Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про успішного юнака і небесну браму
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про успішного юнака і небесну браму
Молодий чоловік мав батьків, які з дитячих літ заохочували його до праці, і вже в юності досягнув чималих результатів. Даремно часу не втрачав, кожного дня ще до світанку вставав і старався осягнути ті добрі якості, які цінують у його народі: відмінно вчився, був добрим християнином, бо старався виконувати Божі заповіді, в усьому допомагав батькам, успішно вправлявся у спорті, рано почав сам заробляти на життя. Спорудив великий гарний будинок, сучасно його облаштував. Постійно вдосконалював знання і домігся престижної роботи, а також поваги за його моральні якості; у нього була красива молода наречена з багатого і знаного роду; його ставили у приклад іншим.
Забезпечивши таким чином майбутнє собі й своїм близьким, молодий чоловік захотів більшого: він почав задумуватися про життя після смерті, щоб мати гарантію успіху і там. Тож поїхав до знаного далеко за межами його батьківщини монаха і запитав його, як заробити собі добрий спадок після смерті. Чернець пильно подивився на нього і відповів: «Людина насправді є значно меншою, ніж вона про себе думає. І чим більшою себе вважає тут, на землі, тим меншою є у Божому Царстві».
Відповідь ошелешила юнака, і він почав часто замислюватися над словами монаха. «А й справді, – думав, – чи будуть мати значення після смерті мої земні знання, що годяться тільки для цього світу, чи заберу свої статки, здоров’я, повагу людей, сімейний затишок?» Але він розумів, що все надбане тут, на землі, теж є добрим. Чи має він тепер відмовитися від усього набутого і також піти у монастир заради життя посмертного? Перебуваючи між двома протилежними думками, міркував далі: «І чим за меншого я буду себе мати, тим більшим виглядатиму перед Богом. Ну відмовлюся від будинку. Що важить людина бездомна? Відмовлюся від роботи, стану найменшим, аби тільки прохарчуватися. Всі, звичайно, перестануть мене поважати, бо навіть сім’ї не матиму». У нього на очі набігли сльози, бо дуже важко було відмовлятися від найдорожчого. І тут із жахом подумав про те, що навіть християнином добрим вже не буде, бо розіб’є серце своїй нареченій і не зможе допомагати тим, хто у нього проситиме підтримки. Виглядало так, що виходу нема.
Зібравши всі свої духовні сили, він усе ж вирішив обрати добре життя після смерті й відмовитися від того, що його прив’язує до землі. Нікому нічого не кажучи, одягнувся, узяв гроші лише на квиток в один кінець і поїхав до монаха за благословенням на чернече життя. Впавши в ноги монахові, хлопець гаряче просив узяти його на служіння.
– Чи ти мені збираєшся служити? – перепитав чернець.
– Богові, – відповів молодий чоловік.
– То йди і служи. Ось тобі гроші від Бога на зворотну дорогу додому.
Юнакові аж мову відняло, так його вразила відповідь. Підняв сповнені благанням очі на монаха:
– Що я ще повинен віддати, аби Бог мене прийняв?
– Він тебе вже прийняв, бо ти віддав Йому все, що маєш, і самого себе. Іди, користуйся всім, що надбав, як таким, що належить не тобі, а Всевишньому. Звідси починається твоє зростання у Ньому. І пам’ятай, що добрий вихід є завжди. Він – у Небо, незалежно від того, в монастирі ти, чи в миру, бідний, чи багатий, праведний, чи встиг нагрішити. Щире служіння Богові і щире покаяння визначає все. Тоді Всевишній допомагає вдосконалитися настільки, наскільки прагне твоє серце. Чим більше прагнутимеш жити за законом Любові, тим вище і прекрасніше місце Він тобі виділить у Своєму Царстві.
Вже вдома молодий чоловік зажив зовнішньо так само, але внутрішньо цілковито інакше. Тепер Бог став осердям його єства. Юнак одружився, але найбільшою його любов’ю залишився Христос. У нього значно примножилися матеріальні статки, але ними він щедро ділився з потребуючими, якщо того хотів Господь. Його поважали інші люди, догоджали і лестили йому, і все ж він не переставав служити Отцю Небесному і мав себе за найменшого перед Ним. Був щасливим настільки, наскільки це можливо у нашому земному світі. І все ж усією своєю сутністю прагнув єднання з Тим, хто став основою його життя.
А тим людям, які просили у нього поради щодо успіху, пропонував навчитися вчасно внутрішньо себе обмежувати, щоби із широкої земної стежки потрапити в небесну браму, яка є настільки вузькою, що проходить через неї саме лише людське серце, що понад усе прагне Господа.
25. 01. 2012р.
Забезпечивши таким чином майбутнє собі й своїм близьким, молодий чоловік захотів більшого: він почав задумуватися про життя після смерті, щоб мати гарантію успіху і там. Тож поїхав до знаного далеко за межами його батьківщини монаха і запитав його, як заробити собі добрий спадок після смерті. Чернець пильно подивився на нього і відповів: «Людина насправді є значно меншою, ніж вона про себе думає. І чим більшою себе вважає тут, на землі, тим меншою є у Божому Царстві».
Відповідь ошелешила юнака, і він почав часто замислюватися над словами монаха. «А й справді, – думав, – чи будуть мати значення після смерті мої земні знання, що годяться тільки для цього світу, чи заберу свої статки, здоров’я, повагу людей, сімейний затишок?» Але він розумів, що все надбане тут, на землі, теж є добрим. Чи має він тепер відмовитися від усього набутого і також піти у монастир заради життя посмертного? Перебуваючи між двома протилежними думками, міркував далі: «І чим за меншого я буду себе мати, тим більшим виглядатиму перед Богом. Ну відмовлюся від будинку. Що важить людина бездомна? Відмовлюся від роботи, стану найменшим, аби тільки прохарчуватися. Всі, звичайно, перестануть мене поважати, бо навіть сім’ї не матиму». У нього на очі набігли сльози, бо дуже важко було відмовлятися від найдорожчого. І тут із жахом подумав про те, що навіть християнином добрим вже не буде, бо розіб’є серце своїй нареченій і не зможе допомагати тим, хто у нього проситиме підтримки. Виглядало так, що виходу нема.
Зібравши всі свої духовні сили, він усе ж вирішив обрати добре життя після смерті й відмовитися від того, що його прив’язує до землі. Нікому нічого не кажучи, одягнувся, узяв гроші лише на квиток в один кінець і поїхав до монаха за благословенням на чернече життя. Впавши в ноги монахові, хлопець гаряче просив узяти його на служіння.
– Чи ти мені збираєшся служити? – перепитав чернець.
– Богові, – відповів молодий чоловік.
– То йди і служи. Ось тобі гроші від Бога на зворотну дорогу додому.
Юнакові аж мову відняло, так його вразила відповідь. Підняв сповнені благанням очі на монаха:
– Що я ще повинен віддати, аби Бог мене прийняв?
– Він тебе вже прийняв, бо ти віддав Йому все, що маєш, і самого себе. Іди, користуйся всім, що надбав, як таким, що належить не тобі, а Всевишньому. Звідси починається твоє зростання у Ньому. І пам’ятай, що добрий вихід є завжди. Він – у Небо, незалежно від того, в монастирі ти, чи в миру, бідний, чи багатий, праведний, чи встиг нагрішити. Щире служіння Богові і щире покаяння визначає все. Тоді Всевишній допомагає вдосконалитися настільки, наскільки прагне твоє серце. Чим більше прагнутимеш жити за законом Любові, тим вище і прекрасніше місце Він тобі виділить у Своєму Царстві.
Вже вдома молодий чоловік зажив зовнішньо так само, але внутрішньо цілковито інакше. Тепер Бог став осердям його єства. Юнак одружився, але найбільшою його любов’ю залишився Христос. У нього значно примножилися матеріальні статки, але ними він щедро ділився з потребуючими, якщо того хотів Господь. Його поважали інші люди, догоджали і лестили йому, і все ж він не переставав служити Отцю Небесному і мав себе за найменшого перед Ним. Був щасливим настільки, наскільки це можливо у нашому земному світі. І все ж усією своєю сутністю прагнув єднання з Тим, хто став основою його життя.
А тим людям, які просили у нього поради щодо успіху, пропонував навчитися вчасно внутрішньо себе обмежувати, щоби із широкої земної стежки потрапити в небесну браму, яка є настільки вузькою, що проходить через неї саме лише людське серце, що понад усе прагне Господа.
25. 01. 2012р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
