Коли ми говоримо про свої потреби, то вважаємо, що добре їх знаємо. А якщо ми добре знаємо свої потреби, то звідси і можна зробити висновок, що ми добре знаємо як задовольнити ці потреби. Проте це не відповідає тому, що можна спостерігати навколо. Що саме я маю на увазі, коли вживаю слово “потреба”? Потреба — це фактор, який підтримує стале функціонування механізму певної системи, що спрямована на певну мету. Найпростіше розглядати потреби на прикладі організму. Всі ми знаємо, що наш організм потребує живитись: дихати, вживати їжу та воду. Це пов’язане з необхідністю підтримувати постійне співвідношення хімічних елементів та сполук в організмі — метаболізм. Коли організм потребує якоїсь сполуки, він або утворює її з того, що у нього є, або бере з інших джерел. Коли є брак якогось елементу чи сполуки, які на даний момент не добувається чи не виробляється — ми відчуваємо голод, спрагу або задуху. З тієї самої необхідності також виникає і потреба в туалеті. Коли ж організму потрібно зосередитись на переробці ресурсів, або він пережив невеликі ушкодження, які потрібно залагодити — ми відчуваємо потребу у відпочинку або сну. Також для правильного перебігу всіх процесів в організмі необхідна специфічна температура, яку необхідно підтримувати ціною енергетичних ресурсів організму. Щоб економити ці ресурси і запобігати зайвим витратам, ми прагнемо перебувати в зовнішньому середовищі комфортної температури.
Подібний ряд можна було б продовжити і далі, але всі ці потреби поєднує спільний принцип: всі вони спрямовані на підтримання правильної роботи всіх складових організму (підтримання здоров’я) і відповідно незадоволення цих потреб викликає порушення в роботі (хвороби та смерть). А оскільки метою організму є виживання і поширення свого виду, то відповідно потреби є спрямованими на цю мету. Організм є механізмом і як будь-який інший механізм, потребує догляду, в іншому випадку досягти мети він не зможе. Коли ми глянемо на потреби під таким кутом зору, то вже починаємо більш-менш наближено розуміти, яким чином потреби задовольнити. Оскільки я пояснив своє розуміння слова “потреба”, то окремо хочу звернути увагу і на інше слово, котре ми звикли вживати зі словом “потреба” — “задовольняти”.
В російській мові стосовно цього є чудовий варіант — “справлять нужду”. Задовольнити — асоціюється з відчуттям задоволення, я хочу, щоб ви розірвали цей асоціативний зв’язок між потребою і задоволенням. “Справлять” не викликає асоціації з задоволенням. В російській мові “справлять” має асоціативний зв’язок зі словом “исправлять”, а те натомість зі словом “чинить”. От тому варіант, який прийнятий в російській мові, мені імпонує більше, ніж прийнятий в українській. Він говорить про те, що потреба — це те, що з часом збільшується і вимагає ремонту. А “ремонтувати” - це “доводити до ладу”, “лагодити”. Тому в даній ситуації є два українські варіанти, які точніше відображатимуть цю проблему: “залагодити (залагоджувати)” та “ладувати”. Якщо відштовхуватись від сказаного вище, тоді і “залагоджувати потребу”, і “ладувати потребу”, будуть хорошими відповідниками. Але оскільки “ладувати” - слово давнє, яке вже встигло вийти з широкого користування, то я використовуватиму “залагоджувати”, як більш зрозуміле сучасникам.
Повернемось до попереднього пункту шляху, на який я з вами ступив. У нашому сприйнятті варто розірвати зв’язок між потребою і задоволенням. Не зважайте на те, наскільки сильно нам хочеться говорити “задовольнити потребу”. Річ у тім, що задоволення — це стан, яким здоровий організм сповіщає про залагоджені потреби. Я вживаю “здоровий” не даремно і ще раз хочу акцентувати вашу увагу на цьому факті: задоволення сигналізуватиме про залагоджені потреби, лише якщо в організмі немає порушень якогось іншого характеру. В будь-якого живого організму, якщо дивитись на нього як на механізм, є безліч варіантів порушення функціонування. А тому є безліч можливостей розриву зв’язку між станом потреби і відчуттям задоволення, у нас — це безліч можливостей впасти в оману.
Незадоволення є другою стороною медалі задоволення, тому зв’язок між потребою і незадоволенням також треба обірвати. Найпростішим прикладом є тривале голодування. Можливо не всі знають про небезпеку падіння в таку оману, тому я вважаю необхідним подати цей приклад, який ще й слугуватиме підтвердженням моїй думці. Уявіть собі людину, котра не вживала їжі декілька десятків днів. Голод, який вона відчуватиме, буде нестерпної сили і швидше за все, людина сприйме його як сигнал до задоволення потреби в їжі. Для людини задоволенням потреби буде з’їсти якомога більше і вона відчує те задоволення, але в ньому буде прихована смертельна пастка. Річ у тім, що після тривалого голоду не можна вживати багато їжі, бо органи травлення втрачають здатність повноцінно функціонувати. А в такому стані, надлишок їжі сприймається особливо гостро і може призвести до смерті. У цьому випадку механізм задоволення та незадоволення дає збій. І для того, щоб залагодити потребу організму, людині слід утриматись від задоволення.
Це лише один приклад, але взяв я саме його, бо він дуже яскравий і мабуть найбільш красномовний. Якщо він не був достатньо зрозумілим, щоб відділити від задоволення потребу, то надіюсь, що подальші аргументи будуть більш зрозумілими і ясними. Тепер слід показати причину невідповідності потреби і задоволення, бо вона криється не лише в функціональному стані організму.
Що саме ми маємо на увазі, коли ми говоримо “організм сигналізує про свій стан”? Кого саме сигналізує? Самого себе? Ні, оскільки немає причин подавати сигнали собі від себе самого ж. Річ у тім, що світ живих організмів, за ознакою наявності свідомості, можна поділити на дві групи. Людина, як біологічний вид, відноситься до тієї групи організмів, в яких присутня свідомість. Звідси й виходить, що механізм організму подає сигнали саме свідомості і покладає на свідомість завдання, що полягає в залагодженні потреб організму.
Організми без свідомості діють за чітко прописаним, вузьким алгоритмом. Організми з наявною свідомістю, володіють більшою різноманітністю поведінки. Це дає для таких організмів додаткову перевагу у здатності до пристосування. Але коли з’являється свідомість — з’являється зв’язок організму з цією свідомістю. А це означає, що цей самий зв’язок є додатковою ланкою в ланцюгу. Ланкою, яка в цьому ланцюгу може виявитись найслабшою. Потреба є невід’ємною від організму і її залагодження є необхідним, а задоволення є явищем в свідомості і необхідності в ньому вже немає. Між потребою і її залагодженням з’являється ще один посередник. Свідомість — це не лише перевага, але й новий ризик. Бо вона буде сприймати потреби через задоволення і прагнутиме залагодити їх, базуючись на задоволенні. Якщо точніше, вона сприймає задоволення, як прямий сигнал від потреби, але це не так. І про цей ризик йде мова.
Свідомість сприймає сигнали організму і реагує на них. Саме таким чином вона забезпечує нові можливості до пристосування, оскільки розширює межі алгоритмів дії. Зі свідомістю можлива воля. В різних організмів здатність до волі проявляється з різною силою, але в людини ця здатність виявляється найяскравіше. І оскільки свідомість людини володіє доволі вираженою волею, то й відрив між інстинктивним залагодженням потреб і самою діяльністю людини збільшується. Людина приймає рішення, як їй задовольнятись чи залагоджувати потреби, а це додаткова відповідальність.
Як я і говорив, про організм ми можемо говорити більш-менш точно. Ученим стало відомо значно більше про організм людини, порівняно з останніми тисячоліттями. Хоча не всі таємниці людського тіла розгадані, але наука поступово наближається до розгадок. Ще й досі невідомо чому людина так багато спить, але це лише питання часу. Проблеми з’являються тоді, коли ми намагаємось застосовувати до свідомості ті самі уявлення, що й до організму.
Свідомість сприймає зовнішнє і контактує з ним. Зовнішнім я називаю все те, що не є самою свідомістю, але з чим свідомість має справу. Коли ми говоримо “я”, ми можемо мати на увазі безліч різних речей, речей з якими ми себе асоціюємо: тіло (вік, стать, статура, раса і т.д.), соціальні ролі (родинні зв’язки, професійні зв’язки і т.д.), рід діяльності (професія, хобі і т.д.), статус (релігія, громадянство, посада і т.д.) та інші. Проте, в даному випадку, “я” для мене саме свідомість. Ця свідомість сприймає безліч зовнішніх речей частину яких вона ототожнює з собою (вважає частиною себе або собою самою), частину асоціює на певному рівні і вибудовує з ними зв’язок (так звані “свої речі”), а частину до себе ніяк не відносить (так звані “чужі речі”), або не може визначити своє співвідношення з цими речима (невідомі для неї речі).
Коли ми намагаємось говорити про те, що є потребою в нас — зазвичай ми не розрізняємо тих речей, які викликають в нас певні відчуття. Ми не простежуємо того ланцюжка, який веде від потреби, проходить через стан залагодженості, через сигнальні системи (фізіологічні системи організму та механізми підсвідомості), а завершується в свідомості як відчуття (чи то стан) задоволення. В більшості випадків, ми спрощуємо цей ланцюжок до двох ланок — потреба-задоволення. Але хоч і відчуття незадоволення є однозначним сигналом про певні проблеми пов’язані чи з потребами, чи з сигнальними системами, проте відчуття задоволення не є однозначним сигналом залагоджених потреб. В задоволенні криється можливість омани, а отже і помилки.
Історія знає випадок проведення над щурами (чи мишами) одного експерименту: в їхній мозок вживили електрод і підключили до ділянки, яка відповідає за задоволення. Вони мали доступ до кнопки, яка при натисканні випускала електричний заряд. Тим самим гризуни могли самостійно стимулювати свою сигнальну систему, для отримання відчуття задоволення. Виявивши зв’язок між натисканням кнопки і отриманням задоволення, тварини натискали на кнопку допоки не гинули від виснаження організму. Можна сказати, що вони відчували “пусте задоволення”, яке не мало жодного зв’язку з потребами. Але воно було настільки сильним, що змушувало їх вважати, що з їхнім організмом все добре.
Річ в тім, що чуття організму більш точно розрізнені (диференційовані) ніж те, що ми можемо називати відчуттями душі. Джерелом відчуттів організму є потреби, які як я згадував вище, спрямовані на стале функціонування системи організму, спрямованої на збереження та поширення виду. Коли ми починаємо говорити про “душу” та інші складові того, через що ми визначаємо себе як “я”, то через те означення, ми в нашому сприйнятті створюємо систему, яка спрямована на певну мету.
Хочу дати вам запитання: на яку мету спрямована система, що включає в себе такі елементи, як тіло, свідомість, певний світогляд, знання, вірування, звички, соціальний статус і безліч інших речей подібного рівня, які ми називаємо “я”? На це питання вкрай складно відповісти, але перш за все ми повинні відштовхуватись від цієї відповіді. Те, ким ми звикли себе вважати, потребує критичного перегляду, а швидше за все навіть регулярного критичного перегляду. Якщо не знати відповіді на те питання, ми зможемо знати лише дуже мало про ту систему, яку ми називаємо “я”.
Коли ми зможемо хоча б приблизно окреслити межі того, що називаємо собою, то тоді можемо й приблизно говорити про свої потреби і можливо й про мету. Під питанням залишаються потреби “душі”. Чи можна взагалі говорити про таке поняття? Якщо вони є, то яким чином вони впливають на душу і на те ціле, яке ми називаємо “я”? Якщо ж їх немає, то чим викликане відчуття незадоволення, чого воно стосується в душі? Знову ж таки — загальніше це питання звучить інакше. Чи можна той самий ланцюг, який я описав стосовно організму, застосовувати стосовно “душі”?
Тим не менш, в повсякденному житті ми часто говоримо “я потребую” стосовно таких речей, нестача яких не завжди може призвести до розладу або зупинки функціонування нашої системи. Ми говоримо різні слова, що можуть описати подібні стани залагодження потреб і задоволення: щастя, прагнення, бажання і т.д. Та чи описують вони насправді ці стани? Чи можливо вони стосуються того, без чого наша система може спокійно функціонувати і йти до мети? Якщо так, то про які стани тоді сигналізують ці відчуття?
Слова, які я вживаю зараз, можуть викликати спротив і відразу, але я прошу стримати ці почуття. Річ в тім, що ми можемо розглядати і душу, та і весь Всесвіт, як системи, які ми ще поки не встигли дослідити до кінця. Ця система також може мати певну мету. Тому терміни, які я вживаю, описуючи систему “я” в цілому, ніяк не заперечують і не принижують жодної з граней їх існування. Але ці терміни є зручними для розуміння і розгляду нашого сприйняття себе.
Зрозумійте мене правильно: якщо в цієї системи є мета, то вона може бути визначена ззовні (кимось або чимось стороннім) або внутрішньо (самою системою, тобто “я визначаю свою мету”). Але в обидвох випадках, якщо хтось визначає мету існування, він може визначити цю мету помилково (якщо під визначенням мети мати на увазі пошук, а не встановлення мети). Стосовно організму ми визначили його мету як збереження і поширення виду. То що ми можемо визначити як свою мету?
Знаючи, що ми будемо вважати собою, ми можемо приблизно знати, що саме ми можемо вважати своєю метою. Певні властивості системи можуть наштовхувати нас на думку про те, що може бути властивим її меті або не властивим. Коли ми визначимо мету, то можемо визначити і потреби. Звісно кожна система має мету самозбереження, але ця мета другорядна, оскільки різні системи можуть прагнути до розвитку і реалізації потенціалу. Людство, в порівнянні з іншими біологічними видами планети Земля, перебуває на тому рівні, де не можна говорити тільки про банальне самозбереження та видову експансію. В людства є такі соціальні явища як культура, політика, релігія, мистецтво, наука та інші.
Знаючи мету, ми можемо визначити, що необхідно для її досягнення (потреби), що їй сприяє (стимулятори), те що перешкоджає та те, що їй протилежне (унеможливлює її досягнення). Коли вже відомі всі ці фактори, то системі слід прагнути до усунення перешкод і протилежностей. Тут я хочу розказати вам і про волю. Річ у тім, що навіть сам наш організм в своїх прагненнях не є цілісним. Існують безліч мікроорганізмів та паразитів, які впливають на стан організму — це загальновідомий факт. Але більше того, певні організми здатні не просто порушувати сталий склад організму і взаємозв’язки елементів, а й здатні впливати на нашу волю через вплив на настрій та психологічні стани.
Наведу два приклади. Один з видів паразитів, що має одну з фаз розвитку в організмі мурахи, змушує її видиратись на верхівку трави, де мураха помирає від зневоднення або стає поживою для корів. В організмі корів паразити вже переходять до основної фази розвитку. Інший вид паразитів здатний відключати в щурів та мишей страх перед котами, натомість змушувати їх шукати зустрічі зі своїми природними ворогами. Хоча суб’єктивно такі явища сприймаються тваринами як власне прагнення, проте людині слід усвідомлювати, що це не є природне бажання і не є потребою. З такими суперечливими факторами слід свідомо боротись доступними інструментами, в тому числі і своєю здатністю до волі.
Стосовно потреб і стимуляторів, то варто зауважити, що усі вони мають певний допустимий рівень, перевищувати який не можна. Навіть необхідні речі в надмірному вияві, можуть стати перешкодами чи протилежностями, тому про потреби та стимулятори треба знати дуже точно. Будь-який вітамін, якого потребує організм, в надмірній кількості може викликати алергії, хвороби та навіть смертельні отруєння. Адже кардинальні зміни в системі, призводять до порушення функціонування та сталих зв’язків між елементами.
Система не існує як позбавлена залежності від інших систем і потребує постійного підживлення ззовні (з середовища існування). Система виступає як елемент більш глобальної системи. В нашому випадку, знаючи наші потреби і мету, ми повинні обирати середовище, яке відповідатиме цим вимогам. Оскільки система потребує постійного підживлення ззовні, то вона сама пристосовується до середовища в якому існує. А що означає пристосовується? Змінює себе, а отже витрачає ресурси та зусилля на ці зміни. А будь-яка витрата ресурсів, що не спрямована на мету, є перешкодою. Що це знання дає нам? Ми повинні знати, що нам слід шукати того середовища, яке дасть змогу максимально проявити свої потенціали досягнення мети. Хоча є і другий шлях.
Людина не лише вид, в якого найбільш виражена здатність до волі на Землі. Людина також вид, який досягнув найбільших успіхів у можливостях побудови, зміни та підтримання свого середовища. Тут слід додати, що оскільки це середовище також є системою, то його також стосуються поняття потреб, стимуляторів, перешкод і протилежностей. А це означає, що середовище потребує підтримки і регуляції цих факторів його елементами. І воно постійно перебуває під впливом цих елементів. Тому ми повинні дбати не лише за свої потреби, а і потреби свого середовища, яке сприяє залагодженню наших потреб.
Тепер можна вибудувати конкретний алгоритм залагодження потреб, що складається з двох фаз: визначення та залагодження. Визначення потреб: 1) визначення системи “я”; 2) визначення мети системи “я”; 3) визначення факторів функціонування системи “я”; 4) визначення (вибір) середовища; 5) визначення мети середовища; 6) визначення потреб середовища. Залагодження потреб: 1) визначення потреб; 2) залагодження потреб системи “я”; 3) залагодження потреб середовища.
Отже, при найбільш оптимістичних моїх підрахунках (якщо допустити лише одну помилку на одному етапі), ми можемо припустити шість помилок при визначенні своїх потреб, а у прагненні залагодити ці потреби ще дві помилки. Але це лише на тих рівнях, які зміг я виявити, а їх може бути й більше. Крім того слід згадати те, що нам дуже мало відомо про те, що ми називаємо душею, щастям, сенсом життя. А не знаючи цього, що ми можемо говорити про потреби душі, щастя та сенсу життя? На кожному з цих рівнів, ми здатні допустити не одну помилку, тому це поле для помилок є безмежним.
Проте це не є причиною для відчаю, а стимулом ставитись уважніше до себе та свого середовища, стимулом перестати ставитись легковажно до всіх цих речей. Врешті-решт в нас і без цього надзвичайно малі шанси та можливості залагодити свої справжні потреби, то чи варто втрачати те менше, що в нас є, заради легковажності?

Весна 2014 року - 27 вересня 2015 року.

Друга частина есе "Найшкідливіша звичка".