ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Мос (2018) / Вірші

 Сизиги



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-06-03 19:19:15
Переглядів сторінки твору 238
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.826
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.09.12 20:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ілахім Поет (Л.П./М.К.) [ 2024-06-04 02:54:41 ]
Вау, круто, для такого гностика, як я, це просто одкровення!!! Носив би капелюха - радо його б зняв)

Це вже розвинений гнозис 2 ст., валентиніансько-єгипетського ґатунку! А я б згадав батька всіх гностиків (та і всіх єресей, як його отці Церкви назвали) Симона Мага! От у кого була цікавуча концепція... і Олена там фігурувала:

«Они имеют также изображение Симона, представленного в виде Юпитера, и Елены — в виде Минервы, и молятся им. Наконец, и имя они получили от основателя в высшей степени нечестивого учения, Симона, называясь симонианами; и от них получило свое начало лжеименное знание , как это можно видеть из их положений» (Ириней Лионский, Против ересей, 1.23.4)

«Но они называют одного Господь, а другую Жена. И если кто из них, увидев образы Симона или Елены, назовет их по именам, он изгоняется как не разумеющий мистерий…» (Философумена, 7.20)

Ось і прообраз пари еонів, перша сизигія)

А щодо Олени - воно й не дивно: Симон дуже шанував поетів і філософів еллінського світу, особливо ж - Гомера:

"Сказанного язычниками, по его представлению, достаточно для познания космоса для тех, кто имеет уши, чтобы слышать. Ведь человек, отведавший этого плода, сумел избежать чар Кирки и не превратиться в животное, и, воспользовавшись силой плода, возродил тех, кто уже обратился в животных, заново создав и оформив их, и вернув им их собственный вид" (там же, 6.16.1)

"Ибо, нашедши себе какую-то женщину по имени Елену, по происхождению тирянку, водит ее с собою, не показывая вида, что имеет с нею связь; но в тайне срамно живя с этою женщиною, обманщик рассказывал ученикам своим некую забавный миф, именно же, называя себя великою Божиею силою, осмеливается утверждать, что сия блудная сожительница есть Дух Святой, и ради нее-то, говорил он о себе самом, сошел и он. Но на каждом небе, продолжал он, преображался я по образу Того, Кто на этом небе, чтобы утаиться мне от ангельских сил и низойти к Мысли (ἐπὶ τὴν Ἔννοιαν), которая есть эта, так называемая, и Дух Святой и Пруник (Προύνικος), и при посредстве которой сотворил я ангелов, ангелы же сотворили мир и людей. Она же есть та древняя Елена, из-за которой трояне и эллины вступали в брань. И сказывал на это какой-то миф, что сходящая свыше сила сама себя преображала; стихотворцы же говорили о сем иносказательно. Ибо силою свыше, которую называют Пруник, и которая в других ересях называется Барберо (Βαρβηρώ), или Барбело (Βαρβηλώ), являемая красота ее привела их в воспламенение и тем послала на расхищение князей, творивших сей мир. Сами ангелы вступили за нее в войну; она же нисколько не пострадала, страстью же, какую возбудила в них к себе, довела до того, что производят они взаимное убийство себя самих. И удерживая ее, чтобы не могла взойти в высоту, каждый пребывал с нею в каждом принимаемом ею на себя теле женского и женственного вида, между тем как она переливается из тел женских в разные тела и естества человеческого и животных и другие, чтобы они тем самым, в чем оказывают свое действие, убивая и будучи убиваемы, сии пролитием крови производили умаление себя самих, а она, собирая силы, могла потом опять взойти на небо.
Она же была и тогда при эллинах и троянах, и гораздо прежде создания мира, а по сотворении мира невидимыми силами производит подобное и подобообразно. Она же и теперь со мною, и для нее низошел я, и она ожидала моего пришествия; потому что она есть Мысль, у Гомера называемая Еленою. И поэтому-то Гомер принужден был описать, как стоит она на столпе, и при светильнике показывает эллинам злоумышление против фригиян: светильником же, как сказал я, давал разуметь указание света свыше" (Епифаний Кипрский, Панарион, 21.2-3)

Один із трактатів симоніян, на щастя, зберігся у сховищі в Наг-Хамаді:
http://apokrif.fullweb.ru/nag_hammadi/about_soul.shtml


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ілахім Поет (Л.П./М.К.) [ 2024-06-04 05:32:39 ]
Також не сокіл я, на жаль,
То в серці сум, неначе в пісні.
А звідки в ньому та печаль?
Лише тобі та Богу звісно…

Так, я не безтурботний птах.
Не легкокрилий, як лелека…
У різних ми, на жаль, містах.
Близька мені – живеш далеко.

Душа-пустеля – якби ти
Була тут, стала б райським садом.
Господь створив дві самоти,
Хоча хотів зробити атом.

Як школярів - злі вчителі
за різні парти, розсадив нас ...
Замало щастя на землі.
Це звичне явище – не дивність.

А дивне інше: бозна де
Ти нині - інших скрізь чимало.
Як кажуть, діло молоде.
І що б, здавалося, тримало?

Чому без тебе я всі дні
Мов у печалі у полоні?
Але мерещаться мені
Твій голос і твої долоні,

Твоє усміхнене лице.
Та й аромат твого волосся.
І не зустріти – вирок це:
Життя поету не вдалося.

На вистачає сил і слів.
Чи маєш ти якісь дурмани?
Мені мінорність взагалі
Ну аж ніяк не притаманна.

Завжди залізо – тут кришталь.
Мов у кайданах я удома.
А звідки в серці та печаль?
Тобі та Господу відомо.

Щось я після нічної роботи гностичний відгук наримувати не можу. Ось таке вийшло - простеньке, але, як казали мудрі батьки-Сірки, "простота не гріх". Може воно й так. Хотілося б вірити, бо мої опуси здебільшого - сама простота, куди там їхній тій Химці) То я й написав як написав, щоб не вийшло, що грів-грів у серці теє ліричне вино, а що тоді з ним робити? Ось подаю - не погребуй, найпрекрасніша!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Мос (Л.П./Л.П.) [ 2024-06-04 10:25:22 ]
Вино серця твого п"янить
І по клавішам б'є мінором,
Я на нервах ще той гравець,
Тому краще сходи на море)))

Там ДЗельфіни і дами такі...
До кольору і до вибору...
Мимоволі на до мажор
Перейде і отець Микола.

Там би п"яти мої по піску
Так хотіли під звуки сальси
Танцювати усі вечори,
Подаровані Натараджем.

Щоб побачив мене мій Бог
І зіслав мені щастя того,
Що усім додає снаги
Спонукає любити знову.



П.с. бачу, що після нічної роботи.(((( Бо під 6ту ранку примарилось слово мерещатся).
Спати треба вночі, а не про Єлєн писати опуси!
Хоча дуже люблю їх від тебе! Вони мене посміхають! Зовсім не кислою міною, що важливо!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Мос (Л.П./Л.П.) [ 2024-06-04 10:48:06 ]
Дякую за вірш, і за натхнення! (неочіувано)
Натараджа - цікавий образ. Бог життя, танцюючий на демоні карлику (чому малелькому, бо демонів не можна годувати до великого.
А от кайдани звідки взялись, і хто на них прикований - цікаво)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ілахім Поет (Л.П./М.К.) [ 2024-06-04 13:14:53 ]
А що не так із тим словом?
У літературі зустрічається. Цілком українське:

http://slovopedia.org.ua/93/53404/904833.html

МЕРЕЩИТИСЯ, иться, недок., розм., рідко. Те саме, що ввижатися. Їй мерещиться немазана хата, збита долівка, чорний у сажі комин (Мирний, IV, 1955, 44); // безос. - Не доберу, дрімала я чи мені мерещилось, - важко зітхнула мати (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 10).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Мос (Л.П./Л.П.) [ 2024-06-04 14:38:25 ]
Та я не доколупуюсь до слова!!! Просто у нас на заході так ніколи не кажут! Та й я ніколи не чула щоб так казали, мабуть тому, що не жила в часи П.Мирного та І.Цюпи ( тобто в радянкі часи) і на сході України була лише 1 раз. Хто його знає чому вищезгадувані автори так написали, можливо вони не знали інших варіантів, або нашвидкоруч писали свої романи. Ніхто не ідеальний. Але ти маєш можливість написали милозвучніше, чому б не скористатись цією можливістю. Зараз вже ніхто не доведе, що вони були праві в тому написанні.
Ні, я зовсім не сумніваюсь у твоїх здібностях доводити корінній українці, що ти правий ))))) Чоловіки ж завжди праві.
Я б навіть не сперечалась в іншій ситуації.
Та все ж тут запропонувала тобі на розгляд слово "мариться", можна і "ввижається", вирішувати тобі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ілахім Поет (Л.П./М.К.) [ 2024-06-05 20:24:20 ]
Та і я ж, найчарівніша, не беру під сумнів ані твій статус носійки мови, ані національність. Хоча і я можу свій родовід простежити до киян XIV століття. Але все це стосується питань лінгвістики радше опосередковано, бо
1) та і я не знаю, як вони писали - але навіть якщо напідпитку, це нічого не міняє. Людина може пиячити, але якщо має відповідні документи, то вона абсолютно право- та дієспроможна. Так і слово: якщо його вжили у літературі, яку фахівці визнали класичною, та "прописали" у словниках, отримує всі права літературного - так вже воно заведено;
2) розмовна мова - це одне, літературна - трохи інше; не завжди вони перетинаються;
3) я не сперечаюся, я ж тобі казав - я з тобою сперечатися не хочу і не стану; я просто спробую пояснити свій вибір:

Але мариться мені - складу не вистачає, то цю дірку потрібно затикати

Але щось мариться мені -
тощо, але це зайве обтяження приголосними і взагалі зайвим словом. Краса - це доцільність, а це слово тут наче щось хитке підпирає, то я такі не люблю вживати.

"Ввижається" - інша справа, воно абсолютно синонімічне, в ритм вписується. Але я бачу плюс того варіанту в тому, в чому мінус вбачаєш ти: воно рідкісне. І якщо його не вживати, воно відімре, ми його втратимо, його привласнять за поребриком, бо там є подібне. Бо вони серед іншого полюбляють розкрадати і чужі мовні скарби. І я вважаю, що мій обов'язок у цій іпостасі - перешкоджати. Мова - це душа нації, то потрібно її збагачувати, а не розкидуватися її складовими направо-наліво, особливо там, де є ризик втрати. Тому я свідомо обрав цей варіант; і взагалі часто обираю з варіантів менш поширений.