Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дедалів гріх
«Так гарно летимо. Все далі Кріт, все ближче рідний край...»-
Дедал уявив, як їх стрінуть., що аж заплющив очі.
По хвилі відчинив, озирнувсь довкола -
Ікара ні попереду, ані позад не видно.
«Мабуть, втомився махать крильми, от і відстав.
Опущуся трохи ниже й підбадьорю».
Глянув на море і з одчаю скрикнув:
Вода од пір’я біла...
«А де ж ти сам, Ікарику? Може, впав непритомний?»
Ні, хвиля винесла на берег бездиханне тіло.
Риє могилку батько, вкладає в неї сина і гадає:
«Кому з богів не догодив я й чим,
Що Ікар забув мою пересторогу уникати сонця?..
Хто із всесильних спокусив здійнятися так високо,
Що розтопився віск, розпались крил?..
...Невже за те, од чого стільки літ минуло?..»
***
...Сестра віддала сина Дедалові в науку.
Щойно шість літ подвоїв хлопчина,
А кмітливістю не перестає дивувати.
Побачив якось остистий хребет рибини
І схожі зубці зробив на тонкім залізі –
Так з’явилось те, що назвали пилкою.
А то поєднав дві залізні ніжки –
Одна - на місці, друга - обводить коло.
Себто, граючись винайшов циркуль.
Чимало ще незнаного й Дедалові
З’явилось з-під розумних рук дитини.
«Е, та він отак невдовзі обжене й мене.-
Дедалі частіш спадало на думку вчителю.-
Од мене до нього перейде слава Майстра …
Треба щось робить, доки не пізно…»
Додумав, як, одвідавши замок Мінерви,
Опинився з учнем над урвищем, що спадало в море.
Дедал розглянувся – нікого доокіль…
І коли хлопчик нахиливсь, штовхнув його щосили.
Плачучи розповів сестрі, що до всього цікавий небіж
Намірився дістать щось, спіткнувся й полетів додолу…
***
Не відав убивця, що все те бачила Паллада.
Богиня талану підхопила в польоті хлопчину,
Зодягла в пір’я й перетворила на куріпку.
А розум передала лапкам і крилам,
Та ще навчила, як уникати висоти,
Відкладати яйця тільки в кущах густих.
Ось і тепер, коли Дедал ховає сина,
Куріпка балакуча пурхає з місця на місце,
Немов хоче сказати -вбивці:
«Заздрість лиш до гріха доводить».
--------------------------------------------------------------------------------
За основу взято :Публій Овідій Назон «Метаморфози» (з латинської переклав Андрій Содомора).Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985. Книга восьма, стор.139-140.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дедалів гріх
«Так гарно летимо. Все далі Кріт, все ближче рідний край...»-
Дедал уявив, як їх стрінуть., що аж заплющив очі.
По хвилі відчинив, озирнувсь довкола -
Ікара ні попереду, ані позад не видно.
«Мабуть, втомився махать крильми, от і відстав.
Опущуся трохи ниже й підбадьорю».
Глянув на море і з одчаю скрикнув:
Вода од пір’я біла...
«А де ж ти сам, Ікарику? Може, впав непритомний?»
Ні, хвиля винесла на берег бездиханне тіло.
Риє могилку батько, вкладає в неї сина і гадає:
«Кому з богів не догодив я й чим,
Що Ікар забув мою пересторогу уникати сонця?..
Хто із всесильних спокусив здійнятися так високо,
Що розтопився віск, розпались крил?..
...Невже за те, од чого стільки літ минуло?..»
***
...Сестра віддала сина Дедалові в науку.
Щойно шість літ подвоїв хлопчина,
А кмітливістю не перестає дивувати.
Побачив якось остистий хребет рибини
І схожі зубці зробив на тонкім залізі –
Так з’явилось те, що назвали пилкою.
А то поєднав дві залізні ніжки –
Одна - на місці, друга - обводить коло.
Себто, граючись винайшов циркуль.
Чимало ще незнаного й Дедалові
З’явилось з-під розумних рук дитини.
«Е, та він отак невдовзі обжене й мене.-
Дедалі частіш спадало на думку вчителю.-
Од мене до нього перейде слава Майстра …
Треба щось робить, доки не пізно…»
Додумав, як, одвідавши замок Мінерви,
Опинився з учнем над урвищем, що спадало в море.
Дедал розглянувся – нікого доокіль…
І коли хлопчик нахиливсь, штовхнув його щосили.
Плачучи розповів сестрі, що до всього цікавий небіж
Намірився дістать щось, спіткнувся й полетів додолу…
***
Не відав убивця, що все те бачила Паллада.
Богиня талану підхопила в польоті хлопчину,
Зодягла в пір’я й перетворила на куріпку.
А розум передала лапкам і крилам,
Та ще навчила, як уникати висоти,
Відкладати яйця тільки в кущах густих.
Ось і тепер, коли Дедал ховає сина,
Куріпка балакуча пурхає з місця на місце,
Немов хоче сказати -вбивці:
«Заздрість лиш до гріха доводить».
--------------------------------------------------------------------------------
За основу взято :Публій Овідій Назон «Метаморфози» (з латинської переклав Андрій Содомора).Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985. Книга восьма, стор.139-140.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
