Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.11
21:55
Ми йшли за возами, зорі сяяли блякло.
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
2026.05.11
19:49
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2026.05.11
16:53
Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
2026.05.11
13:55
Відлуння віршів, тихе та пісенне -
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
2026.05.11
12:42
Забута стежка заростає
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
2026.05.11
11:56
мою печаль художник
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
2026.05.11
09:30
На дворі розігралася спека —
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
2026.05.11
09:03
Ані синиці,ні тим паче журавля
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
2026.05.11
09:02
Ні мідні дзвони, ні масні макітри
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
2026.05.11
07:00
Спалахнула блискавка на сході
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
2026.05.11
01:47
Нема чого прибріхувати про вік,
а що треба, то це голитись, щоб не виглядати старшим.
На четвертак неголеним не тягнеш, з тобою
охоче знайомляться, гадаючи що ти при бабках,
і можеш зійти за папіка не дозріваючого, а бутона.
А тебе цим часом тільки п
2026.05.10
23:12
«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Публіцистика
На завершення року Тараса Шевченка
Відзначення ювілею, 200-річчя від дня народження великого українського поета та художника Тараса Шевченка, було внесено у календар пам’ятних дат ЮНЕСКО. Про це на початку вечора повідомила керівник театру пісні м.Кіріят Гат Алла Герман. Колектив представив гостям Будинку громад в Єрусалимі музично-поетичну композицію, яка мала назву «Якби зустрілися ми знову…»
11 грудня в Єрусалимі на вечорі, присвяченому Кобзареві, вже вдруге зібралися україномовні поети Ізраїлю. На жаль, з різних причин не всі змогли приїхати на зустріч, але Валентина Чайковська, Іван Потьомкін, Любов Перцюк та Ігор Давидов порадували шанувальників українського слова своїми поезіями. Вони читали вірші про Тараса Шевченка, про Україну, про українську мову…
Поети завжди є виразниками народної думки, отже і українські поети Ізраїлю у своїх творах образно і проникливо передають любов вихідців з України до землі, де вони народилися, до мови народу, великим співцем якого є Тарас Шевченко. Ізраїльські поети не залишаються байдужими до долі країни, яку вони покинули - їхній біль і надія звучать у віршах.
А солісти театру пісні м.Кіріят Гат щиро і натхненно співали пісні на вірші Тараса Шевченка, українські народні пісні – і у відкрите вікно Будинку громад на центральну вулицю Єрусалиму виринали «Думи мої, думи», «Цвіте терен», «Бандуристе, орле сизий» і ще багато прекрасних українських мелодій.
Так в Ізраїлі завершився рік святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Але поетичні зустрічі україномовних поетів, які були започатковані в цьому році, продовжаться і далі.
Олена Іванчук,
другий секретар Посольства України в Державі Ізраїль
ВАЛЕНТИНА ЧАЙКОВСЬКА
УКРАЇНІ
Зальотні думоньки мої
Летять в село, де в хаті пустка,
Крізь стріху падають дощі,
І стеля вже, як в дірах хустка...
Та що розлука для душі?
Бо ж небо – спільне понад нами!
Нема для щирості межі,
Серця не бродять манівцями.
Зальотні думоньки мої
Теплом наповнені і літом,
В них пестять тишею гаї,
Літає бусол десь над житом.
За обрій доля стелить шлях,
Там вітер грає на бандурі,
А льон у синіх весь шовках,
Геть відганяє дні понурі.
І я, закохана в красу,
Гоню сльозу із сьогодення...
Дитям любов свою несу –
У серці, в слові, навіть в жменях...
Чарує серпня зорепад,
І вмить загадую швиденько,
Щоб мир прийшов у край та лад!
Чи чуєш зичення ці, Ненько?
ІВАН ПОТЬОМКІН
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати.
Тарас Шевченко «Тече вода з-під явора»
Розглядаються довкола,
Та мене не чують,
Бо ж загруз я в цім болоті,
Що Петровим зветься.
Одинцем сиджу, як сич той,
У холодній хаті.
Ні з ким разом хліба з’їсти,
Ні слова сказати.
Хоч кидайся з мосту в воду.
Не знати з якого.
Стоять собі незворушно
На кістках козацьких.
Як і ті палати,
Що сточили стільки крові
Із нашого брата.
Якже мені докричаться
До того садочка,
Щоб почули батько й мати
Та їх мила дочка,
Що кращого зятя
Не знайдуть довіку,
Буде їм синочком гарним,
Справним чоловіком.
Та не чує Україна
Голос свого сина.
Доведеться брать в дружини
Чортову сестрицю.
Або, може, попідтинню
Мовчки простягтися.
ЛЮБОВ ПЕРЦЮК
ШЕВЧЕНКІВСЬКЕ СЛОВО
Заприсягаюсь, не було
Такого Слова ще одвіку…
Його, напевне, Бог покликав,
Щоб на Україну Велику –
Воно, мов Сонце і зійшло…
Заприсягаюсь, не було,
Щоб Слово з розплачу – стогнало,
Щоб Душу в Небо підіймало,
Щоб долу – Зіркою спадало
І тут, мов квітка, розцвіло…
Заприсягаюсь, не було
Такого Велетня з Любові,
Щоб як ріка ізливсь у Слові,
Що світ минулий, в Світі Новім
І в серці кожного знайшло…
Заприсягаюсь. Не було !
ІГОР ДАВИДОВ
Я віддамся тобі до останнього в пам’яті схову,
Щоб тобою умившись, п’яніть і хмеліть.
Я кохаю тебе, українська моя рідна мово,
Босоніжко на стернях кривавих століть.
Я віддамся тобі до останньої в жилах кровини,
До сльозини останньої в старчих очах,
Щоб не знати – не відати злої провини,
Коли б раптом вогонь твій священний загас.
Я віддамся тобі до останнього в голосі звуку,
І сприйму як найвищу з усіх нагород,
Якщо пам'ять живитимеш внуку-правнуку,
Бо лиш так уціліє мій рідний вкраїнський народ!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На завершення року Тараса Шевченка
Відзначення ювілею, 200-річчя від дня народження великого українського поета та художника Тараса Шевченка, було внесено у календар пам’ятних дат ЮНЕСКО. Про це на початку вечора повідомила керівник театру пісні м.Кіріят Гат Алла Герман. Колектив представив гостям Будинку громад в Єрусалимі музично-поетичну композицію, яка мала назву «Якби зустрілися ми знову…»
11 грудня в Єрусалимі на вечорі, присвяченому Кобзареві, вже вдруге зібралися україномовні поети Ізраїлю. На жаль, з різних причин не всі змогли приїхати на зустріч, але Валентина Чайковська, Іван Потьомкін, Любов Перцюк та Ігор Давидов порадували шанувальників українського слова своїми поезіями. Вони читали вірші про Тараса Шевченка, про Україну, про українську мову…
Поети завжди є виразниками народної думки, отже і українські поети Ізраїлю у своїх творах образно і проникливо передають любов вихідців з України до землі, де вони народилися, до мови народу, великим співцем якого є Тарас Шевченко. Ізраїльські поети не залишаються байдужими до долі країни, яку вони покинули - їхній біль і надія звучать у віршах.
А солісти театру пісні м.Кіріят Гат щиро і натхненно співали пісні на вірші Тараса Шевченка, українські народні пісні – і у відкрите вікно Будинку громад на центральну вулицю Єрусалиму виринали «Думи мої, думи», «Цвіте терен», «Бандуристе, орле сизий» і ще багато прекрасних українських мелодій.
Так в Ізраїлі завершився рік святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Але поетичні зустрічі україномовних поетів, які були започатковані в цьому році, продовжаться і далі.
Олена Іванчук,
другий секретар Посольства України в Державі Ізраїль
ВАЛЕНТИНА ЧАЙКОВСЬКА
УКРАЇНІ
Зальотні думоньки мої
Летять в село, де в хаті пустка,
Крізь стріху падають дощі,
І стеля вже, як в дірах хустка...
Та що розлука для душі?
Бо ж небо – спільне понад нами!
Нема для щирості межі,
Серця не бродять манівцями.
Зальотні думоньки мої
Теплом наповнені і літом,
В них пестять тишею гаї,
Літає бусол десь над житом.
За обрій доля стелить шлях,
Там вітер грає на бандурі,
А льон у синіх весь шовках,
Геть відганяє дні понурі.
І я, закохана в красу,
Гоню сльозу із сьогодення...
Дитям любов свою несу –
У серці, в слові, навіть в жменях...
Чарує серпня зорепад,
І вмить загадую швиденько,
Щоб мир прийшов у край та лад!
Чи чуєш зичення ці, Ненько?
ІВАН ПОТЬОМКІН
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати.
Тарас Шевченко «Тече вода з-під явора»
Розглядаються довкола,
Та мене не чують,
Бо ж загруз я в цім болоті,
Що Петровим зветься.
Одинцем сиджу, як сич той,
У холодній хаті.
Ні з ким разом хліба з’їсти,
Ні слова сказати.
Хоч кидайся з мосту в воду.
Не знати з якого.
Стоять собі незворушно
На кістках козацьких.
Як і ті палати,
Що сточили стільки крові
Із нашого брата.
Якже мені докричаться
До того садочка,
Щоб почули батько й мати
Та їх мила дочка,
Що кращого зятя
Не знайдуть довіку,
Буде їм синочком гарним,
Справним чоловіком.
Та не чує Україна
Голос свого сина.
Доведеться брать в дружини
Чортову сестрицю.
Або, може, попідтинню
Мовчки простягтися.
ЛЮБОВ ПЕРЦЮК
ШЕВЧЕНКІВСЬКЕ СЛОВО
Заприсягаюсь, не було
Такого Слова ще одвіку…
Його, напевне, Бог покликав,
Щоб на Україну Велику –
Воно, мов Сонце і зійшло…
Заприсягаюсь, не було,
Щоб Слово з розплачу – стогнало,
Щоб Душу в Небо підіймало,
Щоб долу – Зіркою спадало
І тут, мов квітка, розцвіло…
Заприсягаюсь, не було
Такого Велетня з Любові,
Щоб як ріка ізливсь у Слові,
Що світ минулий, в Світі Новім
І в серці кожного знайшло…
Заприсягаюсь. Не було !
ІГОР ДАВИДОВ
Я віддамся тобі до останнього в пам’яті схову,
Щоб тобою умившись, п’яніть і хмеліть.
Я кохаю тебе, українська моя рідна мово,
Босоніжко на стернях кривавих століть.
Я віддамся тобі до останньої в жилах кровини,
До сльозини останньої в старчих очах,
Щоб не знати – не відати злої провини,
Коли б раптом вогонь твій священний загас.
Я віддамся тобі до останнього в голосі звуку,
І сприйму як найвищу з усіх нагород,
Якщо пам'ять живитимеш внуку-правнуку,
Бо лиш так уціліє мій рідний вкраїнський народ!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
