РІЧАРД КОРІ

Коли йшов містом Річард Корі, біг
На нього глянуть увесь люд міський:
Джентльмен він був від голови й до ніг
Привітний, і вродливий, і стрункий.

Завжди зі смаком й скромно він вдягавсь,
Завжди люб'язно й щиро розмовляв;
Й коли вітався з кимсь, то хвилювавсь;
Й самі чесноти лиш він всім являв.

Й багатим був -- багатшим королів;
Й хто б міг у чомусь хоч його затьмить?
То ж, одним словом, кожен з нас волів
Побуть на його місці хоч на мить.

Й трудились ми -- й лиш біди зусібіч;
Й кляли свій хліб, що скарб наш весь вмістив, --
А Річард Корі якось в літню ніч
Прийшов додому й кулю в лоб пустив.

БАЛАДА ПРО ПОМЕРЛИХ ДРУЗІВ

Ми -- як той лист в діброві
В осінні дні згасання:
Розвіє, мов полову,
Час наші нарікання;
Молитви всі й зітхання,
Що жаль і смуток плодять, --
Ці наші всі метання
Для друзів, що відходять.

Життя ж буяє знову,
Лиш смерть і неміч рання
Нас вчать, що, крім Любові,
На все чека вмирання;
То ж їй лиш -- всі старання,
Що й Божій теж цим годять;
Лиш саван -- все надбання
Для друзів, що відходять.

Затримать би хоч в слові
Скорботну мить прощання --
Та вслід цим вже готові
Йти інші без вагання;
Й від праху споглядання
Вже погляду не зводять --
Мольба в нім і благання
Для друзів, що відходять.

Жде й нас межа остання,
З якої вже не сходять, --
Смерть обірве ридання
Для друзів, що відходять.

ДЖЕЙМС ВЕЗЕРЕЛ

Ми мало вірили словам
Людей, що Везерел Джеймс -- пройда:
Він, власне, приглянувся нам,
Й до нас, вважали, з ним добро йде;
Та ширивсь поголос, не мовк --
Й він щез, не гаючи й хвилини.
Писать про це -- який вже толк?
Й жаліть про щось -- нема причини.