ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Фаворд (1995) / Критика | Аналітика

 Моногамия- умение любить одного единственного человека всю жизнь.
Моногамия- умение любить одного единственного человека всю жизнь.

Если прочесть обозначение «моногамии» то все кажется очень простым, и не вызывает глубоких мыслей. Но, если углубится в суть каждого слова, из которого составлено толкование «моногамии», то это понятие больше не кажется таким простым и однозначным.

Начать, наверное, стоит из того, что люди сами по себе, не моногамны. В этом заключается некая ирония- мы одарены сознанием, а значит в отличие от зверей понимаем, что такое боль расставаний или измены, но тем не менее, мы, в отличие от зверей не верны другому человеку, от природы, а значит даже осознавая всю горечь действий, все ровно идем на них.

Если рассмотреть нашу «любовь» чисто с научной точки зрения, то отсутствие в нас «моногамии» делает наш вид устойчивым, ибо «полигамия» сама по себе снижает шансы людей на вымирание. То есть, можно считать, что наше внутреннее чутье, которое еще осталось от «зверя» говорит нам искать кого-то другого. И вот такое наше поведение, ни что иное как нужда оставить потомство, а это, по сути, базовый инстинкт сохранения рода, и вида в целом. Глупо конечно, понимать, что будучи развитым в понятиях и душевности, мы остаемся дикими в физическом плане и даже «любовь душевная» не способна удержать нас возле человека, который не подходит нам физически.

Но что, же было бы, если бы люди были моногамны?
С первого взгляда, мы видим только плюсы - не было бы расставаний и предательства, а любовь была действительно до самой смерти. Но…именно смерти было бы в сотни и тысячи раз больше чем сейчас. То, что сначала кажется прекрасным, на самом деле скрывает в своей природе гибель для людей, и если бы человечество было бы моногамным, то каждая история любви, была бы историей «Ромео и Джульетты». Посмотрим на все это, сквозь суровую реальность - да, наши чувства были бы вечными и любили бы мы только единожды. Но, ведь, никто не сказал, что любовь будет всегда взаимной, или, что влюбленные люди будут вместе. Вся проблема как раз в том, что полюбив однажды мы бы не смогли разлюбить, и только представьте себе, сколько людей любило бы безответно. Но хоть это и выглядит таковым, даже такая «безответная любовь» не была бы «вечной», ибо суть природной моногамии в том, что когда создание не может быть со своим избранником – оно умирает. Для примера, подумайте о лебедях - такие красивые, и верные. Именно они любят раз на всю жизнь, и умирают, если что-то случается с их парой. А еще, подумайте о том, как мало лебедей осталось в природе. Из-за их моногамии, они попросту, медленно вымирают. И страшно подумать, что не катаклизмы, не болезни и эпидемии уносили бы жизни людей, а та сама «прекрасная» любовь. И если смотреть на все в таком свете, то даже чума кажется милосерднее, ибо в отличие от любви, чуму можно предотвратить или уничтожить. А вот «любовь» лечению не подлежит.

И теперь вернемся к обозначению «моногамии», и его сути.
Да, от природы люди полигамны, и это основано на выживании. Но даже если так, на мой взгляд, толкование моногамии как нельзя, точное – это УМЕНИЕ любить одного единственного человека. Действительно, может зверям дано это с рождения, и им не нужно прилаживать для этого усилия, но ведь мы, то не совсем звери. В природе человека, как-то странно заложены все качества, и хоть мы такие развитые, все же, чтобы соответствовать чему-то, нам нужно стараться. Вот так и здесь, может быть именно благодаря тому что мы рождены «полигамными», для нам так важна та самая верность и любовь. Ведь подумайте, нам не запрещено быть с кем-то всю жизнь, просто для этого нужна сила и стремление. И не каждый человек способен на моногамию, ибо такое умение, не всем дано.

И пускай, мы не имеем такого от природы, но мне кажется, умение любить всю жизнь одного человека, это, то к чему надо стремится, то, что не нужно подавлять. И как же иронично- то что дано зверям просто так с рождения и не имеет никакой ценности, люди же ценят больше всего, и тем не менее просто так не получают, а долго и упорно этого добиваются.

12.08.14




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-12-06 22:17:44
Переглядів сторінки твору 1669
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.666 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.666 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.01.06 13:47
Автор у цю хвилину відсутній