Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едвіна Робінсона
Едвін Робінсон Вечірка містера Флада
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Едвін Робінсон Вечірка містера Флада
Старий Флад Ібен брів один вночі,
По схилу піднімавсь із міста вгору
До хижки, що стояла на горбі
І за житло була йому в ту пору.
Він зупинивсь, бо нікуди спішить:
Весь шлях його -- й нікого поблизу,
То ж вголос мовив -- хто б його почув --
Всі спали в місті Тілбері внизу:
"Ах, містер Флад, знов місяць осяйнув
Стерню й хто зна, чи ще раз віджнивуєм;
Уже в польоті птах, -- сказав поет;
Й хоч прикро це, та все ж ми не сумуєм.
За птаха вип'єм." Й вище він підняв
Дзбан, що наповнить в даль таку йшов з дому,
Й собі сам відповів: "Що ж, містер Флад,
Давай, та тільки по ковтку одному."
Один, в броні з розбитих всіх надій,
За тими в тузі, кого так любив,
Стояв там у пітьмі він, наче дух
Роланда, і в беззвучний ріг трубив.
А знизу, з міста, де він друзів мав,
Що мертві вже, -- із тих далеких пір
Видінням їх довір йому й вітань
Туманивсь Ібена старого зір.
А потім, як дитя вкладає мати
В колиску, боячись, що те проснеться,
Він дзбан повільно опустив на землю
До ніг, бо знав, що все на світі б'ється.
І лиш як впевнивсь, що стоїть той міцно,
Надійніше, ніж дехто на ногах,
Зробив убік від нього кілька кроків
Й продовжив знов під рук вітальний змах:
"Ах, містер Флад, давненько не стрічались
Й змін сталося багато в світі цім
Із того часу, коли нам востаннє
Був привід випить. То ж заходьте в дім!"
І вгору дзбан до світла знов підняв,
Себе вернувши радісно назад;
Й, погоджуючись, хрипло відповів:
"Що ж, містер Флад, я з вами випить рад.
Та тільки по ковтку лиш, містер Флад;
За друзів давніх -- їх я не забув."
За ті часи, звичайно ж, випить слід
І Ібен, звісно, тої ж думки був,
Бо згодом, як два місяці над ним
Гойдались вже, почувся його спів,
Аж поки пісню цю в імлі нічній
Пейзаж весь срібносяйний підхопив.
"За друзів давніх," -- та не зміг й урвав
Раптово урочистий цей зачин
І, дзбан піднявши, скрушно похитав
Лиш головою й знов оставсь один.
Нема відради рухатись вперед
Й назад вернутись -- буть ще в більшій тузі
Бо вже всі двері замкнені йому,
Які й вночі вмить відчинили б друзі.
По схилу піднімавсь із міста вгору
До хижки, що стояла на горбі
І за житло була йому в ту пору.
Він зупинивсь, бо нікуди спішить:
Весь шлях його -- й нікого поблизу,
То ж вголос мовив -- хто б його почув --
Всі спали в місті Тілбері внизу:
"Ах, містер Флад, знов місяць осяйнув
Стерню й хто зна, чи ще раз віджнивуєм;
Уже в польоті птах, -- сказав поет;
Й хоч прикро це, та все ж ми не сумуєм.
За птаха вип'єм." Й вище він підняв
Дзбан, що наповнить в даль таку йшов з дому,
Й собі сам відповів: "Що ж, містер Флад,
Давай, та тільки по ковтку одному."
Один, в броні з розбитих всіх надій,
За тими в тузі, кого так любив,
Стояв там у пітьмі він, наче дух
Роланда, і в беззвучний ріг трубив.
А знизу, з міста, де він друзів мав,
Що мертві вже, -- із тих далеких пір
Видінням їх довір йому й вітань
Туманивсь Ібена старого зір.
А потім, як дитя вкладає мати
В колиску, боячись, що те проснеться,
Він дзбан повільно опустив на землю
До ніг, бо знав, що все на світі б'ється.
І лиш як впевнивсь, що стоїть той міцно,
Надійніше, ніж дехто на ногах,
Зробив убік від нього кілька кроків
Й продовжив знов під рук вітальний змах:
"Ах, містер Флад, давненько не стрічались
Й змін сталося багато в світі цім
Із того часу, коли нам востаннє
Був привід випить. То ж заходьте в дім!"
І вгору дзбан до світла знов підняв,
Себе вернувши радісно назад;
Й, погоджуючись, хрипло відповів:
"Що ж, містер Флад, я з вами випить рад.
Та тільки по ковтку лиш, містер Флад;
За друзів давніх -- їх я не забув."
За ті часи, звичайно ж, випить слід
І Ібен, звісно, тої ж думки був,
Бо згодом, як два місяці над ним
Гойдались вже, почувся його спів,
Аж поки пісню цю в імлі нічній
Пейзаж весь срібносяйний підхопив.
"За друзів давніх," -- та не зміг й урвав
Раптово урочистий цей зачин
І, дзбан піднявши, скрушно похитав
Лиш головою й знов оставсь один.
Нема відради рухатись вперед
Й назад вернутись -- буть ще в більшій тузі
Бо вже всі двері замкнені йому,
Які й вночі вмить відчинили б друзі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
