Прекрасний переклад прекрасного автора. Попри деяке відчуття тривожних часів навколо, хто переконає мене, що золота епоха української поезії закінчилася, не триває далі, - хіба вона не залежить тільки від нашого бажання і вміння продовжувати працю Попередників?

Мій Боже, час! Вже літо стало ярим.
На сонячний годинник довгу тінь
накинь і вітер простели над яром.

Звели останнім ягодам оцим
ще наливатись, дай їм трохи строку,
щоб геть дозріти, щоб солодкість соку
відтак вином зробилася тяжким.

Хто був бездомний, той не знайде дому,
не збудеться самітник самоти,
не спатиме, читатиме, листи
почне писать чи вийде всад брести
уздовж алей по листю ворушкому.

(переклав М. Бажан)


Вже збігло літо. Господи, твори:
тепер затінюй соняшний годинник
і на долини напусти вітри.

Ще подаруй для літа кілька днів,
нехай останній плід іще дозріє
і виповниться соком. Заяріє
останнім хмелем в ярому вині.

Та вже бездомний хати не зведе,
самотній – весь свій вік самотнім буде,
безсонний – слатиме листи між люди
і неспокійно сновигати буде
алеями, де шерех листя всюди.

(переклаd В. Стус)


Велике було літо, Боже: час.
Покладь на соняшний годинник тіні,
по нивах розпусти вітряний глас.

Плодам осіннім накажи дозріть,
подай ти їм ще зо два дні південні,
щоби достигнути й у вина темні
останню солодкість перемінить.

Хто хати ще не мав - не буде й мати,
хто є один - таким йому зістати,
лише чекать, читать, листи писати
та по алеям журно мандрувать,
коли в них листя гониться зів'яле.

(переклав Леонід Мосендз)

Дякую, пане Мойсею, за прекрасний переклад майстра - за ще одну зустріч з ним.