Відзначення ювілею, 200-річчя від дня народження великого українського поета та художника Тараса Шевченка, було внесено у календар пам’ятних дат ЮНЕСКО. Про це на початку вечора повідомила керівник театру пісні м.Кіріят Гат Алла Герман. Колектив представив гостям Будинку громад в Єрусалимі музично-поетичну композицію, яка мала назву «Якби зустрілися ми знову…»
11 грудня в Єрусалимі на вечорі, присвяченому Кобзареві, вже вдруге зібралися україномовні поети Ізраїлю. На жаль, з різних причин не всі змогли приїхати на зустріч, але Валентина Чайковська, Іван Потьомкін, Любов Перцюк та Ігор Давидов порадували шанувальників українського слова своїми поезіями. Вони читали вірші про Тараса Шевченка, про Україну, про українську мову…
Поети завжди є виразниками народної думки, отже і українські поети Ізраїлю у своїх творах образно і проникливо передають любов вихідців з України до землі, де вони народилися, до мови народу, великим співцем якого є Тарас Шевченко. Ізраїльські поети не залишаються байдужими до долі країни, яку вони покинули - їхній біль і надія звучать у віршах.
А солісти театру пісні м.Кіріят Гат щиро і натхненно співали пісні на вірші Тараса Шевченка, українські народні пісні – і у відкрите вікно Будинку громад на центральну вулицю Єрусалиму виринали «Думи мої, думи», «Цвіте терен», «Бандуристе, орле сизий» і ще багато прекрасних українських мелодій.
Так в Ізраїлі завершився рік святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Але поетичні зустрічі україномовних поетів, які були започатковані в цьому році, продовжаться і далі.

Олена Іванчук,
другий секретар Посольства України в Державі Ізраїль



ВАЛЕНТИНА ЧАЙКОВСЬКА

УКРАЇНІ

Зальотні думоньки мої
Летять в село, де в хаті пустка,
Крізь стріху падають дощі,
І стеля вже, як в дірах хустка...

Та що розлука для душі?
Бо ж небо – спільне понад нами!
Нема для щирості межі,
Серця не бродять манівцями.

Зальотні думоньки мої
Теплом наповнені і літом,
В них пестять тишею гаї,
Літає бусол десь над житом.

За обрій доля стелить шлях,
Там вітер грає на бандурі,
А льон у синіх весь шовках,
Геть відганяє дні понурі.

І я, закохана в красу,
Гоню сльозу із сьогодення...
Дитям любов свою несу –
У серці, в слові, навіть в жменях...

Чарує серпня зорепад,
І вмить загадую швиденько,
Щоб мир прийшов у край та лад!
Чи чуєш зичення ці, Ненько?

ІВАН ПОТЬОМКІН

Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати.
Тарас Шевченко «Тече вода з-під явора»

Розглядаються довкола,
Та мене не чують,
Бо ж загруз я в цім болоті,
Що Петровим зветься.
Одинцем сиджу, як сич той,
У холодній хаті.
Ні з ким разом хліба з’їсти,
Ні слова сказати.
Хоч кидайся з мосту в воду.
Не знати з якого.
Стоять собі незворушно
На кістках козацьких.
Як і ті палати,
Що сточили стільки крові
Із нашого брата.
Якже мені докричаться
До того садочка,
Щоб почули батько й мати
Та їх мила дочка,
Що кращого зятя
Не знайдуть довіку,
Буде їм синочком гарним,
Справним чоловіком.
Та не чує Україна
Голос свого сина.
Доведеться брать в дружини
Чортову сестрицю.
Або, може, попідтинню
Мовчки простягтися.

ЛЮБОВ ПЕРЦЮК

ШЕВЧЕНКІВСЬКЕ СЛОВО

Заприсягаюсь, не було
Такого Слова ще одвіку…
Його, напевне, Бог покликав,
Щоб на Україну Велику –
Воно, мов Сонце і зійшло…

Заприсягаюсь, не було,
Щоб Слово з розплачу – стогнало,
Щоб Душу в Небо підіймало,
Щоб долу – Зіркою спадало
І тут, мов квітка, розцвіло…

Заприсягаюсь, не було
Такого Велетня з Любові,
Щоб як ріка ізливсь у Слові,
Що світ минулий, в Світі Новім
І в серці кожного знайшло…

Заприсягаюсь. Не було !

ІГОР ДАВИДОВ

Я віддамся тобі до останнього в пам’яті схову,
Щоб тобою умившись, п’яніть і хмеліть.
Я кохаю тебе, українська моя рідна мово,
Босоніжко на стернях кривавих століть.

Я віддамся тобі до останньої в жилах кровини,
До сльозини останньої в старчих очах,
Щоб не знати – не відати злої провини,
Коли б раптом вогонь твій священний загас.

Я віддамся тобі до останнього в голосі звуку,
І сприйму як найвищу з усіх нагород,
Якщо пам'ять живитимеш внуку-правнуку,
Бо лиш так уціліє мій рідний вкраїнський народ!