кимсь приємним поговорити, когось підтримати, хоч і самій буває важко. Їй хочеться, щоб щось у світі змінилося на краще, стало більше світла і добра, щоб поезія невидимим смичком торкнулась людських душ, бо від кожної людини щось таки у житті залежить…

«Тепер передбачатиму світле, позитивне майбутнє для нас, для себе, можливо. На все воля Божа» – часто говорила Світлана останнім часом.
Вона справді кожен день живе так, ніби він останній… І пише... Поезія – також ліки, ліки для душі… Відчуває, що ще не все сказала, не все зробила. Поспішає нести світло, любов і свою душу людям. Вона справді вірить, що людство існує для любові.
«Щастя насправді в дуже простих речах, – говорить вона. – Воно у тиші, у душевному спокої, у вмінні слухати, чути і бути почутим, а ще – у здатності розуміти і любити. Цінувати кожну неповторну мить, віддавати себе, частинку своєї душі, не чекаючи винагороди чи подяки.»
Прожити щасливо ті дні, що лишились тобі
бо скільки їх сотні десятки чи тисячі може
в нерівнім двобої не впасти не здатись журбі
дай мужності Боже…
(с.50)

Щастя – це бути поруч з рідними і близькими серцю людьми, отримувати їхні посмішки і трепетне мовчання, ангелики, смс, малюночки, щиру підтримку тоді, коли тобі важко. Творити… Писати… Мріяти… Фантазувати… Милуватися красою світу…
Осіння тиша коси сполосне
В сльозах моїх , що на перлинки схожі…
І світло спалахне в обіймах Божих,
Щоб обігріти, зранену, мене…
(с.98)
Світлана пропускає крізь душу свої і чужі болі, множить світло і любов, просто творить. Сприймає свій талант як дарунок від Бога і відповідальність. Залишається собою. Вона переконана, що справжнє не зникає безслідно. І це неодмінно відчують. Якщо не за життя поета, то колись.
Цей світ уже сказився від тривог,
Глибоких травм і неземної люті…
Тут потайки щодня ридає Бог
Над душами, що кригою закуті…
То що ж у цьому світі я роблю?
Ліплю себе?
Ловлю себе?
Шукаю?
Скоріш за все – приречено люблю…
Відмолюю.
Малюю.
Оживляю…
(с.17)
В книзі поезій «Зцілення любов’ю» слово «любов» звучить у різних значеннях і смислах, адже і хворе суспільство, і екологію, і душі людські, і планету можна врятувати лише любов’ю.
Світлана часто буває на природі, вчиться слухати магію тиші. Зустрічається з читацькими аудиторіями, творчими людьми, вчиться чути кожного, з ким зводить життя, – чути і розуміти. Вона відчуває, що душа ще не відмолилася віршами. Тому молиться ними. Живе. Вчиться бути щасливою щодня і попри все.
лювлю себе на думці що чомусь
шукаю самоти а надто тиші
тут потайки мої приходять вірші
і я їх відпускати не боюсь
хай зігрівають зранені серця
любов'ю що таки сильніша смерті
скеровую ці сповіді одверті
до Всесвіту
до Неба
до Творця…
(с.29)
Знайшлися люди, які схилились перед мужністю цієї жінки почали збирати кошти на допомогу в лікуванні, на поїздки, видання книг. В найпопулярнішій у світі соціальній мережі Facebook утворилася відкрита група підтримки «На відстані променя», в якій налічувалось більше тисячі учасників.
Світлана не втомлювалась дякувати всім, хто її підтримував. Вона запевняла, що не пройшла б і половини того шляху, який уже пройшла, без щирої допомоги простих людей – друзів, читачів, віртуальних знайомих. Без їх щирої підтримки уже давно здалася б у боротьбі зі своєю хворобою. Бо це додає сил і рятує.
«Вражена і зворушена. Горда своїм народом. Зобов’язана боротися і не здаватися. Заради Вас усіх…» – пише вона в мережі.
«Коли їхала до Бухареста – вже знала про ускладнення своєї хвороби…Але поїхала. Мій київський професор дивувався і казав, що вперше бачить таку емоційну пацієнтку. Інші, мовляв, почувши слово «метастази», впадають у депресію, а вона їде на творчу зустріч і дні української культури, кидаючи хворобі новий виклик.»
Танцюємо танго зі смертю..........
………………
Бо я визначаю свій шлях...
Сліди залишаю і вірші
В загублених Богом світах...
Готова до " миру іного"
(Бо ж пекло - це тут, на Землі...)
Прошу наостанок у Бога
Усі втамувати жалі...
(с.13)

Таке витримати важко. Але вона тримається.
«Вашими молитвами і допомогою – моральною, матеріальною, духовною і душевною… Вашою вірою в мене і підтримкою.»
і стелиться небо магічним своїм узором
і гола душа єдиним стає собором
і марш похоронний вже грають чужі музиканти
і світло в мені
відчайно
стає на пуанти...
(с.18)
«Я кидаю виклики своїх хворобі уже 2 роки, дякуючи Вам, прості українці – лікарі, вчителі, заробітчани, журналісти, поети, співаки, безробітні, пенсіонери, люди, прізвища багатьох з яких мені ні про що не говорять, яких я ніколи в житті не бачила…
МИРУ ВАШИМ РОДИНАМ І БОЖОГО ЗАХИСТУ!!!»
Світлана Костюк книжку «Зцілення любов’ю» присвятила "Усім моїм земним Ангелам-Охоронцям"…

відкривайте мене в моїх посмішках сонцем цілованих
ніжних кутиках вуст до яких не торкнулись роки
ще у книгах у віршах на згадку колись подарованих
у бездонні очей і легкому тремтінні руки...

не вивчайте мене все одно залишуся загадкою
у тайнописі серця - акорди надривно сумні
я зостанусь для вас тихим світлом чи світлою згадкою
білі тіні і вітер гойдатимуть тишу мені...
(с.70)
Вона казала, що відчуває, як дивляться їй в душу очі інших людей, і просять писати…писати про те, що лише ЛЮБОВ може врятувати цей світ…Вона закликала:
«Тримаймося СВІТЛА!»
-------------
Поетесі вдалося відвоювати у смерті цілих два роки життя.
Різдвяного вечора 06.01.2016 в Луцьку, в лікарні, о 22.08, Світлана Степанівна Костюк – світла, чудова людина померла.

Навіщо, скажіть, намагатися усе пояснити словами?..
Печаль павутинкою літа єднає наш обрій в одне...
І Ви десь уже далеко...І я вже , даруйте, не з Вами...
Так хочеться полетіти...
Тому... відпустіть мене.
(с.72)

===============================
** Про книжку Світлани Костюк «Траекторія самоспалення» –http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626692

** – в дужках номер сторінки в збірці.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-01-08 12:06:28
Переглядів сторінки твору 5370
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.024 / 5.5  (4.706 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 4.945 / 5.5  (4.606 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2024.09.30 18:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-01-08 13:59:11 ]
"З’явилася навіть містична думка, чи бува не наврочила сама собі тією книгою, бо робота над нею супроводжувалася відчуттям «згорання зсередини» з приводу всіх суспільних і власних проблем, а може й справді думки здатні матеріалізуватися?"
Оце "згорання зсередини" видно у творах Світлани. І ця енергія переливається із віршів і приймається читачем. Ціна велика заплачена за кожен рядок. Життя переллялося у вірші. Все, до останньої краплини. От воно - Справжнє.
Вікторе, вдячна Вам.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Ох (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-09 13:42:27 ]
Дякую, пані Ларисо! Чомусь лише коли людина йде від нас починаєм глибше задумуватись над її творчістю, аналізувати, любити. Пам'ятатимем Світлану.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2017-01-08 14:55:04 ]
Світла пам'ять світлій душі Світлани.

Щира подяка автору цієї публікації за відкриття, яке давно було очевидним кожному при кожній публікації живої поетеси на цих сторінках.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Ох (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-09 15:04:41 ]
Дякую, пане Ігоре! Світлана Костюк не лише мужньо боролася з важкою хворобою, а й писала зворушливі і болючі вірші.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2017-01-08 15:23:54 ]
Дякую, Вікторе!
Світла Костюк заслуговує на такі щирі слова.
Я, напевно, як ніхто розумію її, бо сама виборюю право на життя уже п"ять років. Спочатку замкнулась у собі, перестала писати та з"являтися на Майстернях, а після зрозуміла, що не маю права втрачати найдороще у світі, опускати руки. Було і у мене передчуття хвороби, хоча рак застає зненацька. Коли позаду були хімії, випромінювання, операція, почала писати вірші та гуморески. По іншому сприймати світ та людей, які мене оточують. Вибачте, що тільки сьогодні відкрилася вам. Тільки тоді, коли прочитала статтю Віктора, бо зрозуміла, що мушля в якій я жила багато років разсипалась на друзки. Світлана стала прикладом для всіх, як треба жити, любити, творити! Я ніколи її не забуду.
Щиро,
Тетяна


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Ох (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-09 15:20:54 ]
Дякую, пані Тетяно! Люди по різному реагують на такі ситуації. Є такі, що зачиняються вдома, не хочуть нікого бачити. Є такі, що вкорочують собі життя. За кордоном хворим повідомлють про хворобу, у нас це не практикувалось, вважалось, що потрібно тримати людино в невіданні - це начебто "гуманно". Страшний діагноз допоміг Світлані зрозуміти багато важливих речей, наповнив її поезію і душу ще більшою любов’ю і світлом. Вона вирішила інтенсифікувати своє життя, почати робити більше. Вона говорила, що прийшла у цей світ для того, щоб, переживши великий власний біль, написати для людства важливі речі, як-от «Любов – лише любов врятує світ».
Те що Ви відкрились нам, пані Тетяно, свідчить про те, що Ви сильна людина. Ви не піддаєтесь хворобам і життєвим труднощам. Схиляю голову перед Вашою мужністю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2017-01-08 15:36:56 ]
Світла пам`ять світлій Людині. Не хочеться вірити, хоча й знала зі спілкування в фейсбуці про два роки відчайдушної боротьби Світлани з хворобою. Вона так мужньо трималася, що я до останнього вірила: Світлана переможе.
Два тижні тому отримали з чоловіком посилку від Світлани: дві збірочки "Траєкторія самоспалення" та "Зцілення любов`ю" і флешку з авторським озвученням десь половини віршів з останньої збірки. Будемо оприлюднювати на просторах Інтернету. Напевно, відчувала, що сама вже не встигне...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Ох (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-09 15:24:20 ]
Дякую, пані Валентино! Я був знайомий з пані Світланою лише віртуально. Переписувались, працювали над піснями. Вона присилали мені свої книжки, подарувала ікону (Святий Миколай), зроблену її коханим чоловіком. Вона була доброю і мудрою Людиною. Вічна їй пам’ять.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-01-08 22:46:06 ]
Як боляче втратити нам усим прекрасну, талановиту, поетесу, чуйну, дивовижно добру людину, якою справді була Світлана Костюк, яка справді любила цей світ, боролась за все світле і прекрасне в ньому, дарувала всю себе своєму народові, знаючи про тяжку недугу, боролася з нею і спішила жити і мені чомусь вірилося, що вона поборе недугу і ще довго буде з нами, така вона гарна, добра... І не хочеться писати - була. Але певно, отой надрив, оте суспільне знедуховлення, яке вона бачила, оті нікчемні заздрощі її перемогам духу, надірвали душу і знемоглася вона...
Але залишилася ця дивовижна краса її серця, дивовижна світлість душі, глибина почувань, яка плекалася у прекрасних волинських лісах. У неї була душа вільнолюбивої мавки і доброї мольфарки, яка дарувала людству тільки високе добро свого серця.
Вічна пам"ять тобі, дорога Світлано.
Хоч трохи втішаю себе тим, що як музикант, разом з Віктором Охріменком брав участь у творенні трьох пісень, на її слова, співав на її творчому вечорі, долучався коштами до процесу лікування, як і чимало тут присутніх на "ПМ" колег.
Дорогий Вікторе, дякую Вам за прекрасну рецензію і тлумачення перебігу хвороби Світлани, Ви ж у нас профі- медик. У мене є електронна версія її книжки, і тепер, наш святий обов"язок в пам"ять про колегу створити в музиці іще щось гарне, найкраще з її доробку. Зробити вечір її пам"яті, написати нам усим разом книгу спогадів про неї, зібрати кошти і видати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Ох (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-09 15:32:57 ]
Дякую, Ярославе! Два тижні тому пані Світлана надіслала мені електронний варіант своєї книги «Зцілення любов’ю». Я обіцяв написати відгук. І написав, але зразу не надіслав. Залишив, щоб трохи відлежалось, щоб подивитись свіжішим поглядом, підправити. І в той день, коли збирався виставити той текст, дізнався з І-нету, що Світлана нас покинула. Треба поспішати робити добрі справи. Треба казати близьким, рідним, добрим друзям, що любимо їх, не залишати на колись.
Дійсно, Ярославе, треба нам зробити ще хоча б одну-дві пісні на вірші Світлани в пам'ять про хорошу людину.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2017-01-09 05:57:46 ]
Відправив сьомого вранці Світлані привітання, а пізно увечері дізнався про те, що вона померла...
Невигойна хвороба, попри всі намагання лікарів і вояцьку вдачу Світлани, виявилася сильнішою...
Нехай земля буде лебединим пухом Тобі!..
Вічна і світла пам'ять...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Ох (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-09 15:36:42 ]
Дякую, пане Вікторе! Знав, що хвороба в пані Світлани дуже серйозна. Знав, що14 сеансів хіміотерапії – це щось неймовірно важке. Проблема в тому, що ліки, які здатні впоратися з онкологією викликають безліч побічних ефектів. Ці препарати є сильними отрутами і поряд з хворими клітинами вбивають здорові. Але весь час сподівався на чудо. І Світлана його демонструвала – переписувалась з друзями, писала вірші, виставляла їх в І-неті, їздила, подорожувала, переборюючи біль. Гадав, що вона зможе протриматися довше. Вічна їй пам’ять.