
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
2021.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Клименко Петро Петро (1963) /
Іншомовна поезія
Вой
Я помню времена, когда был волком…
Я знаю почему я их забыл…
И тех, что убивали меня палкой,
И то, когда и почему я выл.
Волк-одиночка… и в жару и в стужу
Охотился один, в лесу кружил,
Я пил росу или из старой лужи…
Но я не выл. Когда один - не выл!
Один живешь и умираешь молча,
Уходишь от того, что свет постыл…
Собаки глупые – им лишь бы лаять громче
Я был боец – не выл и не скулил.
Волк-одиночка - вне законов стаи…
Сам по себе - своим законом жил.
Дни трудные меня не догоняли –
Я был быстрее их... и полон сил!
Заматерел – охота, как работа,
С соседской волчьей стаей не дружил…
На территорию мою – попробуй, сунься кто-то -
На бой тогда я с ними выходил!
Но вот однажды в воздухе запахло…
Вы знаете о том, как пахнет смерть?
Был зимний вечер, солнце мягко гасло…
Неужто на меня та круговерть?
Морозный воздух ноздри обжигал,
Глубокий снег – я тихо шел, бесшумно,
Когда, на лежке зайца я поднял,
Он подорвался из-под снега чумно.
Все силы, мысли были не о том –
Я шел вперед за этим человеком.
Я знал его – и горло давил ком,
И я глотал его, проталкивая снегом.
Он не один – людей тех было много,
Они крались и озирались, словно волки,
К жилью людей лежала их дорога
В руках их - автоматы и винтовки.
Затем пальба, стенанья, крик кругом…
Я вжался в снег, чего-то ожидая,
Заполз за крайний, что от леса дом
Ту страшную картину наблюдая.
Детей и женщин, стариков согнали
Одетых в форму два десятка рыл.
Они их хладнокровно расстреляли
Я в ужасе смотрел - чуть не завыл!
Тот человек курил, взирая это,
Он только лишь команды подавал
Потом уже, почти при лунном свете
Ходил меж мертвых – хладнокровно добивал.
И волчьи сдали нервы…
Рванул я к стае – за собой повел -
Мы ждали их на выходе с деревни,
Чтоб не ушли…
Никто с них не ушел!
Мы волки - звери. Наши души серы…
Но есть душа у волка, и есть честь.
Я поседел – из серого стал белым
И красным был от крови почти весь.
За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди!!! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!
Со мной завыла вместе волчья стая…
Стоял над лесом круглый лунный диск
В дорогу души человечьи провожая,
Я вдруг услышал слабый детский писк.
Под кучей трупов был живой ребенок!
Мать своим телом, сберегла свое дитя…
Скулил он также как простой волчонок -
Таким же, как когда-то был и я.
Его оставить тут мы не могли, -
Он бы не выжил – это точно знали…
Как караул его мы все несли,
Дыханьем и телами согревали.
Волчица поделилась молоком,
Остался вожаком и я в той стае,
Смотрел за человечьим малышом,
Смотрел, как человечек подрастает…
Я пел ему негромко волчьи песни,
Вся стая приняла его в семью,
Волчатам было слушать интересно
Когда для человечка я пою…
Шло время, мальчик подрастал,
В деревне снова появились люди,
И я чем дальше больше понимал,
Что скоро уходить надо отсюда.
Мы волки - нам по-волчьи жить,
А для людей своя, людская стая,
Пришла пора ребенка отпустить –
Его судьба не волчья, а другая.
Он всю дорогу ровно шел за мной -
Не отрывался и не отставал…
Заслышав из деревни лай и вой
Трухнул чуть-чуть, но виду не подал.
Собаки же, почуяв волчий дух,
Оскалили клыки, подняли холки–
Село сбежалось посмотреть на этих двух:
На малыша и на седого волка.
О, если бы я мог заговорить!
Я рассказал бы им, слезами обливаясь,
Что людям надо всем по-людски жить,
И что я тут, чтоб тут дитя осталось!
Но я умел лишь только выть.
И мог рычать, ребенка отгоняя,
А мужики решили волка порешить -
И бок мой обожгла картечь сырая.
Малыш на шею бросился, закрыл…
Он защищал меня самим собою
И я завыл! Прощаясь с ним завыл!
Я и сейчас, как вспомню, волком вою.
Я помню времена, когда был волком…
Я знаю волчью жизнь – я волком был
И тех, что добивали меня палкой,
Я их простил, я, правда, их простил.
Сейчас живу я в человечьей шкуре,
О прежней, волчьей, вроде бы забыл...
Но вновь идет война, шалеют пули,
И я все вспомнил… Я опять завыл!!!
На вой мой снова соберется стая
Из сильных, смелых молодых волков
Месть будет… справедливая и злая…
За матерей, детей и стариков!
28.04.15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вой
За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!

Я знаю почему я их забыл…
И тех, что убивали меня палкой,
И то, когда и почему я выл.
Волк-одиночка… и в жару и в стужу
Охотился один, в лесу кружил,
Я пил росу или из старой лужи…
Но я не выл. Когда один - не выл!
Один живешь и умираешь молча,
Уходишь от того, что свет постыл…
Собаки глупые – им лишь бы лаять громче
Я был боец – не выл и не скулил.
Волк-одиночка - вне законов стаи…
Сам по себе - своим законом жил.
Дни трудные меня не догоняли –
Я был быстрее их... и полон сил!
Заматерел – охота, как работа,
С соседской волчьей стаей не дружил…
На территорию мою – попробуй, сунься кто-то -
На бой тогда я с ними выходил!
Но вот однажды в воздухе запахло…
Вы знаете о том, как пахнет смерть?
Был зимний вечер, солнце мягко гасло…
Неужто на меня та круговерть?
Морозный воздух ноздри обжигал,
Глубокий снег – я тихо шел, бесшумно,
Когда, на лежке зайца я поднял,
Он подорвался из-под снега чумно.
Все силы, мысли были не о том –
Я шел вперед за этим человеком.
Я знал его – и горло давил ком,
И я глотал его, проталкивая снегом.
Он не один – людей тех было много,
Они крались и озирались, словно волки,
К жилью людей лежала их дорога
В руках их - автоматы и винтовки.
Затем пальба, стенанья, крик кругом…
Я вжался в снег, чего-то ожидая,
Заполз за крайний, что от леса дом
Ту страшную картину наблюдая.
Детей и женщин, стариков согнали
Одетых в форму два десятка рыл.
Они их хладнокровно расстреляли
Я в ужасе смотрел - чуть не завыл!
Тот человек курил, взирая это,
Он только лишь команды подавал
Потом уже, почти при лунном свете
Ходил меж мертвых – хладнокровно добивал.
И волчьи сдали нервы…
Рванул я к стае – за собой повел -
Мы ждали их на выходе с деревни,
Чтоб не ушли…
Никто с них не ушел!
Мы волки - звери. Наши души серы…
Но есть душа у волка, и есть честь.
Я поседел – из серого стал белым
И красным был от крови почти весь.
За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди!!! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!
Со мной завыла вместе волчья стая…
Стоял над лесом круглый лунный диск
В дорогу души человечьи провожая,
Я вдруг услышал слабый детский писк.
Под кучей трупов был живой ребенок!
Мать своим телом, сберегла свое дитя…
Скулил он также как простой волчонок -
Таким же, как когда-то был и я.
Его оставить тут мы не могли, -
Он бы не выжил – это точно знали…
Как караул его мы все несли,
Дыханьем и телами согревали.
Волчица поделилась молоком,
Остался вожаком и я в той стае,
Смотрел за человечьим малышом,
Смотрел, как человечек подрастает…
Я пел ему негромко волчьи песни,
Вся стая приняла его в семью,
Волчатам было слушать интересно
Когда для человечка я пою…
Шло время, мальчик подрастал,
В деревне снова появились люди,
И я чем дальше больше понимал,
Что скоро уходить надо отсюда.
Мы волки - нам по-волчьи жить,
А для людей своя, людская стая,
Пришла пора ребенка отпустить –
Его судьба не волчья, а другая.
Он всю дорогу ровно шел за мной -
Не отрывался и не отставал…
Заслышав из деревни лай и вой
Трухнул чуть-чуть, но виду не подал.
Собаки же, почуяв волчий дух,
Оскалили клыки, подняли холки–
Село сбежалось посмотреть на этих двух:
На малыша и на седого волка.
О, если бы я мог заговорить!
Я рассказал бы им, слезами обливаясь,
Что людям надо всем по-людски жить,
И что я тут, чтоб тут дитя осталось!
Но я умел лишь только выть.
И мог рычать, ребенка отгоняя,
А мужики решили волка порешить -
И бок мой обожгла картечь сырая.
Малыш на шею бросился, закрыл…
Он защищал меня самим собою
И я завыл! Прощаясь с ним завыл!
Я и сейчас, как вспомню, волком вою.
Я помню времена, когда был волком…
Я знаю волчью жизнь – я волком был
И тех, что добивали меня палкой,
Я их простил, я, правда, их простил.
Сейчас живу я в человечьей шкуре,
О прежней, волчьей, вроде бы забыл...
Но вновь идет война, шалеют пули,
И я все вспомнил… Я опять завыл!!!
На вой мой снова соберется стая
Из сильных, смелых молодых волков
Месть будет… справедливая и злая…
За матерей, детей и стариков!
28.04.15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію