
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.12.01
19:27
Я думав, Десно, не тутешня ти,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов”янський слід,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов”янський слід,
2023.12.01
13:09
Зриває лист з календаря,
Два дні до грудня, місяць вповні,
як паперовий срібний човник
пливе відчужена зоря
назустріч хмарочосам чорним.
Спиняє транспорт і людей
ця комендантська ніч жезлами,
Два дні до грудня, місяць вповні,
як паперовий срібний човник
пливе відчужена зоря
назустріч хмарочосам чорним.
Спиняє транспорт і людей
ця комендантська ніч жезлами,
2023.12.01
10:24
Лунниця, що колихається на грудях твоїх
Так пасує до глуму роздівиченого погляду,
Як вітер ковилі, коли буйно розчісує своїм гребенем
Прямуючи до гір.
Коли місяць яскраво відсвічує сонце
Покладаючи на личко тінь солом’яного павука
І хтонічні хвилі
Так пасує до глуму роздівиченого погляду,
Як вітер ковилі, коли буйно розчісує своїм гребенем
Прямуючи до гір.
Коли місяць яскраво відсвічує сонце
Покладаючи на личко тінь солом’яного павука
І хтонічні хвилі
2023.12.01
09:04
В надії - сила втомленого серця.
У ній пізнаєш світу промінь.
Підеш чи босий, а чи взутий в берцях,
Стрибнеш заради щастя в пломінь.
Надія вкаже шлях під час падіння.
Хоча й струмують перешкоди.
І свіжістю огорне випар пріння,
У ній пізнаєш світу промінь.
Підеш чи босий, а чи взутий в берцях,
Стрибнеш заради щастя в пломінь.
Надія вкаже шлях під час падіння.
Хоча й струмують перешкоди.
І свіжістю огорне випар пріння,
2023.12.01
08:31
Розійшлася, негодо, розпатланою завірюхою.
Наскладала повсюди заметів, тужила в жалобі.
І всю ніч у безсонні твої побивання я слухала,
Й обіймала у думці солдата в зимовім окопі.
Підніми мене з вітром, здійми білокрилою птахою,
Я полину туди, де на
Наскладала повсюди заметів, тужила в жалобі.
І всю ніч у безсонні твої побивання я слухала,
Й обіймала у думці солдата в зимовім окопі.
Підніми мене з вітром, здійми білокрилою птахою,
Я полину туди, де на
2023.12.01
08:09
Із Данила Хармса
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ну, звичайно, знаєте!
Певна річ, що знаєте!
Безсумнівно, безперечно,
безумовно, знаєте!
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ну, звичайно, знаєте!
Певна річ, що знаєте!
Безсумнівно, безперечно,
безумовно, знаєте!
2023.12.01
07:34
Зимове море,
лише далина…
лише далина…
2023.12.01
05:29
Чорна хмара затулила
Сонечко від нас, -
І вдалася в тугу мила
В неспокійний час.
Засмутила бідолашна
Серденько своє,
І мені за нього страшно
Повсякдень стає.
Сонечко від нас, -
І вдалася в тугу мила
В неспокійний час.
Засмутила бідолашна
Серденько своє,
І мені за нього страшно
Повсякдень стає.
2023.12.01
01:11
Чому тепер такі сумні
Передзимові сиві ранки?
Здається, що потоку днів
Я не учасниця, а бранка.
Не посміхаються мені,
Ні сонце, що тепер підранок,
Ні ці короткі вихідні,
Передзимові сиві ранки?
Здається, що потоку днів
Я не учасниця, а бранка.
Не посміхаються мені,
Ні сонце, що тепер підранок,
Ні ці короткі вихідні,
2023.11.30
22:39
Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать н
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать н
2023.11.30
20:12
Сидять діди під плотом та згадують минуле,
Розказують молодшим, доки ще не забули,
Як були молодими, як весело гуляли,
Як то було Андрія святого відзначали.
Карпо старий жалівся: - Минулося, одначе,
Здрібнів народ, не те, що в часи було козачі!
Не в
Розказують молодшим, доки ще не забули,
Як були молодими, як весело гуляли,
Як то було Андрія святого відзначали.
Карпо старий жалівся: - Минулося, одначе,
Здрібнів народ, не те, що в часи було козачі!
Не в
2023.11.30
18:00
Усе минає,
вічний – лише час.
вічний – лише час.
2023.11.30
11:58
Хіба потрібна квіткова крамниця тобі,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих,
2023.11.30
11:50
Картини Анатолія Криволапа - справді магнетичні.
Від них важко відірвати погляд. Небо, сонце, коні, хати,
озера ніби запрошують вас до духовного всесвіту.
Домінують два кольори: червоний - колір пристрасті
й фіолетовий - духу. Так, це фарби заходу
Від них важко відірвати погляд. Небо, сонце, коні, хати,
озера ніби запрошують вас до духовного всесвіту.
Домінують два кольори: червоний - колір пристрасті
й фіолетовий - духу. Так, це фарби заходу
2023.11.30
11:40
Як Ви в мою посміли душу зазирнути?
Тривожити всі закутки її вві сні.
По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
Він плистиме рікою тільки навесні.
Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
І залишитись спомином палким свічі.
Забути б мені все. Я потушити му
Тривожити всі закутки її вві сні.
По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
Він плистиме рікою тільки навесні.
Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
І залишитись спомином палким свічі.
Забути б мені все. Я потушити му
2023.11.30
11:07
Е, ні! Роки таки не опанча
і їх уже не скинути з плеча…
Хоч досвід за плечима не носити,
та ноша усе більше докуча!.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і їх уже не скинути з плеча…
Хоч досвід за плечима не носити,
та ноша усе більше докуча!.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.11.24
2023.11.10
2023.11.06
2023.11.01
2023.10.26
2023.10.19
2023.10.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Вірші
/
Поль Верлен (1844—1896)
Поль Верлен. Із збірки «РОМАНСИ БЕЗ СЛІВ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поль Верлен. Із збірки «РОМАНСИ БЕЗ СЛІВ»
ЗАБУТІ АРІЄТИ
* * *
Це захоплене зомління,
Це закохане томління,
Хвильні трепети лісів
У руках вітрів пестливих
I між віток шелестливих
Хор сп'янілих голосів.
О, цей шелест, шемріт, шепіт,
Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,
Журкіт, муркіт, свист і писк,
Трав розмайних шелевіння,
Шум води по моховинню,
По камінню плеск та блиск...
Хто ж до всього того шуму
Вплів мотив тривоги й суму,
Жаль снує душа - чия?
То, напевно, ми з тобою
День прощаємо журбою,
То душа твоя й моя!
* * *
Крізь музичних вогнів колихання,
Крізь незвично розгойданий гомін
Я угадую давнього спомин
I провістя нового кохання.
Моє серце й душа в надпориві -
Наче око гіганта подвійне,
Де бринять, ніби мево сновійне,
Всіх пісень переливи тремтливі.
О, якої ще кращої смерті?
Одступи од коханців, тривого!
Дайте, релі, старого й нового -
Любо вмерти в такій круговерті!
* * *
Із серця рветься плач,
Як дощ іллється з неба.
Від зради чи невдач,
Відкіль цей тужний плач?
О, хлюпотіння зливи
По крівлях, по землі!
На серце нещасливе
Спливають співи зливи...
Лягає без причин
Тугá на серці туга.
З відчаю хоч кричи!
Печалюсь без причин.
Від муки дітись ніде,
Рве серце марний жаль.
Любові й зненавиди
Нема, а дітись ніде!
* * *
Душа, душа моя страждала,
Любов, любов її терзала.
Та я утіхи не знайшов,
Хоч кинув я свою любов,
Хоч цілим серцем і душею,
Здавалось, розлучився з нею.
Ніде я втіхи не знайшов,
Хоч кинув я свою любов.
I серце, серце надто чуле,
Душі сказало: «Чи ж забули,
Забули в гордій самоті
Ми очі ті і губи ті?»
Душа сказала серцю: «Хтозна?
Розлука - пастка грандіозна:
Втечеш від муки за сто миль,
Стократно груди ранить біль».
* * *
О сумна пустеле!
Я з нудьги вмираю...
Сніг у даль безкраю
Блиск примарний стеле.
Небо тьміє мідно,
Хмари хмуро висять,
Зір нема, лиш видно,
Як конає місяць.
В далині імлистій
Щось немов синіє...
Ледве бовваніє
Бідний ліс безлистий.
Небо тьміє мідно,
Хмари хмуро висять,
Зір нема, лиш видно,
Як конає місяць.
Вам, худі вовцюги,
Й вам, хрипкі ворони,
Де знайти схорони,
Вічні волоцюги?
О сумна пустеле!
Я з нудьги вмираю...
Сніг у даль безкраю
Блиск примарний стеле.
* * *
Солов'ю, що з високої вітки задивився
на свій відбиток у річці, здається,
ніби він упав у воду. Сидить на
вершечку дуба і боїться потонути.
Сірано де Бержерак
Одкид дерев у озернім затоні сріблистім
Димом береться імлистим,
А угорі потопають у справжньому вітті
Горлиць жалі сумовиті.
Цей краєвид - твоєї, мандрівнику, долі
Образ у нашій юдолі:
Чуєш, між листям квилять у гіркій безнадії
Всі твої втоплені мрії!
БЕЛЬГІЙСЬКІ КРАЄВИДИ
ВАЛЬКУР
Місто цегляних
Дімків чепурних -
Парам коханих
Затишно в них!
Хміль зелениться
I виноград -
Щирий п'яниця
Тій зелені рад!
А ресторани,
Бари, пивні,
Служки старанні
I чарівні!
О атмосфера
Битих доріг...
Для Агасфера
Скільки утіх!
ШАРЛЕРУА
Сині кобольди
В чорній траві,
I вітровій,
Мов плач Ізольди.
Вівса шумкі
Річкою ллються,
Боляче б'ються
Глоду гілки.
Чи то сараї,
Чи то доми?
Що за дими
На небокраї?
Де ми? Овва!
Гудуть вокзали.
Як ви сказали?
Шарлеруа!
Ох, який смород,
Гамір і шум!
Вгонить у сум
Хмурий цей город.
Як же терпіть?
В ніс, в уші лізе
Лязкіт заліза,
Сопухи й піт...
Сині кобольди
В чорній траві,
I вітровій,
Мов плач Ізольди.
БРЮССЕЛЬ
(Прості фрески)
I
Зеленаво й малиново
У непевнім світлі лампи
За вікном все знову й знову
Мерехтять пригорки й рампи,
День сумирний на ущербі,
Вже на заході - червінька,
Де-не-де в безверхім верб'ї
Щось замислено цвірінька,
В надвечір'ї золотому,
Що журливо догасає,
Передосінь мою втому
Колосково колисає,
II
Ах, алея ця,
Мабуть, без кінця,
А вгорі - блакить!
Гарно, бачить Бог,
Нам було б удвох
Тут з тобою жить.
Он якісь пани,
Все чепуруни,
До палацу йдуть.
Як я заздрю їм,
Тим панам старим -
Добре ними буть!
Білий сон колон,
А за ними он
Захід весь в огні
Й поля тихий сум...
Ах, таку б красу
Та тобі й мені!
МАЛІН
Цей вітер, радий причепиться
До флюгера чи прапорця
На замку нобіля-купця
(Червона цегла й черепиця),
I знов - рівнина без кінця.
Якісь одноманітно милі
Ці ясени, що їм гілля
Той самий вітер розхиля,-
Лямують на далекі милі
Люцерни й клеверу поля.
А далі в тишині глибокій
Луги безкраї попливли.
Пасіться, мирнії воли,
I ви, корови повнобокі,
Під небом, ніби з ковили!
Не набавляє поїзд ходу,
Що не вагон - малий салон,
Розмови тихі, й між заслон
У вікнах види на природу,
Таку, як любить Фенелон.
АКВАРЕЛI
СПЛІІН
Які червоні повні рожі,
Який зелений ярий хміль!
У мене серце насторожі -
Твій кожен рух в нім будить біль.
Яке блакитне чисте небо,
А море синє, мов зі скла...
Боюсь, кохана, я за тебе,
Щоб ти від мене не втекла,
Мені обридли ці мигдалі,
I цей самшит, і ця сосна,
I ці безмежні дальні далі,
I все - крім тебе, річ ясна!
STREETS
Станцюймо джигу!
Любив я очі ці ясні,
Мов зорі ночі, осяйні,
Любив урочі їх вогні.
Станцюймо джигу!
Вона була і добра й зла,
Смутити й тішити могла,
Моя коханочка мала!
Станцюймо джигу!
Які п'янкі її уста,
Дізнав я краще - неспроста! -
Коли любити перестав.
Станцюймо джигу!
Та в серці спомин ще не згас
Про той щасливий, милий час,
Коли любов єднала нас.
Станцюймо джигу!
* * *
Це захоплене зомління,
Це закохане томління,
Хвильні трепети лісів
У руках вітрів пестливих
I між віток шелестливих
Хор сп'янілих голосів.
О, цей шелест, шемріт, шепіт,
Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,
Журкіт, муркіт, свист і писк,
Трав розмайних шелевіння,
Шум води по моховинню,
По камінню плеск та блиск...
Хто ж до всього того шуму
Вплів мотив тривоги й суму,
Жаль снує душа - чия?
То, напевно, ми з тобою
День прощаємо журбою,
То душа твоя й моя!
* * *
Крізь музичних вогнів колихання,
Крізь незвично розгойданий гомін
Я угадую давнього спомин
I провістя нового кохання.
Моє серце й душа в надпориві -
Наче око гіганта подвійне,
Де бринять, ніби мево сновійне,
Всіх пісень переливи тремтливі.
О, якої ще кращої смерті?
Одступи од коханців, тривого!
Дайте, релі, старого й нового -
Любо вмерти в такій круговерті!
* * *
Із серця рветься плач,
Як дощ іллється з неба.
Від зради чи невдач,
Відкіль цей тужний плач?
О, хлюпотіння зливи
По крівлях, по землі!
На серце нещасливе
Спливають співи зливи...
Лягає без причин
Тугá на серці туга.
З відчаю хоч кричи!
Печалюсь без причин.
Від муки дітись ніде,
Рве серце марний жаль.
Любові й зненавиди
Нема, а дітись ніде!
* * *
Душа, душа моя страждала,
Любов, любов її терзала.
Та я утіхи не знайшов,
Хоч кинув я свою любов,
Хоч цілим серцем і душею,
Здавалось, розлучився з нею.
Ніде я втіхи не знайшов,
Хоч кинув я свою любов.
I серце, серце надто чуле,
Душі сказало: «Чи ж забули,
Забули в гордій самоті
Ми очі ті і губи ті?»
Душа сказала серцю: «Хтозна?
Розлука - пастка грандіозна:
Втечеш від муки за сто миль,
Стократно груди ранить біль».
* * *
О сумна пустеле!
Я з нудьги вмираю...
Сніг у даль безкраю
Блиск примарний стеле.
Небо тьміє мідно,
Хмари хмуро висять,
Зір нема, лиш видно,
Як конає місяць.
В далині імлистій
Щось немов синіє...
Ледве бовваніє
Бідний ліс безлистий.
Небо тьміє мідно,
Хмари хмуро висять,
Зір нема, лиш видно,
Як конає місяць.
Вам, худі вовцюги,
Й вам, хрипкі ворони,
Де знайти схорони,
Вічні волоцюги?
О сумна пустеле!
Я з нудьги вмираю...
Сніг у даль безкраю
Блиск примарний стеле.
* * *
Солов'ю, що з високої вітки задивився
на свій відбиток у річці, здається,
ніби він упав у воду. Сидить на
вершечку дуба і боїться потонути.
Сірано де Бержерак
Одкид дерев у озернім затоні сріблистім
Димом береться імлистим,
А угорі потопають у справжньому вітті
Горлиць жалі сумовиті.
Цей краєвид - твоєї, мандрівнику, долі
Образ у нашій юдолі:
Чуєш, між листям квилять у гіркій безнадії
Всі твої втоплені мрії!
БЕЛЬГІЙСЬКІ КРАЄВИДИ
ВАЛЬКУР
Місто цегляних
Дімків чепурних -
Парам коханих
Затишно в них!
Хміль зелениться
I виноград -
Щирий п'яниця
Тій зелені рад!
А ресторани,
Бари, пивні,
Служки старанні
I чарівні!
О атмосфера
Битих доріг...
Для Агасфера
Скільки утіх!
ШАРЛЕРУА
Сині кобольди
В чорній траві,
I вітровій,
Мов плач Ізольди.
Вівса шумкі
Річкою ллються,
Боляче б'ються
Глоду гілки.
Чи то сараї,
Чи то доми?
Що за дими
На небокраї?
Де ми? Овва!
Гудуть вокзали.
Як ви сказали?
Шарлеруа!
Ох, який смород,
Гамір і шум!
Вгонить у сум
Хмурий цей город.
Як же терпіть?
В ніс, в уші лізе
Лязкіт заліза,
Сопухи й піт...
Сині кобольди
В чорній траві,
I вітровій,
Мов плач Ізольди.
БРЮССЕЛЬ
(Прості фрески)
I
Зеленаво й малиново
У непевнім світлі лампи
За вікном все знову й знову
Мерехтять пригорки й рампи,
День сумирний на ущербі,
Вже на заході - червінька,
Де-не-де в безверхім верб'ї
Щось замислено цвірінька,
В надвечір'ї золотому,
Що журливо догасає,
Передосінь мою втому
Колосково колисає,
II
Ах, алея ця,
Мабуть, без кінця,
А вгорі - блакить!
Гарно, бачить Бог,
Нам було б удвох
Тут з тобою жить.
Он якісь пани,
Все чепуруни,
До палацу йдуть.
Як я заздрю їм,
Тим панам старим -
Добре ними буть!
Білий сон колон,
А за ними он
Захід весь в огні
Й поля тихий сум...
Ах, таку б красу
Та тобі й мені!
МАЛІН
Цей вітер, радий причепиться
До флюгера чи прапорця
На замку нобіля-купця
(Червона цегла й черепиця),
I знов - рівнина без кінця.
Якісь одноманітно милі
Ці ясени, що їм гілля
Той самий вітер розхиля,-
Лямують на далекі милі
Люцерни й клеверу поля.
А далі в тишині глибокій
Луги безкраї попливли.
Пасіться, мирнії воли,
I ви, корови повнобокі,
Під небом, ніби з ковили!
Не набавляє поїзд ходу,
Що не вагон - малий салон,
Розмови тихі, й між заслон
У вікнах види на природу,
Таку, як любить Фенелон.
АКВАРЕЛI
СПЛІІН
Які червоні повні рожі,
Який зелений ярий хміль!
У мене серце насторожі -
Твій кожен рух в нім будить біль.
Яке блакитне чисте небо,
А море синє, мов зі скла...
Боюсь, кохана, я за тебе,
Щоб ти від мене не втекла,
Мені обридли ці мигдалі,
I цей самшит, і ця сосна,
I ці безмежні дальні далі,
I все - крім тебе, річ ясна!
STREETS
Станцюймо джигу!
Любив я очі ці ясні,
Мов зорі ночі, осяйні,
Любив урочі їх вогні.
Станцюймо джигу!
Вона була і добра й зла,
Смутити й тішити могла,
Моя коханочка мала!
Станцюймо джигу!
Які п'янкі її уста,
Дізнав я краще - неспроста! -
Коли любити перестав.
Станцюймо джигу!
Та в серці спомин ще не згас
Про той щасливий, милий час,
Коли любов єднала нас.
Станцюймо джигу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію