
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Олещенко (2012) /
Публіцистика
Тут і тепер. 1. Розмова з гвинтокрилом
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тут і тепер. 1. Розмова з гвинтокрилом
1.
Cерпневий ранок. До запаморочливої спеки, яка тепер починається задовго до полудня, зостається зовсім мало часу, тож я поспішаю: треба встигнути зібрати огірки, полити зимову редьку, нарвати корзину-дві бур’яну, накопати картоплі, зірвати нагідки… Гай-гай, нема краю тій роботі на сільському городі, але ж правда і те, що вона не вовк, у ліс не втече, тому хвилюватися не варто, з чим не вкладуся нині – зроблю завтра, ніхто мені не указ і не контроль, у самотності таки є свої переваги. Хоча до чого тут згадка про самотність? Не зчуєшся, як вечірні сутінки спустяться на грішну землю і прибіжить у садок їжачиха, чмихне
поблажливо і почимчикує до колонки – ковтнути водички. Ти обізвешся до неї, запитаєш, де її їжачата, як ведеться малюханам, та вона у відповідь нічичирк, нап’ється води і діловито візьме курс на зарослі малини. А все-таки – гостя, хоч і єдина цього дня…
Учора на службі панотець знову дякував парафіянам: продукти, що їх ми зібрали для наших вояків, уже доправили айдарівцям. Шкода, що не вклала в ящика із сушкою листа. Треба було написати. Треба було більше набрати картоплі… Як добре, що в нас свій, не московський храм. Слава тобі, Боже. Подруга з гіркотою розповідає, що їхній батюшка відмовився служити панахиду за Небесною сотнею, не прийшов на райцентрівський майдан на День Перемоги і мовчить про сьогоднішні події на Донбасі. Не буду більше, каже Ольга, ходити до храму. А що інші? Тихенько обурюються поза рогом. Безголів’я! Та це ж просто. Зібрали церковну громаду і ухвалили: переходимо під Київський Патріархат. А піп нехай обирає, він разом із громадою чи ні. Це ідея, радіє Оля, треба якось її до мас донести… Ми перемовляємося щодень, буває, і по кілька разів, мобільний виручає. Як ми без нього раніше обходилися? Листи писали, а тепер забули, що це таке. Каже Ольга, прийшов днями в лікарню бугай сорокарічний із золотим ланцюгом на шиї. З Донбасу. Біженець. Зуба хворого вирвав. Записався на найдорожче протезування. Заглянув до лора, прочистив вуха. Зробив кардіограму. «Какая здесь у вас красівая прірода!» Він пішов далі дбати про своє дорогоцінне здоров’я, а літня вчителька, яка сиділа в черзі, тихенько, немовби сама до себе, мовила: «А чого він тут, а не там, де наші хлопці гинуть?» Черга мовчала.
Немає дня такого, щоб ми не проклинали ірода, який почав цю війну. Галина називає його клопом, Надійка – пуголовком, а я – чорним карликом. Так нам легше. Подейкують, учора Сашко вигнав Лідку-сепаратистку з двору, та прийшла по молоко, а він до дружини: «Тільки спробуй продати – і тебе вижену». Отак з ними й треба. Казати просто в очі: ненавидите Україну – геть звідси!
А ондечки вже гуде гвинтокрил. Третій за сьогоднішній ранок. Я розгинаю спину і махаю рукою. Хлоп’ята! Дітки! Повертайтеся живими! І раптом гарячий клубок скочується мені горлом, і я починаю ридати. Не можу бачити ті похорони по телевізору. Хочу мати зброю.
Хочу велику «китайську» стіну. Чому в Піднебесній це не смішно. В Берліні теж. В Ізраїлі стіну звели. Чому ми цього не зробимо? Високу стіну! На сто – і не менше – років. Жодних каїнів і авелів! Ми ніколи не були братами! Ні антропологічно. Ні ментально. Колись давно, ще за часів союзу, одна моя приятелька поїхала з чоловіком у Петербург. Там офіцером служив її старший брат. Господарі вирішили показати гостям свою дачу. Проминають вони у своєму авто якесь дивне село: в ньому одна вулиця, з одного боку – чепурні будиночки, садки, квітники, парканчики, яскраві ставні, білосніжні фіранки, а з другого – бур’яни вище дахів, худоба бродить, ні тобі воріт, ні квітників… Спершу гості подумали, що тут кіно знімають і спеціально такий контраст організували. І яким же було їхнє здивування, коли дізналися, що ніякого кіна тутечки не знімають, просто дєрєвня наполовину українська, мешкають тут колишні українські куркулі, виселені з рідних місць совєтами ще в двадцятих роках. Обидві половини села женихаються, родичаються, в гості ходять, але господарюють кожен по-своєму. Ось для чого іроду українці! Щоб знову Сибір і Північ садками засадили, квітами прикрасили. Ті малороси-манкурти, що втекли до Московії з Донбасу, охопленого вогнем війни, розпаленої кремлівським карликом, цього не вміють.
2014
Cерпневий ранок. До запаморочливої спеки, яка тепер починається задовго до полудня, зостається зовсім мало часу, тож я поспішаю: треба встигнути зібрати огірки, полити зимову редьку, нарвати корзину-дві бур’яну, накопати картоплі, зірвати нагідки… Гай-гай, нема краю тій роботі на сільському городі, але ж правда і те, що вона не вовк, у ліс не втече, тому хвилюватися не варто, з чим не вкладуся нині – зроблю завтра, ніхто мені не указ і не контроль, у самотності таки є свої переваги. Хоча до чого тут згадка про самотність? Не зчуєшся, як вечірні сутінки спустяться на грішну землю і прибіжить у садок їжачиха, чмихне
поблажливо і почимчикує до колонки – ковтнути водички. Ти обізвешся до неї, запитаєш, де її їжачата, як ведеться малюханам, та вона у відповідь нічичирк, нап’ється води і діловито візьме курс на зарослі малини. А все-таки – гостя, хоч і єдина цього дня…
Учора на службі панотець знову дякував парафіянам: продукти, що їх ми зібрали для наших вояків, уже доправили айдарівцям. Шкода, що не вклала в ящика із сушкою листа. Треба було написати. Треба було більше набрати картоплі… Як добре, що в нас свій, не московський храм. Слава тобі, Боже. Подруга з гіркотою розповідає, що їхній батюшка відмовився служити панахиду за Небесною сотнею, не прийшов на райцентрівський майдан на День Перемоги і мовчить про сьогоднішні події на Донбасі. Не буду більше, каже Ольга, ходити до храму. А що інші? Тихенько обурюються поза рогом. Безголів’я! Та це ж просто. Зібрали церковну громаду і ухвалили: переходимо під Київський Патріархат. А піп нехай обирає, він разом із громадою чи ні. Це ідея, радіє Оля, треба якось її до мас донести… Ми перемовляємося щодень, буває, і по кілька разів, мобільний виручає. Як ми без нього раніше обходилися? Листи писали, а тепер забули, що це таке. Каже Ольга, прийшов днями в лікарню бугай сорокарічний із золотим ланцюгом на шиї. З Донбасу. Біженець. Зуба хворого вирвав. Записався на найдорожче протезування. Заглянув до лора, прочистив вуха. Зробив кардіограму. «Какая здесь у вас красівая прірода!» Він пішов далі дбати про своє дорогоцінне здоров’я, а літня вчителька, яка сиділа в черзі, тихенько, немовби сама до себе, мовила: «А чого він тут, а не там, де наші хлопці гинуть?» Черга мовчала.
Немає дня такого, щоб ми не проклинали ірода, який почав цю війну. Галина називає його клопом, Надійка – пуголовком, а я – чорним карликом. Так нам легше. Подейкують, учора Сашко вигнав Лідку-сепаратистку з двору, та прийшла по молоко, а він до дружини: «Тільки спробуй продати – і тебе вижену». Отак з ними й треба. Казати просто в очі: ненавидите Україну – геть звідси!
А ондечки вже гуде гвинтокрил. Третій за сьогоднішній ранок. Я розгинаю спину і махаю рукою. Хлоп’ята! Дітки! Повертайтеся живими! І раптом гарячий клубок скочується мені горлом, і я починаю ридати. Не можу бачити ті похорони по телевізору. Хочу мати зброю.
Хочу велику «китайську» стіну. Чому в Піднебесній це не смішно. В Берліні теж. В Ізраїлі стіну звели. Чому ми цього не зробимо? Високу стіну! На сто – і не менше – років. Жодних каїнів і авелів! Ми ніколи не були братами! Ні антропологічно. Ні ментально. Колись давно, ще за часів союзу, одна моя приятелька поїхала з чоловіком у Петербург. Там офіцером служив її старший брат. Господарі вирішили показати гостям свою дачу. Проминають вони у своєму авто якесь дивне село: в ньому одна вулиця, з одного боку – чепурні будиночки, садки, квітники, парканчики, яскраві ставні, білосніжні фіранки, а з другого – бур’яни вище дахів, худоба бродить, ні тобі воріт, ні квітників… Спершу гості подумали, що тут кіно знімають і спеціально такий контраст організували. І яким же було їхнє здивування, коли дізналися, що ніякого кіна тутечки не знімають, просто дєрєвня наполовину українська, мешкають тут колишні українські куркулі, виселені з рідних місць совєтами ще в двадцятих роках. Обидві половини села женихаються, родичаються, в гості ходять, але господарюють кожен по-своєму. Ось для чого іроду українці! Щоб знову Сибір і Північ садками засадили, квітами прикрасили. Ті малороси-манкурти, що втекли до Московії з Донбасу, охопленого вогнем війни, розпаленої кремлівським карликом, цього не вміють.
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію