«Так гарно летимо. Все далі Кріт, все ближче рідний край...»-
Дедал уявив, як їх стрінуть., що аж заплющив очі.
По хвилі відчинив, озирнувсь довкола -
Ікара ні попереду, ані позад не видно.
«Мабуть, втомився махать крильми, от і відстав.
Опущуся трохи ниже й підбадьорю».
Глянув на море і з одчаю скрикнув:
Вода од пір’я біла...
«А де ж ти сам, Ікарику? Може, впав непритомний?»
Ні, хвиля винесла на берег бездиханне тіло.
Риє могилку батько, вкладає в неї сина і гадає:
«Кому з богів не догодив я й чим,
Що Ікар забув мою пересторогу уникати сонця?..
Хто із всесильних спокусив здійнятися так високо,
Що розтопився віск, розпались крил?..
...Невже за те, од чого стільки літ минуло?..»
***
...Сестра віддала сина Дедалові в науку.
Щойно шість літ подвоїв хлопчина,
А кмітливістю не перестає дивувати.
Побачив якось остистий хребет рибини
І схожі зубці зробив на тонкім залізі –
Так з’явилось те, що назвали пилкою.
А то поєднав дві залізні ніжки –
Одна - на місці, друга - обводить коло.
Себто, граючись винайшов циркуль.
Чимало ще незнаного й Дедалові
З’явилось з-під розумних рук дитини.
«Е, та він отак невдовзі обжене й мене.-
Дедалі частіш спадало на думку вчителю.-
Од мене до нього перейде слава Майстра …
Треба щось робить, доки не пізно…»
Додумав, як, одвідавши замок Мінерви,
Опинився з учнем над урвищем, що спадало в море.
Дедал розглянувся – нікого доокіль…
І коли хлопчик нахиливсь, штовхнув його щосили.
Плачучи розповів сестрі, що до всього цікавий небіж
Намірився дістать щось, спіткнувся й полетів додолу…
***
Не відав убивця, що все те бачила Паллада.
Богиня талану підхопила в польоті хлопчину,
Зодягла в пір’я й перетворила на куріпку.
А розум передала лапкам і крилам,
Та ще навчила, як уникати висоти,
Відкладати яйця тільки в кущах густих.
Ось і тепер, коли Дедал ховає сина,
Куріпка балакуча пурхає з місця на місце,
Немов хоче сказати -вбивці:
«Заздрість лиш до гріха доводить».
--------------------------------------------------------------------------------
За основу взято :Публій Овідій Назон «Метаморфози» (з латинської переклав Андрій Содомора).Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985. Книга восьма, стор.139-140.