Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Публіцистика
На завершення року Тараса Шевченка
Відзначення ювілею, 200-річчя від дня народження великого українського поета та художника Тараса Шевченка, було внесено у календар пам’ятних дат ЮНЕСКО. Про це на початку вечора повідомила керівник театру пісні м.Кіріят Гат Алла Герман. Колектив представив гостям Будинку громад в Єрусалимі музично-поетичну композицію, яка мала назву «Якби зустрілися ми знову…»
11 грудня в Єрусалимі на вечорі, присвяченому Кобзареві, вже вдруге зібралися україномовні поети Ізраїлю. На жаль, з різних причин не всі змогли приїхати на зустріч, але Валентина Чайковська, Іван Потьомкін, Любов Перцюк та Ігор Давидов порадували шанувальників українського слова своїми поезіями. Вони читали вірші про Тараса Шевченка, про Україну, про українську мову…
Поети завжди є виразниками народної думки, отже і українські поети Ізраїлю у своїх творах образно і проникливо передають любов вихідців з України до землі, де вони народилися, до мови народу, великим співцем якого є Тарас Шевченко. Ізраїльські поети не залишаються байдужими до долі країни, яку вони покинули - їхній біль і надія звучать у віршах.
А солісти театру пісні м.Кіріят Гат щиро і натхненно співали пісні на вірші Тараса Шевченка, українські народні пісні – і у відкрите вікно Будинку громад на центральну вулицю Єрусалиму виринали «Думи мої, думи», «Цвіте терен», «Бандуристе, орле сизий» і ще багато прекрасних українських мелодій.
Так в Ізраїлі завершився рік святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Але поетичні зустрічі україномовних поетів, які були започатковані в цьому році, продовжаться і далі.
Олена Іванчук,
другий секретар Посольства України в Державі Ізраїль
ВАЛЕНТИНА ЧАЙКОВСЬКА
УКРАЇНІ
Зальотні думоньки мої
Летять в село, де в хаті пустка,
Крізь стріху падають дощі,
І стеля вже, як в дірах хустка...
Та що розлука для душі?
Бо ж небо – спільне понад нами!
Нема для щирості межі,
Серця не бродять манівцями.
Зальотні думоньки мої
Теплом наповнені і літом,
В них пестять тишею гаї,
Літає бусол десь над житом.
За обрій доля стелить шлях,
Там вітер грає на бандурі,
А льон у синіх весь шовках,
Геть відганяє дні понурі.
І я, закохана в красу,
Гоню сльозу із сьогодення...
Дитям любов свою несу –
У серці, в слові, навіть в жменях...
Чарує серпня зорепад,
І вмить загадую швиденько,
Щоб мир прийшов у край та лад!
Чи чуєш зичення ці, Ненько?
ІВАН ПОТЬОМКІН
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати.
Тарас Шевченко «Тече вода з-під явора»
Розглядаються довкола,
Та мене не чують,
Бо ж загруз я в цім болоті,
Що Петровим зветься.
Одинцем сиджу, як сич той,
У холодній хаті.
Ні з ким разом хліба з’їсти,
Ні слова сказати.
Хоч кидайся з мосту в воду.
Не знати з якого.
Стоять собі незворушно
На кістках козацьких.
Як і ті палати,
Що сточили стільки крові
Із нашого брата.
Якже мені докричаться
До того садочка,
Щоб почули батько й мати
Та їх мила дочка,
Що кращого зятя
Не знайдуть довіку,
Буде їм синочком гарним,
Справним чоловіком.
Та не чує Україна
Голос свого сина.
Доведеться брать в дружини
Чортову сестрицю.
Або, може, попідтинню
Мовчки простягтися.
ЛЮБОВ ПЕРЦЮК
ШЕВЧЕНКІВСЬКЕ СЛОВО
Заприсягаюсь, не було
Такого Слова ще одвіку…
Його, напевне, Бог покликав,
Щоб на Україну Велику –
Воно, мов Сонце і зійшло…
Заприсягаюсь, не було,
Щоб Слово з розплачу – стогнало,
Щоб Душу в Небо підіймало,
Щоб долу – Зіркою спадало
І тут, мов квітка, розцвіло…
Заприсягаюсь, не було
Такого Велетня з Любові,
Щоб як ріка ізливсь у Слові,
Що світ минулий, в Світі Новім
І в серці кожного знайшло…
Заприсягаюсь. Не було !
ІГОР ДАВИДОВ
Я віддамся тобі до останнього в пам’яті схову,
Щоб тобою умившись, п’яніть і хмеліть.
Я кохаю тебе, українська моя рідна мово,
Босоніжко на стернях кривавих століть.
Я віддамся тобі до останньої в жилах кровини,
До сльозини останньої в старчих очах,
Щоб не знати – не відати злої провини,
Коли б раптом вогонь твій священний загас.
Я віддамся тобі до останнього в голосі звуку,
І сприйму як найвищу з усіх нагород,
Якщо пам'ять живитимеш внуку-правнуку,
Бо лиш так уціліє мій рідний вкраїнський народ!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На завершення року Тараса Шевченка
Відзначення ювілею, 200-річчя від дня народження великого українського поета та художника Тараса Шевченка, було внесено у календар пам’ятних дат ЮНЕСКО. Про це на початку вечора повідомила керівник театру пісні м.Кіріят Гат Алла Герман. Колектив представив гостям Будинку громад в Єрусалимі музично-поетичну композицію, яка мала назву «Якби зустрілися ми знову…»
11 грудня в Єрусалимі на вечорі, присвяченому Кобзареві, вже вдруге зібралися україномовні поети Ізраїлю. На жаль, з різних причин не всі змогли приїхати на зустріч, але Валентина Чайковська, Іван Потьомкін, Любов Перцюк та Ігор Давидов порадували шанувальників українського слова своїми поезіями. Вони читали вірші про Тараса Шевченка, про Україну, про українську мову…
Поети завжди є виразниками народної думки, отже і українські поети Ізраїлю у своїх творах образно і проникливо передають любов вихідців з України до землі, де вони народилися, до мови народу, великим співцем якого є Тарас Шевченко. Ізраїльські поети не залишаються байдужими до долі країни, яку вони покинули - їхній біль і надія звучать у віршах.
А солісти театру пісні м.Кіріят Гат щиро і натхненно співали пісні на вірші Тараса Шевченка, українські народні пісні – і у відкрите вікно Будинку громад на центральну вулицю Єрусалиму виринали «Думи мої, думи», «Цвіте терен», «Бандуристе, орле сизий» і ще багато прекрасних українських мелодій.
Так в Ізраїлі завершився рік святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Але поетичні зустрічі україномовних поетів, які були започатковані в цьому році, продовжаться і далі.
Олена Іванчук,
другий секретар Посольства України в Державі Ізраїль
ВАЛЕНТИНА ЧАЙКОВСЬКА
УКРАЇНІ
Зальотні думоньки мої
Летять в село, де в хаті пустка,
Крізь стріху падають дощі,
І стеля вже, як в дірах хустка...
Та що розлука для душі?
Бо ж небо – спільне понад нами!
Нема для щирості межі,
Серця не бродять манівцями.
Зальотні думоньки мої
Теплом наповнені і літом,
В них пестять тишею гаї,
Літає бусол десь над житом.
За обрій доля стелить шлях,
Там вітер грає на бандурі,
А льон у синіх весь шовках,
Геть відганяє дні понурі.
І я, закохана в красу,
Гоню сльозу із сьогодення...
Дитям любов свою несу –
У серці, в слові, навіть в жменях...
Чарує серпня зорепад,
І вмить загадую швиденько,
Щоб мир прийшов у край та лад!
Чи чуєш зичення ці, Ненько?
ІВАН ПОТЬОМКІН
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати.
Тарас Шевченко «Тече вода з-під явора»
Розглядаються довкола,
Та мене не чують,
Бо ж загруз я в цім болоті,
Що Петровим зветься.
Одинцем сиджу, як сич той,
У холодній хаті.
Ні з ким разом хліба з’їсти,
Ні слова сказати.
Хоч кидайся з мосту в воду.
Не знати з якого.
Стоять собі незворушно
На кістках козацьких.
Як і ті палати,
Що сточили стільки крові
Із нашого брата.
Якже мені докричаться
До того садочка,
Щоб почули батько й мати
Та їх мила дочка,
Що кращого зятя
Не знайдуть довіку,
Буде їм синочком гарним,
Справним чоловіком.
Та не чує Україна
Голос свого сина.
Доведеться брать в дружини
Чортову сестрицю.
Або, може, попідтинню
Мовчки простягтися.
ЛЮБОВ ПЕРЦЮК
ШЕВЧЕНКІВСЬКЕ СЛОВО
Заприсягаюсь, не було
Такого Слова ще одвіку…
Його, напевне, Бог покликав,
Щоб на Україну Велику –
Воно, мов Сонце і зійшло…
Заприсягаюсь, не було,
Щоб Слово з розплачу – стогнало,
Щоб Душу в Небо підіймало,
Щоб долу – Зіркою спадало
І тут, мов квітка, розцвіло…
Заприсягаюсь, не було
Такого Велетня з Любові,
Щоб як ріка ізливсь у Слові,
Що світ минулий, в Світі Новім
І в серці кожного знайшло…
Заприсягаюсь. Не було !
ІГОР ДАВИДОВ
Я віддамся тобі до останнього в пам’яті схову,
Щоб тобою умившись, п’яніть і хмеліть.
Я кохаю тебе, українська моя рідна мово,
Босоніжко на стернях кривавих століть.
Я віддамся тобі до останньої в жилах кровини,
До сльозини останньої в старчих очах,
Щоб не знати – не відати злої провини,
Коли б раптом вогонь твій священний загас.
Я віддамся тобі до останнього в голосі звуку,
І сприйму як найвищу з усіх нагород,
Якщо пам'ять живитимеш внуку-правнуку,
Бо лиш так уціліє мій рідний вкраїнський народ!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
