Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ф. Конарський. Червоні маки на Монте-Кассіно
Ти бачиш на згірку руїни?Там ворог, мов щур той, укривсь.
Ви нині повинні, повинні
З-під хмар його скинути вниз.
І рушили в ярому марші,
У помсті за кривду нашесть;
Пішли, непохитні, як завше,
Щоб битись, як завше, за честь.
Приспів:
Червоні маки на Монте-Кассіно…
Польська кров їх полилА в ті дні.
Йшов вояк по цих маках – і гинув,
Та сильнішим од смерті був гнів.
Сплинуть роки, і сотні їх сплинуть,
Позмивавши давнини і слід…
І тільки маки на Монте-Кассіно
Червоні вічно, бо з крові їхній цвіт.
І ринулись перші, нестримні –
З життям не один з них простивсь, –
Мов ті відчайдухи в Рокитні
Чи ті, в Самосьєррі, колись.
І знову атака вчергове –
І вдався нарешті удар!
І прапор свій біло-червоний
Вгорі підняли серед хмар.
Приспів.
Ти бачиш хрестів білі гряди?
Це з честю вінчався поляк.
Що далі – то більше їх знайдеш
На схилах отут і в полях.
Земля ця полякам належить,
Хоч Польща далеко звідсіль:
Свободі розширюють межі
Хрестами ще з давніх часів.
Приспів.
Чверть віку минуло, братове.
Давно в горах спокій і мир.
І білими мурами знову
Піднісся до хмар монастир.
Лиш пам’ять про ті бойовиська,
Про кров, тут пролиту ясну,
У дзвонах бринить монастирських,
Що грають полеглим до сну.
Приспів.
2015 (переклад)
Feliks Konarski
Czerwone Maki na Monte Cassino
Czy widzisz te gruzy na szczycie?
Tam wróg twój się kryje jak szczur.
Musice, musicie, musicie
Za kark wziąć i strącić go z chmur.
I poszli szaleni, zażarci,
I poszli zabijać i mścić,
I poszli jak zawsze uparci,
Jak zawsze — za honor się bić.
Czerwone maki na Monte Cassino
Zamiast rosy piły polską krew.
Po tych makach szedł żołnierz i ginął,
Lecz od śmierci silniejszy był gniew.
Przejdą lata i wieki przeminą,
Pozostaną ślady dawnych dni…
I tylko maki na Monte Cassino
Czerwieńsze będą, bo z polskiej wzrosną krwi.
Runęli przez ogień, straceńcy,
Niejeden z nich dostał i padł.
Jak ci z Samosierry szaleńcy,
Jak ci spod Rokitny, sprzed lat.
Runęli impetem szalonym
I doszli. I udał się szturm.
I sztandar swój biało-czerwony
Zatknęli na gruzach wśród chmur.
Czerwone maki na Monte Cassino…
Czy widzisz ten rząd białych krzyży?
To Polak z honorem brał ślub.
Idź naprzód — im dalej, im wyżej,
Tym więcej ich znajdziesz u stóp.
Ta ziemla do Polski należy,
Choć Polska daleko jest stąd,
Bo wolność krzyżami się mierzy —
Historia ten jeden ma błąd.
Czerwone maki na Monte Cassino…
Ćwierć wieku, koledzy, za nami,
Bitewny ulotnił się pył.
I klasztor białymi murami
Na nowo do nieba się wzbił.
Lecz pamięć tych nocy upiornych
I krwi, co przelała się tu -
Odzywa się w dzwonach klasztornych
Grających poległym do snu.
Czerwone maki na Monte Cassino…
1944
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
