А ви колись задумувались, про важливіть і природу людських дотиків? Чи звертали ви увагу на те, яке буває сильне бажання торкатись до певної людини, не до будь кого, а саме до конкретної особи, про яку навіть думки обпікають своїм бажанням.

Дотики, це ніби щось таке звичайне – ми торкаємось до багатьох речей, і навіть людей, кожного дня, по сотні разів. Але в чому ж особливість дотиків, і чому одні здаються непомінтими, в той час, як інші, не помітити, просто не можливо. Звісно, річ в природі людини, і в тому, що коли ми торкаємось когось, хто нам не байдужий, то організм бурно реагує на таке. Це все можна списати і звести лише до науки, лише до хімії чи біології, але сьогодні не про це. Сьогодні, поговоримо про більш «чарівну» складову торкань.

Навіть, дивно, бо насправді дотики мають безліч особливостей – вони можуть бути ніжні і теплі, можуть бути й різкими, а часом вони запалюють в нас пекучі бажання, викликаючи тремтіння. Часом, буває, одим дотиком до коханої людини, можна в мить загорітись. На перший погляд, це все здається таким незначним, ну дійсно ж, що тут такого? Ми часто торкаємось коханої людини, і інколи не звертаємо навіть уваги, а точніше – увагу на це, ми звертаємо саме інколи. Проте, давайте подумаємо, наскільки ж важливе торкання. Ми даємо себе обійняти не кожній людині, і той хто відчуває нашу шкіру і її тепло, в той момент буквально найближчий для нас. Ніби два зовсім протилежних світи, зтикаються воєдино, і хоч кожен різний, і має свою руйнівну силу, але все ж вони єднаються. Немов, полум`я і вода злились в якомусь шаленому танці, не знищуючи одне одного, а доповнюючи. І якщо прийняти те, що душа в людини таки є, то доторкуючись до тіла, ми відчуваємо і душу людини, зливаючи нашу і її в щось одне.

В дотиках, все ж є певна магія, яка єднає, часом, зовсім різні світи. Дає їм можливість не різнитись так сильно, і відчути єдність. В момент коли тіла являють собою одне ціле, не можуть не зливатись і душі. І саме тому, варто берегти дотики. Відійшовши від всієї краси написаного, згадаємо ще й іншу сторону речей – людина часто торкається когось просто так. І в цьому фатальна помилка, і навіть насилля над душою. Бо ми не можемо забрати духовне з тіла, і дозволяючи торкатись когось небажаного, ми зливаємо нашу душу з цим. Погодьтесь, певна нота насилля, в цьому таки є.

І, як же приємно торкатись людини, до якої існують почуття. Немов, сама душа тягеться до тієї людини, аби відчути її, і тим самим будить в тілі несамовито-палкі почуття. Буває, в середині запалюється вогонь, і все про що можна думати це лише про дотики. Часом, їх вкрай бракує, і це ранить немов якась образа. Кожної секунди розлітаєшся на шматки, аж поки не торкнешся тієї людини. Тоді лише приходить спокій.

В дотиках, є своє тяжіння, але й свій недолік. Дотики можуть зводити з розуму немов якась хвороба, і їх нестачу інколи відчуваєш, так , немов це найсильніший наркотик світу. Тільки от ліків від нього немає, так, як і не має передозування.