Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Мазурак (1994) /
Проза
Шлях — інструмент сходження людини
Контекст : Конкурс "Філософія сходження"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шлях — інструмент сходження людини
“Коли виходиш на шлях,
ти ніколи не можеш передбачити,
куди він тебе приведе.
Ти не знаєш, що знайдеш на цьому шляху
і цим він продовжує тебе дивувати”.
Сходження — це процес розвитку та подолання труднощів, процес росту людини. Та що ми мислимо, коли вживаємо це слово? Для мене жодне сходження неможливе без шляху. Як і жоден шлях немислимий без сходження. Ми можемо і не помічати цього зв’язку, але він продовжує впливати на нас та наші життя.
Писати есе я починав з думкою, яку виклав в епіграфі. Дивно, але я не знав, що зараз вона мені покаже, що творчість — це теж форма сходження, форма шляху. Через саму творчість я збагнув, що вона також є сходженням. Творчість здатна дивувати не лише глядачів, але й самого автора. Ти дивишся на результат своєї праці, на результат пройденого шляху і в голову приходить думка: “Невже мені вдалось це зробити? Невже це мій витвір?”.
Мандрівник дивується пройденому шляху. Проте він має також пам’ятати про те, що саме він проклав цей шлях і здійснив цю подорож. Ти і є творцем свого сходження.
“Справжній шлях — це завжди той,
який кидає тобі виклик.
Ти ніколи не можеш знати наперед,
яким ти станеш, як пройдеш його”.
Під час сходження ти не тільки твориш шлях. Під час сходження шлях також творить і тебе. Шлях загартовує тебе і виковує твій характер. Долаючи труднощі, ти також, можливо непомітно для себе, змінюєшся. Оглянься назад, на початок свого шляху. Чи може ця людина в минулому, впізнати себе уже майбутню? Якщо шлях був складний і тривалий — навряд. Це і є зміни, на які шлях тебе наштовхує. Погано це чи ні, але чи можна було би пройти цей шлях, без цих змін?
Я доволі молода людина. Двадцять років мені виповнилось зовсім недавно. Шість років тому в мене були якісь думки та плани, та чи знав я тоді, ким стану? Були якісь уявлення та мрії, але тоді я не здогадувався про своє справжнє майбутнє. Зараз, оглядаючись назад, я розумію, що в деякі моменти життя мені було слід мріяти більш сміливо, щоб уявити правду про своє майбутнє. Звісно є речі, які могли б сильно засмутити мене минулого, але шлях пройдений мною, привів мене саме туди, де я й знаходжусь.
“Якщо шлях не кидає тобі виклик,
то це звичайна прогулянка по галявині.
Більшість людей надає перевагу прогулянкам”.
Людина, коли хоче йти шляхом, повинна перед ним відкритись. Вона повинна бути готовою до змін, які їй пропонує цей шлях. Повинна бути готовою, що шлях змінюватиме її, навіть без її відома. Приймати зміни — ось ще одне вміння, яке знадобиться мандрівнику. Хіба можливе прийняття виклику, без прийняття змін?
Кожного дня мені доводиться ходити одними і тими ж дорогами. Але якщо сприймати шлях виключно як дорогу, маршрут, то що нового він може мені дати? Всі старі дороги, завжди будуть новими шляхами. Дороги не залишаються тими шляхами, якими ми ходили раніше і ніколи ними не стають. Шляхи не повторюються.
Я йду звичним маршрутом до університету. В голові метушнею пролітають буденні думки. Ніщо не передбачає несподіванок, оскільки дорога практично завжди виглядає однаково. Але це не той самий шлях, яким я завжди звик ходити. На фоні усіх тих думок, в мене жодної підозри не виникає, що за декілька хвилин я зустріну її. Усі ці думки не дають мені змогу побачити, що шлях не той самий.
Дивовижно. Наскільки близько, один до одного, люди можуть жити. Проте якби не той день, не та хвилина і не те місце? За інших обставин, ми б можливо ніколи не зустрілись. Але наші шляхи перетнулись і це змінило мій подальший рік, навіть радше все моє подальше життя. Дорога була старою, але шлях завжди залишатиметься новим.
“Якщо ти не готовий йти по шляху сам,
то і в компанії ти далеко не зайдеш”.
Здатність до сходження — це не лише здатність йти по шляху, це також здатність долати труднощі, що на ньому трапляються. Самотність — одна з труднощів на шляху мандрівника. Звісно “гуртом і батька бити легше”, але ж не завжди вдається знайти близький тобі гурт. Шлях залишає тебе на самоті і тоді він перевіряє тебе на цілеспрямованість. Якщо треба дістатись мети, наскільки далеко ти зайдеш?
Ти будеш сприймати перешкоди як глухий кут, чи шукатимеш обхідних маршрутів? Самому йти важче, але твоя самостійність визначає твій успіх. Саме бачення власної мети визначає твою самостійність. Доки людина не здобуде своєї самостійності, вона не зможе бути хорошим компаньйоном на шляху сходження. Бачити мету — це бачити себе, знати “хто я” і розуміти “якою дорогою я можу дістатись до цілі”. Самостійність дозволяє тобі пережити самотність.
“З поміж двох доріг, яку ти вибереш:
ту, яка легша,
чи ту, на якій ти щось знайдеш?”.
Мандрівник вибирає куди йому йти. Вибирати шлях чи прогулянку по галявині. Проте мандрівнику завжди слід пам’ятати, що саме шлях здатний дати те, що він не може отримати від прогулянки. Сходження — це не лише пересування дорогами, але також внутрішній процес. Саме ця внутрішня сторона і перетворює пересування в сходження, а дорогу в шлях. Без внутрішньої сторони процесу, ми насправді нікуди не рухаємось. Жодного росту не відбувається без процесу внутрішніх змін.
В кінці шляху, мандрівник змінюється. Він не може залишитись таким, яким він починав цей шлях. Мандрівник стає новою людиною. А нова людина здатна пройти нові шляхи. Новій людині доступні ті шляхи, що не були доступні старій. Водночас, нова людина вже не зможе пройти старі шляхи. Нова людина повинна шукати свого шляху, шляху призначеного для неї.
Знаючи це все, що ще можна додати? Я показав вам все, що прагнув показати. Тепер залишилось і вам приймати рішення, який шлях обирати. Як ставитись до шляхів, якими йдете. Все людське життя — це шлях та процес сходження по ньому. Як і інші шляхи, він має свою мету, до якої ми прагнемо. Тому моє питання: серед двох шляхів ви оберете той, що легший, чи той, що підштовхне вас до росту?
14 жовтня 2015 року.
ти ніколи не можеш передбачити,
куди він тебе приведе.
Ти не знаєш, що знайдеш на цьому шляху
і цим він продовжує тебе дивувати”.
Сходження — це процес розвитку та подолання труднощів, процес росту людини. Та що ми мислимо, коли вживаємо це слово? Для мене жодне сходження неможливе без шляху. Як і жоден шлях немислимий без сходження. Ми можемо і не помічати цього зв’язку, але він продовжує впливати на нас та наші життя.
Писати есе я починав з думкою, яку виклав в епіграфі. Дивно, але я не знав, що зараз вона мені покаже, що творчість — це теж форма сходження, форма шляху. Через саму творчість я збагнув, що вона також є сходженням. Творчість здатна дивувати не лише глядачів, але й самого автора. Ти дивишся на результат своєї праці, на результат пройденого шляху і в голову приходить думка: “Невже мені вдалось це зробити? Невже це мій витвір?”.
Мандрівник дивується пройденому шляху. Проте він має також пам’ятати про те, що саме він проклав цей шлях і здійснив цю подорож. Ти і є творцем свого сходження.
“Справжній шлях — це завжди той,
який кидає тобі виклик.
Ти ніколи не можеш знати наперед,
яким ти станеш, як пройдеш його”.
Під час сходження ти не тільки твориш шлях. Під час сходження шлях також творить і тебе. Шлях загартовує тебе і виковує твій характер. Долаючи труднощі, ти також, можливо непомітно для себе, змінюєшся. Оглянься назад, на початок свого шляху. Чи може ця людина в минулому, впізнати себе уже майбутню? Якщо шлях був складний і тривалий — навряд. Це і є зміни, на які шлях тебе наштовхує. Погано це чи ні, але чи можна було би пройти цей шлях, без цих змін?
Я доволі молода людина. Двадцять років мені виповнилось зовсім недавно. Шість років тому в мене були якісь думки та плани, та чи знав я тоді, ким стану? Були якісь уявлення та мрії, але тоді я не здогадувався про своє справжнє майбутнє. Зараз, оглядаючись назад, я розумію, що в деякі моменти життя мені було слід мріяти більш сміливо, щоб уявити правду про своє майбутнє. Звісно є речі, які могли б сильно засмутити мене минулого, але шлях пройдений мною, привів мене саме туди, де я й знаходжусь.
“Якщо шлях не кидає тобі виклик,
то це звичайна прогулянка по галявині.
Більшість людей надає перевагу прогулянкам”.
Людина, коли хоче йти шляхом, повинна перед ним відкритись. Вона повинна бути готовою до змін, які їй пропонує цей шлях. Повинна бути готовою, що шлях змінюватиме її, навіть без її відома. Приймати зміни — ось ще одне вміння, яке знадобиться мандрівнику. Хіба можливе прийняття виклику, без прийняття змін?
Кожного дня мені доводиться ходити одними і тими ж дорогами. Але якщо сприймати шлях виключно як дорогу, маршрут, то що нового він може мені дати? Всі старі дороги, завжди будуть новими шляхами. Дороги не залишаються тими шляхами, якими ми ходили раніше і ніколи ними не стають. Шляхи не повторюються.
Я йду звичним маршрутом до університету. В голові метушнею пролітають буденні думки. Ніщо не передбачає несподіванок, оскільки дорога практично завжди виглядає однаково. Але це не той самий шлях, яким я завжди звик ходити. На фоні усіх тих думок, в мене жодної підозри не виникає, що за декілька хвилин я зустріну її. Усі ці думки не дають мені змогу побачити, що шлях не той самий.
Дивовижно. Наскільки близько, один до одного, люди можуть жити. Проте якби не той день, не та хвилина і не те місце? За інших обставин, ми б можливо ніколи не зустрілись. Але наші шляхи перетнулись і це змінило мій подальший рік, навіть радше все моє подальше життя. Дорога була старою, але шлях завжди залишатиметься новим.
“Якщо ти не готовий йти по шляху сам,
то і в компанії ти далеко не зайдеш”.
Здатність до сходження — це не лише здатність йти по шляху, це також здатність долати труднощі, що на ньому трапляються. Самотність — одна з труднощів на шляху мандрівника. Звісно “гуртом і батька бити легше”, але ж не завжди вдається знайти близький тобі гурт. Шлях залишає тебе на самоті і тоді він перевіряє тебе на цілеспрямованість. Якщо треба дістатись мети, наскільки далеко ти зайдеш?
Ти будеш сприймати перешкоди як глухий кут, чи шукатимеш обхідних маршрутів? Самому йти важче, але твоя самостійність визначає твій успіх. Саме бачення власної мети визначає твою самостійність. Доки людина не здобуде своєї самостійності, вона не зможе бути хорошим компаньйоном на шляху сходження. Бачити мету — це бачити себе, знати “хто я” і розуміти “якою дорогою я можу дістатись до цілі”. Самостійність дозволяє тобі пережити самотність.
“З поміж двох доріг, яку ти вибереш:
ту, яка легша,
чи ту, на якій ти щось знайдеш?”.
Мандрівник вибирає куди йому йти. Вибирати шлях чи прогулянку по галявині. Проте мандрівнику завжди слід пам’ятати, що саме шлях здатний дати те, що він не може отримати від прогулянки. Сходження — це не лише пересування дорогами, але також внутрішній процес. Саме ця внутрішня сторона і перетворює пересування в сходження, а дорогу в шлях. Без внутрішньої сторони процесу, ми насправді нікуди не рухаємось. Жодного росту не відбувається без процесу внутрішніх змін.
В кінці шляху, мандрівник змінюється. Він не може залишитись таким, яким він починав цей шлях. Мандрівник стає новою людиною. А нова людина здатна пройти нові шляхи. Новій людині доступні ті шляхи, що не були доступні старій. Водночас, нова людина вже не зможе пройти старі шляхи. Нова людина повинна шукати свого шляху, шляху призначеного для неї.
Знаючи це все, що ще можна додати? Я показав вам все, що прагнув показати. Тепер залишилось і вам приймати рішення, який шлях обирати. Як ставитись до шляхів, якими йдете. Все людське життя — це шлях та процес сходження по ньому. Як і інші шляхи, він має свою мету, до якої ми прагнемо. Тому моє питання: серед двох шляхів ви оберете той, що легший, чи той, що підштовхне вас до росту?
14 жовтня 2015 року.
Есе, заявлене на конкурс "Філософія сходження" від Культурної Асоціації "Новий Акрополь".
Контекст : Конкурс "Філософія сходження"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
