ПОРАЗКА СЕННАХЕРІБА

Ассирієць явивсь, наче вовк до кошар,
Й з ним когорт його золота й пурпуру жар;
Й від списів їх сіяння вночі звідусіль,
Мов від зір галілейских у дзеркалі хвиль.

Наче листя дібров в росах літа й теплі --
Так вони красувались в вечірній імлі;
Наче листя дібров на осінніх вітрах --
Вранці так вже лежали, повергнуті в прах.

Це спустивсь ангел смерті до них з вишніх сфер
І в обличчя дихнув їм, як крила простер;
Й сон мертвецький торкнувсь їх застиглих повік,
Й, раз тріпнувшись, серця їх завмерли навік.

Й глянь, он там кінь, розширивши ніздрі, лежить,
Та вже буйство гордині із них не пашить;
Й, наче бризки холодні на скелях морських,
Передсмертна так піна біліє на них.

Й поряд вершник його розпластавсь на землі,
Й вже в іржі його лати й роса на чолі;
Й наче пустка -- намет, стяг самотньо стримить,
І не здійнятий спис, і труба не сурмить.

І Ассирії вдів плач над світом здійнявсь,
Й храм Ваала від ідолів спішно звільнявсь;
І язичницький люд, хто в бою не поліг,
У сіянні Господнім розтанув, як сніг.

ВАЛТАСАРУ

О Валтасаре! Ти з юрбою
Шукаєш втіх знов у вині.
Глянь! Вже горять перед тобою
Слова зловісні на стіні.
Царі ж були й більш видатні,
Та не уникли кари й смерті;
А ти грішив і ночі, й дні --
Чи ж це не вість, що маєш вмерти?

Зірви з чола вінок, де рози, --
Їх сивиною не ганьби;
Не вернеш юності -- то ж сльози
Не лий в благаннях і мольбі;
Тьмяніють всі твої скарби
Й тавро презирства їм не стерти;
Щоб не кляли тебе й раби --
В героїв вчись достойно вмерти.

На долі терезах неждано,
Й легким занадто, опинивсь;
Душа твоя зів'яла рано
Й сам в прах земний перетворивсь --
Вже посміховищем зробивсь.
То ж сльози лий хоча б тепер ти,
Що взагалі на світ з'явивсь,
Не здатний править, жить чи вмерти.

БІЛЯ ВОД ВАВИЛОНСЬКИХ

Ми в сльозах біля вод Вавилону
Сиділи й нам день той згадавсь,
Як злий ворог зім'яв оборону
Й наш Єрусалим гордий здавсь,
Й вам -- о! -- дочки його, звук прокльону
Й вигнання гіркий хліб діставсь!

Й коли в смутку на річку дивились,
Як вільно текла внизу там,
Грать звеліли нам -- та чи б згодились
Й на мить радість дать ворогам?
Якби арфу взять знов спокусились --
Хай краще б рука всохла нам!

На вербі хай та арфа дрімає
Й о, Єрусалиме, сповна --
Хоч вже слави твоєї й немає --
Її збереже нам вона,
Й хай загарбника спів не приймає
В тони свої ніжні струна!