ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2025.10.10 18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…

Віктор Насипаний
2025.10.10 17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.

2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.

Віктор Кучерук
2025.10.10 15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм

Юрій Гундарєв
2025.10.09 09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.

Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Клименко Петро Петро (1963) / Іншомовна поезія

 Вой

За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!

Вой Я помню времена, когда был волком…
Я знаю почему я их забыл…
И тех, что убивали меня палкой,
И то, когда и почему я выл.

Волк-одиночка… и в жару и в стужу
Охотился один, в лесу кружил,
Я пил росу или из старой лужи…
Но я не выл. Когда один - не выл!

Один живешь и умираешь молча,
Уходишь от того, что свет постыл…
Собаки глупые – им лишь бы лаять громче
Я был боец – не выл и не скулил.

Волк-одиночка - вне законов стаи…
Сам по себе - своим законом жил.
Дни трудные меня не догоняли –
Я был быстрее их... и полон сил!

Заматерел – охота, как работа,
С соседской волчьей стаей не дружил…
На территорию мою – попробуй, сунься кто-то -
На бой тогда я с ними выходил!

Но вот однажды в воздухе запахло…
Вы знаете о том, как пахнет смерть?
Был зимний вечер, солнце мягко гасло…
Неужто на меня та круговерть?

Морозный воздух ноздри обжигал,
Глубокий снег – я тихо шел, бесшумно,
Когда, на лежке зайца я поднял,
Он подорвался из-под снега чумно.

Все силы, мысли были не о том –
Я шел вперед за этим человеком.
Я знал его – и горло давил ком,
И я глотал его, проталкивая снегом.

Он не один – людей тех было много,
Они крались и озирались, словно волки,
К жилью людей лежала их дорога
В руках их - автоматы и винтовки.

Затем пальба, стенанья, крик кругом…
Я вжался в снег, чего-то ожидая,
Заполз за крайний, что от леса дом
Ту страшную картину наблюдая.

Детей и женщин, стариков согнали
Одетых в форму два десятка рыл.
Они их хладнокровно расстреляли
Я в ужасе смотрел - чуть не завыл!

Тот человек курил, взирая это,
Он только лишь команды подавал
Потом уже, почти при лунном свете
Ходил меж мертвых – хладнокровно добивал.

И волчьи сдали нервы…
Рванул я к стае – за собой повел -
Мы ждали их на выходе с деревни,
Чтоб не ушли…
Никто с них не ушел!

Мы волки - звери. Наши души серы…
Но есть душа у волка, и есть честь.
Я поседел – из серого стал белым
И красным был от крови почти весь.

За волчий век я видел много горя
Но если б смог – тогда б заговорил:
Вы люди!!! Но добрее звери!!!
И я завыл... Как я тогда завыл!!!

Со мной завыла вместе волчья стая…
Стоял над лесом круглый лунный диск
В дорогу души человечьи провожая,
Я вдруг услышал слабый детский писк.

Под кучей трупов был живой ребенок!
Мать своим телом, сберегла свое дитя…
Скулил он также как простой волчонок -
Таким же, как когда-то был и я.

Его оставить тут мы не могли, -
Он бы не выжил – это точно знали…
Как караул его мы все несли,
Дыханьем и телами согревали.

Волчица поделилась молоком,
Остался вожаком и я в той стае,
Смотрел за человечьим малышом,
Смотрел, как человечек подрастает…

Я пел ему негромко волчьи песни,
Вся стая приняла его в семью,
Волчатам было слушать интересно
Когда для человечка я пою…

Шло время, мальчик подрастал,
В деревне снова появились люди,
И я чем дальше больше понимал,
Что скоро уходить надо отсюда.

Мы волки - нам по-волчьи жить,
А для людей своя, людская стая,
Пришла пора ребенка отпустить –
Его судьба не волчья, а другая.

Он всю дорогу ровно шел за мной -
Не отрывался и не отставал…
Заслышав из деревни лай и вой
Трухнул чуть-чуть, но виду не подал.

Собаки же, почуяв волчий дух,
Оскалили клыки, подняли холки–
Село сбежалось посмотреть на этих двух:
На малыша и на седого волка.

О, если бы я мог заговорить!
Я рассказал бы им, слезами обливаясь,
Что людям надо всем по-людски жить,
И что я тут, чтоб тут дитя осталось!

Но я умел лишь только выть.
И мог рычать, ребенка отгоняя,
А мужики решили волка порешить -
И бок мой обожгла картечь сырая.

Малыш на шею бросился, закрыл…
Он защищал меня самим собою
И я завыл! Прощаясь с ним завыл!
Я и сейчас, как вспомню, волком вою.

Я помню времена, когда был волком…
Я знаю волчью жизнь – я волком был
И тех, что добивали меня палкой,
Я их простил, я, правда, их простил.

Сейчас живу я в человечьей шкуре,
О прежней, волчьей, вроде бы забыл...
Но вновь идет война, шалеют пули,
И я все вспомнил… Я опять завыл!!!

На вой мой снова соберется стая
Из сильных, смелых молодых волков
Месть будет… справедливая и злая…
За матерей, детей и стариков!
28.04.15





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-08-28 17:05:07
Переглядів сторінки твору 936
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Російською мовою *
Автор востаннє на сайті 2018.10.03 09:45
Автор у цю хвилину відсутній