Молодий чоловік мав батьків, які з дитячих літ заохочували його до праці, і вже в юності досягнув чималих результатів. Даремно часу не втрачав, кожного дня ще до світанку вставав і старався осягнути ті добрі якості, які цінують у його народі: відмінно вчився, був добрим християнином, бо старався виконувати Божі заповіді, в усьому допомагав батькам, успішно вправлявся у спорті, рано почав сам заробляти на життя. Спорудив великий гарний будинок, сучасно його облаштував. Постійно вдосконалював знання і домігся престижної роботи, а також поваги за його моральні якості; у нього була красива молода наречена з багатого і знаного роду; його ставили у приклад іншим.
Забезпечивши таким чином майбутнє собі й своїм близьким, молодий чоловік захотів більшого: він почав задумуватися про життя після смерті, щоб мати гарантію успіху і там. Тож поїхав до знаного далеко за межами його батьківщини монаха і запитав його, як заробити собі добрий спадок після смерті. Чернець пильно подивився на нього і відповів: «Людина насправді є значно меншою, ніж вона про себе думає. І чим більшою себе вважає тут, на землі, тим меншою є у Божому Царстві».
Відповідь ошелешила юнака, і він почав часто замислюватися над словами монаха. «А й справді, – думав, – чи будуть мати значення після смерті мої земні знання, що годяться тільки для цього світу, чи заберу свої статки, здоров’я, повагу людей, сімейний затишок?» Але він розумів, що все надбане тут, на землі, теж є добрим. Чи має він тепер відмовитися від усього набутого і також піти у монастир заради життя посмертного? Перебуваючи між двома протилежними думками, міркував далі: «І чим за меншого я буду себе мати, тим більшим виглядатиму перед Богом. Ну відмовлюся від будинку. Що важить людина бездомна? Відмовлюся від роботи, стану найменшим, аби тільки прохарчуватися. Всі, звичайно, перестануть мене поважати, бо навіть сім’ї не матиму». У нього на очі набігли сльози, бо дуже важко було відмовлятися від найдорожчого. І тут із жахом подумав про те, що навіть християнином добрим вже не буде, бо розіб’є серце своїй нареченій і не зможе допомагати тим, хто у нього проситиме підтримки. Виглядало так, що виходу нема.
Зібравши всі свої духовні сили, він усе ж вирішив обрати добре життя після смерті й відмовитися від того, що його прив’язує до землі. Нікому нічого не кажучи, одягнувся, узяв гроші лише на квиток в один кінець і поїхав до монаха за благословенням на чернече життя. Впавши в ноги монахові, хлопець гаряче просив узяти його на служіння.
– Чи ти мені збираєшся служити? – перепитав чернець.
– Богові, – відповів молодий чоловік.
– То йди і служи. Ось тобі гроші від Бога на зворотну дорогу додому.
Юнакові аж мову відняло, так його вразила відповідь. Підняв сповнені благанням очі на монаха:
– Що я ще повинен віддати, аби Бог мене прийняв?
– Він тебе вже прийняв, бо ти віддав Йому все, що маєш, і самого себе. Іди, користуйся всім, що надбав, як таким, що належить не тобі, а Всевишньому. Звідси починається твоє зростання у Ньому. І пам’ятай, що добрий вихід є завжди. Він – у Небо, незалежно від того, в монастирі ти, чи в миру, бідний, чи багатий, праведний, чи встиг нагрішити. Щире служіння Богові і щире покаяння визначає все. Тоді Всевишній допомагає вдосконалитися настільки, наскільки прагне твоє серце. Чим більше прагнутимеш жити за законом Любові, тим вище і прекрасніше місце Він тобі виділить у Своєму Царстві.
Вже вдома молодий чоловік зажив зовнішньо так само, але внутрішньо цілковито інакше. Тепер Бог став осердям його єства. Юнак одружився, але найбільшою його любов’ю залишився Христос. У нього значно примножилися матеріальні статки, але ними він щедро ділився з потребуючими, якщо того хотів Господь. Його поважали інші люди, догоджали і лестили йому, і все ж він не переставав служити Отцю Небесному і мав себе за найменшого перед Ним. Був щасливим настільки, наскільки це можливо у нашому земному світі. І все ж усією своєю сутністю прагнув єднання з Тим, хто став основою його життя.
А тим людям, які просили у нього поради щодо успіху, пропонував навчитися вчасно внутрішньо себе обмежувати, щоби із широкої земної стежки потрапити в небесну браму, яка є настільки вузькою, що проходить через неї саме лише людське серце, що понад усе прагне Господа.
25. 01. 2012р.