Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”ї» та «Звіти пам’яті»). Автор один і той же – Роман Петрів.
«Славному зайорданському запорожцеві б’є чолом задністровський бандерівець»,- написано на одній з них. Відклавши попереднє читання на потім, на кілька тижнів я занурився в світ досі невідомого мені поета, прозаїка, перекладача. А ще як насьогодні – людини незвичної долі, про яку б деінде говорили як про героя. А на нашій славній Україні про нього мало хто знає, а творчість його ще менш відома.
В одній із сутичок з енкаведистами юного Романа було тяжко поранено і невдовзі на 16 років він був позбавлений волі, за яку боровся в лавах ОУН. В сталінських концтаборах, мабуть, почалася його творчість. Хтозна скільки й що було написано, бо від тої пори зберігся тільки один вірш.
Якщо оповідання відкрили мені неабиякого новеліста, то чи не вперше дізнався від очевидця про славні сторінки визвольної боротьби українських месників проти сталінської імперії, то переклади з російської, яку доти не знав гуцул, просто вразили.
Майстерне відтворення віршів рідною мовою – річ, здавалося б, зрозуміла, але поема «Мойсей» Івана Франка, подарована російськомовному читачеві, без перебільшення,- подвиг. Адже навіть самому Борису Пастернаку вдалося перекласти тільки пролог. «Іван Франко,- зізнається Роман Петрів,- писав свій шедевр півроку, мені ж для завершення перекладу потрібно було десять років. І мені не жаль буде праці й часу навіть тоді, коли хтось інший зробить це краще за мене».
На жаль, поки що ця подвижницька праця не стала предметом досліджень науковців, бо видана мізерним накладом. Зрештою, як і вся творчість самобутнього й талановитого майстра поезії, прози й перекладу.