Альбер Камю (Albert Camus) прихильник екзистенціалізму (existentialisme) та (начебто) визначальник (заявник) нового філософського терміну абсурдизм своїм твором “Міф про Сізіфа” (Le Mythe de Sisyphe)…
    “Абсурд – абсурдний роздум - абсурдна людина - абсурдний світ …” (“Mіф про Сізіфа”), очевидно, із цього набору визначень й виводиться узагальнююче поняття абсурдизму (самого терміну абсурдизм в перекладі цього твору я не зауважив… і в автентичному підзаголовку есе маємо:” Essai sur l’absurde” - “Un raisonnement absurde” а не аbsurdism) . То чому ж не абсурдологія? – Та таки, напевне, тому, що це есе ("Міф про Сізіфа") протікає у руслі екзистенціалізму - “філософії існування” (людини), а не філософії якогось загальнішого світоглядного тлумачення (всесвіту). От тому і виведено загАлом таку звужену до розміру людини (homo sapiens) , (розширену – людина (primates) - єдиний бог цього світу) формулу абсурдності світобудови (всесвіту): абсурдизм як система поглядів, яка стверджує, що всі намагання людини пізнати сенс життя марні з огляду на те, що такого сенсу не існує (принаймні для людства) . (Вікіпедія)
    Атеїст - “абсурдна людина”, мені так здалося, виведена Альбером Камю з атеїста Достоєвського, твір якого ‘’Біси‘’ написаний раніше і на нього посилається Альбер в ‘’Міфі про Сізіфа’’, наче на противагу - атеїст Достоєвського Кіріллов убиває себе – атеїсти з творів Камю, поділяючи так чи інакше погляди Кіріллова, спромогаються якось з таким світоглядом жити… Зрештою, вивівши на сторінки твору “Mіф про Сізіфа” ряд ‘’абсурдних людей’’ (Дон Жуан, актор, завойовник, художник) автор завершує есе міфічним Сізіфом - таки зовсім не атеїстом, а навпаки - надміру покірним волі богів персонажем. Справді – цей його (Сізіфа) намарний труд (защораз котити на гору камінь) подібний до людської приреченості жити, незважаючи ні на що, – і людина тисячоліттями котить угору подібний валун власної долі (можливо, що це, інколи, камінь віри)… Але гляньте - но: за щораз той камінь таки опиняється трохи вище… чи то вершина столочується, чи то Бог робиться милосерднішим? І той поступ очевидний (тепер чума не така страшна, як сотню років назад), якщо відвести трошки погляд від екзистенції – проблеми власної неповторності, та окинути поглядом дооколо - матеріальні простори (відомо, що найчастіше атеїсти видають себе ще й за матеріалістів)…
    Термін абсурдологія* (…логія (logos) — вчення) замість абсурдизм (…изм,ізм - дещо іронічно -основи)) - така постановка ламала би цю сумнівну логіку світобудови та виводила б проблему абсурду з поля самогубства людини, яке аргументується нібито логічним протиріччям через відсутність у світогляді людини Бога, отже і Бога у всесвіті... в простір ідеалістичного запитання (запитання всі є ідеалістичими): а що ж таке матерія, якщо не якийсь бог?.. Що є матерія, якщо за нею Бог не стоїть? Власне, Кіріллов не береться навіть пояснювати ні собі, ні іншим того феномену, яким є матерія. Там (в матерії) для нього і для решти атеїстів Бога немає апріорі… Але насправді запитання, власне, в тім, що таке є Бог і який є Бог, бо твердження: Бога нема… сенсу ніякого немає в силу відсутності самого предмета (поняття Бог) – говорімо про щось інше, про те, що є (існує)… Насправді самогубство як бунт-непокора-“своеволие” (Достоєвський) було б логічним саме за присутності Бога, також і аргументація Камю на противагу: життя атеїста має сенс, саме як бунт… – на мій погляд, стає логічною також за присутності Бога. Отже, якщо ти атеїст, то логічним може бути твердження: Бог є відсутній… І куля в скроню.
    Екзистенціалізм-абсурдизм, звужуючи проблему абсурду до проблеми людини, мовби замикає її свідомість у “кам’яному мішку” (Альбер Камю) абсурду… Але ж людина, перебуваючи сама в собі, ніколи не буває виключно у собі… Матерія, з якої вона складається, і матерія, з якої побудовано світ, – прагнення опанувати її (матерію) - ось де людина може змагатись хай і з “неіснуючим богом” реально, а не махаючи паперовим мечем в логічно абсурдних потугах своєї манірної свідомості про відсутній предмет.
    Напевне розуміючи, що матеріальний світ виключно логічний (бо він існує і людська логіка, опановуючи окремі його складові, розуміє , що і поміж них (складових частин матеріального світу) очевидним є логічний зв'язок, і що абсурдність витікає лише із неспроможності людини опанувати ту логіку… Зрештою, усе звелось автором “Міфа про Сізіфа” до поняття “абсурдної людини”… Але “філософія існування” (екзистенціалізм) мала би припускати, що така неспроможність зрозуміти матерію (абсурдність) людської свідомості є одночасно абсурдністю усієї світобудови, частиною якої та свідомість є… а матерія не є мертвою… Саме це усвідомлюють “атеїсти” Альбера Камю – головний герой твору “Сторонній” перед стратою оптимістично каже собі: “…недавній спалах гніву очистив мене від болю, позбавив надії і, споглядаючи це нічне небо, всіяне таємничими знаками і зірками, я вперше відкрив свою душу тихій байдужості світу. Я збагнув, який він подібний до мене, ніби мій брат, і тому я відчуваю – я був щасливий, я щасливий і зараз”. А атеїст твору Альбера Камю “Чума”, лікар Ріє, один з переможців чуми, каже уже песимістично: “…бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь… і можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста.” Про яке самогубство може говорити задекларований атеїстом Ріо? Увесь цей атеїзм – ефектна поза… лише поза як героїв, так і самого Альбера Камю. Він і сам визнає, що атеїстом не був ніколи…

    Отже – абсурдизм чи абсурдологія? Я вибраю абсурдологію і посилаюся на “я знаю тільки те, що нічого не знаю” (Сократ), бо це більше відповідає статусу “абсурдної людини” (абсурдною людина може бути і за присутності Бога у світі), а не безапеляційне та істеричне твердження екзистенціаліста: сенсу не існує - Бога нема! - сумнівів немає... А якщо нема сумніву – немає й людини (очевидно, один Бог сумніву не знає – можливо…). Отже, справжній атеїст не є “абсурдна людина”, а є “людиною відсутньою”, яка на одну мить уявила себе богом (відсутнім богом), подібну логіку зустрічав і в Камю “…опущене на землю божество” (“Міф про Сізіфа”) щодо атеїзму Кіріллова (Достоєвський)… І тут замовкаю – чи етично буде так багато говорити про відсутнього?

20. 04. 2014 р.

*Вилучена сторінка Вікіпедії:
Абсурдологія (від лат. absurdus — немилозвучний та λόγος (logos) — вчення). 1) Ненауковий термін для означення механізму побудови логічних рядів, виходячи з абсурдних передумов.. 2) Іронічне узагальнююче визначення для ряду світопізнавальних термінів:
Абсурд (від лат. absurdus , "Безладний, безглуздий"; від лат. ad absurdum , "Виходить від глухого")
Абсурди́зм — система поглядів, яка стверджує, що всі намагання людини пізнати сенс життя марні з огляду на те, що такого сенсу не існує (принаймні для людства). Загалом, це вчення є пов'язане з екзистенціалізмом, але їх не слід плутати. Власне термін «Абсурдізм» вперше вжито Альбером Камю у «Міфі про Сізіфа» Абсурдизм (від лат. absurdum – дурниця, беззмістовність), або «театр абсурду» – естетична течія в драматургії і театрі, сформована в середині 20 ст.
Діале́ктика (грец. διαλεκτική — «мистецтво сперечатись», «міркувати») — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.
Слово «діалектика» походить із Стародавньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом — точніше: діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого, та який дав назву діалектичному методу у філософії.
Ло́гіка (грец. λογιχη від грец. logos — слово, сенс, думка, мова) — наука про закони і форми мислення, методи пізнання та умови істинності знань і суджень[1]. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи мислення, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити. При цьому, такі інструкції не слід розглядати як опис того, як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, наприклад коґнітивної психології. Когнітивна психологія — це вчення у психології, що досліджує внутрішні розумові процеси, як-от процес вирішення проблеми, пам'ять та мовні процеси. Когнітивна психологія бере початок з пізньої моделі біхевіоризму. Основні принципи також зустрічаються в гештальт-психології Макса Вертаймера, Вольфганга Кьолера, та Курта Коффки, а також у теорії Жана Піаже, який вивчав ментальний розвиток дітей. Логізм - Панлогі́зм (від грец. Πᾶν - все і λόγος - думка, слово, розум) - філософський погляд, згідно з яким все існуюче являє собою втілення мислячої субстанції, світового розуму, логічної ідеї. Потенційно присутній у вченні Спінози, де мислення оголошується одним з атрибутів субстанції. Вважається, що класичним виразом панлогізма є філософіяГегеля. Проте в системі Гегеля панлогізм є лише проміжним моментом побудови концепції абсолютного духу, який вільно вважає логічну ідею, природу і кінцевий дух в якості моментів свого внутрішнього життя, так що аж ніяк не зводиться до логічної ідеї та її самосвідомості: положення «усе є логічна ідея» (момент панлогізма) знімається становищем «все є абсолютний дух» і, далі, «все є в абсолютному дусі». Елементи панлогізма отримали специфічний розвиток в марбургськой школі неокантіанства (ототожнення дійсності з логічними формами її пізнання у Г.Когена)
Алогі́зм — термін, що в залежносі від контексту може означати: Нелогічність у міркуваннях, викликана порушенням законів логічного мислення. Внаслідок цього мислення набуває негативних рис: двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини.
Різновидність ідеалізму в теорії пізнання, яка заперечує можливість логічно пояснити навколишню дійсність.
Алогізм (грец. а - префікс, що має заперечне значення, logismos - судження, вислів) - спеціальна продумана внутрішня суперечність у тексті, що вживається з метою показати складний непрогнозований душевний стан персонажа, аби за допомогою протилежних, парадоксальних чи алогічних думок створити певний психологічний або комічний ефект.
Неологізм; ч. (нео... і ...логізм) нове слово, словосполучення, фразеологічний зворот, що з'являються в мові у зв'язку з розвитком суспільного життя, культури, науки, техніки; новотвір.
Логічний абсурд - Необхідно визначити формальну правильність того чи іншого логічного розумового заключення на основі визначеного твердження (або ряду тверджень). Реальна дійсність не відіграє при цьому ніякої ролі (це трохи ускладнює тест, оскільки зміст тверджень абсурдний, але логічно правильний). Враховуйте також: те, що правильних відповідей може взагалі не бути, або їх може бути більше однієї.
Ха́ос [1] (др.-греч. χάος от χαίνω — раскрываюсь, разверзаюсь) — категория космогонии, первичное состояние Вселенной, бесформенная совокупность материи ипространства (в противоположность порядку).
Тео́рія хао́су — підрозділ математики та фізики, який займається дослідженням систем, динаміка яких, за певних умов, значною мірою залежить від початкових умов, що робить довгострокове прогнозування неможливим. Через те що, з одного боку, динаміка поведінки таких систем відповідає законам фізики, а, з іншого, виглядає нерегулярною, вона називається детермінованим хаосом.
Бро́унівський рух — невпорядкований, хаотичний рух дрібних частинок речовини в розчинах. Названий на честь ботанікаРоберта Брауна, який спостерігав[1] це явище під мікроскопом у 1827 р.. Теорію броунівського руху побудував у 1905 р. Альберт Ейнштейн.
І так далі…