Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про успішного юнака і небесну браму
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про успішного юнака і небесну браму
Молодий чоловік мав батьків, які з дитячих літ заохочували його до праці, і вже в юності досягнув чималих результатів. Даремно часу не втрачав, кожного дня ще до світанку вставав і старався осягнути ті добрі якості, які цінують у його народі: відмінно вчився, був добрим християнином, бо старався виконувати Божі заповіді, в усьому допомагав батькам, успішно вправлявся у спорті, рано почав сам заробляти на життя. Спорудив великий гарний будинок, сучасно його облаштував. Постійно вдосконалював знання і домігся престижної роботи, а також поваги за його моральні якості; у нього була красива молода наречена з багатого і знаного роду; його ставили у приклад іншим.
Забезпечивши таким чином майбутнє собі й своїм близьким, молодий чоловік захотів більшого: він почав задумуватися про життя після смерті, щоб мати гарантію успіху і там. Тож поїхав до знаного далеко за межами його батьківщини монаха і запитав його, як заробити собі добрий спадок після смерті. Чернець пильно подивився на нього і відповів: «Людина насправді є значно меншою, ніж вона про себе думає. І чим більшою себе вважає тут, на землі, тим меншою є у Божому Царстві».
Відповідь ошелешила юнака, і він почав часто замислюватися над словами монаха. «А й справді, – думав, – чи будуть мати значення після смерті мої земні знання, що годяться тільки для цього світу, чи заберу свої статки, здоров’я, повагу людей, сімейний затишок?» Але він розумів, що все надбане тут, на землі, теж є добрим. Чи має він тепер відмовитися від усього набутого і також піти у монастир заради життя посмертного? Перебуваючи між двома протилежними думками, міркував далі: «І чим за меншого я буду себе мати, тим більшим виглядатиму перед Богом. Ну відмовлюся від будинку. Що важить людина бездомна? Відмовлюся від роботи, стану найменшим, аби тільки прохарчуватися. Всі, звичайно, перестануть мене поважати, бо навіть сім’ї не матиму». У нього на очі набігли сльози, бо дуже важко було відмовлятися від найдорожчого. І тут із жахом подумав про те, що навіть християнином добрим вже не буде, бо розіб’є серце своїй нареченій і не зможе допомагати тим, хто у нього проситиме підтримки. Виглядало так, що виходу нема.
Зібравши всі свої духовні сили, він усе ж вирішив обрати добре життя після смерті й відмовитися від того, що його прив’язує до землі. Нікому нічого не кажучи, одягнувся, узяв гроші лише на квиток в один кінець і поїхав до монаха за благословенням на чернече життя. Впавши в ноги монахові, хлопець гаряче просив узяти його на служіння.
– Чи ти мені збираєшся служити? – перепитав чернець.
– Богові, – відповів молодий чоловік.
– То йди і служи. Ось тобі гроші від Бога на зворотну дорогу додому.
Юнакові аж мову відняло, так його вразила відповідь. Підняв сповнені благанням очі на монаха:
– Що я ще повинен віддати, аби Бог мене прийняв?
– Він тебе вже прийняв, бо ти віддав Йому все, що маєш, і самого себе. Іди, користуйся всім, що надбав, як таким, що належить не тобі, а Всевишньому. Звідси починається твоє зростання у Ньому. І пам’ятай, що добрий вихід є завжди. Він – у Небо, незалежно від того, в монастирі ти, чи в миру, бідний, чи багатий, праведний, чи встиг нагрішити. Щире служіння Богові і щире покаяння визначає все. Тоді Всевишній допомагає вдосконалитися настільки, наскільки прагне твоє серце. Чим більше прагнутимеш жити за законом Любові, тим вище і прекрасніше місце Він тобі виділить у Своєму Царстві.
Вже вдома молодий чоловік зажив зовнішньо так само, але внутрішньо цілковито інакше. Тепер Бог став осердям його єства. Юнак одружився, але найбільшою його любов’ю залишився Христос. У нього значно примножилися матеріальні статки, але ними він щедро ділився з потребуючими, якщо того хотів Господь. Його поважали інші люди, догоджали і лестили йому, і все ж він не переставав служити Отцю Небесному і мав себе за найменшого перед Ним. Був щасливим настільки, наскільки це можливо у нашому земному світі. І все ж усією своєю сутністю прагнув єднання з Тим, хто став основою його життя.
А тим людям, які просили у нього поради щодо успіху, пропонував навчитися вчасно внутрішньо себе обмежувати, щоби із широкої земної стежки потрапити в небесну браму, яка є настільки вузькою, що проходить через неї саме лише людське серце, що понад усе прагне Господа.
25. 01. 2012р.
Забезпечивши таким чином майбутнє собі й своїм близьким, молодий чоловік захотів більшого: він почав задумуватися про життя після смерті, щоб мати гарантію успіху і там. Тож поїхав до знаного далеко за межами його батьківщини монаха і запитав його, як заробити собі добрий спадок після смерті. Чернець пильно подивився на нього і відповів: «Людина насправді є значно меншою, ніж вона про себе думає. І чим більшою себе вважає тут, на землі, тим меншою є у Божому Царстві».
Відповідь ошелешила юнака, і він почав часто замислюватися над словами монаха. «А й справді, – думав, – чи будуть мати значення після смерті мої земні знання, що годяться тільки для цього світу, чи заберу свої статки, здоров’я, повагу людей, сімейний затишок?» Але він розумів, що все надбане тут, на землі, теж є добрим. Чи має він тепер відмовитися від усього набутого і також піти у монастир заради життя посмертного? Перебуваючи між двома протилежними думками, міркував далі: «І чим за меншого я буду себе мати, тим більшим виглядатиму перед Богом. Ну відмовлюся від будинку. Що важить людина бездомна? Відмовлюся від роботи, стану найменшим, аби тільки прохарчуватися. Всі, звичайно, перестануть мене поважати, бо навіть сім’ї не матиму». У нього на очі набігли сльози, бо дуже важко було відмовлятися від найдорожчого. І тут із жахом подумав про те, що навіть християнином добрим вже не буде, бо розіб’є серце своїй нареченій і не зможе допомагати тим, хто у нього проситиме підтримки. Виглядало так, що виходу нема.
Зібравши всі свої духовні сили, він усе ж вирішив обрати добре життя після смерті й відмовитися від того, що його прив’язує до землі. Нікому нічого не кажучи, одягнувся, узяв гроші лише на квиток в один кінець і поїхав до монаха за благословенням на чернече життя. Впавши в ноги монахові, хлопець гаряче просив узяти його на служіння.
– Чи ти мені збираєшся служити? – перепитав чернець.
– Богові, – відповів молодий чоловік.
– То йди і служи. Ось тобі гроші від Бога на зворотну дорогу додому.
Юнакові аж мову відняло, так його вразила відповідь. Підняв сповнені благанням очі на монаха:
– Що я ще повинен віддати, аби Бог мене прийняв?
– Він тебе вже прийняв, бо ти віддав Йому все, що маєш, і самого себе. Іди, користуйся всім, що надбав, як таким, що належить не тобі, а Всевишньому. Звідси починається твоє зростання у Ньому. І пам’ятай, що добрий вихід є завжди. Він – у Небо, незалежно від того, в монастирі ти, чи в миру, бідний, чи багатий, праведний, чи встиг нагрішити. Щире служіння Богові і щире покаяння визначає все. Тоді Всевишній допомагає вдосконалитися настільки, наскільки прагне твоє серце. Чим більше прагнутимеш жити за законом Любові, тим вище і прекрасніше місце Він тобі виділить у Своєму Царстві.
Вже вдома молодий чоловік зажив зовнішньо так само, але внутрішньо цілковито інакше. Тепер Бог став осердям його єства. Юнак одружився, але найбільшою його любов’ю залишився Христос. У нього значно примножилися матеріальні статки, але ними він щедро ділився з потребуючими, якщо того хотів Господь. Його поважали інші люди, догоджали і лестили йому, і все ж він не переставав служити Отцю Небесному і мав себе за найменшого перед Ним. Був щасливим настільки, наскільки це можливо у нашому земному світі. І все ж усією своєю сутністю прагнув єднання з Тим, хто став основою його життя.
А тим людям, які просили у нього поради щодо успіху, пропонував навчитися вчасно внутрішньо себе обмежувати, щоби із широкої земної стежки потрапити в небесну браму, яка є настільки вузькою, що проходить через неї саме лише людське серце, що понад усе прагне Господа.
25. 01. 2012р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
