ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Леся Горова
2024.09.27 15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.

Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,

Юрій Лазірко
2024.09.27 08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.

А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,

Микола Соболь
2024.09.27 06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.

Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,

Віктор Кучерук
2024.09.27 05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…

Микола Дудар
2024.09.27 04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…

Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,

Артур Сіренко
2024.09.27 01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам

Сонце Місяць
2024.09.26 18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да

& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні

Євген Федчук
2024.09.26 14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн

Світлана Пирогова
2024.09.26 09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.

Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.

Іван Потьомкін
2024.09.26 08:31
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Батько живий дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч

Віктор Кучерук
2024.09.26 06:15
Давай поїдемо в Карпати
На довгождані вихідні,
Бо голосисті водоспади
Вже стали снитися мені.
Сріблясті бризки на камінні,
І на обличчях наших теж, –
Побачить зможем неодмінно
Й відчуєм шкірою, авжеж.

Микола Дудар
2024.09.26 06:15
Ворог він є ворог… ворох
Душа в тілі лає… морок
А у небі ворон… вибач братів, вдово…
Маєм те, що маєм… скоро

Серпень ось-ось зникне… будні
Сльози перев’язки… буде
Світ вже розуміє: не цілуйтесь з Дурнем

Іван Потьомкін
2024.09.25 20:57
Хоч зір з літами дещо підупав,
Саме тепер поволі прозріваю:
Щось неповторне з воза впало,
Як безоглядно завтра підганяв.
«Що? Де? Коли?»-
Не знати до пуття.
Без остраху вернувся б пішки,
Якби були не коні, а воли.

Володимир Каразуб
2024.09.25 20:35
Цей хрущ, що втопився у бочці з водою
Чи голуб, що залетів під колесо автомобіля —
Ніколи б не стали жертвою таких історій,
Позаяк природа не вміє збивати бочки,
І немає автомобільного заводу,
І так далі і таке інше,
Але людина стала її частиною,

Юрко Бужанин
2024.09.25 13:41
Чим ти приваблюєш мене?
– Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водноча

Микола Дудар
2024.09.25 09:37
…безпосередньо породив
Себе з відродженої правди
Про те в житті як начудив
Напрочуд більш любого найди…

Дозволим вслухатися в щем
Котрий на вигляд не болючий
Котрий не виплаканий ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17

Юлія Рябченко
2024.08.04

Мирослав ЕкманКременецький
2024.07.25

Олекса Квіт
2024.07.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Балера (1974) / Вірші

 "Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)

«Тут жив народ, після розквіту якого ти побачиш, як плачуть через втрачене ним панування: і у цьому палаці є останні відомості стосовно володарів, що спочивають у пилу.»

Арабські ночі


...
перейти до тексту твору




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-25 07:55:58
Переглядів сторінки твору 1217
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.000 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.059 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2024.08.01 11:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2017-06-25 08:00:36 ]
Joseph Rudyard Kipling

"The City of Brass"

“Here was a people whom after their works
thou shalt see wept over for their lost dominion:
and in this palace is the last information
respecting lords collected in the dust.” –

The Arabian Nights.

In a land that the sand overlays – the ways to her gates are untrod –
A multitude ended their days whose gates were made splendid by God,
Till they grew drunk and were smitten with madness and went to their fall,
And of these is a story written: but Allah Alone knoweth all!

When the wine stirred in their heart their bosoms dilated.
They rose to suppose themselves kings over all things created –
To decree a new earth at a birth without labour or sorrow –
To declare: “We prepare it to-day and inherit to-morrow.”
They chose themselves prophets and priests of minute understanding,
Men swift to see done, and outrun, their extremest commanding –
Of the tribe which describe with a jibe the perversions of Justice –
Panders avowed to the crowd whatsoever its lust is.

Swiftly these pulled down the walls that their fathers had made them –
The impregnable ramparts of old, they razed and relaid them
As playgrounds of pleasure and leisure, with limitless entries,
And havens of rest for the wastrels where once walked the sentries;
And because there was need of more pay for the shouters and marchers,
They disbanded in face of their foemen their yeomen and archers.
They replied to their well-wishers’ fears – to their enemies laughter,
Saying: “Peace! We have fashioned a God Which shall save us hereafter.
We ascribe all dominion to man in his factions conferring,
And have given to numbers the Name of the Wisdom unerring.”

They said: “Who has hate in his soul? Who has envied his neighbour?
Let him arise and control both that man and his labour.”
They said: “Who is eaten by sloth? Whose unthrift has destroyed him?
He shall levy a tribute from all because none have employed him.”
They said: “Who hath toiled, who hath striven, and gathered possession?
Let him be spoiled. He hath given full proof of transgression.”
They said: “Who is irked by the Law? Though we may not remove it.
If he lend us his aid in this raid, we will set him above it!
So the robber did judgment again upon such as displeased him,
The slayer, too, boasted his slain, and the judges released him.

As for their kinsmen far off, on the skirts of the nation,
They harried all earth to make sure none escaped reprobation.
They awakened unrest for a jest in their newly-won borders,
And jeered at the blood of their brethren betrayed by their orders.
They instructed the ruled to rebel, their rulers to aid them;
And, since such as obeyed them not fell, their Viceroys obeyed them.
When the riotous set them at naught they said: “Praise the upheaval!
For the show and the world and the thought of Dominion is evil!”
They unwound and flung from them with rage, as a rag that defied them,
The imperial gains of the age which their forefathers piled them.
They ran panting in haste to lay waste and embitter for ever
The wellsprings of Wisdom and Strengths which are Faith and Endeavour.
They nosed out and digged up and dragged forth and exposed to derision
All doctrine of purpose and worth and restraint and prevision:

And it ceased, and God granted them all things for which they had striven,
And the heart of a beast in the place of a man’s heart was given.
When they were fullest of wine and most flagrant in error,
Out of the sea rose a sign – out of Heaven a terror.
Then they saw, then they heard, then they knew – for none troubled to hide it,
A host had prepared their destruction, but still they denied it.
They denied what they dared not abide if it came to the trail;
But the Sward that was forged while they lied did not heed their denial.
It drove home, and no time was allowed to the crowd that was driven.
The preposterous-minded were cowed – they thought time would be given.
There was no need of a steed nor a lance to pursue them;
It was decreed their own deed, and not a chance, should undo them.
The tares they had laughingly sown were ripe to the reaping.
The trust they had leagued to disown was removed from their keeping.
The eaters of other men’s bread, the exempted from hardship,
The excusers of impotence fled, abdicating their wardship,
For the hate they had taught through the State brought the State no defender,
And it passed from the roll of the Nations in headlong surrender!