ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.07.21 19:22
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків. Все складалося так

Роксолана Вірлан
2026.07.21 18:35
Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.

Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб

Артур Сіренко
2026.07.21 17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба

Борис Костиря
2026.07.21 12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.

Я у морозі загубив надію,

хома дідим
2026.07.21 11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости

Віктор Кучерук
2026.07.21 10:06
Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?

Вячеслав Руденко
2026.07.21 10:00
Хрущі у квітні завжди привітні,
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.

Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує

Тетяна Левицька
2026.07.21 07:15
Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у

Ірина Вовк
2026.07.21 07:01
Розділ ІІ: Битва біля мису Акцій. Вежа «Тімоніон» Друге вересня тридцять першого року до нашої ери видалося гарячим і штильовим. Море біля мису Акцій виглядало як застигле скло, на якому у загрозливому мовчанні завмерли дві величезні армади. Клеопат

Ірина Вовк
2026.07.21 06:58
ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ГАЙ ОКТАВІАН. Химерне плетиво павутини «Зачиняються ворота підземелля, і темрява ковтає світло дня. Ті, що кричали про свою силу, стають тінню на стіні. Тільки Ніл тече вічно, не знаючи імен нових господарів». (З написів на піра

Володимир Бойко
2026.07.21 02:58
На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..

Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.

Паб Лімерик
2026.07.20 22:45
Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?

Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.

С М
2026.07.20 22:22
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу

зустріч наша у тім літі
індіанським літі

Борис Костиря
2026.07.20 15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.

Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,

Артур Курдіновський
2026.07.20 13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.

Охмуд Песецький
2026.07.20 12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.

Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Пекун Олексій
2025.04.24

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Клименко Петро Петро (1963) / Іншомовна поезія

 Вой

За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!

Вой Я помню времена, когда был волком…
Я знаю почему я их забыл…
И тех, что убивали меня палкой,
И то, когда и почему я выл.

Волк-одиночка… и в жару и в стужу
Охотился один, в лесу кружил,
Я пил росу или из старой лужи…
Но я не выл. Когда один - не выл!

Один живешь и умираешь молча,
Уходишь от того, что свет постыл…
Собаки глупые – им лишь бы лаять громче
Я был боец – не выл и не скулил.

Волк-одиночка - вне законов стаи…
Сам по себе - своим законом жил.
Дни трудные меня не догоняли –
Я был быстрее их... и полон сил!

Заматерел – охота, как работа,
С соседской волчьей стаей не дружил…
На территорию мою – попробуй, сунься кто-то -
На бой тогда я с ними выходил!

Но вот однажды в воздухе запахло…
Вы знаете о том, как пахнет смерть?
Был зимний вечер, солнце мягко гасло…
Неужто на меня та круговерть?

Морозный воздух ноздри обжигал,
Глубокий снег – я тихо шел, бесшумно,
Когда, на лежке зайца я поднял,
Он подорвался из-под снега чумно.

Все силы, мысли были не о том –
Я шел вперед за этим человеком.
Я знал его – и горло давил ком,
И я глотал его, проталкивая снегом.

Он не один – людей тех было много,
Они крались и озирались, словно волки,
К жилью людей лежала их дорога
В руках их - автоматы и винтовки.

Затем пальба, стенанья, крик кругом…
Я вжался в снег, чего-то ожидая,
Заполз за крайний, что от леса дом
Ту страшную картину наблюдая.

Детей и женщин, стариков согнали
Одетых в форму два десятка рыл.
Они их хладнокровно расстреляли
Я в ужасе смотрел - чуть не завыл!

Тот человек курил, взирая это,
Он только лишь команды подавал
Потом уже, почти при лунном свете
Ходил меж мертвых – хладнокровно добивал.

И волчьи сдали нервы…
Рванул я к стае – за собой повел -
Мы ждали их на выходе с деревни,
Чтоб не ушли…
Никто с них не ушел!

Мы волки - звери. Наши души серы…
Но есть душа у волка, и есть честь.
Я поседел – из серого стал белым
И красным был от крови почти весь.

За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди!!! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!

Со мной завыла вместе волчья стая…
Стоял над лесом круглый лунный диск
В дорогу души человечьи провожая,
Я вдруг услышал слабый детский писк.

Под кучей трупов был живой ребенок!
Мать своим телом, сберегла свое дитя…
Скулил он также как простой волчонок -
Таким же, как когда-то был и я.

Его оставить тут мы не могли, -
Он бы не выжил – это точно знали…
Как караул его мы все несли,
Дыханьем и телами согревали.

Волчица поделилась молоком,
Остался вожаком и я в той стае,
Смотрел за человечьим малышом,
Смотрел, как человечек подрастает…

Я пел ему негромко волчьи песни,
Вся стая приняла его в семью,
Волчатам было слушать интересно
Когда для человечка я пою…

Шло время, мальчик подрастал,
В деревне снова появились люди,
И я чем дальше больше понимал,
Что скоро уходить надо отсюда.

Мы волки - нам по-волчьи жить,
А для людей своя, людская стая,
Пришла пора ребенка отпустить –
Его судьба не волчья, а другая.

Он всю дорогу ровно шел за мной -
Не отрывался и не отставал…
Заслышав из деревни лай и вой
Трухнул чуть-чуть, но виду не подал.

Собаки же, почуяв волчий дух,
Оскалили клыки, подняли холки–
Село сбежалось посмотреть на этих двух:
На малыша и на седого волка.

О, если бы я мог заговорить!
Я рассказал бы им, слезами обливаясь,
Что людям надо всем по-людски жить,
И что я тут, чтоб тут дитя осталось!

Но я умел лишь только выть.
И мог рычать, ребенка отгоняя,
А мужики решили волка порешить -
И бок мой обожгла картечь сырая.

Малыш на шею бросился, закрыл…
Он защищал меня самим собою
И я завыл! Прощаясь с ним завыл!
Я и сейчас, как вспомню, волком вою.

Я помню времена, когда был волком…
Я знаю волчью жизнь – я волком был
И тех, что добивали меня палкой,
Я их простил, я, правда, их простил.

Сейчас живу я в человечьей шкуре,
О прежней, волчьей, вроде бы забыл...
Но вновь идет война, шалеют пули,
И я все вспомнил… Я опять завыл!!!

На вой мой снова соберется стая
Из сильных, смелых молодых волков
Месть будет… справедливая и злая…
За матерей, детей и стариков!
28.04.15





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-08-28 17:05:07
Переглядів сторінки твору 994
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Російською мовою *
Автор востаннє на сайті 2018.10.03 09:45
Автор у цю хвилину відсутній