ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.08.17 06:45
Хоча іще квітують квіти
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.

Тетяна Левицька
2026.08.16 23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.

Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії

Ольга Садкова
2026.08.16 23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.

І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі

Іван Потьомкін
2026.08.16 21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”

Охмуд Песецький
2026.08.16 21:21
Нічого і я не читатиму –
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.

Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими

хома дідим
2026.08.16 19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук

Євген Федчук
2026.08.16 19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала

Вячеслав Руденко
2026.08.16 18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.

Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,

Артур Курдіновський
2026.08.16 13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?

Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з

Борис Костиря
2026.08.16 13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.

Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,

Ірина Вовк
2026.08.16 11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки (Минуло двадцять років.) Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід

Віктор Кучерук
2026.08.16 06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів

Ольга Садкова
2026.08.15 23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.

Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота

Володимир Бойко
2026.08.15 23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.

Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу

Паб Лімерик
2026.08.15 21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.

Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова

С М
2026.08.15 20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари

Тло повсякчас одне
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Олещенко (2012) / Публіцистика

 Тут і тепер. 1. Розмова з гвинтокрилом
1.
Cерпневий ранок. До запаморочливої спеки, яка тепер починається задовго до полудня, зостається зовсім мало часу, тож я поспішаю: треба встигнути зібрати огірки, полити зимову редьку, нарвати корзину-дві бур’яну, накопати картоплі, зірвати нагідки… Гай-гай, нема краю тій роботі на сільському городі, але ж правда і те, що вона не вовк, у ліс не втече, тому хвилюватися не варто, з чим не вкладуся нині – зроблю завтра, ніхто мені не указ і не контроль, у самотності таки є свої переваги. Хоча до чого тут згадка про самотність? Не зчуєшся, як вечірні сутінки спустяться на грішну землю і прибіжить у садок їжачиха, чмихне
поблажливо і почимчикує до колонки – ковтнути водички. Ти обізвешся до неї, запитаєш, де її їжачата, як ведеться малюханам, та вона у відповідь нічичирк, нап’ється води і діловито візьме курс на зарослі малини. А все-таки – гостя, хоч і єдина цього дня…
Учора на службі панотець знову дякував парафіянам: продукти, що їх ми зібрали для наших вояків, уже доправили айдарівцям. Шкода, що не вклала в ящика із сушкою листа. Треба було написати. Треба було більше набрати картоплі… Як добре, що в нас свій, не московський храм. Слава тобі, Боже. Подруга з гіркотою розповідає, що їхній батюшка відмовився служити панахиду за Небесною сотнею, не прийшов на райцентрівський майдан на День Перемоги і мовчить про сьогоднішні події на Донбасі. Не буду більше, каже Ольга, ходити до храму. А що інші? Тихенько обурюються поза рогом. Безголів’я! Та це ж просто. Зібрали церковну громаду і ухвалили: переходимо під Київський Патріархат. А піп нехай обирає, він разом із громадою чи ні. Це ідея, радіє Оля, треба якось її до мас донести… Ми перемовляємося щодень, буває, і по кілька разів, мобільний виручає. Як ми без нього раніше обходилися? Листи писали, а тепер забули, що це таке. Каже Ольга, прийшов днями в лікарню бугай сорокарічний із золотим ланцюгом на шиї. З Донбасу. Біженець. Зуба хворого вирвав. Записався на найдорожче протезування. Заглянув до лора, прочистив вуха. Зробив кардіограму. «Какая здесь у вас красівая прірода!» Він пішов далі дбати про своє дорогоцінне здоров’я, а літня вчителька, яка сиділа в черзі, тихенько, немовби сама до себе, мовила: «А чого він тут, а не там, де наші хлопці гинуть?» Черга мовчала.
Немає дня такого, щоб ми не проклинали ірода, який почав цю війну. Галина називає його клопом, Надійка – пуголовком, а я – чорним карликом. Так нам легше. Подейкують, учора Сашко вигнав Лідку-сепаратистку з двору, та прийшла по молоко, а він до дружини: «Тільки спробуй продати – і тебе вижену». Отак з ними й треба. Казати просто в очі: ненавидите Україну – геть звідси!
А ондечки вже гуде гвинтокрил. Третій за сьогоднішній ранок. Я розгинаю спину і махаю рукою. Хлоп’ята! Дітки! Повертайтеся живими! І раптом гарячий клубок скочується мені горлом, і я починаю ридати. Не можу бачити ті похорони по телевізору. Хочу мати зброю.
Хочу велику «китайську» стіну. Чому в Піднебесній це не смішно. В Берліні теж. В Ізраїлі стіну звели. Чому ми цього не зробимо? Високу стіну! На сто – і не менше – років. Жодних каїнів і авелів! Ми ніколи не були братами! Ні антропологічно. Ні ментально. Колись давно, ще за часів союзу, одна моя приятелька поїхала з чоловіком у Петербург. Там офіцером служив її старший брат. Господарі вирішили показати гостям свою дачу. Проминають вони у своєму авто якесь дивне село: в ньому одна вулиця, з одного боку – чепурні будиночки, садки, квітники, парканчики, яскраві ставні, білосніжні фіранки, а з другого – бур’яни вище дахів, худоба бродить, ні тобі воріт, ні квітників… Спершу гості подумали, що тут кіно знімають і спеціально такий контраст організували. І яким же було їхнє здивування, коли дізналися, що ніякого кіна тутечки не знімають, просто дєрєвня наполовину українська, мешкають тут колишні українські куркулі, виселені з рідних місць совєтами ще в двадцятих роках. Обидві половини села женихаються, родичаються, в гості ходять, але господарюють кожен по-своєму. Ось для чого іроду українці! Щоб знову Сибір і Північ садками засадили, квітами прикрасили. Ті малороси-манкурти, що втекли до Московії з Донбасу, охопленого вогнем війни, розпаленої кремлівським карликом, цього не вміють.
2014




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-08-31 23:24:49
Переглядів сторінки твору 1395
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.849 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.312 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2016.07.06 17:46
Автор у цю хвилину відсутній