Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едвіна Робінсона
Із Едвіна Робінсона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едвіна Робінсона
ДЖОН ЕВЕРЕЛДАУН
Куди це зібрались на ніч ви, на ніч, --
І йдете куди, Джоне Еверелдаун?
Ні зірки на небі, ні когось навстріч;
Ні вогника ближче, ніж в Тілбері Таун.
Чого так вдивляєтесь в сутінь, в чім річ, --
Від світла куди ви прямуєте пріч?
Й куди це зібрались на ніч ви, на ніч, --
І йдете куди, Джоне Еверелдаун?
"Крізь нетрі, крізь ліс, де не видно нічого,
Веде мене стежка до Тілбері Таун.
Всі чоловіки нехай сплять, крім одного;
На голос жінок йде Джон Еверелдаун.
Знов чую відлуння я поклику того,
Їх просьба підніме на ноги будь-кого, --
Тому-то крізь ліс, де не видно нічого,
Веде мене стежка до Тілбері Таун."
Чому в путь зібрались так пізно, так пізно, --
І вийшли чому, Джоне Еверелдаун?
Хай навіть не звивиста стежка й не рісно,
Все ж довгих аж два льє до Тілбері Таун.
Зайдіть і погрійтесь, мій друже, хоч тісно;
Не мерзніть надворі, благаю вас слізно.
Чому в путь зібрались так пізно, так пізно, --
І вийшли чому, Джоне Еверелдаун?
"Прямую на голос жінок, їхній спів, --
Тому-то і йду я у Тілбері Таун.
Полегшить мій шлях, звісно, бог би зумів,
Та богу невгодний Джон Еверелдаун;
І дощ може буть із розгулом вітрів,
З пітьми виповзатимуть тіні мерців;
Та зве мене голос жінок, їхній спів, --
І ось тому йду я у Тілбері Таун."
ЛЮК ХЕВЕРГОЛ
До західних воріт йди, Люку Хевергол,
Де вдягсь в багряний плющ стіни престол;
Й про неї в пітьмі вітер забринить
Й опале листя теж загомонить.
В шуми себе вслухатись приневоль
Й тебе вона в свою позве юдоль.
Йди ж до воріт цих, Люку Хевергол, --
Люк Хевергол!
Ні, вись не проясниться там, де схід,
Щоб із очей твоїх знять пітьми гніт;
На заході ж, де мороку стіна,
Саму себе пітьма вже поглина;
Бог-самовбивця нищить і весь світ
Й вже пекло там, де б раю бути слід.
Ні, вись не проясниться там, де схід, --
Тьма там, де схід.
З могили встав я, щоб тебе просить
Й цілунок на чолі твоїм згасить,
Що осява ніч полум'ям своїм
І тебе сліпить на шляху твоїм;
Бо шлях один лиш, що ним слід спішить
До неї, щоб саму там не лишить.
З могили встав я, щоб про це просить, --
Тебе просить.
Й ось ці ворота, Люку Хевергол,
Й стіна в плющі багрянім, мов престол.
З обіймів вітру листя не вернуть;
Часу не гай -- слів мертвих не збагнуть;
Вслухатись в ніч себе більш не неволь --
Йди, бо вона в свою вже зве юдоль.
Й ось ці ворота, Люку Хевергол, --
Люк Хевергол!
Куди це зібрались на ніч ви, на ніч, --
І йдете куди, Джоне Еверелдаун?
Ні зірки на небі, ні когось навстріч;
Ні вогника ближче, ніж в Тілбері Таун.
Чого так вдивляєтесь в сутінь, в чім річ, --
Від світла куди ви прямуєте пріч?
Й куди це зібрались на ніч ви, на ніч, --
І йдете куди, Джоне Еверелдаун?
"Крізь нетрі, крізь ліс, де не видно нічого,
Веде мене стежка до Тілбері Таун.
Всі чоловіки нехай сплять, крім одного;
На голос жінок йде Джон Еверелдаун.
Знов чую відлуння я поклику того,
Їх просьба підніме на ноги будь-кого, --
Тому-то крізь ліс, де не видно нічого,
Веде мене стежка до Тілбері Таун."
Чому в путь зібрались так пізно, так пізно, --
І вийшли чому, Джоне Еверелдаун?
Хай навіть не звивиста стежка й не рісно,
Все ж довгих аж два льє до Тілбері Таун.
Зайдіть і погрійтесь, мій друже, хоч тісно;
Не мерзніть надворі, благаю вас слізно.
Чому в путь зібрались так пізно, так пізно, --
І вийшли чому, Джоне Еверелдаун?
"Прямую на голос жінок, їхній спів, --
Тому-то і йду я у Тілбері Таун.
Полегшить мій шлях, звісно, бог би зумів,
Та богу невгодний Джон Еверелдаун;
І дощ може буть із розгулом вітрів,
З пітьми виповзатимуть тіні мерців;
Та зве мене голос жінок, їхній спів, --
І ось тому йду я у Тілбері Таун."
ЛЮК ХЕВЕРГОЛ
До західних воріт йди, Люку Хевергол,
Де вдягсь в багряний плющ стіни престол;
Й про неї в пітьмі вітер забринить
Й опале листя теж загомонить.
В шуми себе вслухатись приневоль
Й тебе вона в свою позве юдоль.
Йди ж до воріт цих, Люку Хевергол, --
Люк Хевергол!
Ні, вись не проясниться там, де схід,
Щоб із очей твоїх знять пітьми гніт;
На заході ж, де мороку стіна,
Саму себе пітьма вже поглина;
Бог-самовбивця нищить і весь світ
Й вже пекло там, де б раю бути слід.
Ні, вись не проясниться там, де схід, --
Тьма там, де схід.
З могили встав я, щоб тебе просить
Й цілунок на чолі твоїм згасить,
Що осява ніч полум'ям своїм
І тебе сліпить на шляху твоїм;
Бо шлях один лиш, що ним слід спішить
До неї, щоб саму там не лишить.
З могили встав я, щоб про це просить, --
Тебе просить.
Й ось ці ворота, Люку Хевергол,
Й стіна в плющі багрянім, мов престол.
З обіймів вітру листя не вернуть;
Часу не гай -- слів мертвих не збагнуть;
Вслухатись в ніч себе більш не неволь --
Йди, бо вона в свою вже зве юдоль.
Й ось ці ворота, Люку Хевергол, --
Люк Хевергол!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
