Згадаємо нашу дитину, котра вважає себе цим голосом всередині свідомості і цим тілом, що може підштовхувати до шкідливих для нього ж речей. Дорогий читачу, тобі це нічого не нагадує? Чи радше сказати, нікого не нагадує? В цей момент, коли дитина починає сприймати себе, як тілом, голос всередині своєї свідомості, чи ще щось інше, в неї зароджується его. Власне це его і є її тілом та голосом розуму що говорить від його імені. А тіло і розум перебувають під впливом багатьох зовнішніх факторів. Багато з тих факторів прагнуть заволодіти волею цієї дитини.
За звичкою ти починаєш вважати, що твоє его і є ти. Такий союз небезпечний. Его починає породжувати в тобі пристрасті, що властиві поневоленій свідомості. В християн є поняття семи смертних гріхів: гнів, хіть, лінь, гординя, скупість, ненаситність, заздрість. І це навіть не повний перелік тих руйнівних пристрастей. Це не є твоїми почуттями, вони породженні твоїм его. І коли вони з’являються, в тебе є вибір — задовольняти его або ні. Коли ти задовольняєш его, то воно винагороджує тебе насолодою.
І от дитина виростає, починає мріяти, ким же вона хоче стати. Мрії чистіші і вищі, ніж мрії дорослого. Дитина перебуває під впливом меншої кількості поневолюючих факторів, хоча вона ще не володіє тим рівнем свідомості, який є в дорослої людини. Хтось з дітей мріє допомагати хворим, хтось захищати слабких, хтось відкривати щось нове. Дитина ще чує голос душі, але перебуває в суспільстві. А суспільство, в більшості своїй, складається з рабів свого его, які накидаються на бажання що породжені ним, лиш би отримати свою дозу швидкоплинної насолоди.
“- Як тобі вдається перемагати?
- Дуже просто. Ти робиш необхідну роботу, а я лише тобі допомагаю. Майстерністю для мене є віддавати тобі кусочки і змусити повірити, що ти сам забираєш ці кусочки, адже ти розумний, а я вочевидь дурний. В кожній грі і розводці завжди є жертва і той хто веде гру. Чим більше жертві здається, що вона контролює ситуацію, тим менше вона контролює її насправді. Жертва вішає себе, а той хто веде гру, лиш допомагає затягнути петлю на її шиї.
- То це і є ця славна формула?
- Формула надзвичайно глибока і має широку сферу застосування, але водночас дуже проста і незмінна. Правило номер один будь-якої гри або розводки: єдиний спосіб стати розумнішим — грати з більш розумним суперником. Правило номер два: чим більш витонченіша гра — тим більш досвідчений суперник. Якщо суперник справді вправний, він зажене жертву в ситуацію якою зможе керувати. Чим більше ситуація нагадує реальну, тим легше керувати. Кинь собаці кістку, знайди її слабке місце, дай їй трішки того, чого як вона вважає хоче. Так суперник відволікає жертву, змушуючи проковтнути наживку і корчитись в обіймах власної ненаситності.
- Мені на думку спадає образ змії.
- Правильно, єдиний спосіб стати розумнішим — грати зі змією. Чим більший обман і чим він старіший, тим легше його втілити. З двох причин. Тому що всі вважають, що він не може бути таким старим і таким великим, не могло ж стільки людей на нього повестись. І нарешті, коли жертва починає сумніватись в своїй перемозі, насправді вона починає сумніватись в своїх власних розумових здібностях, але ніхто не зізнається в цьому, навіть самому собі. Шах і мат.
- Я не буду більше з тобою грати.
- Ти завжди знаходиш найкращого суперника там, де найменше будеш його шукати” [Револьвер].
Его поневолює твою свідомість і ти починаєш служити в його задоволення. Ти забуваєш про всі ті мрії, що були в тебе в дитинстві. Люди навколо, в більшості, так само поневолені своїм его і більшість слів, що лунають з їх вуст — це голос їх его. Вони радше назвуть тебе наївним, а ніж підтримають тебе в твоїй мрії. Це не дивно, що тобі дуже рідко доводиться чути справді їх голос, адже рідко вони розкриваються перед собою, а тим більше навряд вони стануть розкриватись перед іншими.
“- Є дещо в нас самих, що ми не усвідомлюємо. Про існування чого ми навіть не підозрюємо, доки не стає зовсім пізно. Це дещо є єдиною причиною, чому ми встаємо зранку, єдина причина, чому ми терпимо свого ненависного боса, терпимо кров, піт і сльози. А все тому, що ми хочемо показати, які ми насправді хороші, красиві, щедрі, веселі і розумні. Бійтесь мене або поважайте, але будь ласка, не вважайте мене таким як всі. Це наша спільна пристрасть. Ми наркомани, що сидять на голці схвалення і визнання. Ми готові на все, аби нас поплескали по плечі і подарували золотий годинник, чи прокричали “Гіп-гіп-трясця-його-ура!”. Дивіться який розумний хлопчик, завоював чергову медальку, а тепер натирає до блиску свій улюблений кубок. Ми лише мавпи, що понавішували на себе костюми і благають про схвалення всіх інших. Якби ми це знали, ми б не робили цього. Але хтось приховує це від нас і якщо в тебе з’явиться другий шанс, ти запитаєш: чому?” [Револьвер].
Забуті мрії починають ховатись десь в глибині твоєї душі, а замість них виступають на передній план примхи твого его, яке падке на заздрість, а тому настільки сильно кидається на ті речі, які є в інших. Коли ти отримуєш ці речі, вони приносять насолоду, але душевного задоволення вони не здатні принести і ти вважаєш, що в тебе чогось замало. Так все продовжується знову і знову.
“Я бачу в бійцівському клубі найсильніших і найрозумніших чоловіків, які коли-небудь жили. Я бачу цей потенціал, і він марнується. Чорт, ціле покоління працівників заправок, офіціантів, рабів білих комірців. Ми женемось за машинами і одягом, працюємо на роботі яку ненавидимо, щоб купити лайно яке нам непотрібне. Загублені діти історії, без мети і місця. Ми не маємо великої війни, не маємо великої депресії. Наша велика війна — це духовна війна. Наша велика депресія — це наше життя. Телевізор нам обіцяє, що одного дня ми всі станемо мільйонерами, кіно-богами, рок зірками, але ми не станемо. Ми усвідомлюємо цей факт і це робить нас дуже розлюченими” [Бійцівський Клуб].
Ти починаєш ідентифікувати себе з речами які любиш, чи радше вважаєш, що любиш. А речі ці підказані тобі ніким іншим, як твоїм его. “Ти не твоя робота, ти не кількість грошей на твоєму банківському рахунку, не машина якою ти їздиш, не вміст твого гаманця і навіть не твої хакі...” [Бійцівський Клуб]. Але ти продовжуєш вірити ніби це все і є ти. “Речі якими ти володієш, починають володіти тобою” [Бійцівський Клуб]. А усвідомлення може так і не прийти.
В наступній цитаті думки та спогади містера Гріна будуть взяті в дужки: “- Яке перше правило будь-якої гри, містер Грін? - (Єдиний спосіб порозумнішати — грати з розумнішим суперником.) - Яке друге правило будь-якої гри? - (Чим більш витонченіша гра — тим більш досвідчений суперник.) - Правила завжди одинакові, але коли гра закінчується? - (Вона закінчиться тоді, коли ви почнете давати мені відповіді. Не дозволяй їм бавитись з тобою в їхні ігри розуму Джейк.) - Хіба це я з вами граю ігри розуму, містер Грін? Ти чуєш цей голос настільки довго, що повірив що він — це ти. Ти повірив що це твій найкращий друг. - (Жертва має повірити що суперник є її найкращим другом.) - Де те місце, в якому супернику найкраще сховатись? - (Там де ти найменше його будеш шукати.) - Чи ти знаєш хто такий Сем Голд, містер Грін? А тобі варто, тому що він знає хто ти. - (Він Голд, Сем Голд. Людина таємниця, людина туман, людина загадка.) - Він ховається тут, в твоєму розумі, претендуючи на те щоб бути тобою. - (Ніхто не бачить Голда, але Голд бачить все.) - Ти в грі Джейк, ти в грі Голда. Кожен є в його грі, але ніхто цього не знає. І все навколо — це його світ, він володіє ним, він контролює його. - (Досить цього лайна, голова крутиться вже, скажи їм щоб замовкли!) - Він говорить тобі що робити... - Слухай, досить вже! - і коли це робити... - (Скажи їм!) - Я сказав досить, Аві! - (Коли жертва ставить під сумнів суперника і свою перемогу, насправді вона ставить під сумнів свої розумові здібності, але ніхто в цьому не зізнається, навіть самому собі.) - Він ховається за всім болем який ми коли-небудь відчували. За кожним злочином, який ми коли-небудь чинили. - (Як я можу ховатись за всім болем, всіма злочинами, якщо я навіть не існую?) - І прямо зараз, він говорить тобі, що він навіть не існує. - (Нікому не сходить з рук не вдоволити Голда, нікому окрім твоїх двох друзів.) - Ми наштовхнули тебе розпочати війну з єдиним ворогом, який в тебе коли-небудь був. І ти думаєш що він твій найкращий друг. - (Жертва захищатиме свого найкращого друга всім чим тільки може.) - Ти захищаєш його, містер Грін, але чим? Де найкраще місце, в якому ворогу слід заховатись? В самому останньому місці, де ти будеш шукати. Він ховається за твоїм болем, Джейк. Ти захищаєш його своїм болем. Прийми біль і ти виграєш гру. - (І я знаю, ніщо не болить більше ніж приниження і втрата грошей.) - Якщо ти поміняєш правила в тому, що можеш контролювати… - (Ти поміняєш правила в тому, що не можеш контролювати.) - Наскільки рішуче ти готовий зробити це, містер Грін? Чим більше влади, тобі здається, ти маєш в світі Голда, тим менше влади ти маєш в реальному світі. Ти і досі в тюрмі, Джейк. По факту, ти ніколи не покидав її. - (Пам’ятай хто вони є, Джейк, солодкоголосі шахраї, вони кидають тобі наживку. Ти знаєш правила: чим довше слухаєш — тим солодші слова.) - Він володіє всіма прийомами і має правильні відповіді на всі питання. - (Не дозволяй їм робити цього, Джейк! Не дозволяй їм обернути тебе проти себе! ) - Ти віддаєш не тому що це добре, ти віддаєш тому, що це чинить біль йому” [Револьвер].
І приходить час зрозуміти, що его не є ти. “Використай ворога якого ти переслідуєш, щоб знищити свого справжнього ворога” [Револьвер]. Его намагається заставити тебе служити йому. “Якщо ти не можеш цього зробити — ти не є вільна людина, ти під контролем” [Револьвер]. Якщо ти відмовляєшся, его буде тягнути тебе за ниточки болю і страху. “Використовуй ворога яким він прикривається, щоб нанести болю і взяти під контроль справжнього ворога” [Револьвер]. “Всюди, куди ти не хочеш йти — там місце, де ти знайдеш його. Що є те, чого ти боїшся, містер Грін?” [Револьвер]. Приймаючи біль і страх, яким наше его намагається нас контролювати, ми отримуємо контроль над ним. “Коли ти втратиш все, ти станеш вільним робити будь-що” [Бійцівський Клуб]. Ось так, біль і страх — ниточки за які тягне нас наше его. А тобі, дорогий читачу, доводилось перевіряти себе на міцність? Робити те, що твоє его намагалось уникнути. Чи доводилось тобі перевіряти себе на те наскільки важко тобі буде обходитись без сну, їжі, води, відпочинку? Чи доводилось тобі перевіряти, яку відстань ти можеш пробігти без зупину, не зважаючи на ці благання всередині розуму «все, я втомлений, зупиняйся», а чуючи ці благання, лише продовжувати бігти і можливо навіть прискорюватись? Тобі, дорогий читачу, доводилось йти далі, коли его благало зупинитись? Тобі доводилось переступати через межу? Переступати через межу своїх можливостей? Якщо доводилось і межа була перетнута успішно, мені є з чим тебе привітати — ти на один крок ближче до істинної свободи.
“Знаєш що найвитонченіше в цій маленькій грі, Джейк? Ніхто не знає де ворог, вони навіть не знають що він існує. Він в кожного з них в голові. І вони довіряють йому, тому що думають що вони є ним. Якщо ти попробуєш знищити його, щоб врятувати їх, вони знищать тебе, щоб врятувати його. Це красиво, ти не можеш не захоплюватись цією витонченістю” [Револьвер].
Тепер ти знаєш, дорогий читачу. І я надіюсь ти пам’ятаєш — війни неможливо уникнути, її можна лише відтермінувати до вигідного для ворога часу. Тож тепер я питаю особисто в тебе: наскільки рішуче ти готовий зійтись з єдиним твоїм ворогом?
Твоє его швидше за все буде говорити: “Та хто він такий щоб вчити тебе жити? Поглянь на нього, багато говорить, сам нічого не зробив, а зараз придумав ще й що може повчати інших”. Проте я звертаюсь саме до тебе. Ти ж чудово розумієш, що від мого життя, в твоєму нічого не зміниться. Яких би висот я не досягнув, тобі легше не стане. А якщо б навіть досягнув, то его твоє швидше буде кидатись на мене з гнівом і заздрістю. То чи захочеш ти за ним в цьому піти? Ти не маєш цього допустити, адже тоді означатиме, що ти під його контролем. Це не принесе тобі жодної радості, тому я закликаю тебе: припини дивитись на моє життя, чи на життя будь-кого іншого. Глянь саме на себе, адже “Це твоє життя і його кінець наближається кожну хвилину” [Бійцівський Клуб].
Проте не раджу сильно мучити себе цими тривожними думками, дорогий читачу, бо швидше за все, ти забудеш нашу розмову до наступного дня і продовжиш своє звичне життя. Звичне життя в звичках думати і діяти так, ніби ти і є своїм его. Чи може все-таки не забудеш?

Весна 2014 року - 27 вересня 2015 року.

Третя частина есе "Найшкідливіша звичка".