Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:27
Скачуть блискітки і примхи
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
2026.10.25
14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
2026.10.25
12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Клименко Петро Петро (1963) /
Іншомовна поезія
Вой
Я помню времена, когда был волком…
Я знаю почему я их забыл…
И тех, что убивали меня палкой,
И то, когда и почему я выл.
Волк-одиночка… и в жару и в стужу
Охотился один, в лесу кружил,
Я пил росу или из старой лужи…
Но я не выл. Когда один - не выл!
Один живешь и умираешь молча,
Уходишь от того, что свет постыл…
Собаки глупые – им лишь бы лаять громче
Я был боец – не выл и не скулил.
Волк-одиночка - вне законов стаи…
Сам по себе - своим законом жил.
Дни трудные меня не догоняли –
Я был быстрее их... и полон сил!
Заматерел – охота, как работа,
С соседской волчьей стаей не дружил…
На территорию мою – попробуй, сунься кто-то -
На бой тогда я с ними выходил!
Но вот однажды в воздухе запахло…
Вы знаете о том, как пахнет смерть?
Был зимний вечер, солнце мягко гасло…
Неужто на меня та круговерть?
Морозный воздух ноздри обжигал,
Глубокий снег – я тихо шел, бесшумно,
Когда, на лежке зайца я поднял,
Он подорвался из-под снега чумно.
Все силы, мысли были не о том –
Я шел вперед за этим человеком.
Я знал его – и горло давил ком,
И я глотал его, проталкивая снегом.
Он не один – людей тех было много,
Они крались и озирались, словно волки,
К жилью людей лежала их дорога
В руках их - автоматы и винтовки.
Затем пальба, стенанья, крик кругом…
Я вжался в снег, чего-то ожидая,
Заполз за крайний, что от леса дом
Ту страшную картину наблюдая.
Детей и женщин, стариков согнали
Одетых в форму два десятка рыл.
Они их хладнокровно расстреляли
Я в ужасе смотрел - чуть не завыл!
Тот человек курил, взирая это,
Он только лишь команды подавал
Потом уже, почти при лунном свете
Ходил меж мертвых – хладнокровно добивал.
И волчьи сдали нервы…
Рванул я к стае – за собой повел -
Мы ждали их на выходе с деревни,
Чтоб не ушли…
Никто с них не ушел!
Мы волки - звери. Наши души серы…
Но есть душа у волка, и есть честь.
Я поседел – из серого стал белым
И красным был от крови почти весь.
За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди!!! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!
Со мной завыла вместе волчья стая…
Стоял над лесом круглый лунный диск
В дорогу души человечьи провожая,
Я вдруг услышал слабый детский писк.
Под кучей трупов был живой ребенок!
Мать своим телом, сберегла свое дитя…
Скулил он также как простой волчонок -
Таким же, как когда-то был и я.
Его оставить тут мы не могли, -
Он бы не выжил – это точно знали…
Как караул его мы все несли,
Дыханьем и телами согревали.
Волчица поделилась молоком,
Остался вожаком и я в той стае,
Смотрел за человечьим малышом,
Смотрел, как человечек подрастает…
Я пел ему негромко волчьи песни,
Вся стая приняла его в семью,
Волчатам было слушать интересно
Когда для человечка я пою…
Шло время, мальчик подрастал,
В деревне снова появились люди,
И я чем дальше больше понимал,
Что скоро уходить надо отсюда.
Мы волки - нам по-волчьи жить,
А для людей своя, людская стая,
Пришла пора ребенка отпустить –
Его судьба не волчья, а другая.
Он всю дорогу ровно шел за мной -
Не отрывался и не отставал…
Заслышав из деревни лай и вой
Трухнул чуть-чуть, но виду не подал.
Собаки же, почуяв волчий дух,
Оскалили клыки, подняли холки–
Село сбежалось посмотреть на этих двух:
На малыша и на седого волка.
О, если бы я мог заговорить!
Я рассказал бы им, слезами обливаясь,
Что людям надо всем по-людски жить,
И что я тут, чтоб тут дитя осталось!
Но я умел лишь только выть.
И мог рычать, ребенка отгоняя,
А мужики решили волка порешить -
И бок мой обожгла картечь сырая.
Малыш на шею бросился, закрыл…
Он защищал меня самим собою
И я завыл! Прощаясь с ним завыл!
Я и сейчас, как вспомню, волком вою.
Я помню времена, когда был волком…
Я знаю волчью жизнь – я волком был
И тех, что добивали меня палкой,
Я их простил, я, правда, их простил.
Сейчас живу я в человечьей шкуре,
О прежней, волчьей, вроде бы забыл...
Но вновь идет война, шалеют пули,
И я все вспомнил… Я опять завыл!!!
На вой мой снова соберется стая
Из сильных, смелых молодых волков
Месть будет… справедливая и злая…
За матерей, детей и стариков!
28.04.15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вой
За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!
Я помню времена, когда был волком…Я знаю почему я их забыл…
И тех, что убивали меня палкой,
И то, когда и почему я выл.
Волк-одиночка… и в жару и в стужу
Охотился один, в лесу кружил,
Я пил росу или из старой лужи…
Но я не выл. Когда один - не выл!
Один живешь и умираешь молча,
Уходишь от того, что свет постыл…
Собаки глупые – им лишь бы лаять громче
Я был боец – не выл и не скулил.
Волк-одиночка - вне законов стаи…
Сам по себе - своим законом жил.
Дни трудные меня не догоняли –
Я был быстрее их... и полон сил!
Заматерел – охота, как работа,
С соседской волчьей стаей не дружил…
На территорию мою – попробуй, сунься кто-то -
На бой тогда я с ними выходил!
Но вот однажды в воздухе запахло…
Вы знаете о том, как пахнет смерть?
Был зимний вечер, солнце мягко гасло…
Неужто на меня та круговерть?
Морозный воздух ноздри обжигал,
Глубокий снег – я тихо шел, бесшумно,
Когда, на лежке зайца я поднял,
Он подорвался из-под снега чумно.
Все силы, мысли были не о том –
Я шел вперед за этим человеком.
Я знал его – и горло давил ком,
И я глотал его, проталкивая снегом.
Он не один – людей тех было много,
Они крались и озирались, словно волки,
К жилью людей лежала их дорога
В руках их - автоматы и винтовки.
Затем пальба, стенанья, крик кругом…
Я вжался в снег, чего-то ожидая,
Заполз за крайний, что от леса дом
Ту страшную картину наблюдая.
Детей и женщин, стариков согнали
Одетых в форму два десятка рыл.
Они их хладнокровно расстреляли
Я в ужасе смотрел - чуть не завыл!
Тот человек курил, взирая это,
Он только лишь команды подавал
Потом уже, почти при лунном свете
Ходил меж мертвых – хладнокровно добивал.
И волчьи сдали нервы…
Рванул я к стае – за собой повел -
Мы ждали их на выходе с деревни,
Чтоб не ушли…
Никто с них не ушел!
Мы волки - звери. Наши души серы…
Но есть душа у волка, и есть честь.
Я поседел – из серого стал белым
И красным был от крови почти весь.
За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди!!! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!
Со мной завыла вместе волчья стая…
Стоял над лесом круглый лунный диск
В дорогу души человечьи провожая,
Я вдруг услышал слабый детский писк.
Под кучей трупов был живой ребенок!
Мать своим телом, сберегла свое дитя…
Скулил он также как простой волчонок -
Таким же, как когда-то был и я.
Его оставить тут мы не могли, -
Он бы не выжил – это точно знали…
Как караул его мы все несли,
Дыханьем и телами согревали.
Волчица поделилась молоком,
Остался вожаком и я в той стае,
Смотрел за человечьим малышом,
Смотрел, как человечек подрастает…
Я пел ему негромко волчьи песни,
Вся стая приняла его в семью,
Волчатам было слушать интересно
Когда для человечка я пою…
Шло время, мальчик подрастал,
В деревне снова появились люди,
И я чем дальше больше понимал,
Что скоро уходить надо отсюда.
Мы волки - нам по-волчьи жить,
А для людей своя, людская стая,
Пришла пора ребенка отпустить –
Его судьба не волчья, а другая.
Он всю дорогу ровно шел за мной -
Не отрывался и не отставал…
Заслышав из деревни лай и вой
Трухнул чуть-чуть, но виду не подал.
Собаки же, почуяв волчий дух,
Оскалили клыки, подняли холки–
Село сбежалось посмотреть на этих двух:
На малыша и на седого волка.
О, если бы я мог заговорить!
Я рассказал бы им, слезами обливаясь,
Что людям надо всем по-людски жить,
И что я тут, чтоб тут дитя осталось!
Но я умел лишь только выть.
И мог рычать, ребенка отгоняя,
А мужики решили волка порешить -
И бок мой обожгла картечь сырая.
Малыш на шею бросился, закрыл…
Он защищал меня самим собою
И я завыл! Прощаясь с ним завыл!
Я и сейчас, как вспомню, волком вою.
Я помню времена, когда был волком…
Я знаю волчью жизнь – я волком был
И тех, что добивали меня палкой,
Я их простил, я, правда, их простил.
Сейчас живу я в человечьей шкуре,
О прежней, волчьей, вроде бы забыл...
Но вновь идет война, шалеют пули,
И я все вспомнил… Я опять завыл!!!
На вой мой снова соберется стая
Из сильных, смелых молодых волков
Месть будет… справедливая и злая…
За матерей, детей и стариков!
28.04.15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
