ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.04.03 21:38
Мій голос пересох від посухи,
мій голос нагадує
жерло вулкану.
Моє серце стало
попелищем битви.
Її кордони пролягають
нашими душами.
Мої думки схожі

Олександр Сушко
2025.04.03 19:25
Я цілу зиму спав у мрійних снах,
А на душі сріблився білий іній.
Та з ирію вернулася весна,
А з нею разом голоси пташині.

Прокинулися почуття мої!
Від радості цвітуть, неначе маки!
Освітлюють березові гаї,

Іван Потьомкін
2025.04.03 18:21
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Євген Федчук
2025.04.03 15:43
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми

Світлана Пирогова
2025.04.03 14:51
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:34
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:09
Час покинув свій,
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.

Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах

Віктор Кучерук
2025.04.03 06:46
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.

Юрій Лазірко
2025.04.03 05:13
rain in my soul
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all

2.
memories’ haze

Тетяна Левицька
2025.04.03 02:07
Віктор Кучерук

* * *

Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало

Леся Горова
2025.04.02 23:05
Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.

Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п

Борис Костиря
2025.04.02 21:51
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,

Борис Костиря
2025.04.02 21:45
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.

Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр

Іван Потьомкін
2025.04.02 19:28
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук

Тетяна Левицька
2025.04.02 19:00
Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.

— Давно не чулися, як справи, білокрилий?

— Нема чим вихвалятися, та все ж,

Віктор Насипаний
2025.04.02 16:02
Сусід жалівся діду,
Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.

- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Артамонов (1992) / Поеми

 Ньярлатхотеп

З Єгипту врешті вийшов темний той дивак,
Якому чернь вклонялася покірно:
Весь в таїнах й гордині непомірній,
Себе у захід сонця він одяг.
Вся світова юрба схилилася в поклоні,
Нездатна пана свого втямити слова:
Коли він говорив, здригалася земля,
А дикий звір лизав його долоні.

Прийшло невдовзі зло з незнаних берегів,
Де шпилі золоті ховались в травах вільно;
У тріщину в землі світанок божевільний
Жбурнув хиткі будівлі міст людських.
Так, знищивши все створене у грі,
Здмухнув безглуздий Хаос пил з лиця Землі.

(Г. Лавкрафт).

Ньярлатхотеп… Повзучий хаос… Я залишився останнім… Хай пустка почує мою оповідь…

Я не пригадую точно, коли це почалося – відбувалося це багато місяців тому. Жахливе напруження було безмежним. До політичних та суспільних змін долучилося незвичне та тяжке передчуття прихованої фізичної загрози; загрози, що охоплювала усе, такої загрози, яку можна уявити хіба що в найстрахітливіших нічних мареннях. Я пригадую людей, що проходили з блідими обличчями, сповненими стурбованості; шепіт розносив попередження та пророцтва – ніхто не насмілювався свідомо повторити їх, ба більше, визнати, що вони взагалі звучали.

Відчуття жахливої провини володіло країною, і міжзоряна темна безодня випромінювала потоки холоду, що змушував здригатися кожного, хто залишався наодинці у пітьмі. Ніби якийсь демон спотворив звичну послідовність пір року – довга осіння спека породжувала страх, і кожен відчував, що земля, навіть увесь Всесвіт, вийшов з-під контролю знаних богів чи сил, і заволоділи ним боги чи сили, що до цього часу залишалися невідомими.

А потім з Єгипту прийшов Ньярлатхотеп. Ким він був, ніхто не міг сказати, але мав він древню кров у жилах та зовнішність Фараона. Чернь вклонялася, лише побачивши його, не знаючи чому. Він проголосив себе повсталим з пітьми двадцяти семи століть; знання його походили не з цієї планети. В землі цивілізовані ввійшов Ньярлатхотеп, ця струнка та смуглява потвора; він купляв дивні скляні та металеві інструменти, створюючи з них дещо значно більш дивне.

Він багато говорив про науки – електрику та психологію – і влаштовував демонстрації своєї могутності, залишаючи глядачів приголомшеними та підносячи свою славу до невимовних вершин. Люди, здригаючись, радили іншим побачити Ньярлатхотепа. І там, куди йшов Ньярлатхотеп, зникав спокій; перші години після опівночі роздирали крики від нічних жахіть. Ще ніколи ці крики не набували масштабу значної суспільної проблеми. Мудрі люди навіть почали шкодувати про своє безсилля заборонити сон після опівночі, щоб зойки у містах менше тривожили блідий та сповнений жалю місяць, що мерехтів у повільній зеленуватій течії, розділеній мостами, та старі шпилі будинків, що розсипалися під хворобливим небом.

Я пам’ятаю, коли Ньярлатхотеп прийшов до мого міста – великого, старого, страхітливого міста незліченних злочинів. Мій друг розповів мені про нього, про його великий вплив та захоплюючі одкровення, і я запалав бажанням побачити таємниці, про які всі лише й говорили. Друг казав, що вони жахливі та приголомшливі – здатні перевершити найпалкіші уявлення; те, що з’являлося на екрані в затемненій кімнаті, передрікало події, які лише Ньярлатхотеп насмілювався передрікати; в бризках його іскр люди втрачали те, що раніше ніколи не могли втратити – те, що можна було побачити лише в їхніх очах. Нарешті, я чув розмови, ніби ті, хто знають Ньярлатхотепа, споглядали те, чого інші не бачили.

Спекотною осінню я вирушив у ніч разом з невпинним натовпом, щоб побачити Ньярлатхотепа; у задушливу ніч, нескінченними сходами до кімнати зі спертим повітрям. В тінях на екрані я розрізняв обриси балахонів серед руїн, та жовті злі пики, що визирали з-за повалених монументів. І я бачив битву світу з пітьмою та хвилями руйнацій з далеких просторів; коловорот та піну; запеклу боротьбу навколо блідого, холодного сонця. Потім іскри розпочали свій заворожуючий політ навколо голів глядачів, і волосся стало дибки, коли тіні, більш гротескні, ніж я здатен висловити, вийшли та спочили на головах. І коли я, виваженіший та освіченіший за інших, вимовив тремтливо свій протест щодо «шахрайства» та «статичної електрики», Ньярлатхотеп вивів усіх нас геть, спустив сходами, від яких голова йшла обертом, та повернув на сирі, спекотні, пусті вулиці.

Я гучно закричав, мовляв, я не злякався, та й нема було від чого лякатися – інші також скористалися моїм прикладом, щоб заспокоїтися. Ми запевняли одне одного, що місто залишилося тим самим, що воно не загинуло. І коли електричні ліхтарі почали згасати, ми почали сварити електричну компанію та сміятися над нашими божевільними обличчями.

Здається, після узалежнення від зеленкуватого світла місяця, ми відчули сходження з нього чогось таємничого, та почали неусвідомлено згруповуватися, ніби знаючи, куди йти, хоча, подумати про цей шлях в нас не вистачало сміливості. Поглянувши на бруківку, ми помітили, що замість деяких каменів з неї тягнуться стебла трави, а де-не-де видніються залишки іржавої металевої лінії, якою ходили трамваї. Врешті, побачили ми й сам трамвай, самотній, з вибитими вікнами, він лежав на боці, втративши свою колію. Озирнувшись на горизонт, ми не могли знайти третю башту біля річки, і відмітили для себе, що силует другої мав пошкоджену верхівку. Потім ми розділилися на невеличкі групи та розійшлися в різних напрямках. Одна з груп зникла, попростувавши вузькою алеєю зліва та залишаючи за собою лише шокуюче слух відлуння стогнань. Інша через порослий бур’янами вхід спустилася до метро, завиваючи там з божевільним реготом. Моя ж колона вийшла на відкриту місцину, й раптом нас охопив холод, чужий для цієї спекотної осені; вибравшись на темний пустир, ми опинилися серед блиску пекельного місяця на зловісних снігах. Через ці безкраї, незбагненні сніги пролягав лише один шлях – в безодню, що виглядала ще більш чорною через блискучі сніжні стіни. Колона, що заворожено тяглася вглиб безодні, здавалася дуже вузькою. Я барився позаду – чорна тріщина в зеленуватому снігу лякала мене і, здавалося, до мене донісся відгомін тривожного завивання, коли мої товариші зникли в пітьмі; але я не мав сил втриматися на місці. Зниклі вабили мене, і я ніби пропливав між титанічними кучугурами, охоплений тремтінням та страхом, прямо в темний коловорот неуявного.

Разюче сприйнятливі, безмовно несамовиті, лише боги можуть розповісти про це. Хвороблива, чутлива тінь корчиться в руках, які не є руками, та сліпо кружляє позаду жахливих ночей гниючого творіння; тіла мертвих світів з ранами, що колись були містами; цвинтарні вітри, що зносять бліді зірки та позбавляють їх мерехтіння. З-за меж світів – розмиті примари страхітливих речей; наполовину помітні колони неосвячених храмів, що спочивають на безіменних скелях в підніжжях простору та простягаються до запаморочливої пустки над сферами світла та пітьми. І все це огидне кладовище Всесвіту пронизується приглушеним, зводячим з розуму стукотом барабанів та тонким, монотонним ниттям богохульних флейт, що йдуть з незбагненних, позбавлених світла камер за межами Часу; мерзенні звуки, під які танцюють повільно, незграбно та абсурдно гігантські, похмурі далекі боги – сліпі, безмовні, безглузді гаргульї, чиєю душею є Ньярлатхотеп.


2015 р.

(Переклад поеми Говарда Філіпса Лавкрафта "Nyarlathotep" з англійської мови. Посилання на текст оригіналу: http://www.hplovecraft.com/writings/texts/fiction/n.aspx).





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-02-08 01:21:29
Переглядів сторінки твору 2703
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.812 / 5.5  (4.586 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.351 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2017.04.08 17:19
Автор у цю хвилину відсутній