Постмодерне суспільство можна в цілому розуміти через призму взаємопов’язаних процесів анігіляції традиційних структур та тотальної механізації. Таким чином, світ набуває вищого ступеню організованості, втім, науково-технічний прогрес відкриває приховані сторони Всесвіту з їх непередбачуваною, непевною та аморфною природою. Цей парадокс зазначали такі видатні мислителі ХХ століття, як Л. Мамфорд, о. П. Флоренський, Е. Фромм, Ю. Евола, Р. Генон та інші. Одну з найуспішніших спроб продемонструвати результати стрімкого наукового розвитку зробив Говард Філіпс Лавкрафт, американський письменник першої половини ХХ століття, що працював у жанрі хорору. Він показує головні тенденції, якими керується людський світ, у вигляді богів, що правлять цим світом. Лавкрафт створює власний штучний пантеон, щоб визначити кожне нове явище суспільного життя. Серед цих богів, найцікавішим для нашого дослідження є Ньярлатхотеп, «таємнича душа та посланець» Лавкрафтових богів [2].

Серед богів, лише Ньярлатхотеп напряму контактує з людьми. Двадцять перший сонет з циклу «Гриби з Юготу» та поема в прозі «Ньярлатхотеп» присвячені йому, описуючи бога як того, хто спокушає та приваблює людей науковими та технічними революціями, що супроводжують його [3].

Можна помітити цікаву кореляцію з ідеєю Льюїса Мамфорда про здатність машини бути замінником бога [5, с. 5]. Коли Ньярлатхотеп прийшов, «кожен відчував, що земля, навіть увесь Всесвіт, вийшов з-під контролю знаних богів чи сил, і заволоділи ним боги чи сили, що до цього часу залишалися невідомими»[]. Він презентує знання своїм послідовникам: «я чув розмови, ніби ті, хто знають Ньярлатхотепа, споглядали те, чого інші не бачили» [3]. Лавкрафт пов’язує Ньярлатхотепа з функцією комунікації не лише через його функцію посланця (про що було зазначено вище), але й оскільки цей бог допомагає людям анігілювати структуру часу та простору і, таким чином, тих, кого він спокусив, не стримують жодні обмеження. Ця деталь відповідає запропонованій Маршаллом Маклюеном інтерпретації технології в першу чергу через призму комунікативної функції [4].

Будучи богом, Ньярлатхотеп має багато маніфестаційних форм. В людському світі він виглядає як «Фараон» [3], його шкіра чорна, «але без жодного натяку на негроїдні риси» [1] (цю деталь можна інтерпретувати як вираз протиріччя, що становить сутність бога). Істинна форма Ньярлатхотепа, його божественне єство – це «Повзучий хаос» [2; 3].

Таким чином, головні риси Ньярлатхотепа в якості бога з Лавкрафтового фантастичного світу – це як його зв’язок з комунікативними засобами та науковим поступом людського світу, так і внутрішньо суперечлива природа Повзучого хаосу. Бог, як символ тих сил, що визначають Цивілізацію Прогресу та керують нею, бездоганно репрезентує суперечливі тенденції постіндустріальної епохи.


Література:

1. Lovecraft, H. P. The Dream-Quest of Unknown Kadath. The H. P. Lovecraft Archive. Retrieved from: http://www.hplovecraft.com/writings/texts/fiction/dq.aspx

2. Lovecraft, H. P. The Dreams in the Witch House. The H. P. Lovecraft Archive. Retrieved from: http://www.hplovecraft.com/writings/texts/fiction/dwh.aspx

3. Лавкрафт, Г. Ф. «Ньярлатхотеп» / Пер. з англ. О. Артамонова. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=107604

4. McLuhan, M. Understanding Media: The Extensions of Man. New York, McGraw Hill, 1964.

5. Mumford L. The Myth of the Machine. Vol. 1. Harcourt: Brace Jovanovich, 1967.

(Тези доповіді, виголошеної О. Артамоновим на студентській науковій конференції Філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка "Дні Науки-2014". Авторський переклад з англійської мови).