
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А любов Моя живе
на видноколі Сну Мого.
А Ти така вся… вдягнута в нове,
але Щастя ніц нема.
Океан Емоцій
у музиці, яка не є –
опісля Почуття Твого…
Повечір’я легка рожевінь,
Тож несуся в тужливій задумі
У обійми полям вдалечінь.
Хмаровиння розбуцає місяць,
Осрібливши зіпрілу стерню,
Щоб узрів я, дрібний віршописець,
ширяє в піднебессі.
Кажуть: шляхи Господні…
Куди ж ти, блін, несешся?
Вітер зламає крила.
Я ж так за тебе боюсь!
Боже, матінко мила…
вернися в реальність, гусь.
В моїй пам’яті. Ти стоятимеш там, де навпроти химерне трюмо
І в кожному дзеркалі ти постанеш кришталевою вазою:
З яскравим букетом, зів’ялими квітами, і вазою з потрісканим склом.
Я залишу тобі на п
А є політик, плямкає щоденно.
На виборах за нього люди "За",
Потрібен він країні? Ой, не певен.
Бо спадок у очільника ще той...
Але табу на критику та гавкіт.
Бо вилилося на війну АТО...
«Тож закрий свій писок свинособака зросійщена!» (Цього разу я на прохання автора, який пишається тим, що грамотність - його слабке місце, не редагую авторського тексту, залишаючи його без коми і кличного відмінка).
«Лишилос
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
Галю вчасно вкласти спати, –
То вона до себе в ліжко
Цілий вечір кличе кішку
Й перепитує раз двісті,
Чи не хочеться тій їсти.
То за мамою голосить
Так, що пружиться волосся, –
зникло в лютневій метілі.
Ранок. І перші ракети
б’ють у намічені цілі.
Вбитими падають люди.
З розуму сходять тварини.
Дивний на вулиці студень,
що спопеляє людину.
– Це правда, Юро?
– Мги.
26.09.23р.
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Живий батько дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
Сатиричний і глевкий вареник.
Як віршую, то хапає зляк
Дітлахів, і стигне кров у венах.
От Юрко - маестро-віртуоз!
Від писання - плачуть чорноброві!
Кожен твір твердий, немов кокос,
Без жодних вагань обираю ту,
хто окрилює і розчулює, -
Щербатюк
Юлію.
Автор: Юрій Гундарєв
Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,
І не знатимеш ніколи любові іншого серця,
Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.
Нам потрібно любити усе на відстані,
Як оте сонце, що далебі від нас,
Комети,
Мете
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Повернення
Стільки довгих верстов крізь запеклі бої
я пройшов зі своїм батальоном,
а додому мене - за заслуги мої -
санітарним везли ешелоном.
Від попутки зробив перший крок -
й занімів, біля хвіртки заклякши.
А над дахом, із комину - звичний димок
підіймавсь ніби якось інакше.
Не дивилися вікна у вічі мені,
і немовби посупилась хата,
і хазяйка - майнула тихцем у вікні,
та не вийшла зустріти солдата.
Пси цепні - аж заходились вже.
Я пройшов через двір до порога,
зачепився у сінях за щось за чуже,
двері шарпнув - ослабнули ноги.
Там на місці моєму сидів за столом
самовпевнений інший хазяїн.
І хазяйка при ньому, й вечеря - з вином,
і колиска видніється краєм.
Це виходить, що поки у бій
я ішов кожний день без спочину,
він усе переставив у хаті моїй
і по-своєму все перекинув.
Ми ходили під богом, - під богом війни,
артилерія нас накривала,
тільки кулі у спину - страшніші вони,
тільки зрада - до серця дістала.
Я себе в попереку зігнув,
кулаки заховавши в шинелі:
«Вибачайте, добродії, що завернув
мимохіть до чужої оселі».
Мов, любові та згоди вам, й довгих років,
й щоб завжди на столі - паляниця...
Ну, а він - навіть вухом на це не повів,
ніби так воно все і годиться.
Я тремтіння в колінах зборов,
причинив тихо двері до хати, -
тільки вікна відкрились, коли я пішов,
й подивилися вслід винувато.
(2009)
*** ОРИГИНАЛ ***
Я полмира почти через злые бои
прошагал и прополз с батальоном,
а обратно меня за заслуги мои
с санитарным везли эшелоном.
Подвезли на родимый порог, -
на полуторке к самому дому.
Я стоял - и немел, а над крышей дымок
поднимался не так - по-другому.
Окна словно боялись в глаза мне взглянуть.
И хозяйка не рада солдату -
не припала в слезах на могучую грудь,
а руками всплеснула - и в хату.
И залаяли псы на цепях.
Я шагнул в полутемные сени,
за чужое за что-то запнулся в сенях,
дверь рванул - подкосились колени.
Там сидел за столом, да на месте моём,
неприветливый новый хозяин.
И фуфайка на нем, и хозяйка при нём, -
потому я и псами облаян.
Это значит, пока под огнём
я спешил, ни минуты не весел,
он все вещи в дому переставил моём
и по-своему всё перевесил.
Мы ходили под богом, под богом войны,
артиллерия нас накрывала,
но смертельная рана нашла со спины
и изменою в сердце застряла.
Я себя в пояснице согнул,
силу воли позвал на подмогу:
«Извините, товарищи, что завернул
по ошибке к чужому порогу».
Дескать, мир да любовь вам, да хлеба на стол,
чтоб согласье по дому ходило...
Ну, а он даже ухом в ответ не повёл,
вроде так и положено было.
Зашатался некрашеный пол,
я не хлопнул дверьми, как когда-то, -
только окна раскрылись, когда я ушёл,
и взглянули мне вслед виновато.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)