ДЖОН ЕВЕРЕЛДАУН

Куди це зібрались на ніч ви, на ніч, --
І йдете куди, Джоне Еверелдаун?
Ні зірки на небі, ні когось навстріч;
Ні вогника ближче, ніж в Тілбері Таун.
Чого так вдивляєтесь в сутінь, в чім річ, --
Від світла куди ви прямуєте пріч?
Й куди це зібрались на ніч ви, на ніч, --
І йдете куди, Джоне Еверелдаун?

"Крізь нетрі, крізь ліс, де не видно нічого,
Веде мене стежка до Тілбері Таун.
Всі чоловіки нехай сплять, крім одного;
На голос жінок йде Джон Еверелдаун.
Знов чую відлуння я поклику того,
Їх просьба підніме на ноги будь-кого, --
Тому-то крізь ліс, де не видно нічого,
Веде мене стежка до Тілбері Таун."

Чому в путь зібрались так пізно, так пізно, --
І вийшли чому, Джоне Еверелдаун?
Хай навіть не звивиста стежка й не рісно,
Все ж довгих аж два льє до Тілбері Таун.
Зайдіть і погрійтесь, мій друже, хоч тісно;
Не мерзніть надворі, благаю вас слізно.
Чому в путь зібрались так пізно, так пізно, --
І вийшли чому, Джоне Еверелдаун?

"Прямую на голос жінок, їхній спів, --
Тому-то і йду я у Тілбері Таун.
Полегшить мій шлях, звісно, бог би зумів,
Та богу невгодний Джон Еверелдаун;
І дощ може буть із розгулом вітрів,
З пітьми виповзатимуть тіні мерців;
Та зве мене голос жінок, їхній спів, --
І ось тому йду я у Тілбері Таун."

ЛЮК ХЕВЕРГОЛ

До західних воріт йди, Люку Хевергол,
Де вдягсь в багряний плющ стіни престол;
Й про неї в пітьмі вітер забринить
Й опале листя теж загомонить.
В шуми себе вслухатись приневоль
Й тебе вона в свою позве юдоль.
Йди ж до воріт цих, Люку Хевергол, --
Люк Хевергол!

Ні, вись не проясниться там, де схід,
Щоб із очей твоїх знять пітьми гніт;
На заході ж, де мороку стіна,
Саму себе пітьма вже поглина;
Бог-самовбивця нищить і весь світ
Й вже пекло там, де б раю бути слід.
Ні, вись не проясниться там, де схід, --
Тьма там, де схід.

З могили встав я, щоб тебе просить
Й цілунок на чолі твоїм згасить,
Що осява ніч полум'ям своїм
І тебе сліпить на шляху твоїм;
Бо шлях один лиш, що ним слід спішить
До неї, щоб саму там не лишить.
З могили встав я, щоб про це просить, --
Тебе просить.

Й ось ці ворота, Люку Хевергол,
Й стіна в плющі багрянім, мов престол.
З обіймів вітру листя не вернуть;
Часу не гай -- слів мертвих не збагнуть;
Вслухатись в ніч себе більш не неволь --
Йди, бо вона в свою вже зве юдоль.
Й ось ці ворота, Люку Хевергол, --
Люк Хевергол!